Постанова 4857 № 500/3136/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/3136/23 пров. № А/857/21171/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Кузьмича С.М. та Матковської З.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Василишина Костянтина Вікторовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.10.2023р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Василишина Костянтина Вікторовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління ДПС у Тернопільській обл., утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 24.10.2023р., м.Тернопіль; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 24.10.2023р.),- В С Т А Н О В И В: 15.06.2023р. (згідно із відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Василишин К.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення Головного управління /ГУ/ ДПС у Тернопільській обл.: № 0207375-2407-1915 від 31.08.2022р. про визначення суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачуються фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік в розмірі 13218 грн.; № 0003647-2407-1915 від 06.03.2023р. про визначення суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачуються фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2022 рік в розмірі 107396 грн. 25 коп.; стягнути з відповідача понесені судові витрати по справі (а.с.1-5). Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.26 і на звороті). Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.10.2023р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.77-79). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Василишин К.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким заявлений позов задовольнити (а.с.81-83). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що належні позивачу об`єкти нерухомості - гаражі з виробничо-складськими, офісно-торговими приміщеннями, відносяться до будівель промисловості, протягом спірних періодів використовувалися позивачем в межах власної господарської діяльності, яка пов`язана з промисловим виробництвом, через що вона набула право на пільгу зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачуються фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості. Належним доказом здійснення вказаної господарської діяльності є довідка Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської обл. № 47 від 23.05.2023р., згідно якої позивач здійснює виробництво бетонних виробів, а також просить врахувати судові рішення за попередні періоди, згідно яких рішення податкового органу про сплату вказаного податку визнані такими, що не відповідають закону. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Із змісту заявленого позову слідує, що спірним питанням в межах цієї справи є правомірність визначення позивачу ОСОБА_3 податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за періоди 2021 та 2022 років, оскільки об`єкт оподаткування, що належить до будівель промислових та складів, використовуються в господарській діяльності суб`єкта господарювання. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_3 зареєстрована фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності якої є виробництво виробів із бетону для будівництва, КВЕД 23.61 (а.с.12, 49-). Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 63262377 від 12.07.2016р., ОСОБА_3 має у власності гаражі з виробничо-складськими, офісно-торговими приміщеннями загальною площею 910,5 кв.м., які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; склад Б загальною площею 191 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10-11, 14-17, 36-48). 31.08.2022р. відповідач ГУ ДПС у Тернопільській обл. прийняв податкове повідомлення-рішення № 0207375-2407-1915, яким на підставі пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України визначив суму податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами , які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік, в сумі 13218 грн. (а.с.6). Також 06.03.2023р. відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0003647-2407-1915, яким на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 ПК України, п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України визначив суму податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами , які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік, в сумі 107396 грн. 25 коп. (а.с.9). Податкове повідомлення-рішення № 0003647-2407-1915 від 06.03.2023р. було оскаржене позивачем в адміністративному порядку; рішенням ДПС України № 15957/6/99-00-06-01-03-06 від 19.06.2023р. вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення (а.с.72-74). Окрім цього, під час визначення податкових зобов`язань податковий орган керувався рішенням Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської обл. № 268 від 13.07.2021р., яким встановлені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2022 рік (а.с.57-71). Згідно з зазначеною ухвалою гаражі, склади та інші сховища оподатковуються за ставкою 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати для фізичних осіб за 1 кв.м. Вирішуючи розглядуваний спір та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством передбачена преференція, яка полягає у виключенні з об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, таких об`єктів, як будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, якщо вони беруть участь у господарській діяльності власника об`єктів нерухомості як виробничі одиниці. Разом з тим, відповідно до представлених доказів відсутнє розмежування об`єкту нерухомого майна, що належить позивачу, до класу «Будівлі промисловості» (код 1251) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, натомість вказано: гаражі з виробничо-складськими, офісно-торговими приміщеннями, об`єкт нежитлової нерухомості. Також позивачем не надано первинних документів, які підтверджують її діяльність з промислового виробництва бетонних виробів (такими документами є видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акт прийому-передачі, товарні чеки, оборотно-сальдові відомості тощо). Стосовно покликань позивача про те, що відповідно до довідки Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської обл. № 47 від 23.05.2023р. позивач дійсно здійснює підприємницьку діяльність з промислового виробництва бетонних виробів по теперішній час, то суд не прийняв до уваги такі доводи, оскільки відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції органів місцевого самоврядування не входить здійснення контролю за використанням фізичними особами належних їм на праві приватної власності об`єктів нерухомості. Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову відповідають дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, з огляду на наступне. Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються ПК України № 2755-VI 02.12.2010р. (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно ст.10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком. Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів (п.12.3 ст.12 ПК України). Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп.12.3.1, 12.3.2, 12.3.3 п.12.2 ст.12 ПК України). Відповідно до пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. В розумінні норм п.265.1 ст.265 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є складовою частиною податку на майно. Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено ст.266 ПК України. Зокрема, нормою ст.266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно з пп.266.1.1, 266.1.2 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. За приписами пп.266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Згідно норми ст.30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Підпунктом 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, відповідно до підпункту «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України (в редакції, яка діяла після 23.05.2020р.) не є об`єктом оподаткування: будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування законодавець визначив цільове призначення їх фактичного використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку. Також слід зазначити, що встановлена підпунктом «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України пільга стосується діяльності промислових товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для її ведення, зокрема стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Аналізуючи наведені приписи норми підпункту «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, колегія суддів приходить до обґрунтованого висновку про те, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є промисловим товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у промисловій діяльності. Залежно від періоду (до і після 23.05.2020р.) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку). Стосовно цільового призначення належних позивачу приміщень колегія суддів враховує, що Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом № 507 від 17.08.2000р. затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. До будівель промислових та складів відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі Промислові» та включає в себе підкласи, зокрема, 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості. Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі Промислові», який включає криті будівлі промислового призначення, наприклад фабрики майстерні, бойні, пивоварні, заводи, складальні підприємства та інше за їх функціональним призначенням. Судом зроблено правильний висновок про те, що належні позивачу будівлі не відносяться до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади, які призначені для промислового виробництва», тобто для виготовлення промислової продукції будь-якого виду, при цьому останні не здаються позивачем в оренду, лізинг чи позичку. Між тим, позивач не вказав, на підставі яких документів або інших доказів ним сформовано висновок про те, що належні їй будівлі належать до промислових. Разом з тим, аналіз наявних у справі реєстраційних документів свідчить про те, що належні позивачу приміщення кваліфіковані як нежитлові, гаражі та склади; будь-яких доказів належності спірних приміщень до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади, які призначені для промислового виробництва» позивачем не представлено. В частині тверджень про здійснення ФОП ОСОБА_3 господарської діяльності з виготовлення промислової продукції, а саме з виробництва виробів з бетону для будівництва у спірних приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів враховує, що під час розгляду позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких первинних документів, на підставі яких можна було б зробити висновок про використання спірних будівель для виготовлення промислової продукції. Водночас, до апеляційної скарги позивачем долучені видаткові накладні № 00000001310 від 26.03.2021р. та № 00000000105 від 12.01.2022р. щодо придбання відсіву вапнякового фр.0-5, 0-20 в кількості відповідно 7,42 т та 18,3 т (а.с.85). При цьому, доказів використання придбаної сировини у виробництві виробів з бетону для будівництва в спірних об`єктах не представлено. Поряд з цим, будь-яких доказів технологічного циклу виробництва виробів з бетону для будівництва, наявність обладнання, придбання продукції (сировини) і виготовлення з неї готових товарів, наявності своєї торгової марки, виробничих затрат тощо позивачем не представлено. Також позивачем не доведено наявності працевлаштованих осіб, праця яких стосувалася вказаного виробництва. Стосовно покликань позивача про те, що відповідно до довідки Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської обл. № 47 від 23.05.2023р. позивач дійсно здійснює підприємницьку діяльність з промислового виробництва бетонних виробів за адресою: АДРЕСА_1 , по теперішній час, то суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги таку, оскільки відповідно до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції органів місцевого самоврядування не входить здійснення контролю за використанням фізичними особами належних їм на праві приватної власності об`єктів нерухомості (а.с.13). Також обставини, на підставі яких автор довідки дійшов до висновку про здійснення позивачем промислового виробництва, не висвітлені в довідці. З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені судом обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач не підпадає під преференції, що визначені п.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Згідно правил пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку. У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). (пп.266.7.3 п.266.7 ст.266 ПК України). Оскільки позивач не надав доказів звернення до податкового органу для проведення звірки даних щодо об`єктів нежитлової нерухомості (хоча про це вказує в позовній заяві), тому відповідачем правильно визначено класифікацію належних позивачу споруд/будівель, а також проведено обчислення податкових зобов`язань. Будь-яких інших підстав відсутності обов`язку ОСОБА_1 сплачувати податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 та 2022 роки за спірними об`єктами нерухомості під час судового розгляду в межах заявленого позову не встановлено. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про законність спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача виник обов`язок зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. З огляду на викладене, спірні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу визначені суми податкових зобов`язань за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за податкові періоди 2021 та 2022 роки, прийнято відповідачем відповідно до вимог закону, а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Окрім цього, належним є позивач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність позивача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Фактично спірні правовідносини виникли з участю фізичної особи (громадянина та власника об`єктів нерухомості) ОСОБА_1 щодо визначення податковим органом податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомості. В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, колегія суддів вважає, що саме ОСОБА_1 як фізична особа є належним позивачем за розглядуваним позовом (а не суб`єкт господарювання - ФОП ОСОБА_1 ). Інші висновки рішення суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обґрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам податкового законодавства, діючого на момент виникнення спірних відносин. Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують. За таких умов колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, а тому такі не підлягають до задоволення, з вищевикладених мотивів. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстави для його скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника адвоката Василишина Костянтина Вікторовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.10.2023р. в адміністративній справі № 500/3136/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді С. М. Кузьмич З. М. Матковська Дата складання повного тексту судового рішення: 25.03.2024р.