Постанова Харківський апеляційний суд № 643/2791/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 26 березня 2024 року м. Харків справа № 643/2791/22 провадження № 22-ц/818/1183/24 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус ХМНО Харківської області Феденко Марина Володимирівна , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус ХМНО Харківської області Феденко Марина Володимирівна про розірвання спадкового договору за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року, постановлену під головуванням судді Майстренко О.М., - в с т а н о в и в : У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус ХМНО Харківської області Феденко Марина Володимирівна про розірвання спадкового договору. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023 року позов задоволено. Розірвано спадковий договір від 05 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Феденко Мариною Володимирівною та зареєстровано в реєстрі за №

308. Стягнуто в рівних частинах із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 6000 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 просить судове рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Крім того, зазначає, що судом першої інстанції порушено принцип змагальності сторін, гарантований ст. 12 ЦПК України, оскільки як на думку представника апелянта, саме відчужувач повинен надати належні та допустимі докази невиконання набувачем умов спадкового договору. Вказує, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження невиконання умов зазначеного договору. Також зазначає, що факт невиконання відповідачами розпоряджень відчужувача за спадковим договором не може ґрунтуватися на припущеннях, оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу порушення відповідачами умов спадкового договору. Просить також відмовити у задоволенні вимог щодо судових витрат на правову допомогу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази відносно понесених судових витрат з боку позивача. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частоково, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами суду не надано жодних доказів на підтвердження виконання умов договору, щодо забезпечення позивача: продуктами харчування, ліками та наданням медичної допомоги за його рахунок; прибирання квартири на прохання позивача, тощо, або створення позивачем перешкоду у виконанні договору. Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню. Щодо стягнення судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору міни квартири на будинок, посвідченого Одинадцятою Харківською держаною нотаріальною конторою 24.01.1996 року за реєстровим номером 3-226. Запис про право власності внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23.03.2018 року, номер запису про право власності 25568685, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 15231449663101. 05 червня 2021 року між відчужувачем - ОСОБА_1 та набувачами: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено спадковий договір, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Феденко Мариною Володимирівною та зареєстровано в реєстрі за № 308, на наступних умовах. Відповідно до п.п. 1, 2, 3 спадкового договору набувачі зобов`язуються виконувати розпорядження відчужувача, що встановлені п. 5 спадкового договору, а відчужувач передає після його смерті набувачам на праві спільної часткової власності належну йому двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , по 1/2 частці кожному набувачу. Згідно пункту 5 спадкового договору від 05.06.2021 року відповідачі (набувачі) зобов`язуються виконувати такі розпорядження відчужувача (позивача): слідкувати за порядком у кватирі, яка є предметом цього договору; забезпечити виклик лікаря у разі хвороби відчужувача; відвідувати відчужувача не рідше двох разів на тиждень. Пунктом 11 спадкового договору передбачено, що зміна умов цього договору та/або його розірвання допускається за згодою сторін. Пунктом 12 спадкового договору передбачено, що у разі невиконання набувачем розпоряджень відчужувача на його вимогу цей договір може бути розірваний у судовому порядку. У зв`язку з посвідченням спадкового договору, приватним нотаріусом накладено заборону відчуження зазначеного у договорі майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , яка належить позивачу ОСОБА_1 до відмітки про смерть Відчужувача або розірвання спадкового договору. Вказана заборона зареєстрована в реєстрі за №309. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 05 червня 2021 року між відчужувачем - ОСОБА_1 та набувачами: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено спадковий договір, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Феденко Мариною Володимирівною та зареєстровано в реєстрі за № 308 . Відповідно до п.п. 1, 2, 3 спадкового договору набувачі зобов`язуються виконувати розпорядження відчужувача, що встановлені п. 5 спадкового договору, а відчужувач передає після його смерті набувачам на праві спільної часткової власності належну йому двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , по 1/2 частці кожному набувачу. Згідно пункту 5 спадкового вищевказаного договору відповідачі (набувачі) зобов`язуються виконувати розпорядження відчужувача (позивача), а саме: слідкувати за порядком у кватирі, яка є предметом цього договору; забезпечити виклик лікаря у разі хвороби відчужувача; відвідувати відчужувача не рідше двох разів на тиждень. Після підписання цього договору відповідачі не виконують свої зобов`язання, а саме: не слідкують за порядком в квартирі позивача, вбирали всього один раз за весь час дії договору та до часу подачі позову до суду, що становить 1 рік 5 місяців 22 дні. Також, набувачі не відвідують його, відповідно до вимог укладеного договору. Вказує, що ОСОБА_2 відвідував позивача в середньому не більше трьох разів на місяць, а ОСОБА_3 була всього три рази за весь час дії спадкового договору. Позивач неодноразово звертався до відповідачів за допомогою у прибиранні його житла, однак вони не робили цього або ігнорували його вимогу, посилаючись на зайнятість і не стачу вільного часу. З моменту укладення спадкового договору відповідачі один раз зробила прибирання у квартирі відчужувача на прикінці серпня 2022 року, коли позивач був відсутній у квартирі, при цьому перерили усі його речі, забрали його справний механічний тонометр і залишили йому інший зламаний аналогічний тонометр. З часом, відповідачі майже перестали відвідувати позивача за його місцем проживання, а також, відмовляються розірвати спадковий договір за згодою сторін. Вказує, що на даний час, позивача практично ніхто не відвідує і будь-якої допомоги не надає. Усе по господарству позивач виконує сам, прибирає у власній квартирі, лікарів викликає сам, продукти харчування купує за власні кошти. За вказаних обставин позивач вважає, що є підстави для розірвання спадкового договору. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відповідно до ст. 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Статтею 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття. Згідно із ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною другою ст.651 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України). З урахуванням наведеного можна зробити висновок, що спадковий договір є нерозривно пов`язаний з його сторонами. ЦК України надає останнім право заявляти в суді вимоги про дострокове розірвання договору. Відчужувач має право заявляти позов про розірвання спадкового договору, якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов`язки щодо здійснення дій майнового або немайнового характеру. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. З наявних доказів по справі вбачається, що позивач ОСОБА_1 є особою похилого віку, 1935 року народження та внаслідок цього потребує сторонньої допомоги. Уклавши спадковий договір, він мав обґрунтовані сподівання на отримання допомоги від відповідачів у спосіб, визначений у договорі. Доказів на підтвердження виконання умов договору, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суду не надали. Обставин, які б беззаперечно підтверджували, виконання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 умов спадкового договору або неможливості вчинення таких дій, матеріали справи не містять. При цьому колегія суддів зауважує, що умови спадкового договору не покладають на відчужувача жодних обов`язків за його життя. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання спадкового договору відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Щодо вимог апелянта про стягнення судових витрат на правову допомогу, судова колегія зазначає наступне. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України). У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх вимог щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надано, як до суду першої та і апеляційної інстанцій, лише копію ордеру та копію посвідчення адвоката Царьова Р.В. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження понесених витрат за надання правової допомоги ( договір про надання юридичних послуг, акт виконаних робіт, тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо), або докази наявності обов`язків сплатити кошти в майбутньому матеріали справи не містять. З матеріалів справи вбачається, що під час звернення до суду першої інстанції, ОСОБА_1 в позовній заяві було заявлено вимогу про стягнення понесених судових витрат на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн, однак дана вимога не підтверджена жодним належним та допустимим доказом у справі. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких недоведений. Виходячи з вищевикладеного судова колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів на його користь витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн, підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні позову в цій частині. Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 грудня 2023року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та у задоволенні вимог в цій частині відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення виготовлено 28 березня 2024 року.