Постанова Полтавський апеляційний суд № 537/1596/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 537/1596/25 Номер провадження 22-ц/814/843/26Головуючий у 1-й інстанції Река А. С. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А. судді: Дорош А.І., Триголов В.М. за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я. розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Шамшуріна Юрія Вячеславовича, представника ОСОБА_1 , на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 вересня 2025 року (час ухвалення судового рішення не зазначений, дата виготовлення повного тексту судового рішення - 24 вересня 2025 року) і додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 25 вересня 2025 року (час ухвалення судового рішення і дата виготовлення його повного текста не зазначені) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Крюківської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, про визначення місця проживання дитини. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд установив: У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач та відповідачка мешкали у незареєстрованому шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_3 . 22.02.2023 року сторони уклали шлюб та вже 04.03.2024 року на грунті непорозумінь та різних поглядів на життя шлюб був розірваний. Після припинення шлюбних відносин сторони не досягли домовленості щодо місця проживання сина ОСОБА_3 . На даний час син проживає разом із позивачем у будинку ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивача, де дитина має власну кімнату та всі необхідні речі для його виховання. Позивач працює неофіційно, не зловживає спиртними напоями, за місцем роботи і проживання характеризується позитивно. В той же час відповідачка вихованням сина не займається, оскільки має ще трьох неповнолітніх дітей, не має постійного місця проживання та роботи, а також бажає жити окремо. Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю. Додатковим рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 25 вересня 2025 року стягнуто із ОСОБА_3 на користь Держави судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп. В апеляційній скарзі адвокат Шамшурін Ю.В., представник ОСОБА_1 , просить скасувати рішення і додаткове рішення суду першої інстанції, ухвалити нове яким задовольнити позов. В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам, які встановлені під час розгляду справи. Зокрема, суд не врахував, що після подання позову до суду відповідачка з?являлася до помешкання позивача у стані алкогольного сп?яніння, влаштовувала скандали і намагалася забрати дитину до себе, у зв?язку з чим викликалися працівники поліції. Сам факт звернення позивача як батька до суду із цим позовом є підтвердженням існування спору між батьками. Суд проігнорував те, що Служба у справах дітей у своєму висновку фактично ухилилася від свого обов?язку надати оцінку існуючому спору між батьками. Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що судовий збір був сплачений при зверненні до суду з позовом. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу на рішення суду по суті спору слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_1 і ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 13 вересня 2024 року (а.с.5). Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 04 березня 2024 року шлюб, який зареєстрований 22 лютого 2023 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , актовий запис №181, розірвано (а.с.9-10). З копії договору дарування від 03 травня 2012 року серії ВРС №024834 і копії договору дарування від 02 серпня 2011 року серії ВРМ №062047 вбачається, що ОСОБА_4 , матері позивача, належить будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 (а.с.6-8). Згідно листа Батальйону патрульної поліції в місті Кременчук УПП в Полтавській області ДПП від 27.05.2025 № 41/26/1/01-25 виклик 08.12.2024 за адресою: АДРЕСА_2 , обслуговували інспектори взводу № 2 роти № 2 БПП в м. Кременчук УПП в Полтавській області ДПП (а.с. 38). Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області про недоцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з одним із батьків, затвердженого рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області №219 від 30.01.2025, ОСОБА_1 у своїх письмових поясненнях службі у справах дітей зазначив, що з червня 2024 року мати дитини ОСОБА_2 проживає окремо, відтоді і по теперішній час їхній малолітній син ОСОБА_7 проживає з ним. Вказав, що періодично мати спілкується з дитиною, але основну увагу дитині приділяє він та його мати (бабуся дитини). Мати дитини, ОСОБА_2 , у своїх письмових поясненнях службі у справах дітей зазначила, що з червня 2024 року, після розірвання шлюбу, та по теперішній час проживає окремо від сина ОСОБА_7 . Пояснила, що власного житла не має, тому орендує будинок, в якому проживає з трьома дітьми від попередніх стосунків. Вказала, що періодично спілкується з малолітнім ОСОБА_7 , підтримує його матеріально, два рази на тиждень бачиться з ним, відвідує за місцем його проживання або батько привозить дитину до її помешкання. Зазначила, що не заперечує проти того, щоб малолітній ОСОБА_7 і надалі проживав з батьком, спору з цього питання між нею та батьком дитини не має. Спеціалістами служби у справах дітей Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області обстежено умови проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 . У будинку проживають ОСОБА_1 (батько), ОСОБА_3 (син) та на момент відвідування родини у помешканні була присутня бабуся по лінії батька - ОСОБА_4 , власниця помешкання, яка проживає окремо, але приходить допомагати доглядати дитину. Дитина зарахована до складу дошкільного підрозділу гімназії 02.09.2024, куди її приводить і забирає батько, який контактний, спілкується з вихователями, цікавиться розвитком дитини. Мати ОСОБА_2 цікавиться станом дитини, оскільки, за її словами, ОСОБА_7 проживає з батьком, а також надавала документи, на підставі яких дитина має пільгове харчування як член малозабезпеченої родини. Обоє батьків беруть участь у житті ОСОБА_3 . Таким чином, беручи до уваги факт постійного безперешкодного проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком, відсутність жодних активних дій зі сторони матері щодо повернення чи відібрання дитини, визначення місця проживання сина саме з нею, орган опіки та піклування виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області вважав за недоцільне визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з одним із батьків у зв`язку з відсутністю спору між батьками з цього питання. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що між сторонами існують непорозуміння або конфлікти з приводу визначення місця проживання малолітньої дитини. Мати дитини ОСОБА_8 і в січні 2025 року (на час надання висновку органу опіки та піклування), і на час подання позову та під час розгляду справи в суді не заперечувала щодо проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком, вказала, що спору з цього питання між нею та батьком дитини не має. Позивач не довів суду, що його право на те, щоб дитина проживала з ним, порушується чи не визнається відповідачкою, отже відсутні підстави вважати порушеним, невизнаним чи оспорюваним право позивача, яке підлягає судовому захисту. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та перевіряючи доводи апеляційної скарги, виходить з такого. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. За змістом наведених норм сімейного права Держава в особі суду або ж інших уповноважених органів може втручатися у сферу утримання та виховання дитини лише у тих випадках, коли батьки самостійно не здатні вирішити ці питання, бо саме вони наділені пріоритетним правом (і одночасно обов?язком) піклуватися про дитину. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року (справа № 299/8679/23), а також в інших рішеннях Верховного Суду по справах з подібними фактичними обставинами і спірними правовідносинами, на які обгрунтовано послався суд першої інстанції, наголошується, що суд ухвалює рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків лише у разі наявності спору між ними; Верховний Суд у справі № 299/8679/23, зокрема звернув увагу, «що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни місця проживання дочки, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дитиною. З урахуванням наведеного, суди правильно керувалися тим, що ОСОБА_1 не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом першої інстанції фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі.» За змістом положень ст.12, ст.13, ст.81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов`язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними і достатніми (ст.77 - 80 ЦПК України). Перевіривши надані суду докази, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги ст.89, ст.264, ст.265 ЦПК України, дав належну оцінку встановленим фактам, які підтверджені відповідними доказами, зробив правильні по суті висновки по заявленим вимогам і у рішенні навів мотивовані оцінки аргументів кожної із сторін, а також мотиви прийняття і відхилення наданих у справу доказів. В апеляційній скарзі стверджується про те, що мати дитини неодноразово з?являлася до помешкання позивача з метою забрати дитину, викликала поліцію з цього приводу, проте матеріали справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів у підтвердження того, що приводом для скандалів і суперечок між сторонами була саме та обставина, що мати, заперечуючи проживання дитини із батьком, намагалася змінити місце проживання дитини. Служба у справах дітей вислухала обидві сторони - батьків дитини, з дійшла об?єктивного висновку про відсутність суперечок між батьками у питанні місця проживання дитини. В апеляційній скарзі відсутні посилання на істотні обставини та відповідні докази, які спростовували висновки суду першої інстанції. Оцінюючи доводи апеляційної скарги на додаткове рішення, апеляційний суд враховує таке. Ухвалюючи рішення про стягнення із позивача судового збору, суд першої інстанції послався на те, що у позові позивач просив відстрочити сплату судового збору, який не сплатив при зверненні до суду з позовом. Як убачається з матеріалів справи, до позовної заяви долучена квитанція про сплату судового збору, платник - ОСОБА_4 , мати позивача (а.с.1). Законом не заборонена сплата судового збору іншою особою замість позивача. Вирішуючи питання про відкриття провадження, суд першої інстанції в ухвалі від 18 квітня 2025 року (а.с.19-20) питання про відстрочення сплати судового збору не вирішував, навпаки встановив, що підстави для залишення позову без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження відсутні. Враховуючи наведене слід дійти висновку, що додаткове рішення суду першої інстанції ухвалене за відсутності передбачених законом підстав, тому додаткове рішення підлягає скасуванню. Керуючись ст.367, ст.374, ст.375, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384, ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу адвоката Шамшуріна Юрія Вячеславовича, представника ОСОБА_1 , задовольнити частково. Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 15 вересня 2025 року залишити без змін. Додаткове рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 25 вересня 2025 року скасувати. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду безпосередньо протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 21 січня 2026 року. Головуючий суддя О.А.Лобов Судді А.І.Дорош В.М.Триголов