Постанова Київський апеляційний суд № 757/20618/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/20618/20-ц Головуючий у І інстанції Пономаренко Н.В. Провадження №22-ц/824/4760/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 28 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Таргоній Д.О., суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О., за участі секретаря Спис Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районногосуду м. Києвавід 16 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба в справах дітей та сім`ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба в справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба в справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкування з дитиною батьком, який проживає окремо, зобов`язання вчинити дії та визначення способів участі у вихованні дитини, - УСТАНОВИВ: У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 14 червня 2018 року по 03 березня 2020 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Розпорядженням голови Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації О. Гаряги від 14.01.2020 року визначено місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю - ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вказував, що фактично ще під час подружнього життя у сторін виникали непорозуміння щодо прийняття участі позивача у вихованні сина, його відвідуванні та спілкуванні з дитиною, почали створюватися штучні перешкоди зі сторони відповідача. З моменту розлучення всі намагання позивача мирним шляхом врегулювати спір призводив лише до конфліктів, оскільки відповідачка перешкоджала йому, не бажала його присутності та штучно створювала такі обставини, через які він не міг зустрічатися з сином. Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд своїм рішенням: - зобов`язати відповідача не чинити позивачу перешкод у вільному спілкуванні та вихованні їхнього спільного сина ОСОБА_4 ; - зобов`язати відповідача вирішувати спільно з позивачем вибір дошкільних та шкільних навчальних закладів, які має відвідувати дитина, а також інші питання щодо її виховання; - визначити способи участі позивача у вихованні дитини наступним чином: - безперешкодні зустрічі з дитиною до досягнення нею п`ятирічного віку за участі відповідача або будь-яких інших осіб чи без таких - щовівторка, щочетверга з 18 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., щосуботи та щонеділі з 09 год. 00 хв. до 13 год. 00 хв.; - безперешкодні зустрічі з дитиною після досягнення нею п`ятирічного віку без участі відповідача або будь-яких інших осіб - щопонеділка, щосереди та щоп`ятниці з 18 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв., щосуботи та щонеділі з 15 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.; - безперешкодне проведення відпустки з дитиною без участі відповідача після досягнення нею п`ятирічного віку - щороку у літній період строком на 14 діб; - безперешкодна участь у спільному святкуванні дня народження сина (з можливою участю інших осіб) кожного року ІНФОРМАЦІЯ_4 з 08 год. 00 хв. до 22 год. 00 хв.; - безперешкодна участь у спільному святкуванні державних свят України - на кожне державне свято України з 08 год. 00 хв. до 22 год. 00 хв.; - зобов`язати відповідача за два дні до зустрічі позивача з сином надавати йому точну інформацію щодо фактичного місця проживання, перебування, навчання дитини, а у разі настання таких змін - повідомити про це його особисто на наступний день з дня настання таких обставин. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2022 року позов задоволено частково. Усунуто перешкоди у спілкуванні позивача ОСОБА_2 зі своїм сином шляхом встановлення ОСОБА_2 таких способів участі у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : - безперешкодні зустрічі з дитиною до досягнення нею п`ятирічного віку за участі відповідача або будь-яких інших осіб чи без таких - щовівторка, щочетверга з 18 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин, щосуботи та щонеділі з 09 години 00 хвилин до 13 години 00 хвилин; - безперешкодні зустрічі з дитиною після досягнення нею п`ятирічного віку без участі відповідача або будь-яких інших осіб - щопонеділка, щосереди та щоп`ятниці з 18 години 00 хвилин до 21 години 00 хвилин, щосуботи та щонеділі з 15 години 00 хвилин до 20 години 00 хвилин; - безперешкодне проведення відпустки з дитиною без участі відповідача після досягнення дитиною п`ятирічного віку - щороку у літній період строком на 14 діб; - безперешкодна участь у спільному святкуванні дня народження сина (з можливою участю інших осіб) кожного року ІНФОРМАЦІЯ_4 з 08 години 00 хвилин до 22 години 00 хвилин; - безперешкодна участь у спільному святкуванні державних свят України - на кожне державне свято України з 08 години 00 хвилин до 22 години 00 хвилин. В іншій частині позову - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити. В доводах апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам відповідача, які підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, щодо агресивної поведінки позивача по відношенню до неї, випадки фізичного насильства, наявність кримінальної справи по обвинуваченню позивача у завданні їй тілесних ушкоджень. Суд виходив з формальної оцінки доказів, проігнорувавши вказані факти, не врахував, що така поведінка позивача не є прикладом для наслідування сина, бо він схильний до насильства і правопорушень. Вказує, що не взяття до уваги наявного кримінального провадження, яке перебуває на завершальній стадії розгляду у суді, призвело до невірних висновків суду, адже інкриміноване позивачу кримінальне діяння відносно відповідача не лише доводить його аморальність та жорстокість, а і свідчить про повне ігнорування прав та інтересів сина. Вважає безпідставним висновок суду про те, що небажання відповідача, як матері дитини, надавати можливість позивачу спілкуватися із сином, ґрунтується на особистих конфліктних відносинах, які склались між сторонами, як колишнім подружжям. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач, як матір, не бажає надавати можливість позивачу як батькові спілкуватись з дитиною Такі висновки суду спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, з яких вбачається, що кожен раз, коли відповідач надавала позивачу можливість проводити час з дитиною, це завершувалось або самочинною зміною місця проживання дитини, або фізичним насиллям проти неї. Вказує також, що в матеріалах справи відсутній висновок органу опіки та піклування щодо розв'язання спору, в порушення статті 19 СК України, а висновок суду про те, що наявність такого висновку не є обов`язковою, суперечить вимогам чинного законодавства. Апелянт також заперечує щодо визначеного судом способу участі батька у вихованні дитини, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, підтверджуючі здатність батька виконувати обов`язки щодо виховання малолітнього сина, що він розуміється на потребах дитини, не є агресивним. Крім того, визначений судом такий спосіб участі, як спілкування кожного дня народження та кожного державного свята, порушує право матері на проведення із дитиною святкових днів, а отже не відповідає принципу пропорційності. Зазначає, що зустрічі з батьком кожної суботи та неділі з 9год. до 13 год. не узгоджується із правом дитини на проведення вільного часу в колі своєї сім'ї: матері, молодшого брата та вітчима. Зустрічі з батьком з 18 год. до 20 год. щовівторка та четверга не є зручними для малолітньої дитини, особливо під час воєнного стану. В цілому, відповідач вважає зустрічі позивача із сином передчасними, з огляду на відсутність між ними сталого психологічного зв`язку, оскільки дитина не сприймає позивача як батька та вважає своїм батьком чоловіка відповідача - ОСОБА_6 . У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 заперечує проти наведених відповідачем доводів, посилаючись на їх необґрунтованість. Звертає увагу на те, що особисті стосунки, які склались між сторонами після розлучення та їх подальше роздільне особисте життя не повинно впливати на реалізацію ним прав та обов`язків стосовно спільного сина. Твердження відповідача щодо фактів домашнього насильства вважає неправдивими, відверто маніпулятивними та такими, що жодним чином не захищають прав та інтереси дитини. Так, відповідач постійно наголошує та звертає увагу суду на існування кримінального провадження №12019100100009451 від 03.10.2019, що розглядається Шевченківським районним судом м. Києва за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 125 КК України. З цього приводу, зауважує, що відповідно до вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2023 року у справі №761/3703/20 позивача визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 125 КК України та виправдано у зв`язку із недоведеністю. З огляду на вказане, посилання відповідача на наявність кримінального провадження, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції внаслідок неповного з`ясування обставин, вважає необґрунтованим. Щодо відсутності в матеріалах справи висновку органу опіку та піклування, зазначає, що суд неодноразово зобов`язував третіх осіб надати такий висновок. Проте, висновок не був складений через небажання відповідача брати участь у відповідних для складання такого висновку процедурах. Відповідач декілька разів змінювала своє місце проживання, чим унеможливлювала проведення відповідних процедур за місцем проживання дитини. Вважає, що відсутність в матеріалах справи висновку органу опіки та піклування не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у даній категорії справ, оскільки предметом спору є не визначення місця проживання дитини, виселення чи зняття дитини з реєстрації, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення батьківських прав чи відібрання дитини. Позивач всього лише бажає реалізувати своє право бачитися з дитиною та брати участь у її вихованні. Інших відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило. У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Савицька С.Л. підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити. Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служби у справах дітей та сім'ї Печерської, Шевченківської, Солом'янської районних в місті Києві державних адміністрацій своїх представників для участі у судовому засіданні не направили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, направили на адресу суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03.03.2020 року, шлюб між сторонами, зареєстрований 14.06.2018 року Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1322, було розірвано. Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 . Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо один від одного. Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації № 5 від 14.01.2020 року визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з Актом обстеження умов проживання за адресою місця проживання позивача: АДРЕСА_2 від 19.11.2021 року, який складений Службою у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, для виховання та розвитку дитини створені такі умови: в дитини є окрема кімната, облаштоване спальне місце, шафа для одягу, стіл, комп`ютер. У квартирі чисто, зроблений косметичний ремонт, є всі необхідні меблі та побутова техніка для ведення домашнього господарства. Під час обстеження дитини вдома не було. За вказаною адресою проживають: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 - бабуся, ОСОБА_8 - мати, ОСОБА_9 - сестра. (том 1 а.с. 208) Як вбачається з обстеження умов проживання за адресою відповідача: АДРЕСА_3 від 07.12.2021 року, який складений Службою у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, для виховання та розвитку дитини створено такі умови: відведена окрема кімната, де є ліжко, шафа для одягу, комод для речей, полиці для книжок, іграшок, обладнаний куточок для ігор. Квартира облаштована необхідними меблями та побутовою технікою. За вказаною адресою проживають: ОСОБА_1 - мати дитини, ОСОБА_4 , 2018 р.н. - дитина, ОСОБА_6 - чоловік матері дитини. (том 1 а.с. 207) Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 та усуваючи йому перешкоди у спілкуванні та вихованні сина, встановивши графік побачень з ним, суд першої інстанції виходив із відсутності згоди сторін щодо участі позивача у вихованні дитини, врахував відсутність даних про наявність будь-яких протипоказань, викликаних здоров`ям дитини, ставлення позивача до дитини та його бажання приймати участь у вихованні сина. Загальний висновок суду першої інстанції щодо необхідності визначення певного способу участі батька у вихованні та спілкування з дитиною є законним та обґрунтованим. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги про те, що відсутність в матеріалах справи висновку органу опіки та піклування щодо спірного питання, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне. Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). В постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року в справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22) зроблено висновок, що "Передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З матеріалів даної справи вбачається, що Служба у справах дітей та сім'ї Печерської районної в місті Києві державної адміністрації своїм листом №105/78-1609 від 23.10.2020 повідомила суд першої інстанції про неможливість подання до суду висновку згідно статті 19 Сімейного кодексу України у зв`язку із тим, що фактичним місцем проживання відповідача ОСОБА_1 разом із малолітнім сином є: АДРЕСА_1 . Враховуючи викладене, просили залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Службу у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (том 1 а.с. 48) Ухвалою першої інстанції від 21 квітня 2021 року до участі у справі в якості третьої особи було залучено Службу у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації. (том 1 а.с. 82) 24 січня 2022 року Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації листом № 40-141 повідомила суд першої інстанції про те, що під час проведеної роботи було з`ясовано, що відповідач ОСОБА_3 разом із дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані аза адресою: АДРЕСА_1 , але фактично проживають за адресою: АДРЕСА_3 . Позивач - ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Беручи до уваги, що а ні позивач, а ні відповідач по справі не проживають на території Шевченківського району м. Києва, провести відповідні дії, передбачені ч. 5 статті 19 СК України задля підготовки висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору є неможливим. Враховуючи викладене, просили залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Службу у справах дітей Солом'яської районної в м. Києві державної адміністрації (том 1 а.с. 205) Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 лютого 2022 року, постановленою протокольно, без виходу до нарадчої кімнати, залучено Службу у справах дітей Солом'яської районної в м. Києві державної адміністрації до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. Як вбачається з матеріалів справи Служба у справах дітей Солом'яської районної в м. Києві державної адміністрації була належним чином повідомлена про розгляд даної справи судом першої інстанції, однак, участь свого представника у розгляді не забезпечила, висновку органу опіки та піклування щодо спірного питання до суду першої інстанції не надала. Отже, з матеріалів даної справи вбачається, що неодноразова зміна відповідачем ОСОБА_3 місця проживання разом із малолітнім сином, унеможливила надання висновку органу опіки та піклування щодо спору між сторонами, однак ця обставина не може бути перешкодою для розгляду справи та вирішення спору по суті на підставі доказів, наданих сторонами, що і було зроблено судом першої інстанції. На стадії апеляційного розгляду, ухвалами Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року та 18 жовтня 2023 року зобов`язано Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію, як орган опіки та піклування, надати суду висновок щодо розв`язання даного спору між ОСОБА_10 та ОСОБА_3 про усунення перешкод щодо участі у спілкуванні та вихованні дитини батьком, який проживає окремо. Відповідно до Висновку Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, як органу опіки та піклування, № 105/01-5455/1 від 23.11.2023 року про визначення способів участі гр. Олійнику ОСОБА_11 у вихованні малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , встановлено, що мати з дитиною фактично проживають в квартирі АДРЕСА_4 , про що складено відповідний акт обстеження умов проживання. Під час обстеження умов проживання проведено бесіду з дитиною, в якій він повідомив, що проживає і надалі хоче проживати з матір'ю, так як мати турбується про нього, готує їжу, купує йому нові речі та гуляє з ним. Враховуючи напружені стосунки між батьками та неможливість дійти порозуміння між собою, заслухавши пропозиції комісії по захисту прав дитини від 21 листопада 2023 року, керуючись нормами чинного законодавства України та діючи в інтересах малолітньої дитини, Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування пропонує визначити способи участі гр. Олійнику ОСОБА_11 у вихованні малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступним чином: - другий та четвертий тиждень місяця у суботу та неділю з 15:00 год. до 20:00 год.; - перший та третій тиждень місяця у суботу та неділю з 15:00 год. до 20:00 год; - проведення відпустки з дитиною - щороку у літній період строком на 14 діб, за попередньою домовленістю із матір'ю; - участь у святкуванні дня народження дитини - парного року (з можливою участю інших осіб), а саме 30 жовтня з 09:00 год. до 15:00 год. Місцем зустрічі визначити місце фактичного проживання дитини за адресою. (том 2 а.с. 165-166) Ознайомившись зі змістом вказаного Висновку, колегія суддів апеляційного суду вважає, що його не можна оцінити, як достатньо обґрунтований, оскільки він не містить даних про те, що органом опіки та піклування при вирішенні питання щодо визначення способу участі батька у вихованні дитини враховано вік дитини, її стан здоров'я та психоемоційний стан, тривалість не спілкування з батьком, відношення до батька, ступінь емоційного зв`язку із батьком, бажання дитини щодо присутності матері під час зустрічей з батьком. З огляду на вказане, колегія суддів не приймає до уваги Висновок № 105/01-5455/1 від 23.11.2023 року. Щодо доводів апеляційної скарги неповноту з`ясування судом першої інстанції обставин справи та не надання належно оцінки доводам відповідача щодо агресивної поведінки позивача по відношенню до неї, випадки фізичного насильства, наявність кримінальної справи по обвинуваченню позивача у завданні їй тілесних ушкоджень, колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до статті 142 СК України діти мають рівні права та обов`язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Частинами першою-третьою статті 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Стаття 15 Закону України "Про охорону дитинства" визначає, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом. Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Отже, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. Заперечуючи проти спілкування батька із дитиною, відповідач ОСОБА_3 посилалась на наявність кримінального провадження №12019100100009451 від 03.10.2019 року за фактом нанесення позивачем їй тілесних ушкоджень. На підтвердження вказаної обставини відповідачем до суду першої інстанції подано копію Обвинувального акту від 31.01.2020 року у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, а також копії матеріалів кримінальної справи №761/3703/20, яка перебувала на розгляді Шевченківського районного суду м. Києва. Поряд із цим, апеляційний суд зауважує, що положеннями статті 17 КК України закріплено презумпцію невинуватості особи та доведеності вини. Так, відповідно до частини 1 та 2 статті 17 КК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Таким чином, за відсутності вироку суду, який набрав законної сили, доводи відповідача щодо вчинення позивачем кримінально правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 125 КК України, є безпідставними та не можуть бути взяті до уваги. На спростування доводів апеляційної скарги, позивач у своєму відзиві зазначив про те, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2023 року у справі №761/3703/20 позивача визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 125 КК України та виправдано у зв`язку із недоведеністю. Зазначені обставини підтверджуються даними Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим. З Єдиного державного реєстру судових рішень також вбачається, що ухвалою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року скасовано вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2023 року, яким ОСОБА_2 виправдано. Призначено новий розгляд в кримінальному провадженні №12019100100009451 по обвинуваченню ОСОБА_2 за ч.1 ст. 125 КК України в суді першої інстанції. На час перегляду даної справи судом апеляційної інстанції остаточного судового рішення, яке набрало законної сили, у кримінальній справі №761/3703/20 по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 125 КК України, не прийнято. За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження доводів відповідача про агресивну поведінку позивача, вчинення насильства у сім'ї. Жодного судового рішення, яким встановлені зазначені факти, відповідачем не надано. Крім того, відповідачем не доведено, а судом не встановлено обставин щодо нездатності позивача виконувати обов`язки по вихованню малолітнього сина. Матеріали справи не містять даних щодо негативного впливу побачень чи спілкування із батьком на психоемоційний стан дитини. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не розуміється на потребах дитини є голослівними та свідчать про наявність конфліктних відносин між сторонами. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_3 просила скасувати рішення та відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі, фактично заперечуючи право батька, передбачене чинним законодавством, на спілкування з дитиною та участь у її вихованні. Заперечуючи проти визначеного судом першої інстанції графіку участі батька у вихованні дитини, відповідач не навела обґрунтованих доводів на спростування висновків суду, та не вказала, яким чином визначений графік порушуватиме або не відповідатиме інтересам дитини, а також не запропонувала власного графіку, з урахуванням стану здоров'я сина, його розпорядку дня, інтересів та вподобань. До суду першої інстанції відповідач також не надала доказів, підтверджуючих неможливість визначення порядку участі батька у вихованні дитини згідно графіку, запропонованого позивачем, із зустрічними позовними вимогами не зверталась. З огляду на вказане, врахувавши розумний баланс на участь обох батьків у вихованні дитини, а також запропонований позивачемпорядок побачень та його участі у вихованні дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 . Отже, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення з точки зору застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, переглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування на підставі доводів викладених у апеляційній скарзі немає. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 червня 2022 року у даній справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 14 березня 2024 року. Суддя-доповідач Таргоній Д.О. Судді: Голуб С.А. Писана Т.О.