Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/7243/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1178/24 Справа № 204/7243/23 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С.В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 30 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Лопатіної М.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське" на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 03 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське" про відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що з 01 листопада 2017 року по 12 травня 2021 року перебував у трудових відносинах з ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське", працюючи на різних посадах в умовах впливу шкідливих факторів на організм. Зазначає, що у зв`язку із шкідливими і тяжкими умовами праці отримав хронічні професійні захворювання, а саме: хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість, з помірним ступенем зниження слуху (ІІІ ст.) за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; хронічний бронхіт ІІ ст., фаза загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН ІІ ст. 9другого ст. Хронічне професійне захворювання виникло у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу, переважно фіброгенної дії) недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу (фільтрами до проти- пилових респіраторів), виконував роботи в умовах впливу пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала ГДК, та виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий 30 березня 2023 року встановлено первинно третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 50 %, з яких: 30% по хронічному бронхіту, 20% по хронічному с/н прислуху. Вважає, що роботодавець не створив безпечні та нешкідливі умови праці на підприємстві, де він працював, тим самим порушивши положення ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці», які встановлюють цей обов`язок, що в свою чергу стало причиною отримання ним професійних захворювань, просив стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 120000,00 грн. Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 03 листопада 2023 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське"на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 75000,00 грн, з утриманням податку та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн. Рішення суду мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову внаслідок не створення відповідачем належних та безпечних умов праці позивачу, який отримав професійне захворювання, внаслідок чого завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем та її розмір 75000,00 грн., суд визначив з урахуванням істотності вимушених змін у житті позивача, ступеня втрати працездатності та характеру професійних захворювань та їх наслідків для здоров`я останнього. Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, дійшов висновку, що позивачем документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу у заявленому розмірі, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у сумі 5000,00 грн. Не погодившись з рішення суду, ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди змінити, зменшивши розмір до 16800,00 грн., а також зменшити витрати на правничу допомогу до 1400,00 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що визначений судом розмір моральної шкоди, є завищеним. Посилається на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв`язку між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача. Вказує, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та самостійною підставою для покладення відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди. Зазначає, що витрати на правничу допомогу є завищеними, дана справа не представляє собою високу складність та витрати на правничу допомогу не відповідають принципу співмірності, а тому підлягають зменшенню до розумного рівня. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість та просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції. У січні 2024 року на адресу суду надійшло клопотання ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське" про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з частиною 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 листопада 2017 року по 12 травня 2021 року перебував у трудових відносинах з ПрАТ "Шахтоуправління "Покровське", працюючи на різних посадах в умовах впливу шкідливих факторів на організм. Зазначає, що у зв`язку із шкідливими і тяжкими умовами праці позивач отримав наступні хронічні професійні захворювання: хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість, з помірним ступенем зниження слуху (ІІІ ст.) за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; хронічний бронхіт ІІ ст., фаза загострення, дифузний пневмофіброз, ЛН ІІ ст. 9другого ст. Причиною виникнення хронічного професійного захворювання за такими обставинами, є недосконалість технологічного процесу (зокрема, через виділення значних концентрацій пилу, переважно фіброгенної дії) недостатньою забезпеченістю засобами індивідуального захисту від пилу (фільтрами до проти- пилових респіраторів), виконання робіт в умовах впливу пилу, переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала ГДК, та виробничий шум, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий Вказані факти підтверджено копією акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання П-4 від 14 березня 2022 року. 30 березня 2023 року позивачу встановлено третю групу інвалідності з втратою професійної працездатності 50 %, з яких : 30% по хронічному бронхіту, 20% по хронічному с/н прислуху. Отже, між сторонами склалися трудові правовідносини, професійні захворювання отримані позивачем під час виконання ним трудових обов`язків, а отже наявні у зв`язку з цим підстави для відшкодування моральної шкоди. Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Відповідно до частини 1 статті 168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 у справі №210/3177/17. У відповідності до статті 4 Закону України "Про охорону праці" державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Згідно із частинами 1, 3 статті 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. В даному випадку професійне захворювання пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство). Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. Надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров`я відбулося при виконанні ним трудових обов`язків, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, вільно спілкуватися, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. Соціальний аспект поняття непрацездатності свідчить про нездатність, в даному випадку, позивача, матеріально забезпечити себе та членів своєї сім`ї на рівні, визначеному достатнім для проживання людини (прожиткового мінімуму) в державі, що також завдає моральних страждань позивачу. У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Встановивши факт завдання моральної шкоди ОСОБА_4 у зв`язку із втратою ним професійної працездатності, яка встановлена висновком МСЕК від 30 березня 2023 року серія 12 ААА № 120330, та вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров`я потерпілого погіршено, що завдає йому фізичного болю та душевних страждань, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. З врахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог, оскільки внаслідок отриманого професійного захворювання на виробництві останньому заподіяні фізичний біль і душевні страждання. Ушкодження здоров`я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як, право на охорону здоров`я, на безпечну працю. Все це призвело до порушення його звичного образу життя та вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, що належним чином має бути компенсовано. Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд першої інстанції вірно оцінив глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини у справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, та дійшов висновку про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 75000,00 грн. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. У відповідності до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких зокрема відносяться витратина професійну правничу допомогу покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 у процесі вирішення питання про віднесення до судових витрат, які розподілені за результатами розгляду спору, бонусів, передбачених договором про надання правничої допомоги, залежно від результатів розгляду справи, тобто так званого «гонорару успіху», для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у разі укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи те, чи були вони фактично здійснені, а також їх необхідність. При цьому суд, визначаючи суму відшкодування, має послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку з яким погоджується колегія суддів про стягнення витрат на правову допомогу в межах доведених позивачем витрат, враховуючи критерії реальності та розумності розміру, а саме у розмірі 5000,00 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення понесених судових витрат на правничу допомогу. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Колегія суддів звертає увагу, що завданням цивільного судочинства у контексті статті 2 Цивільного процесуального кодексу України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Виконання завдань цивільного судочинства залежить від встановлення судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржника про те, що визначений судом до стягнення розмір моральної шкоди є явно завищеним, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки уже самим фактом стійкої втрати позивачем професійної працездатності з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди, що випливає з положень ст.3 Конституції України та узгоджується з позицією Верховного Суду по даній категорії справ. Аргументи апеляційної скарги з приводу того, що підприємство в повному обсязі виконало обов`язки, передбачені законодавством України щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Посилання скаржника на те, що стягнуті витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям розумності та справедливості і є значно завищеними, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд керувався саме доведеними позивачем витратами, враховуючи критерії реальності та розумності розміру адвокатських витрат, значенням справи для позивача. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим рішення в даній справі є законним і обґрунтованим. Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно статті 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Крім того, позивачем разом з відзивом на апеляційну скаргу подано клопотання про стягнення із скаржника витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, заявником надано копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги адвоката Молчанової Н.В. у Дніпровському апеляційному суді, копія акту до додаткової угоди № 1 до договору про надання правової (юридичної) допомоги № 03/05/23 від 05 травня 2023 року, додаткова угода № 1 до договору про надання правової (юридичної) допомоги № 03/05/23 від 05 травня 2023 року, квитанція до прибуткового касового ордеру № 04/01 від 04 січня 2024 року про оплату ОСОБА_1 10000,00 грн. відповідно до додаткової угоди № 1 до договору про надання правової (юридичної) допомоги № 03/05/23 від 05 травня 2023 року, відзив на апеляційну скаргу. Розподіляючи витрати, які очікує понести заявник на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про те, що наявні в матеріалах справи та надані суду документи є підставою для частково відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу з іншої сторони, адже цей розмір не є доведений, документально не обґрунтованиий та не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. Враховуючи вищевикладене, з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, складності справи, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. витрат за надання професійної правничої допомоги. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське" - залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 03 листопада 2023 року - залишити без змін. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Шахтоуправління "Покровське" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Суддя: В.С. Городнича М.Ю. Лопатіна