Постанова 4857 № 300/3197/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/3197/25 пров. № А/857/28090/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Кафарський В.В.), ухвалене в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківську 11 червня 2025 року у справі № 300/3197/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : 05.05.2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії за віком з урахуванням періоду роботи з 01.01.2004 по 31.01.2024 в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком з 01.01.2025, зарахувавши період роботи з 01.01.2024 по 14.01.2024 на посаді медсестри-анестезистки реанімаційного відділу та з 15.01.2024 по 31.01.2024 на посаді медсестри-анестезистки відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії з операційним блоком у подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», спірні періоди роботи позивача у реанімаційному відділенні закладу охорони здоров`я підлягають зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність порушення прав позивача з боку пенсійного органу щодо не зарахування періодів її роботи з 01.01.2004 по 31.01.2024 у інфекційному закладі охорони здоров`я в подвійному розмірі та зазначив, що належним способом захисту буде зобов`язати відповідача такі періоди врахувати у подвійному розмірі, здійснивши перерахунок та виплату пенсії. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 та у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що з 01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058, тобто з 01.01.2004 всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі. Скаржник вказує, що оскільки, Закон 1058 набрав чинності 01.01.2004, то в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону № 1788-ХІІ підлягають зарахуванню періоди роботи до 01.01.2004. Скаржник зазначає, що Головним управлінням правомірно не враховано стаж з 01.01.2004 по 31.01.2024 у подвійному розмірі, оскільки відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота у закладах охорони здоров`я зараховується до стажу у подвійному розмірі до 31.12.2003, ця норма не поширюється на працівників, які продовжують працювати у закладах відділень охорони здоров`я після набрання чинності Закону України. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пенсію обчислено від страхового стажу 54 роки 10 місяців 1 день (коефіцієнту стажу 0,54833) та заробітної плати, врахованої за періоди з 01.10.1994 по 30.09.1999 (відповідно до наданої довідки) та з 01.07.2000 по 31.01.2024 (відповідно до даних персоніфікованого обліку), коефіцієнт заробітку 1,16083. 07.04.2025 ОСОБА_1 звернулась із заявою про перерахунок пенсії, із врахуванням періодів стажу роботи з 01.01.2004 по 31.01.2024 року в кратному обчисленні відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Управління листом від 01.05.2025 №3701-3058/Р-02/8-0900/25 відмовило в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зазначивши, що пільгове обчислення (у подвійному розмірі) страхового стажу відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовується лише до 01.01.2004. Після набрання чинності Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто 01.01.2004, всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі. Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції враховує таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Відповідно до частин 1-3 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Пунктом 3 статті 40 Закону №1058-IV передбачено, що у разі, якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII. Положеннями статті 60 Закону №1788-XII передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивачки за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі № 689/872/17, від 20.04.2022 у справі № 214/3705/17, від 27.04.2023 у справі № 160/14078/22. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що протягом спірних періодів з 01.01.2004 по 31.12.2024 позивач працювала у реанімаційному відділенні закладу охорони здоров`я, а саме з 01.01.2024 по 14.01.2024 на посаді медсестри-анестезистки реанімаційного відділу та з 15.01.2024 по 31.01.2024 на посаді медсестри-анестезистки відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії з операційним блоком у КНП «Рожнятівська центральна районна лікарня» Рожнятівської районної ради (з 24.12.2020 перейменована на КНП «Рожнятівська багатопрофільна лікарня» Рожнятівської селищної ради). Вказане підтверджується записами у трудовій книжці позивачки. Крім того, довідкою КНП «Рожнятівська багатопрофільна лікарня» Рожнятівської селищної ради від 26.01.2024 №144 підтверджується, що ОСОБА_1 має право на пільгове обчислення стажу роботи на підставі статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тобто у подвійному розмірі. Як трудова книжка, так і вказана довідка від 26.01.2024 №144 містяться в матеріалах пенсійної справи позивача та надавались пенсійному органу ще при призначенні пенсії. З огляду на правила статті 60 Закону № 1788-ХІІ та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV зазначені періоди роботи підлягають зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи позицію Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що стаж роботи позивачки з 01.01.2004 по 14.01.2024 на посаді медсестри-анестезистки реанімаційного відділу та з 15.01.2024 по 31.01.2024 на посаді медсестри-анестезистки відділення анестезіології з ліжками інтенсивної терапії з операційним блоком у подвійному розмірі. Що стосується дискреційних повноважень державного органу, апеляційний суд наголошує на тому, що згідно зі статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. За змістом частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Таким чином, законодавець передбачив обов`язок суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження). Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційними повноваженнями є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не наділений правом альтернативи, а зобов`язаний здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачки за віком з 01.01.2025, зарахувавши спірні періоди роботи у подвійному розмірі, оскільки існують всі необхідні умови для такого перерахунку. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на законність рішення суду першої інстанції не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року у справі № 300/3197/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний