Постанова 4857 № 500/2216/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2024 рокуСправа № 500/2216/23 пров. № А/857/13122/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Затолочного В.С., Кузьмича С.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м.Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року (суддя Дерех Н.В., м.Тернопіль), - ВСТАНОВИВ : У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м.Києві (далі ГУПФ) в якому просила: визнати протиправними дії ГУПФ щодо відмови позивачу у перерахунку пенсії з 01.04.2019 з врахуванням при її обчисленні у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон №2262-XII), положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704) розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, згідно довідки Київського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 31.01.2022 №1124 (далі Довідка, МТЦК відповідно); зобов`язати ГУПФ перерахувати та виплачувати з 01.04.2019 пенсію ОСОБА_1 на підставі виданої Довідки, з врахуванням при її обчисленні у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-XII, положень Постанови основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за посадою, яке позивач займала на дату звільнення зі служби, з урахуванням виплачених сум. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року передано справу №500/2216/23 на розгляд до Київського міського окружного адміністративного суду. Не погодившись із постановленою ухвалою її оскаржила позивач, яка із покликанням на порушенням норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі, вказує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на певний період, тобто фактично реєструє місце проживання, а тому вважає, що підставно звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду за захистом свої прав та інтересів. Крім того, звертає увагу, що Київський міський окружний адміністративний суд здійснення правосуддя не розпочав, оскільки у складі цього суду на даний час немає жодного судді. Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав. 02.02.2024 справа №500/2216/23 надійшла до Восьмого апеляційного адміністративного суду від Київського окружного адміністративного суду. У відповідності до частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи факт реєстрації місця проживання позивача м. Києві та відповідача у м. Києві, суд дійшов висновку, що дана адміністративна справа підсудна окружному адміністративному суду територіальна юрисдикція якого поширюється або на місто Київ, а саме Київському міському окружному адміністративному суду. Такі висновки суду першої інстанції, є не зовсім вірними, з таких міркувань. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з частиною першою статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Положеннями частини першої статті 25 КАС встановлено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача. З аналізу вищенаведеної правової норми вбачається, що для рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які допущені стосовно конкретної фізичної особи, встановлена альтернативна підсудність - за вибором позивача. Альтернатива полягає у вільному виборі позивачем суду, до якого він може звернутися: за його місцем реєстрації (проживання) або за місцезнаходженням відповідача. Разом з тим, відповідно до статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі Закон №1382-IV) громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до новою місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. У разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному орган) реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленим) Кабінетом Міністрів України. За приписами Закону №1382-IV документом, що підтверджує місце реєстрації та проживання особи є довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи. Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Згідно з частиною першою статті 5 Закону 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Апеляційний суд вважає, що зазначені вищі норми законодавства вказують на те, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на певний період, тобто фактично реєструє місце проживання. З матеріалів справи видно, що до позовної заяви представником позивача додано документ під назвою довідка від 11.05.2022 № 6120-5001547854 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданий Управлінням соціального захисту населення Кременецької міської ради. Зі змісту вказаного документу слідує, що позивач із місцем реєстрації АДРЕСА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа у Тернопільській області, з фактичним місцем проживання/перебування, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.21). Таким чином, з урахуванням наданої позивачем на підтвердження свого місця проживання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що дана адміністративна справа підсудна Київському міському окружному адміністративному суду. Крім того, Указом Президента України «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» від 16.11.2004 № 1417/2004 був утворений Окружний адміністративний суд міста Києва. Відповідно до зазначеного Указу на територію міста Києва поширюються повноваження Окружного адміністративного суду міста Києва. Однак, відповідно до Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» Окружний адміністративний суд міста Києва припинив здійснення правосуддя з 15.12.2022 року та натомість був утворений Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Згідно з пунктом 2 розділу II цього Закону до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. Разом з тим, 28.02.2023 згідно записів Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, був зареєстрований Київський міський окружний адміністративний суд. Однак, на даний час Київський міський окружний адміністративний суд здійснення правосуддя не розпочав. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у статті 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Право на розгляд справи означає право особи звернутися за захистом до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. Обов`язковою умовою дотримання цього права є те, що особі має бути забезпечена можливість реалізації зазначених прав без будь-яких обмежень, перешкод чи ускладнень. Можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя. Так, розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи Белле проти Франції, Ільхан проти Туреччини, Пономарьов проти України, Щокін проти України тощо). Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про передачу справи за підсудністю до іншого адміністративного суду. Відповідно до статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до Тернопільського окружного адміністративного суду для продовження її розгляду по суті. Керуючись статтями 308, 311, 312, 320, 322, 325, 328, 329 КАС суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді В. С. Затолочний С. М. Кузьмич