Постанова 4818 № 639/6665/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 639/6665/19 Номер провадження 22-ц/818/136/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 березня 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів Бурлака І.В., Пилипчук Н.П., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року в складі судді Труханович В.В., у справі № 639/6665/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, в с т а н о в и в : У вересні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (далі ТОВ «ВЕЛЛФІН») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики. Позов мотивовано тим, що 19 серпня 2016 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики № 65192 в електронній формі. За умовами п. 1.1. укладеного між позивачем та відповідачем договору позики, відповідачу надані грошові кошти в сумі 1 201,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, сплатою процентів за користування позикою, строком на 30 днів. Відповідно до п. 1.4. договору позики дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний відповідачем, за домовленістю сторін вважається датою укладення договору позики між сторонами. Позивачем в порядку встановленому п. 1.4. договору позики на картковий рахунок відповідача була перерахована сума позики в розмірі 1 201,00 грн, що підтверджується повідомленням від 30 серпня 2019 року ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», яке надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів, згідно договору про організацію переказу грошових коштів № ВП 180516-3 від 18 травня 2016 року. Позивачем виконані умови договору позики, однак, відповідачем отримані грошові кошти в передбачені строки не повернуті, внаслідок чого утворилась заборгованість за Договором позики зі сплати основного боргу, процентів та прострочених процентів. Відповідно п. 1.1, 1.5 договору позики, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем станом на 12 вересня 2019 року становить 51 585, 35 грн, з яких: основний борг у розмірі 1 201,00 грн, заборгованість по відсоткам у розмірі 25 564, 46 грн, заборгованість за простроченими відсотками 24 819,89 грн. Посилаючись на вказане, ТОВ «ВЕЛЛФІН» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 51 585,34 грн. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» заборгованість за договором позики № 65192 від 19 серпня 2016 року у розмірі 51 585, 35 грн, яка складається з: основний борг - 1 201,00 грн, заборгованість по відсоткам - 25 564, 46 грн, заборгованість за простроченими відсотками - 24 819,89 грн; та 1 921,00 грн судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем виконані умови договору позики, в той час як відповідачем отримані грошові кошти в передбачені строки не повернуті, в наслідок чого у останнього утворилась заборгованість за договором позики зі сплати основного боргу, процентів та прострочених процентів. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 14 серпня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована відсутністю підстав для скасування заочного рішення суду першої інстанції, передбачених статтею 288 ЦПК України. 29 серпня 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не вклався у загальний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України, за для звернення с вищезазначеним позовом. Останнім днем звернення позивача до суду повинно бути 19 вересня 2019 року, але згідно заочного рішення, позивач до Жовтневого районного суду м. Харкова звернувся 23 вересня 2019 року, тобто ним було пропущено строк позовної давності. У зв`язку з чим вважає, що позов задоволенню не підлягає. ТОВ «ВЕЛЛФІН»рішення суду першої інстанції не оскаржило, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалось. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Матеріали справи свідчать, що 19 серпня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 71825 в електронній формі (а.с. 27-34, 35-43). За умовами п. 1.1. укладеного між сторонами договору позики, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 1 201,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Пунктом 1.3. договору позики встановлено, що позика надається строком на 30 днів. Відповідно до п. 1.4. договору позики дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладення договору позики між позичальником і позикодавцем. ТОВ «ВЕЛЛФІН» в порядку, встановленому п. 1.4. договору позики, на картковий рахунок ОСОБА_1 була перерахована сума позики в розмірі 1 201,00 грн, що підтверджується повідомленням від 30 серпня 2019 року ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», яке надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» технічну можливість для проведення операцій, згідно договору про організацію переказу грошових коштів № ВП-180516-3 від 18 травня 2016 року (а.с. 45, 46-50). Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних мотивів. Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України). Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Відповідно до положень статті 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію», який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - пункт 2 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію». Встановлені під час розгляду фактичні обставини у справі свідчать про те, що Правила надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН» перебувають в загальному доступі, розміщенні на офіційному сайті фінансової установи та в розумінні статтей 641,644 ЦК України є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору позики із визначенням порядку і умов кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 19 серпня 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» (позикодавцем) та ОСОБА_1 (позичальником) укладено договір позики № 71825 в електронній формі. За умовами п.1.1 вищевказаного договору позики позикодавець надає позичальнику грошові кошти в сумі 1 201 грн, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Строк позики за цим договором складає 30 днів, позика має бути повернута до 19 вересня 2026 року (пункт 1.3 договору позики). Відповідно до п.1.4 договору позики договір є укладеним з моменту перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником. ТОВ «ВЕЛЛФІН» на картковий рахунок ТОВ «ВЕЛЛФІН» перерахувало 1 201,00 грн, що підтверджується повідомленням ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», яке надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» технічну можливість для проведення операцій, згідно з договором про організацію переказу грошових коштів від 18 травня 2016 року №ВП-180516-3. Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору позики, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Пунктом 1.5 договору передбачено, що нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов: 1.9 % від суми позики, але не менше ніж 30 (тридцять гривень 00 копійок) за перший день користування позикою; 1.9 % процента від суми позики щоденно, починаючи з другого дня в межах строку зазначеного в п.1.2 цього Договору; 3.8 % від суми позики що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п. 1.2 цього Договору, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором. Сума процентів за користування позикою нараховується в день погашення позики. Сторони досягли згоди, що повернення позики та сплата процентів за користування позикою здійснюватиметься у відповідності до графіку розрахунків - пункт 3.1 договору. Згідно з визначеним сторонами графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною договору позики, повернення позики здійснюється позичальником одним платежем 18 вересня 2016 року в сумі 1892, 75 грн, з яких: 691,75 грн сплата процентів за користування позикою за період із 19 серпня 2016 року по 18 вересня 2016 року (а.с.42). Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник взяті не себе зобов`язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму позики) та нараховані проценти за користування позикою не повернув. Згідно з нормою статті 562 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені у статтях 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплатити суму боргу кредитору. При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц). За умовами договору позики сторони встановили строк кредитування до 19 вересня 2016 року. Суд першої інстанції помилково не звернув увагу на вказані обставини та неправомірно погодився із заявленим у позовній заяві розміром заборгованості, який ТОВ «ВЕЛЛФІН» обчислило станом на 12 вересня 2019 року. На час закінчення строку кредитування (19 вересня 2016 року) розмір заборгованості за кредитним договором склав 1 885, 57 грн, із яких 1 201,00 грн неповернутий кредит і 684, 57 грн проценти (1 201 х 1,9% х 30). Саме ця заборгованість має бути стягнута з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН». Оскільки після спливу строку кредитування відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України банк не мав права нараховувати відсотки за кредитом, тому вимоги про стягнення процентів, які нараховані після 19 вересня 2016 року, є необґрунтованим. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, однак таких вимог банк не заявляв. Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про сплив строку позовної давності, суд зазначає наступне. Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частини 1 статті 256 ЦК України). Частиною 1 статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частин 1, 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. ТОВ «ВЕЛЛФІН» пред`явило до ОСОБА_1 позов про стягнення заборгованості за договором позики 18 вересня 2019 року (згідно довідки наліпки на конверті та відтиску поштового штемпеля на описі; а.с. 51-52), тобто в межах строку позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. При зверненні з позовом до суду ТОВ «ВЕЛЛФІН» сплатило судовий збір у сумі 1 921, 00 грн (а.с. 2). Оскільки позовні вимоги ТОВ «ВЕЛЛФІН» задоволено частково, а саме - на 3, 65 % (51 585, 35 х 100) : 1885, 57 то позивач має право на відшкодування сплаченого судового збору пропорційно задоволеним вимогам у сумі 70,11 грн (1 921 х 3,65 %). Судові витрати, понесені відповідачем, документально підтверджено, а саме, за подання апеляційної скарги сплачено 2881,50 грн (а. с. 158). Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, зменшено суму, що підлягає стягненню, відповідачу має бути компенсовано пропорційно незадоволених позовних вимог 2 776, 32 грн судового збору (2881,50 х 96, 35 %) Отже, різниця між зазначеними сумами, що становить 2 706, 21 грн (2 776, 32 70,11), має бути компенсована ОСОБА_1 за рахунок ТОВ «ВЕЛЛФІН». Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 16 грудня 2019 року в частині розміру заборгованості за договором позики та судового збору змінити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (ЄДРПОУ 39952398) заборгованості за договором позики у розмірі 1 885 (одна тисяча вісімсот вісімдесят п`ять) грн 57 коп. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» (ЄДРПОУ 39952398) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2 706 (дві тисячі сімсот шість) грн 21 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 19 березня 2024 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді І.В. Бурлака Н.П. Пилипчук