Постанова Київський апеляційний суд № 755/11546/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 755/11546/21-ц Головуючий у суді І інстанції Ільєва Т.Г. провадження № 22-ц/824/8/2023 Головуючий у суді ІІ інстанції: Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», поданою представником - Білиновою Анастасією Вікторівною, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В: У липні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ «СК «Альфа-Гарант»), ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та просила стягнути солідарно з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_2 на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 30 745,00 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн; стягнути з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_2 на користь позивача понесені судові витрати. Позивач обґрунтувала позовні вимоги тим, що 14 квітня 2020 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), в результаті якої було пошкоджено транспортний засіб CHEVROLET AVEO, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить позивачу. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 29 травня 2020 року громадянина ОСОБА_2 було визнано винним в порушенні правил дорожнього руху, що стало причиною ДТП. На момент ДТП ОСОБА_2 мав поліс обов`язкового державного страхування ТДВ СК «Альфа-Гарант». Позивачем було виконано ремонтні роботи з відновлення її автомобіля, вартість яких, відповідно до акту виконання робіт (надання послуг) від 03 червня 2020 року № 520 склала 50 130,00 грн. У свою чергу, виплата ТДВ «СК «Альфа-Гарант» склала 16 695,20 грн. Додатково позивачу було сплачено 2 690,25 грн. Позивач зазначала, що з таким розміром страхового відшкодування одразу не погодилася, про що повідомила працівників страхової компанії, однак домовленості щодо розміру страхового відшкодування не було досягнуто. У подальшому позивач звернулася до ТОВ «СК «Альфа-Гарант» з письмовою претензією, в якій виклала свої вимоги щодо недоплаченої суми страхового відшкодування та просила здійснити доплату для повного покриття витрат пов`язаних з відновлювальним ремонтом належного їй пошкодженого автомобіля. ТДВ «СК «Альфа-Гарант» листом-відповіддю від 28 жовтня 2020 року № 12/4866 безпідставно відмовила позивачу в повному відшкодуванні завданої шкоди. Свою відмову ТДВ «СК «Альфа-Гарант» мотивувала тим, що 21 квітня 2020 року був проведений огляд належного позивачу транспортного засобу та складений акт огляду, складена ремонтна калькуляція та аварійний сертифікат 56-D/68/7, за яким вартість відновлювального ремонту без врахування коефіцієнту фізичного зносу склала 29 958,95 грн із урахуванням ПДВ, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу вартість матеріального збитку склала 16 141,53 грн (з урахуванням ПДВ). Таким чином, розмір реальної вже проведеної позивачу виплати, як вбачається з листа страхової не відповідає проведеному розрахунку. Позивач вважає, що страхова отримала документи, які підтверджують реальний розмір понесених позивачем матеріальних витрат, а тому повинна була виплатити суму страхового відшкодування виходячи з реально понесених позивачем збитків, у розмірі 50 130,00 грн, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, а розмір недоплаченого коефіцієнту фізичного зносу мав би виплатити ОСОБА_2 ОСОБА_2 сплатив франшизу на користь позивача в розмірі 2 000,00 грн. Окрім цього, позивач вказує, що діями ОСОБА_2 останній завдана моральна шкода, яку позивач оцінює в 5 000,00 грн. 09 серпня 2022 року представник ТДВ «СК «Альфа-Гарант» подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відносини, що склалися між сторонами у зв`язку з виплатою страхового відшкодування за полісом № АО/7033176 врегульовані спеціальним законом - Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Представник вказує, що позивач в повній мірі ігнорує положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки позивач просить стягнути з ТДВ СК «Альфа-Гарант» шкоду згідно рахунку та акту виконаних робіт ФОП « ОСОБА_3 », однак такі документи не можуть бути належним та допустимими доказом завданої в дорожньо-транспортної пригоди матеріальної шкоди і суперечать методиці розрахунку страхового відшкодування відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено відшкодування шкоди, пов`язаної з відновлювальним ремонтом транспортного засобу отриманої під час дорожньо-транспортної пригоди (тобто на дату ДТП), з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу та за вирахуванням ПДВ - документи надані позивачем не містять жодної з перехованих ознак. Крім того, представник вказує, що ДТП сталася 14 квітня 2020 року, а акт виконаних робіт СТО складений 03 червня 2020 року, тобто через три місяці після події, та за цінами що діяли на момент ремонтних робіт. Позивач не надала належного акту огляду транспортного засобу уповноваженою на те особою, аварійним комісаром, експертом, оцінювачем тощо, в стані після ДТП. Тобто, позивач не довела, що всі ті ремонтні роботи, що зазначені в рахунку ФОП ОСОБА_3 відносяться в повному обсязі до пошкоджень що були отримані безпосередньо в ДТП від 14 квітня 2020 року. Так, представником ТДВ СК «Альфа-Гарант», після отримання від ОСОБА_1 повідомлення про настання ДТП (14 квітня 2020 року), в присутності заявника було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу, а саме 21 квітня 2020 року. Крім того, протокол огляду був підписаний ОСОБА_1 без жодних зауважень. На підставі протоколу огляду було складено аварійний сертифікат від 21 квітня 2020 року № 56-0/68-7, відповідно до якого вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу CHEVROLET AVEO, державний номерний знак НОМЕР_1 , станом на дату ДТП, становить 16 141,53 грн, з врахування коефіцієнту фізичного зносу, та 13 451,28 грн, врахування коефіцієнту фізичного зносу та з вирахуванням ПДВ. Відповідно до аварійного сертифіката від 21 квітня 2020 року № 56-В/68-7 коефіцієнт фізичного зносу ТЗ складає 70 %. Таким чином, страхове відшкодування становить: 13 451,28 грн - 2 600,00 (франшиза)= 11 451,28 грн. 06 липня 2020 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» було сплачено на вказаний ОСОБА_1 банківський рахунок 11 451,28 грн. Пізніше, ОСОБА_1 надала ТДВ «СК «Альфа-Гарант» докази, що підтверджують здійснення відновлювального ремонту, на підставі чого та керуючись п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було здійснено доплату до страхового відшкодування в розмірі ПДВ, що було раніше вирахувано. Тобто, загальна сума сплаченого страхового відшкодування в розмірі 14 141,53 грн є справедливим розміром страхового відшкодування відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ця сума була сплачена позивачу. Страхове відшкодування сплачено в повному обсязі, розраховано згідно з положенням спеціального Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та в межах строку відведеного чинним законодавством. Відповідач ТДВ «СК «Альфа-Гарант» зазначив, що позивач в позовній заяві не навів жодних обґрунтувань, які б свідчили про порушення ТДВ «СК «Альфа-Гарант» вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо порядку або строків виплати страхового відшкодування. Позивач, заявляючи позовні вимоги, має довести своє порушене право та інтереси, однак останній не наводить жодних порушень ТДВ «СК «Альфа-Гарант» щодо порядку та строків виплати страхового відшкодування, які передбачені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». ТДВ СК «Альфа-Гарант» у встановленому вищезазначеним Законом порядку, на виконання ст. ст. 22, 29, 34 направила заявку суб`єкту оціночної діяльності для огляду і визначення матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого транспортного засобу, на підставі оцінки, Товариство виплатило страхове відшкодування з вирахуванням ПДВ та франшизи на реквізити, вказані позивачем у заяві про страхове відшкодування у строки, встановлені Законом. З врахуванням зазначеного, представник страхової просив відмовити в задоволенні позовних вимог. 11 серпня 2022 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що під час ДТП у ОСОБА_2 був наявний та чинний поліс № АО/7033176 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 30 грудня 2019 року. Зазначає, що відповідно до п. 3 Полісу № АО/7033176 строк дії з 00 годин 00 хвилин 31 дня 12 місяця 2019 року до 30 дня 12 місяця 2020 року. Свій обов`язок ОСОБА_2 перед позивачем виконав, а виконання обов`язку щодо оплати позивачу 30 745,00 грн в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди належить страховій. Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Таким чином, враховуючи, що в даному випадку розмір страхового відшкодування, відповідно до акту виконаних робіт від 03 червня 2020 року № 530, склав 50 130,00 грн, що не перевищує страхової суми за шкоду заподіяну майну, стягнення на користь ОСОБА_1 30 745,00 грн в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди підлягає зі страхової компанії. Також відповідач вказує, що вимога щодо стягнення на користь позивача 5 000,00 грн в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованою. З врахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просив відмовити в задоволенні щодо нього позовних вимог. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 30 745,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн. Стягнуто з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в рівних частинах, а саме: по 178,73 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ТДВ «СК «Альфа-Гарант», через представника - Білинову А.В., 07 вересня 2023 року засобами електронного зв`язку направило апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду, в якій просило рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові в частині вимог до ТДВ «СК «Альфа-Гарант». На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження судом першої інстанції всіх обставин, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзив на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За змістом п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13ц). Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14 квітня 2020 року приблизно о 08-35 год. в м. Києві на пр-ті Бажана ОСОБА_2 керуючи автомобілем «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_2 , в порушення п. 12.1, 13.1 ПДР України не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем CHEVROLET AVEO, державний номерний знак НОМЕР_1 , який рухався попереду. У той же час Mitsubishi Outlhnder, державний номерний знак НОМЕР_3 , здійснив зіткнення з автомобілем Mitsubishi Lancer, державний номерний знак НОМЕР_4 , після чого Mitsubishi Lancer здійснив наїзд на автомобіль «ВАЗ», що призвело до пошкодження транспортних засобів. Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 29 травня 2020 року у справі № 753/6573/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340,00 грн. Позивач виконала ремонтні роботи з відновлення її автомобіля, вартість яких, відповідно до акту виконання робіт (надання послуг) від 03 червня 2020 року № 520 склала 50 130,00 грн. Під час ДТП у ОСОБА_2 був наявний та чинний поліс № АО/7033176 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 30 грудня 2019 року. Відповідно до п. 3 Полісу № АО/7033176 строк дії з 00 годин 00 хвилин 31 дня 12 місяця 2019 року до 30 дня 12 місяця 2020 року. Страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю (двісті шістдесят тисяч гривень), за шкоду заподіяну майну (сто тридцять тисяч гривень) (п. 4 Полісу № АО/7033176). Згідно з п. 5 Полісу № АО/7033176 розмір франшизи складає дві тисячі гривень. ОСОБА_2 сплатив франшизу на користь позивача в розмірі 2 000,00 грн. ТДВ «СК «Альфа-Гарант», після отримання від ОСОБА_1 повідомлення про настання ДТП (14.04.2020 року), в присутності заявника провело огляд пошкодженого транспортного засобу, а саме 21 квітня 2020 року. Протокол огляду був підписаний ОСОБА_1 без жодних зауважень. На підставі протоколу огляду було складено аварійний сертифікат від 21 квітня 2020 року № 56-0/68-7, відповідно до якого вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу CHEVROLET AVEO, державний номерний знак НОМЕР_1 , станом на дату ДТП, становить 16 141,53 грн, з врахування коефіцієнту фізичного зносу, та 13 451,28 грн з урахування коефіцієнту фізичного зносу та з вирахуванням ПДВ. Відповідно до аварійного сертифіката від 21 квітня 2020 року № 56-В/68-7 коефіцієнт фізичного зносу ТЗ складає 70 %. 06 липня 2020 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» було сплачено страхове відшкодування на вказаний ОСОБА_1 банківський рахунок 11 451,28 грн (13 451,28 - 2 600,00 (франшиза)= 11 451,28). В подальшому, ОСОБА_1 надала ТДВ «СК «Альфа-Гарант» докази, що підтверджують здійснення нею відновлювального ремонту, на підставі чого та керуючись п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ТДВ «СК «Альфа-Гарант» здійснило доплату у розмірі 2 690,25 грн до страхового відшкодування в розмірі ПДВ, що було раніше вирахувано та відмовило у виплаті повної вартості відновлювального ремонту. Ухвалюючи рішення у оскаржуваній частині, суд першої інстанції керувався доведеністю факту завдання збитків позивачу та врахував, що при настанні ДТП, у особи, яку визнано винною у ДПТ був чинний поліс обов`язкового страхування з лімітом відповідальності щодо шкоди майну у розмірі 130 000,00 грн. Позивач здійснила відновлювальний ремонт автомобіля, за результатами якого витратила кошти в розмірі 50 130,00 грн, що підтверджуються належними, допустимими та достатніми доказами -квитанціями, актом виконаних робіт. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що доводи страхової компанії щодо не належного обґрунтування витрат, та доказів, є необґрунтованим, оскільки стороною відповідача, а саме страховою компанією не було заявлено клопотання про проведення експертизи належними експертами, з метою проведення розрахунку за відповідним методиками та з урахуванням всіх функцій, з метою спростовування доводів позивача. Оскільки сума, яка витрачена на відновлювальний ремонт не була належним чином відшкодована, а ліміти відповідальності винної особи не були перевищені, суд прийшов до висновку про стягнення відшкодування саме зі страхової компанії, оскільки дії компанії свідчать про неналежне виконання своїх зобов`язань. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у оскаржуваній частині з огляду на наступне. Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У частинах першій та другій статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом. Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зокрема статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). За статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди. Таким чином обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика. У пункті 35.1 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зазначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Згідно з пунктом 36.1 статті 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Абзацами першим-третім пункту 36.2 статті 36 Закону передбачено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов`язку доказування та зобов`язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 204/3783/16-ц (провадження № 61-1141св18), від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 (провадження № 61-19906св21). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19) зазначено, що у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду. Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). Відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору. Відповідно до статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; 3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Відповідно до статті 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Згідно із статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги у оскаржуваній частині та стягуючи недоплачену суму вартості відновлювального ремонту у розмірі 30 745, 00 грн. саме зі страховика дійшов обґрунтованого висновку, оскільки саме на страховика покладається обов`язок з відшкодування витрат, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, якщо такий було реально виконано і розмір не перевищує ліміт відповідальності, тобто реальну шкоду заподіяно в межах страхового відшкодування. При цьому, відповідач жодним належним та допустимим доказом не спростував заявленої позивачем суми витрат на ремонт автомобіля, зводячи свої доводи та заперечення лише до припущень, на яких не може ґрунтуватися судове рішення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження судом першої інстанції всіх обставин, які мають істотне значення для вирішення справи по суті та про те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99). Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення ЄСПЛ у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення судові витрати покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», подану представником - Білиновою Анастасією Вікторівною - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 серпня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова