Ухвала КЦС ВС № 316/1729/17

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 березня 2024 року м. Київ справа № 316/1729/17 провадження № 61-3148ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 28 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , на дії державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса), ВСТАНОВИВ: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив: - визнати неправомірним розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 25 вересня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1; - зобов`язати державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) здійснити новий розрахунок відповідно до чинного законодавства з урахуванням інформації про середню заробітну плату працівника для відповідної місцевості. Ленінський районний суд міста Запоріжжя ухвалою від 28 листопада 2023 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив. Запорізький апеляційний суд постановою від 23 січня 2024 року ухвалу Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 28 листопада 2023 року залишив без змін. Судові рішення мотивовані тим, що розрахунок заборгованості правильно здійснений за офіційними даними про середню заробітну плату у місті Енергодарі Запорізької області за IV квартал 2021 року, оскільки інформація за 2022-2023 рр. відсутня. Отже, у діях державного виконавця порушення прав ОСОБА_1 при нарахуванні заборгованості зі сплати аліментів, присуджених до стягнення судовим наказом, не встановлено, у зв`язку з чим скарга не підлягає задоволенню. У касаційній скарзі, поданій 27 лютого 2024 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Також у касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущений з поважних причин, оскільки повний текст постанови Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2024 року отриманий його представником через систему «Електронний суд» 24 січня 2024 року. 19 лютого 2024 року вперше подана касаційна скарга на ухвалу Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 28 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2024 року. Верховний Суд ухвалою від 22 лютого 2024 року цю касаційну скаргу повернув. Дана ухвала отримана заявником ОСОБА_1 через застосунок «Дія» 27 лютого 2024 року. Обставини, що стали підставою для повернення касаційної скарги заявник усунув. Відповідно до частин другої, третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належному судовому процесі. Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами окремої особи. Дотримання строків стосується всіх учасників спору, які мають право на справедливий суд. У даному випадку, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оформлення касаційної скарги відповідно до вимог ЦПК України, дотримання строків касаційного оскарження при первинному зверненні до суду зі скаргою та бажання заявника, що підтверджується сукупністю послідовних та регулярних дій, реалізувати своє право на касаційне оскарження судових рішень у цій справі у найкоротші строки є підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження судових рішень. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права та посилається на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували факт перебування боржника на окупованій території у місті Енергодарі Запорізької області та відсутність доходів у зв`язку із перебування у відпустці без збереження заробітної плати. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суди встановили, що 10 листопада 2017 року Енергодарський міський суд Запорізької області у справі № 316/1729/17 за заявою ОСОБА_2 видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи стягнення з 03 листопада 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Судовий наказ перебував на виконанні у державного виконавця Енергодарського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області за виконавчим провадженням № НОМЕР_1. Міністерство юстиції України наказами від 08 липня 2022 року № 2869/5 та від 11 січня 2023 року № 182/5 визначило, що під час дії воєнного стану відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) здійснює примусове виконання рішень, місцем виконання яких є територія, на яку поширюється компетенція Енергодарського відділу державної виконавчої служби у Василівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса). Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області дорученням від 28 липня 2023 року № 65654/26-40 «Про забезпечення дотримання вимог чинного законодавства» зобов`язав відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса) прийняти до виконання виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо боржника ОСОБА_1 , яке перебувало на виконанні в Енергодарському відділі державної виконавчої служби у Василівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса). Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, що затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, частина Запорізької області знаходиться в окупації. З 04 березня 2022 року місто Енергодар тимчасовою окупований російськими військами. З лютого 2023 року ОСОБА_4 перебуває у відпустці без збереження заробітної плати на період воєнного стану на підставі заяв від 09 лютого, 17 травня, 14 серпня 2023 року. Доходів не отримує. Відповідно до довідки від 12 вересня 2023 року № 297 про заробітну плату та податки, ОСОБА_1 отримував заробітну плату за 2023 рік двічі: у лютому та березні 2023 року. Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів від 25 вересня 2023 року з квітня до вересня 2023 року розмір заборгованості зі сплати аліментів становить 42 753,09 грн. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження) передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця». У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) Верховний Суд зазначив, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим». Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Частиною третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Відповідно до статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Згідно з пунктом 4 розділу XVIІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (тут і далі - у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження), виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. У постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 759/1727/16 (провадження № 61-15882св20) Верховний Суд вказав, що «заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, при проведенні грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності. Макроекономічні показники розраховуються за допомогою системи національних рахунків як комплексу взаємопов`язаних балансових таблиць, показники яких призначені для визначення розміру доходу, споживання, накопичення і величини капітальних витрат. Середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник обчислюється як середнє арифметичне значення заробітних плат певної групи працівників (наприклад, по підприємству, по галузі, по регіону). Розраховується виходячи із фонду оплати праці працівників (включаючи оплату праці сумісників), премій, винагород за підсумками роботи за рік та одноразових заохочень. Сам розмір середньої заробітної плати як макроекономічний показник, який використовується, у тому числі, і в разі застосування частини другої статті 195 СК України, обраховується органами статистики України на підставі Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713». У постанові від 11 березня 2020 року у справі № 572/2303/19 (провадження №61-407св20) Верховний Суд зазначив, що «відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчисляється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши, що матеріалами виконавчого провадження підтверджена наявність певного боргу по аліментам з боку заявника, а останній не був позбавлений подати такі докази на спростування наявного у виконавчому провадженні розрахунку, проте належними та допустимими доказами не спростував, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов правильного висновку про відмову в задоволенні скарги». Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Встановивши, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, здійснений державним виконавцем Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса), є законним та обґрунтованим, таким, що складений на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України і відповідає положенням частини другої статті 195 СК України, як такий, що визначений виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, оскільки боржник не працював на час виникнення заборгованості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно відмовив у задоволенні скарги. Подібні висновки викладені в ухвалах Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 201/7103/18 (провадження № 61-12987ск21), від 02 червня 2023 року у справі № 348/1513/20 (провадження № 61-7067ск23) та від 23 лютого 2024 року у справі № 753/11391/23 (провадження № 61-837ск24). Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували факт перебування боржника на окупованій території у місті Енергодарі Запорізької області та відсутність доходів у зв`язку із перебуванням у відпустці без збереження заробітної плати, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Президент України Указом від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні ввів воєнний стан, який продовжено до теперішнього часу. Законом України «Про внесення змін до розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ (набув чинності з 25 березня 2022 року)» зазначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, зокрема припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни російської федерації). За рішенням про стягнення аліментів підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці, які здійснюють відрахування з заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, перераховують стягнуті кошти на визначений у заяві або зверненні стягувача рахунок, а у разі відсутності реквізитів рахунка стягувача - на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Відповідно до Закону України «Про захист інтересів суб`єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» фізичні особи, фізичні особи-підприємці, юридичні особи, крім тих, які наділені бюджетними повноваженнями згідно із законодавством, подають облікові, фінансові, бухгалтерські, розрахункові, аудиторські звіти та будь-які інші документи, подання яких вимагається відповідно до норм чинного законодавства в документальній та/або в електронній формі, протягом трьох місяців після припинення чи скасування воєнного стану або стану війни за весь період неподання звітності чи обов`язку подати документи. Таким чином, починаючи зі звітного періоду за лютий 2022 року, у зв`язку із незабезпеченням повноти подання звітності респондентами, органами державної статистики призупинено оприлюднення статистичної інформації щодо середньомісячної заробітної плати штатних працівників. При цьому, будь-яких змін до статті 195 СК України щодо визначення заборгованості за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, у період воєнного стану законодавцем внесено не було, а тому районний суд, з висновком якого правильно погодився суд апеляційної інстанції, вірно вважав, що у державного виконавця не було підстав розраховувати заборгованість за аліментами іншим чином, аніж з останніх показників середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, оприлюдненої органом статистики. З огляду на офіційні джерела, зокрема інформацію з офіційного сайту Держкомстату (www.zp.ukrstat.gov.ua), останнім оприлюднені відомості про розмір середньої заробітної плати лише за IV квартал 2021 року, відповідно до яких розмір середньомісячної заробітної плати по Василівському району Запорізької області (до якого входить місто Енергодар) становить саме 24 430,34 грн, які і брав до уваги державний виконавець. Таким чином державний виконавець правомірно здійснив розрахунок заборгованості за аліментами в межах виконавчого провадження № 56840789, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, оприлюдненої органом статистики для Василівського району Запорізької області. При ухваленні судових рішень, врахувавши предмет скарги, суди дотрималися балансу інтересів під час розгляду вказаної скарги та зазначили, що у разі встановленого іншого розміру середньої заробітної плати, заявник не позбавлений права звернутися із заявою, а державний виконавець буде зобов`язаний здійснити перерахунок заборгованості за аліментами. Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм процесуального права. Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Частиною шостою статті 394 ЦПК України передбачено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 28 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2024 року є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись статтею 390, частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 28 листопада 2023 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2024 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , на дії державного виконавця Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Одеса), за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 28 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2024 року. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк