Постанова 4857 № 460/99/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/99/25 пров. № А/857/12084/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року (ухвалене головуючим суддею Друзенко Н.В. у м. Рівне) у справі № 460/99/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Ф» про визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2023 рік за №0054355-2410-1701-UА560600300000057923, №0054356-2410-1701-UА560600300000057923, №0054358-2410-1701-UА560600300000057923 від 20.04.2024 на суму 89929,40 грн за 2023 рік. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що належні позивачу приміщення належать до будівель промисловості, які він використовує в підприємницькій діяльності, а тому відповідно до абз. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не є об`єктами оподаткування. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у 2023 році не використовувались спірні будівлі в межах підприємницької діяльності, а тому контролюючий орган приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.04.2024 №0054355-2410-1701, №0054356-2410-1701, №0054358-2410-1701, якими нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, діяв у межах та відповідно до вимог чинного податкового законодавства. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 з 07.03.2000 зареєстрований як фізична особа-підприємець з наступними видами діяльності: 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах (основний); 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами; 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва; 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами. Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, які видані згідно з свідоцтвами про право власності, підтверджується, що позивачу на праві приватної власності належать об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , а саме: будівля піднавісу (РНОНМ 596209656204) площею 249,20 кв.м., будівля складу будівельних матеріалів (РНОНМ 597200456204) площею 816,80 кв.м., будівля виробничо-складських приміщень (РНОНМ 594747456204) площею 527,10 кв.м. 20.04.2024 Головним управлінням ДПС у Рівненській області винесено податкові повідомлення-рішення форми «Ф» №0054355-2410-1701 (на суму 43780,48 грн), №0054356-2410-1701 (на суму 13357,12 грн), №0054358-2410-1701 (на суму 28252,56 грн), якими визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлових нерухомості, за 2023 рік щодо зазначених вище об`єктів нерухомості. Відповідачем не заперечується, що вказані податкові повідомлення-рішення позивач отримав 17.07.2024 відповідно до наявного в матеріалах справи конверту з відмітками пошти. Позивач вважаючи податкові повідомлення - рішення протиправними, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В розумінні норм п. 265.1 ст. 265 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є складовою частиною податку на майно. Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено ст. 266 ПК України. Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України). Згідно п.п. 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Отже, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Порядок обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, регламентується нормами п. 266.7 ст. 266 ПК України. Так, п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України встановлено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку. Так, за приписами ст. 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (п.п. «г» п. 30.9 ст. 30 ПК України). Відповідно до п. 30.2 ст. 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами абз. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Нормами п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (в редакції, чинній станом на день виникнення спірних правовідносин) встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування. Так, відповідно до абз. «є» зазначеної правової норми, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Провівши правовий аналіз зазначеної вище норми права, суд дійшов висновку, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абз. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов`язкових умов: 1) віднесення будівлі до класу будівель промисловості; 2) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) використовує такі об`єкти нерухомості за цільовим призначенням у господарській діяльності, що класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010; 3) вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку. Тому, оцінюючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд повинен дослідити наявність підстав для застосування податкової пільги, передбаченої абз. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абзаці «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. Як зазначено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17 обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює. Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила. При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (абз. «ґ» п.п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (абз. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку абз. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 11.05.2023 у справі № 440/359/20 та відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховується судом. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»). До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018- 2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне». Цей клас не включає: резервуари, силоси та склади (1252); будівлі сільськогосподарського призначення (1271); комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи та т. ін.), які не мають характеристик будівель (230). Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. В обґрунтування позовних вимог, позивач стверджував, що належний йому об`єкт нежитлової нерухомості, за який відповідач нарахував йому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік, не є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки використовується для здійснення ним господарської діяльності. Колегія суддів поділяє твердження суду першої інстанції, що враховуючи наведені вище положення ПК України, під час розгляду справ даної категорії підлягає встановленню, чи фактично використовував позивач у межах власної підприємницької діяльності за функціональним призначенням (промислове виробництво) належні йому об`єкти нерухомості. Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до Висновків про технічні показники об`єкта нерухомого майна від 27.08.2024 №№140, 141, 142, встановлено, що відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: будівля складу будівельних матеріалів (РНОНМ 597200456204) площею 816,80 кв.м. відноситься до підкласу 1252.8 склади універсальні; будівля виробничо-складських приміщень (РНОНМ 594747456204) площею 527,10 кв.м. відноситься до підкласу 1251.8 будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості; будівля піднавісу (РНОНМ 596209656204) площею 249,20 кв.м. відноситься до підкласу 1252.8 склади універсальні. Суд звертає увагу, що клас 1251 «Будівлі промисловості» не включає клас 1252 (резервуари, силоси та склади), до якого відноситься підклас 1252.8 склади універсальні. Відтак правильним є висновок суду першої інстанції, що на об`єкти: будівля складу будівельних матеріалів (РНОНМ 597200456204) площею 816,80 кв.м. та будівля піднавісу (РНОНМ 596209656204) площею 249,20 кв.м. не поширюється пільга відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Разом з цим, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, до будівель промисловості відноситься належний позивачу об`єкт нерухомості: будівля виробничо-складських приміщень (РНОНМ 594747456204) площею 527,10 кв.м., позаяк належать до класу 1251 Будівлі промисловості, який в свою чергу включає підклас 1251.8 будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості. При цьому, як згадувалось вище, що одним із критеріїв застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є використання об`єкта оподаткування за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010. Відповідно до класифікатору видів економічної діяльності ДК 009:2010, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №457 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства №306 від 24.02.2020), секції B-F стосуються таких видів діяльності: секція B - добувна промисловість і розроблення кар`єрів; секція C - переробна промисловість; секція D - постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря; секція E - водопостачання; каналізація, поводження з відходами; секція F - будівництво. Однак, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача є 47.52 Роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах, який відноситься до секції G КВЕД ДК 009:2010 оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів та мотоциклів. Тому, надані позивачем документи на підтвердження використання ним відповідних об`єктів нерухомості у господарській діяльності, не можуть бути належними та достатніми доказами того, що позивач у 2023 році здійснював промислове виробництво, оскільки основний вид господарської діяльності ОСОБА_1 за КВЕД не входить до секцій B-F КВЕД ДК 009:2010, як цього вимагає підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Також як встановлено судом, позивач здійснює діяльність за КВЕД 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва. Позивач вказує, що спірні приміщення використовуються ним для здійснення підприємницької діяльності по виготовленню виробів із бетону для будівництва і реалізації будівельних матеріалів, зокрема і будівля виробничо-складських приміщень (РНОНМ 594747456204) площею 527,10 кв.м. Відповідно до довідки Березнівської міської ради від 18.12.2024 №1753, нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, будівля піднавіса загальною площею 249,2 кв.м., будівля офісних приміщень, загальною площею 63,0 кв.м., будівля складу будівельних матеріалів, загальною площею 816,8 кв.м., будівля виробничо-складських приміщень площею 527,10 кв.м., використовуються ФОП ОСОБА_1 у господарській діяльності, а саме: виробництво та реалізація блоків вібропресованих стінових, перестінкових для огорож та фасадів, плитки тротуарної, цегли будівельної, лицювальної, вогнетривкої, цементу, шиферу та інших матеріалів. Однак, вказана довідка не може бути належним доказом підтвердження того, що вказані об`єкти нерухомості використовуються позивачем в його підприємницькій діяльності щодо виготовлення виробів з бетону і реалізації будівельних матеріалів. Наявний в матеріалах справи Договір поставки №137 від 01.01.2023, який укладений між Приватним-підприємством-фірмою «Будмаркет» (постачальник) та ФОП ОСОБА_2 (покупець) щодо поставки цементу, а також накладні №7 від 02.02.2023, №14 від 07.06.2023, №15 від 08.06.2023, №27 від 15.11.2023 та видаткові накладні (№2965 від 29.08.2023, №2746 від 16.08.2023, №2691 від 14.08.2023, №2103 від 17.07.2023), реєстраційні документи на транспортні засоби також не підтверджують, що будівля виробничо-складських приміщень (РНОНМ 594747456204) площею 527,10 кв.м. використовується позивачем в його підприємницькій діяльності з виготовлення виробів з бетону і реалізації будівельних матеріалів. У матеріалах справи відсутні докази та такі не додано до апеляційної скарги, щодо наявності виробничих потужностей, робочої сили, тощо, що стосуються виготовлення виробів із бетону для будівництва за вказаною адресою. Відтак, суд першої інстанції правильно виснував, що позивачем не доведено, що він впродовж спірного податкового періоду використовував об`єкт нерухомості (об`єкти), оподаткування яких стосується спір, за функціональним призначенням. Оскільки, на об`єкти нерухомості: будівлю складу будівельних матеріалів (РНОНМ 597200456204) площею 816,80 кв.м. та будівлю піднавісу (РНОНМ 596209656204) площею 249,20 кв.м. взагалі не поширюється пільга передбачена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а також, оскільки, у 2023 році позивач не здійснював промислового виробництва з використанням будівлі виробничо-складських приміщень (РНОНМ 594747456204) площею 527,10 кв.м, то право на фінансове сприяння з боку держави у вигляді звільнення від сплати податку відсутнє. За правилами пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України, з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку). Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу. Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків. Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об`єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню. Судом встановлено, що 23.01.2024 позивачем подавались повідомлення за формою №20-ОПП про те, що будівля, за адресою АДРЕСА_1 , РНОНМ 596209656204 тимчасово не експлуатується; - будівля, за адресою АДРЕСА_1 , РНОНМ 597200456204 тимчасово не експлуатується. Повідомлення про об`єкти оподаткування, або об`єкти пов`язані з оподаткуванням, або через які проводилася діяльність (форма №20-ОПП) з РНОНМ 594747456204 матеріали справи не містять. Наказом Міністерства Фінансів України №1588 від 09.12.2011 (зі змінами) відповідно до статті 62 глави 5, статей 63-68 глави 6 розділу II, пункту 133.3 статті 133, пунктів 153.13, 153.14 статті 153 розділу III, пункту 335.2 статті 335 розділу XVIII Податкового кодексу України та підпункту 64 пункту 4 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 № 446 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів. Відповідно пункту 8.4 розділу VIII цього Порядку, повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків. У повідомленні за формою №20-ОПП надається інформація про всі об`єкти оподаткування, що є власними, орендованими або переданими в оренду. Відповідно пункту 8.5 розділу VIII цього Порядку, у разі зміни відомостей про об`єкт оподаткування, а саме: зміна типу, найменування, місцезнаходження, виду права або стану об`єкта оподаткування, платник податків надає до контролюючого органу за основним місцем обліку повідомлення за формою №20-ОПП з оновленою інформацією про об`єкт оподаткування, щодо якого відбулися зміни, в такому самому порядку та строки, як і при реєстрації, створенні чи відкритті об`єкта оподаткування. За наведених законодавчих приписів слідує, що платник податків повинен декларувати об`єкти, які використовуються ним під час здійснення господарської діяльності. Однак, за встановлених у справі фактичних обставин, позивачем у 2023 році не використовувались спірні будівлі в межах підприємницької діяльності, зокрема і будівля виробничо-складських приміщень (РНОНМ 594747456204) площею 527,10 кв.м. Враховуючи наведене вище, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що відсутні підстави для задоволення позову, а тому відповідач приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення діяв у межах та відповідно до вимог чинного податкового законодавства. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року у справі № 460/99/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді А. Р. Курилець О. І. Мікула