Постанова 4824 № 755/2399/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/824/11788/2020 Головуючий в 1-й інстанції - Галаган В.І. 755/2399/20 Доповідач Чобіток А.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 13 листопада 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В., Ящук Т.І. розглянувши в письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 липня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», ОСОБА_1 про відшкодування завданої шкоди в наслідок дорожньо-транспортної пригоди,- у с т а н о в и в: У лютому 2020 року позивач пред`явила вказаний позов до відповідачів, у якому просила суд стягнути з відповідача ТзДВ СК «Альфа-Гарант» на свою користь страхове відшкодування у розмірі 29 578,43 грн., пеню у розмірі 3 235,80 грн., 3% річних у розмірі 220,62 грн., моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн., а всього 38 034,85 грн., а також просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 88 076,39 грн., моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн., а всього 93 076,39 грн. та відшкодувати пропорційно судові витрати. Зазначала, що відповідач ОСОБА_1 09.11.2019 року о 12.45 год., керуючи автомобілем «Дача», державний номерний знак НОМЕР_1 , в м. Києві по вул. Харківське шосе, 48, не врахував дорожньої обстановки на слизькій ділянці дороги, не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з належним їй на праві власності автомобілем «Пежо», державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку, та від удару здійснив зіткнення з автомобілем «Опель», державний номерний знак НОМЕР_2 , що рухався в попутному напрямку, що призвело до пошкодження автомобілів. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.12.2019 року відповідача ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. На момент вчинення ДТП автомобіль, яким керував відповідач ОСОБА_1 , був застрахований в ТзДВ СК «Альфа-Гарант» з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну в розмірі 100 000,00 грн.. 11.11.2019 року вона звернулась до відповідача ТзДВ СК «Альфа-Гарант» із повідомленням про ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування. 03.02.2020 року ТзДВ СК «Альфа-Гарант» виплатив їй страхове відшкодування у розмірі 70 421,57 грн.. Однак вона вважає, що відповідачем ТзДВ СК «Альфа-Гарант» неправомірно сплачено вказану суму, оскільки їй завдано збитків згідно зі звітом № 64/11/19 від 27.11.2019 у розмірі 182 576,39 грн., тому Товариство зобов`язано було сплатити позивачу страхове відшкодування у розмірі ліміту в сумі 100 000,00 грн., таким чином допустивши прострочення. Крім того, нею понесено витрати на проведення експертизи та витрати пов`язані із евакуацією автомобіля у розмірі 2 160,00 грн.. Враховуючи те, що страхової виплати недостатньо для відшкодування завданої шкоди, просила суд у порядку ч. 1 ст. 1194 ЦК України стягнути з особи винної в ДТП, відповідача ОСОБА_1 різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням. Крім того уважала, що такими протиправними діями відповідачів їй завдано не тільки матеріальної, але й моральної шкоди, оскільки внаслідок вчиненої відповідачем ДТП вона опинилась у тяжкій життєвій ситуації, яка пов`язана з ремонтом пошкодженого автомобіля, зміною нормального укладу життя, проведенням досліджень, перенесенням душевного та нервового стресу. У зв`язку з чим оцінює завдану їй моральну шкоду відповідачем ТзДВ СК «Альфа-Гарант» в розмірі 5 000,00 грн., та відповідачем ОСОБА_1 у розмірі 5 000,00 грн.. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24 липня 2020 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 , на користь позивача, матеріальну шкоду в розмірі 88 076,39 грн., моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн., судовий збір у розмірі 2 141,96 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 9 038,60 грн., витрати, пов`язані із проведенням експертизи, у розмірі 1 015,20 грн., а всього на загальну суму 103 272 гривні 15 копійок. В іншій частині позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення суду в частині відмови в позові до ТзДВ СК «Альфа-Гарант» та постановити рішення про стягнення зі страховика на її користь страхове відшкодування у розмірі 29 578,43 грн., пеню у розмірі 3 235,80 грн., 3 % річних у розмірі 220,62 грн., моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн., а всього 38 034,85 грн.. Вказує, що суд безпідставно прийшов до висновку про відсутність порушень з боку страхової компанії при розгляді її заяви про виплату страхового відшкодування, оскільки страхове відшкодування повинно було дорівнювати 100000 грн., що підтверджується висновком судового експерта №13-3/274 від 03.07.2020 року про ринкову вартість її транспортного засобу до ДТП - 212 602,69 грн., після ДТП - 36 829,98 грн., тобто матеріальний збиток завданий їй за наслідками ДТП становить 175 772,71грн.. Таким чином судом не враховано положення статті 36.7 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та відмовити в позові до нього. Вказує, що суд, стягуючи з нього на користь позивача 88 076,39 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 3 000 грн. моральної шкоди зробив суперечливі висновки, оскільки при відмові у позові до ТзДВ СК «Альфа-Гарант» погодився з розрахунком страхового відшкодування і одночасно застосував експертний висновок, за яким матеріальна шкода становить 175772,71 грн.. На його думку, матеріальна шкода, завдана пошкодженням автомобіля повинна бути встановлена судом в одному конкретному та остаточному розмірі. Суд не вирішив питання про передачу автомобіля в пошкодженому стані особі, яка відшкодовує фактично його вартість. В зв`язку з наведеним суд повинен був розглянути справу з викликом сторін,а не за правилами спрощеного позовного провадження. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційних скарг,обставини справи, дослідивши її матеріали, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 09.11.2019 року о 12 год. 45 хв. ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Dacia Logan», державний номер НОМЕР_1 , в м. Києві по вул. Харківське шосе, 48, не врахував дорожньої обстановки, на слизькій ділянці дороги, не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «Peugeot», державний номер НОМЕР_3 , який рухався в зустрічному напрямку, та від удару здійснив зіткнення з транспортним засобом «Opel Ascona», державний номер НОМЕР_2 , що рухався в попутному напрямку, що призвело до пошкодження транспортних засобів, заподіяння матеріальних збитків і порушення п. п. 11.3, 11.4 Правил дорожнього руху України. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.12.2019 року по справі №755/18648/19, визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день розгляду справи становить 340 гривень (а.с. 8). За даними свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль «Пежо», державний номер НОМЕР_3 , належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с. 6). На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу «Дача», державний номерний знак НОМЕР_1 , було застраховано ТзДВ СК «Альфа-Гарант» згідно з Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/8571713, строком дії з 28.01.2019 року до 27.01.2020 року, лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 100 000,00 грн., розмір франшизи 0,00 грн. (а.с. 9) 11.11.2019 року ОСОБА_2 на адресу ТзДВ СК «Альфа-Гарант» було подано Заяву про страхове відшкодування за наслідками ДТП від 09.11.2019 року за участю автомобіля «Пежо», державний номер НОМЕР_3 , та забезпеченого автомобіля «Дача», державний номерний знак НОМЕР_1 . (а.с. 11, 81) На підставі Аварійного сертифіката № 75-D/61/6 від 06.01.2020 року та Аварійного сертифіката № 18-D/64/0 від 13.01.2020 року ринкова вартість автомобіля «Пежо», державний номер НОМЕР_3 , до ДТП становила 198 893,00 грн., після ДТП - 129 451,43 грн.. У зв`язку з тим, що витрати на відновлювальний ремонт автомобіля «Пежо», державний номер НОМЕР_3 , перевищили вартість вказаного автомобіля до моменту ДТП, у порядку ст. 30.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Товариством даний транспортний засіб було визнано фізично знищеним, та у порядку ст. 30.2 Закону позивачці було відшкодовано різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, та витрати на евакуацію автомобіля з місця ДТП: 198 893,00 грн. (ринкова вартість до ДТП) - 129 451,43 грн. (ринкова вартість після ДТП) +980,00 (евакуація з місця ДТП) = 70 421,57 грн. 03.02.2020 року ТзДВ СК «Альфа-Гарант» здійснено на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 70 421,57 грн. (а.с. 12, 82, 83-86, 90) Крім того, в матеріалах справи наявний Звіт про оцінку вартості збитку, нанесеного власнику пошкодженого транспортного засобу № 64/11/19, складений 27.11.2019 року на замовлення ОСОБА_2 (а.с. 13-35). Згідно з Висновком експерта № 13-3/274, складеного 03.07.2020 року судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, ринкова вартість автомобіля «Пежо», державний номер НОМЕР_3 , станом до настання ДТП 09.11.2019 року становила 212 602,69 грн.; ринкова вартість цього автомобіля в пошкодженому стані після ДТП 09.11.2019 року становила 36 829,98 грн. (а.с. 126 зв.). Таким чином, різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП становить 175 772,71 грн. Крім того, експертом підтверджено, що вартість відновлювального ремонту досліджуваного автомобіля «Пежо», державний номер НОМЕР_3 , дійсно значно більша за ринкову вартість автомобіля станом до ДТП: 484 621,37 грн. > 212 602,69 грн., тому відновлення такого автомобіля за принципом внеску є економічно недоцільним (а.с. 124 зв., 125). Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до ТзДВ СК «Альфа-Гарант», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем ТзДВ СК «Альфа-Гарант» на підставі Аварійного сертифікату № 75-D/61/6 від 06.01.2020 року та Аварійного сертифікату № 18-D/64/0 від 13.01.2020 року, складених аварійним комісаром, було встановлено, що витрати на відновлювальний ремонт автомобіля, належного позивачу, «Пежо», державний номер НОМЕР_3 , перевищили вартість вказаного автомобіля до моменту ДТП, тому у порядку п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» даний транспортний засіб було визнано фізично знищеним, та у порядку п. 30.2 ст. 30 цього Закону позивачу було відшкодовано різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП у розмірі 69 441,57 грн., та витрати на евакуацію автомобіля з місця ДТП: 198 893,00 грн. (ринкова вартість до ДТП) - 129 451,43 грн. (ринкова вартість після ДТП) +980,00 (евакуація з місця ДТП) = 70 421,57 грн.. 03.02.2020 року у встановлений Законом строк відповідачем ТзДВ СК «Альфа-Гарант» здійснено перерахування на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 70 421,57 грн. Отже, страховик виконав свої зобов`язання перед позивачем, виплативши суму страхового відшкодування за пошкодження транспортного засобу у порядку та у спосіб, передбачений Законом. При цьому, страхове відшкодування було визначене та перераховане позивачу/потерпілій особі у відповідності до вимог статті 34 Закону, позивачем/потерпілою особою отримане, заперечень від позивача щодо розміру такого відшкодування страховиком не надходило. Таким чином, отримавши від страховика ТзДВ СК «Альфа-Гарант» суму страхового відшкодування у розмірі 70 421,57 грн., позивачем не заявлялись страховику заперечення проти нарахованої суми, не заявлялись будь-які клопотання щодо перерахунку вказаної суми, що свідчить про згоду позивача із сумою виплаченого їй страховиком страхового відшкодування та про відсутність з боку страховика порушень прав позивача в розрізі даного спору, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у Постанові від 13 листопада 2019 року по справі №520/8867/15-ц (а.с. 168-170). Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам закону, що регулює правовідносини, які виникли між сторонами та обставинами справи. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо дотримання нею вимог ст. 36.7 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , поданням даного позову, яким, на її думку, і підтверджується її незгода з розміром страхового відшкодування, колегія суддів відхиляє з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що на замовлення ТзДВ СК «Альфа-Гарант» було виконано Аварійний сертифікат № 75-D/61/6 від 06.01.2020 року та Аварійний сертифікат № 18-D/64/0 від 13.01.2020 року, відповідно до яких ринкова вартість автомобіля до ДТП становила 198 893,00 грн., після ДТП - 129 451,43 грн.. У зв`язку з тим, що витрати на відновлювальний ремонт автомобіля «Пежо», державний номер НОМЕР_3 , перевищили вартість вказаного автомобіля до моменту ДТП, тому у порядку ст. 30.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» даний транспортний засіб було визнано фізично знищеним, унаслідок чого в порядку ст. 30.2 Закону позивачу було відшкодовано різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, та витрати на евакуацію автомобіля з місця ДТП: 198 893,00 грн. (ринкова вартість до ДТП) - 129 451,43 грн. (ринкова вартість після ДТП) +980,00 (евакуація з місця ДТП) = 70 421,57 грн.. Згідно з заявою позивача від 11.11.2019 року про страхове відшкодування та відповідно до абзацу 4 розділу «Увага ознайомтесь з цією важливою інформацією» вказаної заяви, між ТзДВ СК «Альфа-Гарант» та позивачем було погоджено спосіб та розмір збитку, який розраховано страховиком. 03.02.2020 року у встановлений Законом строк ТзДВ СК «Альфа-Гарант» здійснено на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 70 421,57 грн., який не був оскаржений позивачем у передбачений законом спосіб, а тому суд першої інстанції правильно вирішив позов в цій частині, прийшовши до висновку про відсутність порушень прав позивача з боку страховика. Суд першої інстанції підставно послався на правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові від 13 листопада 2019 року в справі №520/8867/15-ц по аналогічним правовідносинам. Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 88 076,39 грн.. Так з матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись з даним позовом до відповідачів в лютому 2020 року, тобто після отримання страхового відшкодування у розмірі 70 421,57 грн. від ТзДВ СК «Альфа-Гарант», просила стягнути з ТзДВ СК «Альфа-Гарант» на її користь страхове відшкодування у розмірі 29 578,43 грн., яке є різницею між лімітом 100 000 грн. та отриманою нею суми страхового відшкодування, пеню у розмірі 3 235,80 грн., 3% річних у розмірі 220,62 грн., моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн., а всього 38 034,85 грн., а також просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 на її користь матеріальну шкоду у розмірі 88 076,39 грн., посилаючись на недостатність страхової суми для відшкодування завданої шкоди (188076.39 грн.-100000 грн.), моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн., а всього 93 076,39 грн. та відшкодувати пропорційно судові витрати. При цьому, в обґрунтування вказаних вимог щодо розміру матеріального збитку, ОСОБА_2 посилалась на звіт №64/11/19 про оцінку вартості збитку, нанесеного власнику колісного транспортного засобу від 27.11.2019 року, тобто складений на момент ДТП, за висновком якого вартість відновлювального ремонту її автомобіля з врахуванням фізичного зносу та ВТВ становить 182 576,39 коп.. Згідно п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (п. 30.2 ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Згідно зі статтею 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика (п. 56 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц). Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За клопотанням представника позивача по справі була призначена та проведена 03.07.2020 року судова авто-товарознавча експертиза № 13-3/274, за висновками якої ринкова вартість автомобіля марки станом до настання ДТП 09.11.2019 року становила: 212 602,69 грн., а ринкова вартість автомобіля в пошкодженому стані після настання ДТП становила 36 829,98 грн., вартість матеріальної шкоди,завданої власнику автомобіля,внаслідок його пошкодження в дорожньо-транспортній пригоді складає 212 60269 грн.. При вирішенні позову про стягнення матеріальної шкоди з відповідача ОСОБА_1 , суд виходив з розміру матеріальної шкоди, визначеного судовою авто- товарознавчою експертизою № 13-3/274 від 03.07.2020 року , що, на думку колегії суддів, не узгоджується з висновками суду при вирішенні позову до страховика. В зв`язку з цим доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 стосовно неправильної та суперечливої оцінки судом доказів, які надані сторонами на підтвердження розрахунків матеріальної шкоди позивача, заслуговують на увагу з наступних підстав. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV. Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон №1961-IV (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 закону №1961-IV). Згідно зі ст. 6 Закону №1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом Закону №1961-IV (ст.ст.9, 22, 31, 35, 36), настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але, якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Як вже зазначалось цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як власника автомобіля, була застрахована в ТзДВ СК «Алфа-Гарант» за полісом АК/2487007. Виходячи з того, що на підставі заяви ОСОБА_2 та наданих нею документів вказаною страховою компанією було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 70 421,57 грн., відповідно до складених аварійним комісаром Аварійного сертифікату № 75-D/61/6 від 06.01.2020 року та Аварійного сертифікату № 18-D/64/0 від 13.01.2020 року, якими було встановлено, що витрати на відновлювальний ремонт автомобіля, належного позивачу, «Пежо», державний номер НОМЕР_3 , перевищили вартість вказаного автомобіля до моменту ДТП, тому у порядку п. 30.1 ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» даний транспортний засіб було визнано фізично знищеним, та у порядку п. 30.2 ст. 30 цього Закону позивачу було відшкодовано різницю між вартістю транспортного засобу до та після ДТП у розмірі 69 441,57 грн., та витрати на евакуацію автомобіля з місця ДТП: 198 893,00 грн. (ринкова вартість до ДТП) - 129 451,43 грн. (ринкова вартість після ДТП) +980,00 (евакуація з місця ДТП) = 70 421,57. При цьому було оглянуто пошкоджений автомобіль в присутності його власника. Підписавши вказаний протокол огляду автомобіля, його власник будь-яких зауважень або незгоду з його змістом не зазначив (а.с.87-89 ). Після отримання страхового відшкодування у вказаному розмірі, ОСОБА_2 рішення страхової компанії про виплату страхової суми не оскаржила в порядку передбаченому п. 36.7 ст. 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IVта не вимагала проведення відповідної експертизи. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до страхової компанії з вказаних вище підстав, суд першої інстанції не вправі був застосовувати висновки судової авто-товарознавчої експертизи від № 13-3/274 від 03.07.2020 року, задовольняючи позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди до відповідача ОСОБА_1 ,оскільки позич погодилася з визначенням розміру матеріальної шкоди страховиком. Колегія судді звертає також увагу на те, що залишки пошкодженого автомобіля, ринкова вартість яких визначена 129 451,43 грн. і з якою погодилась позивач, залишились у останньої. За викладених обставин колегія суддів вважає, що необхідності у проведенні такої судової експертизи взагалі не було. Таким чином підстави для покладення на відповідача матеріальної відповідальності у розмірі 88 076,39 грн. відсутні. Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі №753/21303/16-ц та від 10.06.2020 року по справі №333/2096/17. Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України. Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на неврахування судом ступеня вини кожного з трьох учасників ДТП не ґрунтується на обставинах справи, оскільки постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року саме він визнаний винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП і вину свою визнав. Колегія суддів не встановила будь яких порушень судом першої інстанції норм процесуального права, розглядаючи її в порядку ст. 274 ЦПК України. При вирішенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди, яку зазнав позивач внаслідок пошкодження його автомобіля при вказаних вище обставинах, суд правильно виходив з засад розумності, виваженості та справедливості при вирішенні даного питання, підставно врахувавши вимоги ст. 23, ч.1 ст.1167 ЦК України, роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року,і дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 3 000 грн.. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині залишення без задоволення позову до ТзДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Разом з тим, рішення суду в частині позову до відповідача ОСОБА_1 про стягнення з нього матеріальної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, наслідком чого є і відмова у стягненні витрат, пов`язаних із проведенням експертизи в розмірі 1 015,20 грн., а рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача моральної шкоди слід залишити без змін. Крім того, згідно із ч.1, ч. 2, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). У постанові Верховного Суду №308/15007/15-ц від 15.05.2019 суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відповідно до п. 1 Договору про надання правової допомоги за №097 від 02.12.2019 року, укладеного між адвокатом Пустовим Б.В. та ОСОБА_3 , адвокат взяв на себе зобов`язання надавати Клієнту правову допомогу в справі щодо захисту прав та інтересів останньої без обмежень повноважень, передбачених чинним законодавством України в судах та інш. установах, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором ( а.с.54 -56). Згідно із п.п. 3.1., 3.8. указаного Договору, за надання правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені цим Договором Клієнт сплачує Адвокату гонорар (винагороду), який складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в Додатку 1 до цього Договору. Факт надання Адвокатом Клієнту послуг підтверджується, підписаним сторонами актом прийому-передачі послуг, що є невід`ємною частиною даного договору Додаток-2. Додатком 1 до вказаного Договору визначено вартість послуг адвоката, у якому вартість однієї години складає: за зустріч та усну консультацію Клієнта , а також ознайомлення з матеріалами справи 630,6 грн.; всі інші дії - 1051,00 грн.; складання процесуальних документів - 1471,4 грн. ( а.с. 56). Згідно із Актом приймання-передачі послуг за договором №097 про надання правової допомоги від 02.12.2019 року, адвокат Пустовий Б.В. надав Клієнту послуги у даній справі: - зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції - дата - 02.12.2019 року, кількість годин - 1, вартість однієї години 630,6 грн., загальна сума - 630,6 грн.; - ознайомлення з матеріалами справи № 755/18648/19, збір доказів необхідних для формування вимог дата - 30.12.2019 року, кількість годин - 2, вартість однієї години - 630,6 грн., загальна сума - 1261,2 грн. ; - складання та направлення письмової претензії - дата - 03.01.2020 року, кількість годин - 2, вартість однієї години - 1471,4 грн., загальна сума - 1471,4 грн.; - складання та подання позовної заяви - дата - 13.02.2020 року, кількість годин - 2, вартість однієї години - 1471,4 грн., загальна сума - 2942,8 грн.; - представництво та захист інтересів в суді (участь в судових засіданнях) дата - по мірі виконання, кількість годин - 2, вартість однієї години - 1051 грн., загальна сума - 2102 грн.; - ознайомлення з матеріалами справи дата - по мірі виконання, кількість годин - 1, вартість однієї години - 630,6 грн., загальна сума - 630,6 грн., а всього 9 годин на загальну суму 9038,60 грн. ( а.с.57). Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Разом з тим, як зазначив Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 року в справі №201/14495/16, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Пред`явивши даний позов до двох відповідачів, ОСОБА_3 просила суд розподілити судові витрати, зокрема і витрати на правничу допомогу в розмірі 9 038,60 грн. з відповідачів пропорційно до задоволених вимог (а.с. 5). Стягуючи витрати на правничу допомогу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 038,60 грн., тобто в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із правомірності такого розподілу витрат з огляду на задоволення позову в частині вимог до відповідачаОСОБА_1 . Проте з таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів погодитись не може з наступних підстав. У даній справі позов пред`явлено до двох відповідачів, при чому як до страхової компанії, так і до ОСОБА_1 вимоги є майновими та немайновими. При цьому, як убачається із Акту приймання-передачі послуг за договором №097 про надання правової допомоги від 02.12.2019 року, то надані адвокатом послуги не відокремлено стосовно кожного з відповідачів. Зважаючи на те, що адвокат Пустовий Б.В. надавав правничу допомогу Бойко Ю.Є. стосовно двох відповідачів, то висновок суду про стягнення всієї суми витрат в розмірі 9038,60 грн. з ОСОБА_1 є необґрунтованим мінімум на половину. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Колегія суддів звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди визнано незаконним, про що зазначено вище. Тобто, суд апеляційної інстанції не погодився з правовою позицією зазначеною адвокатом Пустовим Б.В., який надавав правову допомогу ОСОБА_2 , та з якою погодився суд першої інстанції. Отже, загалом, з пред`явлених ОСОБА_2 позовних вимог до ОСОБА_1 у розмірі 88 076,39 грн. матеріальної шкоди, та 5.000,00 грн. моральної шкоди, задоволеними є вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000,00 грн.. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції, зважаючи на значимість дій адвоката у даній справі, ураховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, дійшов висновку про зменшення заявлених судових витрат до ОСОБА_1 до 1000,00 грн.. Разом з тим, і вказана сума не може бути стягнута з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , оскільки як роз`яснив Верховний Суд в постанові №308/15007/15-ц від 15.05.2019 зазначеній вище ,склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Як убачається із квитанції до прибуткового касового ордера №097/19 від 13.02.2020 року, то адвокатом Пустовим Б.В. за договором №097 про надання правової допомоги від 02.12.2019 року, номер якого та дата відповідають договору, укладеному між адвокатом Пустовим Б.В. та ОСОБА_2 , оплату в розмірі 9 038,60 грн. прийнято від ОСОБА_4 (а.с. 58). Будь-яких доказів того, що ОСОБА_4 є довіреною особою ОСОБА_2 на здійснення оплати витрат на правову допомогу, матеріали справи не містять. Отже, відсутні правові підстави до стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, оскільки відсутні докази того, що їх понесла саме остання. При цьому, ураховуючи ч. 1 ст. 141 ЦПК України, суд покладає на ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витрати щодо сплати судового збору пропорційно задоволених вимог. Зважаючи на те, що вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково щодо стягнення моральної (немайнової) шкоди, то з останнього на користь позивача підлягають стягненню 840,80 грн. судового збору, сплаченого при поданні позову. У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині щодо стягнення з нього матеріальної шкоди в розмірі 88 076,39 грн., з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1321,14 грн., сплачених ним за подачу апеляційної скарги за вимогу майнового характеру. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частко. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 липня 2020 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 88076,39 грн. та судових витрат скасувати. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 88076,39 грн. та судових витрат на правничу допомогу та витрат за проведення експертизи залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 840,80 грн. судового збору. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1321,14 грн. судового збору. У решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на підставі ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий: А.О. Чобіток Судді: О.В. Немировська Т.І. Ящук