Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/3575/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3589/21 Справа № 202/3575/19 Суддя у 1-й інстанції - Кухтін Г. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Свистунової О.В., суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., за участю секретаря Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, В С Т А Н О В И Л А: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант (далі ТДВ СК Альфа-Гарант) про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовна заява мотивована тим, що 15 квітня 2016 року о 08 годині 50 хвилин ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 2107, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на мосту між вулицями Каруни та Янтарна в місті Дніпрі, не дотримався безпечної дистанції та інтервалу, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки Шевроле, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який на праві власності належить позивачці. Позивачка зазначала, що дорожньо-транспортна пригода сталась з вини водія ОСОБА_2 , що підтверджується постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2016 року. Станом на день настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу марки ВАЗ 2107, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ТДВ СК Альфа-Гарант згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/6137077, ліміт відповідальності 50 000,00 грн. Вказувала, що ТДВ СК Альфа-Гарант на користь позивачки 03 серпня 2016 року було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 30 373,57 грн., однак відповідно до висновку № 3950 експертного дослідження автотоварознавця вартість матеріального збитку пошкодженого автомобіля становить 77 605,22 грн. Таким чином, розмір страхової виплати є недостатнім для відновлення пошкодженого автомобіля. Ураховуючи викладене, позивачка просила суд: стягнути з ТДВ СК Альфа-Гарант на її користь матеріальну шкоду в розмірі 19 626,43 грн., судові витрати в розмірі 768,40 грн., а всього 20 394,83 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду в розмірі 27 605,22 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн., судові витрати в розмірі 768,40 грн., а всього 38 373,62 грн. 30 січня 2020 року позивачкою подано до суду заяву про відмову від частини позовних вимог, згідно якої просить суд у зв`язку із відшкодуванням ОСОБА_2 на її користь суми завданих збитків в розмірі 28 300,00 грн., прийняти відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 27 605,22 грн., моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. та судових витрат в розмірі 768,40 грн., а всього 38 373,62 грн. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТДВ СК Альфа-Гарант на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 14 158,68 грн., сплачений судовий збір в розмірі 768,40 грн., а всього 14 927,08 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ТДВ СК Альфа-Гарант, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції установлено, що 15 квітня 2016 року о 08 годині 50 хвилин на мосту між вулицями Каруни та Янтарна у місті Дніпрі ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 2107, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції та інтервалу, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки Шевроле, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який на праві власності належить позивачці ОСОБА_1 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам були спричинені механічні ушкодження. Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 340,00 грн. Станом на день настання дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність транспортного засобу марки ВАЗ 2107, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ТДВ СК Альфа-Гарант згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/6137077, ліміт відповідальності 50 000,00 грн. Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка наголошувала, що 03 серпня 2016 року ТДВ СК Альфа-Гарант виплатило їй лише частину страхового відшкодування в сумі 30 373,57 грн., що підтверджується випискою АТ КБ ПриватБанк. Разом з тим, згідно платіжного доручення № ID-85577 від 11 жовтня 2016 року, наданого відповідачем, ТДВ СК Альфа-Гарант на користь ОСОБА_1 доплачено страхове відшкодування в розмірі 5 467,75 грн. Згідно звіту № 3950 від 09 серпня 2016 року розмір матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля марки Шевроле, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 72 955,44 грн., без урахування ВТВ та 77 605,22 грн., з урахуванням ВТВ. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості та доведеності, прийшовши до висновку про наявність підстав для стягнення матеріальної шкоди з відповідача, оскільки страхова виплата є недостатньою для повного відшкодування завданої позивачу шкоди з урахуванням ліміту відповідальності. При визначенні розміру спричиненої позивачу шкоди, суд взяв до уваги звіт № 3950 від 09 серпня 2016 року, виконаний на замовлення позивача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі Закон № 1961-IV) відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України Про страхування, цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Верховний Суд у постановах від 04 грудня 2019 року по справі № 359/2309/17, від 15 жовтня 2020 року по справі № 755/7666/19 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком. Як установлено судом апеляційної інстанції, сторонами у справі не оспорюється обставина дорожньо-транспортної пригоди, наявність вини відповідача та отримання позивачем суми страхового відшкодування у розмірі 35 841, 32 грн. Предметом спору є обставини щодо недостатності суми страхового відшкодування для відновлення становища пошкодженого майна позивача. Страховиком винної у ДТП особи (ТДВ СК Альфа-Гарант) було виконано обов`язок згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та виплачено страхове відшкодування у розмірі, визначеному Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тобто витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу. Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Тому, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, відступивши від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судом апеляційної інстанції установлено, що 15 квітня 2016 року о 08 годині 50 хвилин на мосту між вулицями Каруни та Янтарна у місті Дніпрі ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 2107, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції та інтервалу, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки Шевроле, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який на праві власності належить позивачці ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю позивачки завдано механічних пошкоджень. Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 340,00 грн. Станом на день настання дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність транспортного засобу марки ВАЗ 2107, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ТДВ СК Альфа-Гарант згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/6137077, ліміт відповідальності 50 000,00 грн. Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка наголошувала, що 03 серпня 2016 року ТДВ СК Альфа-Гарант виплатило їй лише частину страхового відшкодування в сумі 30 373,57 грн., що підтверджується випискою АТ КБ ПриватБанк. Згідно платіжного доручення № ID-85577 від 11 жовтня 2016 року, наданого відповідачем, ТДВ СК Альфа-Гарант на користь ОСОБА_1 доплачено страхове відшкодування в розмірі 5 467,75 грн. (а.с.97). Визначаючи розмір відшкодування майнової шкоди, завданої позивачці, ТДВ СК Альфа-Гарант взяла за основу звіт № 82-D/22/2 від 16 серпня 2016 року про вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу CHEVROLET Aveo (державний номер НОМЕР_2 ), виконаний на замовлення ТДВ СК Альфа-Гарант. Згідно звіту № 82-D/22/2 від 16 серпня 2016 року розмір матеріального збитку, який було завдано власнику автомобіля марки CHEVROLET Aveo, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_1 складає 37 648,28 грн. з урахуванням ПДВ, 31 373,57 грн. без урахування ПДВ (а.с.82-87). Таким чином, власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювана шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, зокрема й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості (ВТВ), зносу та ПДВ (в разі його підтвердження) повинна бути відшкодована особою, яка завдала цю шкоду, у загальному порядку. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Як установлено судом апеляційної інстанції, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки ВАЗ 2107 ОСОБА_2 була застрахована у ТДВ СК Альфа-Гарант відповідно до полісу № АЕ/6137077 від 03 жовтня 2015 року, що був чинним на момент дорожньо-транспортної пригоди, страхова сума за шкоду, заподіяну майну 50 000,00 грн, франшиза 1 000,00 грн (а.с.81). ТДВ СК Альфа-Гарант згідно статті 36 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів було складено та затверджено розрахунок страхового відшкодування і страховий акт та виплачено страхове відшкодування в розмірі 35 841,32 грн. Розрахунок страхового відшкодування здійснювався відповідачем за вирахуванням франшизи в розмірі 1 000,00 грн., без урахування ПДВ та втрати товарної вартості пошкодженим транспортним засобом. Згідно звіту № 3950 від 09 серпня 2016 року розмір матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля марки Шевроле, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 72 955,44 грн., без урахування ВТВ та 77 605,22 грн., з урахуванням ВТВ. Крім того, колегія суддів враховує, що 30 січня 2020 року позивачкою подано до місцевого суду заяву про відмову від частини позовних вимог, згідно якої просила суд у зв`язку із відшкодуванням ОСОБА_2 на її користь суми завданих збитків в розмірі 28 300,00 грн., прийняти відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 27 605,22 грн., моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн., та судових витрат в розмірі 768,40 грн., а всього 38 373,62 грн. Отже, різниця між виплаченим страховим відшкодуванням та визначеним згідно звіту № 3950 від 09 серпня 2016 року розміром матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля марки Шевроле, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , з урахування ВТВ, складає: 35 841,32 грн. (без франшизи) + 28 300,00 грн. (з урахуванням франшизи та ВТВ) = 64 141,32 грн., відповідно залишок страхового відшкодування складає: 77 605,22 грн. - 64 141,32 грн. = 13 463,90 грн. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що страхова виплата є недостатньою для повного відшкодування завданої позивачці шкоди. Враховуючи ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну згідно полісу № АЕ/6137077 від 03 жовтня 2015 року, що складає 50 000,00 грн., однак з відрахуванням франшизи у 1 000 грн. складає - 49 000 грн. та виплачене страхове відшкодування в розмірі 35 841,32 грн., різниця складає 13 158,68 грн., яка підлягає стягненню саме з страхової компанії, а тому колегія суддів вважає на необхідне зменшити визначений судом першої інстанції розмір матеріального збитку завданого позивачці до 13 158,68 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що звіт № 3950 від 09 серпня 2016 року є неналежним та недопустимим доказом вартості завданого матеріального збитку позивачці, колегія суддів не приймає до уваги як безпідставні, оскільки розмір матеріального збитку визначений судом першої інстанції в межах встановленого ліміту відповідальності та узгоджується зі звітом № 82-D/22/2 від 16 серпня 2016 року. Крім того, Висновок експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ № 3950 від 09 серпня 2016 року складений саме судовим експертом Крутінь В.І., який має кваліфікацію судового експерта (Свідоцтво Центральної експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства юстиції України №1382 від 30 жовтня 2009 року дійсне до 20 листопада 2018 року). Особисто судовим експертом було проведено огляд транспортного засобу 05.08.2016 року. Однак Звіт №82-D/22/2 від 16.08.2016 року, який надано СК Альфа-Гарант складений субєктом оціночної діяльності оцінювачем ОСОБА_4 , який не має кваліфікації судового експерта. Оцінка проводилась без урахування ВТВ транспортного засобу. Апелянт, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, не спростував належними доказами висновки суду першої інстанції щодо прийняття Висновку експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ № 3950 від 09 серпня 2016 року складеного судовим експертом Крутінь В.І. не заявив у суді апеляційної інстанції мотивованого клопотання щодо призначення у справі відповідної судової експертизи та не надав інших належних доказів в обгрунтування доводів апеляційної скарги. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, та встановлені обставини у справі, колегія суддів проходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене по суті правильне рішення, однак, розраховуючи розмір матеріального відшкодування судом допущено помилку та повторно включено до розрахунку розмір франшизи. Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині визначення розміру матеріальної шкоди шляхом зменшення з 14 158,68 грн. до 13 158,68 грн. В іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант задовольнити частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2020 року змінити в частині розміру стягнутої з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Альфа-Гарант на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди, зменшивши її з 14 158,68 грн. до 13 158,68 грн. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2020 року у іншій частині залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко