Постанова 4805 № 296/3518/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/3518/21 Головуючий у 1-й інст. Адамович О. Й. Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Павицької Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі цивільну справу №296/3518/21 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 15 червня 2022 року, яке ухвалене під головуванням судді Адамовича О.Й. у м.Житомирі, в с т а н о в и в: У квітні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк» або банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором станом на 17 березня 2021 року в сумі 23 345,04 грн, яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 18 970,48 грн та заборгованості за простроченими процентами в сумі 4 374,56 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 15 серпня 2017 року підписана заява №б/н. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між сторонами договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банк відкрив кредитний рахунок та встановив початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування банківського рахунку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 20 000 грн. Банк зобов`язання виконав у повному обсязі, але відповідач своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування коштами належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилася вищевказана заборгованість. Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 15 червня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд дійшов помилкового висновку, що договір укладений без дотриманням письмової форми, через що такий правочин є недійсним в силу закону (нікчемним). Анкета-заява від 15 серпня 2017 року має правовий статус електронного документа, тобто підписана клієнтом на електронному сенсорному пристрої (планшеті), що прирівнюється до власноручного підпису. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Окрім того, про факт укладення договору про надання банківських послуг між сторонами свідчить також те, що ОСОБА_1 кредитну карту активував та почав користуватися кредитними коштами 16 серпня 2017 року. Надалі, відповідач звертався до банку з метою перевипуску карти, у зв`язку із чим отримав картки з новими номерами та продовженим строком дії, які ним використовувалися. Зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи письмовими доказами. Крім того, факт укладення договору про надання банківських послуг підтверджується частковим виконанням договору ОСОБА_1 шляхом повернення кредитних коштів протягом 2018-2020 років. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Могильницький В.Ю. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У обґрунтування своєї позиції посилається на те, що банк долучив до позовної заяви копію анкети-заяви від 15 серпня 2017 року без підпису відповідача та вказівок на обізнаність щодо будь-яких умов кредиту. Під час розгляду справи судом першої інстанції представник позивача підтвердив те, що оригінал анкети-заяви в банку відсутній. Відповідач наголошує на тому, що будь-яких заяв не підписував і кредитів у позивача не отримував. Окрім того, у спірному договорі відсутні будь-які відомості стосовно встановлення відповідальності за його неналежне виконання у вигляді неустойки (пені, штрафів), а також встановлення процентної ставки за користування кредитними коштами. Посилання позивача на Умови та Правила банку, як складової договору, не можуть бути підставою для стягнення платежів, оскільки такі документи не містять підпису боржника і позивачем не підтверджено факт ознайомлення ОСОБА_1 з Умовами та Правилами банку, які додані до позовної заяви. Також на момент укладення договору в електронній формі питання можливості його підписання шляхом проставлення власного підпису стилусом на екрані сенсорного пристрою не було врегульовано. При цьому між сторонами не було досягнуто письмової згоди (угоди) про можливість використання стилусу, у якій би містився зразок відповідного аналога власноручного підпису відповідача у порядку частини третьої ст.207 ЦПК України. Відтак, з огляду на те, що договір укладався у формі електронного документу, відповідачем не підписувався у спосіб та з дотриманням вимог визначених законодавством для електронного підпису, а факт підписання такого договору в цілому заперечується відповідачем, то виходячи з положень частин другої та третьої ст.207 ЦК України і ст.1055 ЦК України, такий договір укладений з недодержанням письмової форми, а отже є нікчемним. Розрахунки позивача, а також виписки/довідки по рахунку ОСОБА_1 не відповідають вимогам законодавства, зокрема приписам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також вимогам, передбачених Положенням про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, що затверджено постановою Правління Національного Банку України від 04 липня 2018 року №75. Письмові докази не відповідають ознакам допустимості, достовірності та достатності, а тому у сторони відповідача існують сумніви стосовно об`єктивності зазначеної у таких документах інформації. Твердження позивача стосовно того, що ОСОБА_1 проводив повернення коштів є лише припущенням, оскільки це не підтверджено будь-якими доказами. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Із матеріалів справи вбачається, що 15 серпня 2017 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання останнім власноручним підписом із застосуванням стилусу анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.18 т.1). У заяві зазначено, що відповідач згодний із тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Має місце у заяві й застереження про те, що Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку www.privatbank.ua. Клієнт зобов`язався виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку www.privatbank.ua. Окрім того, у заяві вказано, що ОСОБА_1 погоджується зі збільшеним строком позовної давності щодо даного правочину, а також зазначено, що у разі використання клієнтом електронного аналогу власноручного підпису для підписання цієї анкети-заяви такий підпис прирівнюється до його власноручного підпису. При укладенні договору ОСОБА_1 пред`явлено уповноваженому представнику банка паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 02 квітня 2003 року Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області, копія якого долучена до позовної заяви (а.с. 69-70 т.1). Із довідки банку слідує, що ОСОБА_1 банком надавалися наступні кредитні картки: № НОМЕР_2 із терміном дії до березня 2021 року та № НОМЕР_3 із терміном дії до квітня 2022 року (а.с.17 т.1). Також у матеріалах справи міститься довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 , у якій відображено зміну кредитного ліміту в період із 15 серпня 2017 року по 05 листопада 2020 року. Так, 15 серпня 2017 року кредитний ліміт був установлений у розмірі 4 000 грн та того ж дня - зменшений до 300 грн; 22 серпня 2017 року кредитний ліміт збільшено до 8 000 грн; 22 жовтня 2017 року кредитний ліміт збільшено до 11 500 грн.; 10 липня 2019 року кредитний ліміт збільшено до 17 000 грн; 20 лютого 2020 року кредитний ліміт збільшено до 20 000 грн; 17 серпня 2020 року кредитний ліміт зменшений до 18 940 грн; 05 листопада 2020 року кредитний ліміт зменшений до 0 грн (а.с.16 т.1). За наданим банком розрахунком, відповідачу нарахована заборгованість за договором про надання банківських послуг станом на 17 березня 2021 року в сумі 23 345,04 грн, яка складається з: 18 970,48 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4 374,56 грн - заборгованість за простроченими процентами (а.с.12-13 т.1). Із виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 слідує, що відповідач користувався кредитними картками, виданими йому позивачем, неодноразово проводив операції з поповнення рахунку з терміналу самообслуговування, покупок у роздрібних торговельних мережах, а також отримував кошти від третіх осіб, або перераховував кошти іншим особам (а.с.77-85 т.1). Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 частини першої ст.3 ЦК України. Приписи частин першої та третьої ст.509 ЦК України передбачають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з частиною першою ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини першої ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з частиною другою ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частина третя ст.207 ЦК України, у редакції чинній на момент укладення спірного договору, передбачала, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Частиною першою ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Згідно з частиною четвертою ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст.1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмові формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно з частиною першою ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, окрім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Статтею 611 та частиною першою ст.612 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Порядок укладення та підписання електронних правочинів, станом на момент виникнення спірних правовідносин, врегульовувався +4 посилання. Відповідно до п.5 частини першої ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Згідно з п.3 частини першої ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна форма представлення інформації - спосіб документування інформації, що означає створення, запис, передачу або збереження інформації у цифровій чи іншій нематеріальній формі за допомогою електронних, магнітних, електромагнітних, оптичних або інших засобів, здатних до відтворення, передачі чи зберігання інформації. Електронною формою представлення інформації вважається документування інформації, що дає змогу її відтворювати у візуальній формі, придатній для сприйняття людиною. Частиною другою ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що термін «електронний підпис» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про електронний цифровий підпис». Абзац 2 ст.1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» вказує, що електронний підпис - дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних. За змістом частини першої ст.10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Відповідно до частини першої ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Положеннями частини третьої та четвертої ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Абзац другий частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону. Відповідно до частини першої ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Статтею 13 Закону України «Про споживчий кредит» передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця. Із огляду на системний аналіз вищевказаних норм права, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19. У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №531/77/19 відображена правова позиція відповідно до якої, з урахуванням особливостей договору його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. У іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, у тому числі Закону України "Про електрону комерцію", містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року в справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі №234/7159/20. Приписами ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням електронних цифрових підписів, регулюються законом. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах. Відповідно до абзацу 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Положення абзаців першого та другого статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначають, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму. Як зазначалось вище, анкета-заява від 15 серпня 2017 року №б/н містить у собі застереження стосовно того, що у разі використання клієнтом електронного аналогу власноручного підпису для підписання цієї анкети-заяви такий підпис прирівнюється до його власноручного підпису. Матеріалами справи підтверджується, що при підписанні анкети-заяви працівник банку встановила особу ОСОБА_1 за допомогою паспорта громадянина України. Згідно з пунктом першим розділу І Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Пунктом 19 розділу ІІ вказаного Положення передбачено, що громадянин повинен надійно зберігати паспорт. Про втрату паспорта громадянин зобов`язаний терміново повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, який видає тимчасове посвідчення, що підтверджує його особу. Так, у ході розгляду справи ОСОБА_1 не повідомляв та матеріали справи не містять доказів того, що на момент підписання анкети-заяви відповідачем був втрачений паспорт громадянина України. За таких обставин, стороною відповідача не спростовано належними доказами факт особистого підписання анкети-заяви від 15 серпня 2017 року №б/н. Суд першої інстанції при розгляді спору не звернув уваги на зазначені вище положення законодавства, яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин, а тому дійшов помилкового висновку про те, що при укладенні правочину сторонами не дотримано його письмової форми через що вважав його нікчемним в силу закону. Водночас у переважній більшості випадків при застосуванні конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Як зазначалося раніше, визначальним є додержання письмової форми договору. До анкети-заяви банк додав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна contract», «Універсальна gold», а також витяг з Умов та правил надання банківських послуг. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів та Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент підписання відповідачем анкети-заяви містили умови щодо сплати процентів за користування кредитом, зміну процентної ставки, відповідальності за неналежне виконання умов договору саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяги з Тарифів та Умов у редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення його позову. Без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Тарифи і Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір процентної ставки за користування кредитом, відповідальності за неналежне виконання умов договору витяги з Тарифів і Умов та правил не можна вважати складовою частиною кредитного договору, оскільки вони не підписані відповідачем. Отже, недодержання письмової форми кредитного договору щодо процентної ставки та відповідальності за неналежне виконання умов договору не дає підстав розцінювати умови, прописані у витягах із Тарифів та Умов і правил, як невід`ємну складову частину змісту договору, а тому суд першої інстанції правильно не вважав надані позивачем витяги з відповідних документів складовою частиною договору, оскільки в анкеті-заяві відсутні домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами. Окрім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг із Умов та Правил надання банківських послуг, які надав банк, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17. Із виписки за договором №б/н за період із 15 серпня 2017 року по 01 березня 2021 року по рахунку ОСОБА_1 прослідковується, що за наданими відповідачеві кредитними картками регулярно здійснювалися грошові операції у межах суми кредитного ліміту 20 000 грн та проводилося автоматичне погашення заборгованості з карти, а також самостійне списання банком процентів за користування кредитним лімітом за ставками 3,4% і 3,5% в місяць, які не були погодженні у анкеті-заяві від 15 серпня 2017 року, яка підписана відповідачем (а.с.77-85 т.1). Крім того, у розрахунку заборгованості за договором №б/н від 15 серпня 2017 року банком використана процентна ставка при порушенні умов кредитування 84%; 42%; 40,8% річних, на що відповідач у письмовому вигляді також не погоджувався (а.с.13-15). Відповідно до вищезгаданого розрахунку заборгованості відповідачем сплачено банку грошові кошти на суму 30 961,34 грн. За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку, що банком не доведено суми заборгованості за простроченими процентами, оскільки їх розмір та умови нарахування і стягнення сторонами не погоджувалися. Також не доведена сума заборгованості за простроченим тілом кредиту, приймаючи до уваги, що між сторонами не були погоджені базові процентні ставки за користування кредитом, а тому дії банка щодо погашення неузгоджених процентів за рахунок здійснених відповідачем платежів та не віднесення сплачених сум на погашення тіла кредиту не можна вважати правомірними, а суму простроченого тіла доведеною. Із наданого банком розрахунку заборгованості встановлено, що відповідачем ОСОБА_1 сплачені банку кошти у розмірі, що значно перевищують встановлений банком на картковий рахунок відповідача кредитний ліміт в сумі 20 000 грн, що підтверджує висновки суду стосовно недоведеності позивачем суми заборгованості за договором. Згідно з частинами першою-третьою ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, але необґрунтовано вважав, що договір не укладений у письмовій формі, а тому є нікчемним. Проте, як вбачається із матеріалів справи, сторони уклали договір про надання банківських послуг у письмовій формі, але позивачем не доведена сума заборгованості за договором про надання банківських послуг. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із частиною четвертою ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Частинами першої та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. У постанові Верховного суду від 13 березня 2023 року в справі №207/1892/18 виснувано, що виходячи з вимог ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону. Подібні за змістом висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц та від 07 листопада 2018 року в справі № 575/476/16-ц. За таких обставин, інститут позовної давності, про застосування якого просить відповідач, застосованим бути не може, враховуючи, що у задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції належить змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Відповідно до п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 частина шоста ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст.ст.367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 15 червня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Головуюча Судді: