Ухвала КЦС ВС № 523/9009/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2026 року м. Київ справа № 523/9009/21 провадження № 61-15753ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 06 червня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , на рішення та дії державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (місто Одеса) Кубрака Данила Артемійовича, ВСТАНОВИВ: У травні 2021 року ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , звернувся до суду зі скаргою на рішення та дії державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (місто Одеса) Кубрака Д. А. (далі - Перший Суворовський ВДВС у місті Одесі Південного МРУЮ (місто Одеса). Скарга мотивована тим, що: скарга подана ОСОБА_1 у встановлений законом 10-денний строк, оскільки він лише 07 травня 2021 року отримав копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 07 квітня 2021 року засобами поштового зв`язку, тому строк звернення до суду ним не порушений; державний виконавець не викликав боржника до виконавчої служби, не надсилав на його адресу документи виконавчого провадження; у постанові державного виконавця про відкриття виконавчого провадження вказана адреса стягувачки, за якою особа не проживає більше 5 років; державний виконавець не роз`яснив боржнику його права та обов`язки, відповідно до пункту 5 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»; боржника не викликали до виконавчої служби, він не надавав пояснень за фактами невиконання рішень. У подальшому, ОСОБА_1 неодноразово подавав до суду першої інстанції заяви-доповнення до скарги, у яких зазначав, що державний виконавець Кубрак Д. А. не надав до суду доказів про те, що станом на 07 квітня 2021 року боржник є працевлаштованою особою; у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець зазначав про стягнення аліментів з 25 травня 2020 року, у той час коли продовжується стягнення з боржника аліментів у іншій справі; заінтересована особа (стягувачка аліментів) знаходиться поза межами держави та має власний заробіток; постанова державного виконавця була винесена через 80 діб після того, як заявник вже був непрацевлаштованою особою. Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просив суд скасувати постанову Першого Суворовського ВДВС у місті Одесі Південного МРУЮ (місто Одеса) про відкриття виконавчого провадження від 07 квітня 2021 року № 65059261, та визнати дії державного виконавця Кубрака Д. А. незаконними та протиправними. Суворовський районний суд міста Одеси (на даний час назву суду змінено на Пересипський районний суд міста Одеси відповідно до Закону України від 26 лютого 2025 року № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів») ухвалою від 06 червня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив. Одеський апеляційний суд постановою від 16 вересня 2025 року ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 06 червня 2024 року залишив без змін. Судові рішення мотивовані тим, що боржник не пропустив строк на звернення до суду з поданою скаргою. Проте, скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки державний виконавець діяв в межах чинного законодавства, оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження прийнято відповідно до закону, в межах повноважень суб`єкта оскарження, і права скаржника не порушено. У касаційній скарзі, поданій 09 грудня 2025 року засобами поштового зв`язку, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення скарги. Верховний Суд ухвалою від 25 грудня 2025 року касаційну скаргу залишив без руху та надав строк для усунення вказаних недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявнику надати обґрунтовану заяву про поновлення строку на касаційне оскарження; зазначити всіх учасників справи; додати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали. У січні 2026 року до Верховного Суду на виконання вимог ухвали суду від 25 грудня 2025 року від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків. До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущений з поважних причин, оскільки повний текст постанови суду отриманий ним 11 листопада 2025 року засобами поштового зв`язку, що підтверджується копією конверта та супровідного листа Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року щодо направлення копії постанови від 16 вересня 2025 року на адресу заявника (докази додаються). Відповідно до частин другої, третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належному судовому процесі. Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами окремої особи. Дотримання строків стосується всіх учасників спору, які мають право на справедливий суд. Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що клопотання ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником обставини свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення. Отже, недоліки касаційної скарги, визначені ухвалою Верховного Суду від 25 грудня 2025 року, усунуті. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що: виконавчий лист у справі виданий за адресою, за якою стягувачка не проживала та не перебувала більш ніж 5 років; крім того, постанова державного виконавця була винесена через 80 діб після того, як боржник вже був непрацевлаштованою особою. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На час звернення зі скаргою суди встановили, що Суворовський районний суд міста Одеси рішенням від 12 лютого 2021 року у справі № 523/7798/20 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі частини від усіх видів заробітків (доходів) щомісячно, починаючи з 25 травня 2020 року і до закінчення нею навчання, а саме до 30 червня 2023 року. 19 березня 2021 року Суворовський районний суд міста Одеси видав виконавчий лист на виконання вказаного рішення суду від 12 лютого 2021 року у справі № 523/7798/20, яке набрало законної сили 18 березня 2021 року. 05 квітня 2021 року стягувачка ОСОБА_2 звернулась до Першого Суворовського ВДВС у місті Одесі Південного МРУЮ (місто Одеса) із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа № 523/7798/20. Державний виконавець Першого Суворовського ВДВС у місті Одесі Південного МРУЮ (місто Одеса) Кубрак Д. А. постановою від 07 квітня 2021 року: - відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 523/7798/20, виданого Суворовським районним судом міста Одеси 19 березня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на її утримання у розмірі частини від усіх видів заробітків (доходів) щомісячно, починаючи з 25 травня 2020 року і до закінчення нею навчання, а саме до 30 червня 2023 року; - зобов`язав боржника подати декларацію про доходи та майно та попередив боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Супровідним листом від 07 квітня 2021 року на адресу боржника ОСОБА_1 державний виконавець надіслав копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 07 квітня 2021 року, яку ОСОБА_1 отримав 07 травня 2021 року, проти чого останній не заперечував. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки постанова державного виконавця Першого Суворовського ВДВС у місті Одесі Південного МРУЮ (місто Одеса) Кубрака Д. А. про відкриття виконавчого провадження від 07 квітня 2021 року та процесуальні дії, пов`язані з її винесенням, повністю відповідають вимогам закону, що виключає можливість задоволення скарги ОСОБА_3 . Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема обов`язковість судового рішення. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно зі статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) Верховний Суд зазначив, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим». Схожий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21). Звертаючись з касаційною скаргою, ОСОБА_1 вказував про порушення державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження вимог чинного законодавства, адже виконавчий лист у справі виданий за адресою, за якою стягувачка не проживала та не перебувала більш ніж 5 років. Суди встановили, що виконавчий лист виданий 19 березня 2021 року саме Суворовським районним судом міста Одеси, і державний виконавець не має жодного відношення до порядку його видачі та заповнення. Крім того, при відкритті виконавчого провадження державний виконавець не зобов`язаний перевіряти та давати оцінку змісту виконавчого листа в частині, що стосується рішення суду, на підставі якого він був виданий, зокрема перевіряти адресу реєстрації стягувача або боржника. Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. У даному випадку, державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначив адресу стягувача, яка зазначена у виконавчому листі, що відповідало частині першій статті 28 Закону України «Про виконавче провадження». Вказані обставини у повному обсязі спростовують доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що виконавчий лист виданий у справі за адресою, за якою стягувачка (донька боржника) не проживала та не перебувала більш ніж 5 років. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що приватний виконавець при відкритті виконавчого провадження не порушив вимог чинного законодавства, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги. Доводи боржника ОСОБА_1 про те, що постанова державного виконавця була винесена через 80 діб після того, як боржник вже був непрацевлаштованою особою, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Суди у даній справі перевіряли законність постанови державного виконавця Першого Суворовського ВДВС у місті Одесі Південного МРУЮ (місто Одеса) Кубрак Д. А. про відкриття виконавчого провадження від 07 квітня 2021 року. Тобто, суди надавали оцінку діям державного виконавця станом на 07 квітня 2021 року. Проте, на стадії відкриття виконавчого провадження до обов`язків державного виконавця не входить здійснення перевірки того, чи є боржник працевлаштованою особою. Такі виконавчі дії вчиняються державним виконавцем вже під час безпосереднього виконання виконавчого листа, що не входило до предмета дослідження судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі. За таких обставин сам факт відкриття виконавчого провадження не є порушенням прав ОСОБА_1 , про що обґрунтовано зазначили суди першої та апеляційної інстанцій. Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Частиною шостою статті 394 ЦПК України передбачено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 06 червня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про витребування доказів. Керуючись статтею 390, частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Суворовського районного суду міста Одеси від 06 червня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , на рішення та дії державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (місто Одеса) Кубрака Данила Артемійовича, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду міста Одеси від 06 червня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк