Постанова 4854 № 400/11252/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/11252/23 Перша інстанція: суддя Устинов І. А., повний текст судового рішення складено 22.11.2023, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Танасогло Т.М., суддів: Димерлія О.О., Крусяна А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : У вересні 2023 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (відповідач), про: - визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 23.08.2013 по 18.01.2021 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 23.08.2013; - зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 23.08.2013 по 18.01.2021 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.08.2013. В обґрунтування своїх вимог, позивач вказував, що по досягненню пенсійного віку (60 років) у відповідності до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, 12.05.2023 звернувся з заявою про призначення йому пенсії до ГУ ПФУ в Миколаївській області. Відповідач призначив пенсію за віком, однак не зарахував до страхового стажу позивача періодів його роботи з 23.08.2013 по 18.01.2021 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 23.08.2013, оскільки зарахування періодів роботи в рф з 01.01.1992 по теперішній час не передбачено чинним законодавством, що на думку позивача э протиправним, оскільки у періоди роботи позивача на території російської федерації, міжнародними договорами, укладеними між Україною та рф, передбачалося, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. На думку позивача, припинення рф участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. не може слугувати підставою для незарахування періодів його роботи до страхового стажу, оскільки такі були ним набуті до 02.12.2022р. Відповідач проти позову заперечував, мотивуючи відсутністю передбачених нормами чинного законодавства підстав для здійснення зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача в російській федерації з 23.08.2013 по 18.01.2021 за даними трудової книжки позивача. Відповідач вказував, що страховий стаж Позивача, на день призначення пенсії за віком, склав 32 роки 0 місяців 17 днів, в тому числі 24 роки 02 місяців 06 днів - до 01.01.2004, 07 роки 10 місяців 11 днів - після 01.01.2004, який обраховано на підставі доданих до заяви про призначення пенсії від 02.07.2023 документів, зокрема, трудової книжки НОМЕР_2 , документів про періоди навчання та проходження військової служби та індивідуальних відомостей про застраховану особу. З 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді від 13.03.1992, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 23.08.2013 по 18.01.2021 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 23.08.2013. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 23.08.2013 по 18.01.2021 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.08.2013. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок). Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, відповідач подав на зазначене судове рішення апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.11.2023р, та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач у справі, посилаючись на ст.7 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., ч.2 ст.49 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, п.п. 2.8 та 4.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування вказує, що суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення не врахував, що для призначення (поновлення) пенсії при переїзді пенсіонера до іншої адміністративно-територіальної одиниці, основним документом є пенсійна справа, яка підтверджує про отримання пенсіонером пенсійної виплати та документ про дату припинення виплати пенсії на попередньому місці проживання. З 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до серпня 2023р., у зв`язку із чим, листування з російською федерацією припинено, що в свою чергу унеможливлює отримання органами ПФУ документального підтвердження припинення виплати пенсії позивачу в російській федерації. Також, як стверджує скаржник, суд першої інстанції не врахував, що в позовній заяві позивач не заперечує факту отримання пенсії в рф, лише вказує на факт неможливості отримання коштів у зв`язку з зупиненням здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками рецензентів держави, що здійснила збройну агресію проти України. Водночас, законодавство України не допускає одночасної виплати 2 і більше пенсій. Отже, за відсутності документа про дату припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання, пенсійної справи та за умов воєнного стану, при розгляді заяви Позивача про призначення (поновлення) пенсії за віком ГУ ПФУ в Миколаївській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній документів. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Позивач 02.07.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Відповідачем призначено позивачу пенсію за віком за вищезазначеною заявою, однак не зараховано періоди роботи з 23.08.2013 по 18.01.2021 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.08.2013. 01.08.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії, у зв`язку з наявністю у нього страхового стажу за періоди роботи з 23.08.2013 по 18.01.2021 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.08.2013. Листом від 15.08.2023 відповідач відмовив позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоди роботи з 23.08.2013 по 18.01.2021 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.08.2013. Не погоджуючись із відмовою у зарахуванні страхового стажу, позивач звернувся до суду із даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, періоди роботи позивача в рф з 23.08.2013 по 18.01.2021р підтверджені даними трудової книжки № НОМЕР_1 від 23.08.2013 та підлягають врахуванню до страхового стажу позивача, що передбачено нормами чинного законодавства на час набуття такого трудового стажу. Водночас, у задоволенні вимоги позивачки про здійснення перерахунку пенсії з урахуванням довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії, суд першої інстанції відмовив, вважаючи такі вимоги передчасним. Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам. Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Указаний Закон № 1058-IV, як зазначено в Преамбулі зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. У відповідності до ч.ч. 1,3 ст.4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. За приписами ст.5 Закону 1058-IV, дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Як визначено п.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. За приписами ст.1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Таке ж визначення міститься і в ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Окремими приписами статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. До стажу роботи у відповідності до ч.1 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; б) творча діяльність осіб, передбачених пунктом "в" статті 3 цього Закону. При цьому творча діяльність членів Спілки письменників України, Спілки художників України. Спілки композиторів України, Спілки кінематографістів України. Спілки театральних діячів України, інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок, але об`єднані відповідними професійними комітетами, до введення в дію цього Закону зараховується в стаж роботи незалежно від сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої діяльності встановлюється секретаріатами правлінь творчих спілок республіки починаючи з дня опублікування або першого публічного виконання чи публічного показу твору даного автора; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв`язку І в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; є) час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду: ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку; з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців цього Кодексу. (ч.3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення"). Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі-Порядок №637), у розумінні пунктів 1, 2 якого, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.Таким чином основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Отже, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, і лише виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, - приймаються до уваги інші документи. Як свідчать наявні в матеріалах справи копії з трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 23.08.2013, ОСОБА_1 працював у період з 23.08.2013 року по 18.12.2014 працював на посаді майстра участка в закритому акціонерному товаристві Мідель (російська федерація); з 20.01.2015 по 25.05.2015, з 09.03.2016 по 26.02.2020, з 20.03.2020 по 18.01.2021 працював на посадах майстра участка в ТОВ Мідель (російська федерація). Тобто, у певні періоди починаючи з 23.08.2013 по 18.01.2021 позивач працював на підприємстві ТОВ Мідель (раніше ЗАТ Мідль, російська федерація). тобто, стаж позивача у спірний період підтверджується записами у трудовій книжці № НОМЕР_1 від 23.08.2013. По досягненню 60 річного віку позивач звернувся до ГУ ПФУ в Миколаївській області за призначенням пенсії, та така була йому призначена пенсійним органом. 01.08.2023 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку його пенсії у зв`язку із наявністю трудового стажу в російській федерації за указаний вище період, додавши до своєї заяви трудову книжку НОМЕР_1 від 23.08.2013та інші наявні у нього документи, видані за місцем його роботи в рф та які підтверджують наявність у позивача відповідного стажу. Водночас, з листа пенсійного органу від від 15.08.2023 №15811-15306/К-02/8-1400/23 вбачається, що за результатами розгляду звернення позивача, йому було повідомлено про те, що 23.12.2022 набрав чинності Закон України Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (далі - Конвенція) та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України. Отже, враховуючи вищевикладене, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року (а.с. 11). Тобто, фактично відмовлено позивачу у зарахуванні періодів роботи з 2013 по 2021рр. у російській федерації до його страхового стажу. Надаючи оцінку таким діям відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У відповідності до ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Частиною 2 ст. 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода). Відповідно до приписів ст.1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Водночас, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав. Згідно з ст.ст.5, 6 Угоди, ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди. Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Отже, Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії. Також, колегія суддів враховує, що згідно абз. 2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Тобто, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Крім того, як було указано судом першої інстанції, Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди. Крім того, опираючись на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 27.03.2018р. у справі №208/6680/16-а, суд першої інстанції також вказав, що на іноземних осіб, які працювали на території РФ, страхові внески за них роботодавцями не вносились в силу вимог чинного на відповідній території законодавства чи з інших підстав, не може бути підставою для незарахування вказаних періодів роботи до загального трудового стажу особи. Також, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене підприємствами. Апеляційний суд також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", яка набрала чинності 02.12.2022, постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві. Тобто, лише з 02.12.2022 набрала чинності постанова про вихід з Угоди. Тобто, до дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Суд першої інстанції ґрунтовно відзначив в судовому рішенні, що згідно п. 3 ч.1 ст.244 КАС України, визначаючи яку правову норму необхідно застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин. Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в РФ, оскільки вказана Угода була чинною у період роботи позивача в РФ, адже за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про протиправність дій відповідача у спірних правовідносин, що виразились у необґрунтованій відмову у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів його роботи з 23.08.2013 по 18.01.2021 відповідно до трудової книжки № НОМЕР_1 від 23.08.2013р. із зобов`язанням органу ПФУ зарахувати такий трудовий стаж позивача до страхового, тобто задоволення позову. Апеляційна скарга не містить жодних доводів, які б спростовували висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 . Посилання скаржника на неможливість у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні отримання органами ПФУ документального підтвердження припинення виплати пенсії позивачу в російській федерації; на незаперечення позивачем факту отримання пенсії в російській федерації та інші наведені у скарзі обставини та приписи законодавства колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю, оскільки такі не відносяться до даної справи, є недоцільними, спростовуються встановленими обставинами та безпосередньо матеріалами справи, адже як було вказано вище, та більш того вбачається з листа ГУ ПФУ в Миколаївській області позивач - ОСОБА_1 отримує пенсію в Україні, а спірні правовідносини виникли не у зв`язку із фактичною неможливістю (припиненням) отримання пенсії іншої держави (рф), а у зв`язку із не зарахуванням відповідачем періодів трудової діяльності ОСОБА_1 до страхового стажу позивача при призначенні пенсії за віком відповідно до законодавства України. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, на висновки суду першої інстанції по суті позовних вимог не впливають, не свідчать про неправильне вирішення справи судом першої інстанції. Відтак, апеляційна скарга Головного управління ПФУ в Миколаївській області задоволенню не підлягає. Рішення суду першої інстанції, з огляду на викладене вище, відповідає вимогам ст.242 КАС України. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак враховуючи положення ч.1 ст.315, ст.316 КАС України колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 400/11252/23 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач Т.М. Танасогло Судді О.О. Димерлій А.В. Крусян