Постанова Харківський апеляційний суд № 953/553/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 27 березня 2024 року м. Харків Справа № 953/553/23 Провадження № 22-ц/818/868/24 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Пилипчук Н.П. , суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю., за участю секретаря судового засідання : Носової К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком, розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в особі її представника ОСОБА_3 , на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2023 року, ухвалене суддею Юрлагіною Т.В., - В С Т А Н О В И В : У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком, розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини. В обгрунтування позову зазначає, що 12 грудня 2020 року між ним та відповідачем зареєстровано шлюб, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис 1621. Від даного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - дочка ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Московським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис №274. Зазначає, що у лютому 2022 року разом з дитиною покинули місто Харків, в липні з відповідачкою погіршились відносини і вона разом з дитиною переїхала до м. Кременчук. Фактично сімейні відносини було припинено, спілкувались лише про дитину, на утримання якої він надавав грошові кошти. Вказує, що 20 листопада 2022 року йому зателефонувала сусідка ОСОБА_2 та повідомила, що остання постійно вживає алкогольні напої та наркотичні речовини. 18 листопада 2022 року намагалась покінчити життя самогубством та викинутись з вікна разом з дитиною. 28 грудня 2022 року Службою у справах дітей Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області винесено висновок №01-30/2204 про доцільність повернення малолітньої ОСОБА_4 для подальшого виховання та спільного проживання батькові. Зазначає, що на даний час дочка проживає разом з ним. Відповідач коштів на утримання дитини не надає, не має законних джерел для існування, лише кілька разів приходила до дочки та спілкувалась з нею. Крім того зазначає, що їх шлюб з відповідачем остаточно розпався, мають різні погляди на життя, вирішення сімейно - побутових проблем, різні інтереси. Між ними втрачено почуття любові та поваги, а збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам. Просить суд розірвати шлюб, укладений з відповідачем, визначити місце проживання дитини - ОСОБА_4 разом з ним, та стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частки з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 12 грудня 2020 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис № 1621. Прізвище сторін після реєстрації розірвання шлюбу - залишено без змін. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком - ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 24 січня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 147,20грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 073,60грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в особі свого представника ОСОБА_3 , просить суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовний вимог про визначення проживання дитини із позивачем та стягнення з неї аліментів на утримання дитини, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновок суду щодо визначення місця проживання дитини з батьком є не обґрунтований та не ґрунтується на доказах. Вказує, що після початку бойових дій, наприкінці лютого 2022 року вона зі соєю донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , старшим сином та чоловіком ОСОБА_1 переїхали з м. Харкова, та разом перебували у родичів позивача. Через деякий час, вона з позивачем ОСОБА_1 вирішили, що вона, разом із дітьми переїде до м. Кременчук, а потім позивач повинен був приїхати до них. Переїхавши до м. Кременчук, вона зі своїми дітьми зареєструвалися, як внутрішньо переміщені особи. Під час перебування у м. Кременчук, вона опікувалась своїми дітьми та виконувала свої батьківські обов?язки у повному обсязі. Однак, захворіла та потрапила до лікарні у зв?язку із чим вона зателефонувала ОСОБА_1 і повідомила про це, щоб він скоріше приїхав та забрав доньку ОСОБА_4 , яку у цей час помістили до КНМП «Кременчуцька міська дитяча лікарня» та його сина, що залишився без батьківського нагляду. Після чого, ОСОБА_1 приїхав до міста Кременчук та забрав доньку ОСОБА_4 і разом з нею уїхав до міста Харкова де залишив її у своєї матері за адресою АДРЕСА_1 . Після одужання та виписки з лікарні, ОСОБА_2 просила ОСОБА_1 , щоб він разом із донькою приїхав у м. Кременчук, але він повідомив, що не хоче з нею жити та донька залишиться жити з ним. З того часу позивач не віддавав їй доньку, але вона постійно передавала грошові кошти на її утримання, продукти дитячого харчування та одяг для неї, а тому висновок суду про невиконання нею батьківських обов?язків не відповідає дійсності та є безпідставним. Також звертає увагу на те, що позивач не в змозі утримувати їх спільну дочку, оскільки як він сам повідомив суд з серпня 2023 року він припинив свою підприємницьку діяльність та не отримує доходу. Крім того, за містом мешкання позивача проживає його мати, яка є особою похилого віку та не надавала згоду на проживання малолітньої дитини. Вказує, що вона отримує допомогу по догляду за дитиною, державну допомогу для ВПО та має власне житло - квартиру у м. Харкові, яка повністю відповідає умовам для нормального проживання дітей та їх розвитку. Висновок від 20 жовтня 2023 року №365 Департаменту служб у справах дітей ХМР щодо доцільності проживання дитини із батьком не може бути достатньою підставою для задоволення позовної вимоги про визначення місця проживання дитини із батьком. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. В обгрунтування відзиву, окрім обставин викладених у позовній заяві, посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 на даний час не працює. Єдиним джерелом її доходу є соціальна допомога, як внутрішньо-переміщеній особі на себе, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 на загальну суму 8000грн. та 860грн. - допомога на народження ОСОБА_4 до трьох років. Зазначені кошти вона витрачає на себе. Натомість він є приватним підприємцем, працює, сплачує податки, має офіційний дохід достатній для утримання себе та дочки. Проживає у трикімнатній квартирі. Відповідач у свою чергу проживає у квартирі, яка знаходить у занедбаному стані. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду в частині задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу не оскаржується, тому в цій частині рішення суду колегією не переглядається. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Ухвалюючи рішення в частині визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком - ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що умови проживання позивача є належними для проживання дитини, він не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, не веде аморальний спосіб життя, визначення місця проживання дитини разом з батьком відповідає інтересам дитини. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що з 12 грудня 2020 року сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 12 грудня 2020 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис №1621 (а.с.11) Від шлюбу сторони мають малолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено відповідний актовий запис № 274 від 27 березня 2021 року Московським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (а.с.14). Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що сторони проживають окремо з липня 2022 року, спільна малолітня дитина проживає разом з батьком з грудня 2022 року. ОСОБА_1 проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 Згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_3 від 17 лютого 1998 року, квартира за адресою АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та членам його сім`ї, в тому числі ОСОБА_1 . Загальна площа квартири становить 58,5 кв.м. (а.с. 12-13). Згідно акту обстеження умов проживання, затвердженого заступником директора Департаменту - начальником Служби у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Квартиру підключено до централізованого водо -, газо- , електропостачання, водовідведення, опалення, з ремонтом, забезпечена необхідними меблями та побутовою технікою для проживання. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: у дитини є окреме спальне місце (колиска), в наявності речі відповідно до сезону, в наявності візок для прогулянок, памперси, іграшки. За цією адресою проживають і мають постійне місце реєстрації ОСОБА_6 , ОСОБА_1 . Родина не заперечує проти проживання дитини у родині (а.с.15-16). Згідно сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду серії РРУ № 118931, наркологічні протипоказання до виконання обов`язків батьківства на момент огляду не виявлено. (а.с.17) Згідно медичної довідки про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів серії ААН № 606897, психіатричні протипоказання до виконання обов`язків батьківства на момент огляду не виявлено (а.с.18). Відповідно до наданого висновку служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області № 01-30/2204 від 28.12.2022, 28.12.2022 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області було розглянуто питання про доцільність/недоцільність повернення малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з КНМП «Кременчуцька міська дитяча лікарня» для подальшого виховання та спільного проживання матері, ОСОБА_2 або батькові, ОСОБА_1 та прийнято рішення про доцільність повернення малолітньої ОСОБА_4 для подальшого виховання та спільного проживання батькові, ОСОБА_1 (а.с.19). Відповідно до наданого суду висновку від 20 жовтня 2023 року № 365 Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Департамент служб як представник органу опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком, ОСОБА_1 . Із змісту висновку вбачається наступне: «Малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає разом з батьком, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , де створені належні умови для проживання та всебічного розвитку дитини. ОСОБА_1 матеріально забезпечений, зареєстрований фізичною особою-підприємцем, на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває. ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але у зв?язку з активними бойовими діями в м. Харкові виїхала разом з дітьми, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до м. Кременчук Полтавської області, де мешкала у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 . 3 02 грудня 2022 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала на обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у зв?язку з тим, що мати дитини, ОСОБА_2 , неналежним чином виконувала батьківські обов?язки, мала постійні конфліктні ситуації з сусідами гуртожитку, знаходилась під постійним наглядом служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради. З ОСОБА_2 проводились профілактичні заходи щодо належного виконання батьківських обов?язків, однак 18 листопада 2022 року під час відвідування родини ОСОБА_2 встановлено, що малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходиться поряд з матір?ю, яка перебуває у стані схожему на наркотичне сп?яніння, або під впливом лікарських препаратів, має нерозбірливу мову, ледве тримається на ногах, поводить себе агресивно. Кімната захаращена розкиданими по підлозі речами та продуктами харчування. Представниками Кременчуцького районного управління поліції ГУНП в Полтавській області неодноразово було попереджено ОСОБА_2 про необхідність припинення неправомірних дій, але остання відмовилася виконувати законну вимогу представників поліції, вчинила сварку з представниками поліції та медичними працівниками чергової швидкої допомоги. Спеціалістами служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради було проведено оцінку рівня безпеки малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складено відповідний акт та клопотанням служби у справах дітей від 18 листопада 2022 року дитину було влаштовано до Кременчуцького некомерційного медичного закладу «Кременчуцька міська дитяча лікарня». ОСОБА_1 21 листопада 2022 року надав до служби у справах дітей Автозаводської районної адміністрації Кременчуцької міської ради документи, що засвідчують його особу, повідомив, що має житло та бажає забрати дитину на виховання в свою родину. Питання щодо доцільності/недоцільності повернення малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з КНМП «Кременчуцька міська дитяча лікарня» для подальшого виховання одному з батьків було розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Кременчуцької міської ради та прийнято рішення про доцільність повернення дитини батькові, ОСОБА_1 ». Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Відповідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Згідно ст. 3, ст. 18 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою ВР №789- ХІІ від 27 лютого 1991 року, батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Отже, рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що тлумачення частини 1 статті 161 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема, особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) положення Конвенції про права дитини встановлюють, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3). Ці положення Конвенції про права дитини узгоджуються з положеннями Конституції та законів України, тому її правові норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У цій справі встановлено, що малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з батьком, який створив належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку. Відповідач проживає окремо. Обставин, які б вказували на неможливість подальшого проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком, суд не встановив. Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей та забезпечити доброзичливе спілкування дітей з обома батьками, за відсутності доказів на підтвердження того, що визначене судом місце проживання з батьком поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди, суд апеляційної інстанції вважає, що суд попередньої інстанцій дійшов обгрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із батьком, дотримавшись норм матеріального і процесуального права. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не заявляє вимоги про визначення місця проживання разом з нею, а лише висловлює свої заперечення проти проживання дитини разом з батьком, що може призвести до правової невизначеності в контексті приписів частини 4 статті 29 ЦК України. Що стосується посилань ОСОБА_2 на те, що висновок органу опіки і піклування підготовлений носить рекомендаційний характер, а тому може бути достатньою правовою підставою для визначення місця проживання дитини із батьком, колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до положень ч. 4-6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Слід зазначити, що обставини викладені у висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 не спростовані та дають підстави колегії суддів сумніватися в тому, що визначення місця проживання дитини з матір?ю буде відповідати інтересам малолітньої дитини ОСОБА_4 . Колегія суддів бере до уваги, що проживаючи з матір?ю ОСОБА_4 була на обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у зв?язку з тим, що мати ОСОБА_2 не належним чином виконувала свої батьківські обов?язки, через що за клопотанням служби у справах дітей 18 листопада 2022 року дитину було влаштовано до Кременчуцької міської дитячої лікарні. Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження зворотного - матеріали справи не місять та відповідачем не надано. Натомість позивач, наполягаючи на визначенні місця проживання дитини разом з ним, надав суду відповідні докази того, що за умовами проживання, обставинами його життя, особливостями його відносин з дитиною, саме він має перевагу перед матір`ю дитини при визначенні місця її проживання. Оцінюючи доводи відповідача про наявність перешкод у спілкуванні із донькою, колегія суддів зауважує, що ці аргументи можуть бути предметом оцінки суду у справі за позовом про визначення порядку спілкування із дитиною або усунення перешкод у спілкуванні з нею, тоді як предметом цієї справи є саме визначення місця проживання дитини з одним із батьків. При цьому суд зазначає, що визначення місця проживання дитини з батьком не впливає на її взаємовідносини з матір?ю, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків. Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20). Враховуючи те, що умови проживання позивача є належними для проживання дитини, позивач не зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, не веде аморальний спосіб життя, визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини. Враховуючи ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дитини, колегія суддів погоджується із висновком суду про задоволення заявлених вимог в частині визначення місця проживання дитини разом з батьком. Що стосується позовних вимог в частині стягнення аліментів на утримання дитини, то колегія суддів зазначає наступне. Згідно ст.141, ч.ч.1-4 ст.150, ст.180, ч.ч.1-3 ст.181, ст.182 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до пунктів 15, 17 Постанови Пленуму «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року, у відповідності із статтею 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198,199 СК України, і своїх повнолітніх дочку, сина. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з частиною 3 статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття183 цього кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 84 СК України) і виплачуються щомісячно. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Як встановлено апеляційним судом малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Визначаючи розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, правильно застосував наведені вище положення СК України, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини зі всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, з урахуванням майнових можливостей відповідача. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі її представника ОСОБА_3 , - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 28 березня 2024 року. Головуючий - Н.П. Пилипчук Судді - О.В. Маміна О.Ю. Тичкова