Постанова 4808 № 348/160/22

Справа № 348/160/22 Провадження № 22-ц/4808/348/24 Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П. Суддя-доповідач Девляшевський В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А., суддів: Баркова В.М., Луганської В.М., секретаря Кузнєцова В.В., за участю відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , позивачки ОСОБА_3 та представника позивачів - ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнання права власності на частку у спільному майні, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду, ухвалене 01 грудня 2023 року суддею Грещуком Р.П. в м. Надвірній Івано-Франківської області, в с т а н о в и в : У січні 2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнання права власності на частку у спільному майні. Позовні вимоги обгрунтовували тим, що ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 . Від шлюбу у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В зв`язку з відсутністю житла вони з сім`єю в складі трьох чоловік перебували на квартирному обліку в Надвірнянському СПТУ-11 з 1993 року. Протоколом засідання членів житлово-будівельного кооперативу «Шанс» вирішено надати ОСОБА_6 на сім`ю з трьох чоловік трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради №651 від 26 жовтня 2000 року було прийнято рішення про надання цієї трьохкімнатної квартири ОСОБА_6 на сім`ю з трьох чоловік. На підставі цього рішення 09 листопада 2000 року виконавчим комітетом Надвірнянської міської ради було видано ордер №29 на всіх членів сім`ї. Після отримання квартири вони всією сім`єю здійснювали ремонт у квартирі, купували меблі та проживали. Через суперечки з чоловіком ОСОБА_3 разом з сином час від часу були змушені проживати у її батьків. По цей час у квартирі зберігаються їхні особисті речі. Позивачка до самої смерті ОСОБА_6 приносила йому їжу, прала речі тощо. Вважає, що їхня сім`я отримала квартиру шляхом придбання в кооперативі, а тому це майно є спільною сумісною власністю. При придбанні квартири була домовленість, що в подальшому квартира залишиться їх сину ОСОБА_5 . Відтак, позивачі погодились на оформлення квартири ОСОБА_6 у власність, про що свідчить рішення Надвірнянської міської ради від 20 серпня 2009 року №55. Однак, під час шлюбу ОСОБА_6 на підставі згаданого рішення міської ради право власності на цю квартиру не оформив. Право власності на квартиру за ОСОБА_6 оформлено після розірвання шлюбу 13 травня 2019 року на підставі довідки №20 від 19 лютого 2019 року, виданої ЖБК «Шанс». Позивачі вважать, що ОСОБА_6 незаконно зареєстрував право власності на вказану квартиру без врахування їх інтересів. Оскільки позивачі постійно проживали в квартирі, то мають право на її приватизацію на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер. Його спадкоємцем є відповідач у справі ОСОБА_1 . Позивачі неодноразово звертались до останнього про забезпечення вільного доступу до квартири, однак він відмовляється в добровільному порядку врегулювати спір. На теперішній час позивачі не забезпечені власним житлом і постійним місцем проживання, в зв`язку з чим вимушені постійно винаймати житло. Вважають, що вони мають право на вселення до квартири. За наведених обставин позивачі просили усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не чинити їм перешкоди в користуванні спірною квартирою, передати їм ключі від цієї квартири та вселити їх до квартири; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запис про право власності номер 31445567 від 13 травня 2019 року; визнати за ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 право власності по 1/3 частки на квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Надвірнянського районного суду від 01 грудня 2023 року позов задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом зобов`язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , передати їм ключі від даної квартири та вселити їх до квартири. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис номер 31545567 від 13.05.2019 року про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_1 адвокат Гандзюк Ірина Романівна подала апеляційну скаргу. Просила рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що суд не визначився з правовою підставою набуття права власності на спірну квартиру ОСОБА_6 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. Зокрема, суд не з`ясував, чи квартира була набута у власність останнім як членом кооперативу, чи в порядку приватизації державного житлового фонду. Зазначає, що позивачі ніколи в спірній квартирі не проживали, не сплачували внески кооперативу, не звертались із заявами про приватизацію чи реєстрацію права власності. ОСОБА_3 з 1983 року припинила сімейні відносини з ОСОБА_6 , що підтверджується рішенням Надвірнянського районного суду від 20 грудня 2018 року у справі №348/2529/18 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу. Позивачка разом з сином з 1983 року проживали за адресою АДРЕСА_2 . Саме тому Надвірнянська міська рада 20 серпня 2009 року прийняла рішення №55 про оформлення права власності на спірну квартиру виключно за ОСОБА_6 . Дане рішення позивачами не оскаржувалось. На думку апелянта, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження обставин проживання позивачів у спірній квартирі, їх участі в утриманні цього майна, сплати комунальних послуг, здійснення ремонту тощо. Натомість в позовній заяві зазначено що ОСОБА_5 відвідував батька, а ОСОБА_3 час від часу готувала та приносила їжу, що свідчить про їх роздільне проживання. Крім того, апелянт звертає увагу, що після розірвання шлюбу в 2018 році позивачка не зверталась в суд з позовом про поділ спільного майна подружжя чи до нотаріуса про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні після смерті ОСОБА_6 . Представник апелянта посилається також на те, що матеріали справи не містять доказів того, що її довіритель чинить позивачам будь-які перешкоди в користуванні квартирою, а рішення суду в цій частині ґрунтується виключно на поясненнях позивачів. Натомість на час розгляду справи позивачі проживають у спірній квартирі, відтак, на думку заявника, відсутні підстави для задоволення позову також в цій частині. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачів покликається на законність та обґрунтованість рішення суду. Натомість, доводи апеляційної скарги вважає такими, що не містять підстав для його скасування. Зокрема не погоджується з твердженням апелянта про те, що суд не визначився з правовою підставою набуття права власності. Вважає, що квартира була спільною сумісною власністю і відповідно до статті 370 ЦК України частки кожного з співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. Зазначають, що відповідач погодився в порядку спадкування оформити квартиру на себе, а в подальшому на підставі договору купівлі-продажу відчужити позивачам. Так, 06 липня 2022 року він отримав 270 000,00 грн за частку квартири, про що свідчить розписка. Проте, в подальшому не брав участі у врегулюванні спору, не з`являвся до суду для обговорення мирової угоди. Представник позивачів також зазначив, що не відповідають дійсності твердження відповідача про те, що позивачі не проживали в квартирі. Так, останні проживали в квартирі постійно і ніколи не втрачали інтерес до житла. Після смерті ОСОБА_6 їх 11.07.2019 було знято з реєстрації місця проживання у спірній квартирі. Проте, згідно з домовленістю з ОСОБА_6 спірна квартира повинна залишитись сину, непорозумінь з цього приводу не було. Відтак, були відсутні підстави для звернення до суду про поділ майна подружжя. В засіданні апеляційного суду 27 лютого 2024 року учасники справи подали спільну заяву про затвердження мирової угоди. Протокольною ухвалою суду відмовлено в задоволенні вказаної заяви, що підтверджується протоколом судового засідання (а.с. 205-207) Відповідно до частини 5 статті 207 ЦПК якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними, суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Відповідно розгляд справи було відкладено на 14 березня 2024 року. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 лютого 2024 року витребувано від приватного нотаріуса Надвірнянського районного нотаріального округу Дремлюк Віри Вікторівни копії матеріалів спадкової справи №51-2019, заведеної після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . В засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 пояснив, що він, як племінник, тривалий час здійснював догляд за ОСОБА_6 , добре знає обставини його життя. Зазначає що дружина спадкодавця ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживала і до хворого чоловіка не приходила. В подальшому ОСОБА_6 виявив бажання з вдячності залишити йому у спадок квартиру. Тому було посвідчено заповіт. Він з добрих намірів вирішив відчужити ОСОБА_3 частку згаданої вище квартири, за що вже отримав 270 000,00 грн. Однак, в подальшому позивачка вказала, що переплатила йому. Тому угода не відбулась. Рішення суду вважає незаконним та необгрунтованим. Представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу з наведених підстав підтримала. Позивачка ОСОБА_3 в засіданні апеляційного суду пояснила, що спірна квартира була отримана на їх сім`ю з трьох осіб. Тому звертаючись до суду з позовом, вона вважала, що сину належить 1/3 частки цієї квартири. Зазначила, що у згаданій квартирі проживала з ОСОБА_6 до 2014 року. В квартирі залишились її речі. Ствердила, що ключі від спірної квартири відповідач надав їй під час розгляду цієї справи по суті. Тому перешкод у доступі до цього житлового приміщення у неї не було. Вказала також, що пайові внески за спірну кооперативну квартиру сплачувались спільно нею і ОСОБА_6 до 2009 року. Тому вважає, що їй належить частки квартири. Представник позивачів вважає, що підстав для скасування цього судового рішення немає. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до задоволення з таких підстав. За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом рішення не відповідає цим вимогам закону з огляду на наступне. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були заселені в квартиру АДРЕСА_1 на законних підставах, так як всією сім`єю перебували на черзі для отримання житла, що підтверджується виданим 09.11.2000 року виконавчим комітетом Надвірнянської міської ради на підставі рішення міськвиконкому за №651 від 26.10.2000 року ордером на житлове приміщення за №29 на всіх членів сїм`ї. Проте, незважаючи на вказану обставину, позивачі позбавлені можливості вільного доступу до спірної квартири, оскільки відповідачем чиняться їм перешкоди, які полягають в недопуску до належної їм частки майна. Задовольняючи позов в частині визнання за сторонами по 1/3 частки спільної квартири, суд виходив з того, що це майно є спільною сумісною власністю позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_1 , як правонаступника померлого ОСОБА_6 . Суд вважав, що при вирішенні спору про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнання права власності на частку у спільному майні обґрунтованою є також позовна вимога про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису номер 31545567 від 13.05.2019 року. З вказаними висновками колегія суддів не погоджується. Як вбачається з матеріалів справи та відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, ОСОБА_3 з 21.11.1981 перебувала з ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Надвірнянського районного суду від 20.12.2018 року. За час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В зв`язку із відсутністю житла сім`єю в складі трьох чоловік вони з 1993 року перебували на квартирному обліку в Надвірнянському СПТУ-11, що підтверджується протоколом засідання членів житлово-будівельного кооперативу «Шанс» за №1 від 21.09.2000 року. Членами кооперативу було постановлено рішення про розподіл чотирьох квартир між членами кооперативу. Трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3 , надано директору Надвірнянського ПТУ-11 ОСОБА_6 на сім`ю з трьох чоловік. Вирішено видати ордер на ОСОБА_6 - квартиронаймача, ОСОБА_3 - дружина, ОСОБА_5 - син. В зв`язку з забезпеченням житловою площею з квартирного обліку ЖБК «Шанс» зняти» (а.с.11-12). Рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради за №651 від 26.10.2000 року було надано трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 77,1 кв.м., житловою площею 49,4 м2 директору Надвірнянського ПТУ-11 ОСОБА_6 на сім`ю з трьох чоловік. Зазначено, що на квартирному обліку в ЖБК «Шанс» він перебував з 1993 року (а.с. 10). 09.11.2000 року виконавчим комітетом Надвірнянської міської ради на всіх членів сїм`ї було видано ордер за №29 (а.с.16). Рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради від 20 серпня 2009 року №558 вирішено оформити за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 77,1 м.кв, житловою площею 49,4 м.кв (а.с. 14). Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.05.2019, за ОСОБА_6 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 46861706 від 15.05.2019 прийнятого на підставі довідки серія та номер 20, виданої 19.02.2019 ЖБК «Шанс», зареєстроване права власності на спірну квартиру. У довідці про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №39 від 17 березня 2021 року зазначено, що в квартирі в АДРЕСА_4 зареєстровані ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 24 липня 2019 року серія НОМЕР_1 (а.с. 15) . Після його смерті приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Дремлюк В.В. 23.07.2019 заведена спадкова справа №51-2019 (а.с. 18). З витребуваних апеляційним судом копій матеріалів спадкової справи встановлено, що відповідно до заповіту, посвідченого 30 січня 2019 року приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Дремлюк В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №36, ОСОБА_6 заповів все своє майно, з чого б воно не складалось і де б воно не було, ОСОБА_1 . Останній 23 липня 2019 року звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом. Також з заявою про прийняття спадщини 28 жовтня 2019 року звернувся син спадкодавця ОСОБА_5 . Щодо усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням. Відповідно до статті 150 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. У частині другій статті 64 ЖК України вказано, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК України. У статті 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (частина перша статті 405 ЦК України). Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (частина друга статті 405 ЦК України). Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Отже, підставою для задоволення позову такої особи є встановлення факту порушення його прав і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав. Позивачі пред`явили позов про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення та зобов`язання передати ключі від квартири, посилаючись на те, що відповідач спадкоємець ОСОБА_6 чинить перешкоди у користуванні квартирою та не допускає їх до квартири. Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Будь-яких доказів того, що відповідачем чиняться позивачам перешкоди у користуванні спірною квартирою, матеріали справи не містять. Більше того в судовому засіданні апеляційного суду 27 лютого і 14 березня 2024 року позивачка визнала, що будь-яких перешкод в користуванні квартирою відповідач не чинить, натомість в неї є ключі до спірної квартири. Крім того, позивачі 06 березня 2024 року подали заяву про залишення цієї позовної вимоги без розгляду. За встановлених обставин, колегія приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про усунення перешкод користуванні житлом з підстав їх недоведеності. Відповідно рішення в цій частині належить скасувати та відмовити в задоволенні цієї позовної вимоги. Що стосується позовної вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на спірну квартиру №31445567 від 13.05.2019 колегія зазначає наступне. Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 06 жовтня 2021 року у справі № 910/13574/20. Відповідно до абзаців першого, другого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент ухвалення судового рішення районним судом) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. Зміст зазначеної правової норми свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, зазначена редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав. З огляду на зазначене, позовні вимоги у частині скасування запису державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень щодо реєстрації за ОСОБА_6 права власності на спірну квартиру не підлягають задоволенню, оскільки з 16 січня 2020 року законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права. А відтак вказаний спосіб захисту не є належним, на що суд уваги не звернув. Що стосується позовних вимог про визнання за кожною з сторін по 1/3 частці квартири, то колегія суду приходить до висновку, що такі вимоги є необгрунтованими та не доведеними належними доказами. Встановлено, що рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 здійснено на підставі довідки ЖБК «Шанс». Відповідно до статті 21 Закону України «Про кооперацію» пай кожного члена кооперативу формується за рахунок разового внеску або часток протягом певного періоду. Майнові внески оцінюються у грошовій формі. Розмір паю члена кооперативу залежить від фактичного його внеску до пайового фонду. Паї, в тому числі резервного і спеціального фондів, є персоніфікованими і у сумі визначають загальну частку кожного члена кооперативу у майні кооперативу. У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу. Відповідно до статті 19-1 Закону член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» судам роз`яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК України, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу і чинним законодавством про шлюб та сім`ю України (статті 22, 24, 28, 29 КпШС України), враховуючи зокрема таке: пай, внесений подружжям в житлово-будівельний кооператив у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. Таким чином, при внесенні паю в житлово-будівельний кооператив за рахунок коштів подружжя, паєнагромадження, а після повного внесення паю - квартира є спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 205/2696/15-ц, від 28 січня 2021 року у справі № 487/4884/18, від 09 червня 2021 року у справі № 462/1971/17, від 02 листопада 2023 року у справі № № 343/79/22. Разом з тим позивачка не надала жодного доказу, що спірна квартира, право власності на яку оформлено за її колишнім чоловіком після розірвання шлюбу на підставі довідки ЖБК «Шанс» від 19.02.2019, яка теж складена після розірвання шлюбу, є спільною власністю колишнього подружжя. Більше того, як вбачається з рішення Надвірнянського районного суду від 20 грудня 2018 року у справі №348/2529/18 про розірвання шлюбу ОСОБА_3 не спростувала тих обставин, що з 1983 року не проживала разом з ОСОБА_6 . Колегія суддів вважає, що також без належних правових підстав місцевий суд визнав право на 1/3 частку спірної квартири за ОСОБА_5 . Адже у нього після смерті батька за наявності заповіту на іншу особу не виникло право на спадкування. Таким чином, ненадання позивачами суду під час розгляду цивільної справи будь-яких належних та допустимих доказів про підставність набуття права власності на частки у спірній квартирі, на час звернення до суду з позовом, а також на час розгляду справи, позбавляють суд можливості вирішити питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю. Частиною першою статті 376 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на вищенаведене, рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 визнання права власності на частку у спільному майні у зв`язку з недоведеністю позовних вимог. Керуючись статтями 374, 376, 381 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Надвірнянського районного суду від 01 грудня 2023 року скасувати. Ухвалити нове рішення. Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, визнання права власності на частку у спільному майні. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий В.А. Девляшевський Судді: В.М. Барков В.М. Луганська Повний текст постанови виготовлено 15 березня 2024 року