Постанова 4873 № 911/2032/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" березня 2024 р. Справа№ 911/2032/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Євсікова О.О. Алданової С.О. за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О., за участю представників учасників справи: від позивача: Бєлан М.Ф. від відповідача: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Медведської Ольги Василівни на рішення Господарського суду Київської області від 28.09.2023 у справі № 911/2032/23 (суддя Конюх О.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» до Фізичної особи-підприємця Медведської Ольги Василівни про стягнення 10 011,62 грн В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Медведської Ольги Василівни, про стягнення 10 011,62 грн, в т.ч. основний борг в сумі 6 636,60 грн за договором поставки №275-20 від 15.04.2020; пеня в розмірі 1 134,75 грн. (за період 24.02.2022 31.08.2022); 20% річних в розмірі 1 775,72 грн. (за період 24.02.2022 30.06.2023); штраф в розмірі 464,55 грн. (пункт 7.1 договору поставки №275-20 від 15.05.2020). Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №275-20 від 15.04.2020 в частині оплати вартості поставленого та отриманого товару. Доводи та заперечення відповідача Відповідачем до суду першої інстанції відзив не подавався. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Київської області від 28.09.2023 у справі №911/2032/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Медведської Ольги Василівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Баядера Логістик»: 6636,60 грн основного боргу; 1134,75 грн пені; 1725,12 грн 20 відсотків річних; 464,55 грн штрафу; 270,43 грн судового збору. Рішення мотивоване тим, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази оплати поставленого відповідачу товару за видатковими накладними №24349/23346 від 09.02.2022, №29000/27995 від 16.02.2022, №29551/28002 від 16.02.2022, позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 6 636,60 грн визнано судом обґрунтованими. Щодо вимог про стягнення пені та штрафу, місцевий господарський суд встановив вірність проведення їх нарахування та задовольнив вимоги в цій частині повністю. Проте, позовні вимоги про стягнення річних задовольнив частково з мотивів невірного визначення позивачем суми цих позовних вимог. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. А саме апелянт посилається на те, що: - при вирішенні даного спору сторону відповідача було повідомлено неналежним чином, оскільки особа є вимушено переміщеною та за адресою реєстрації не проживає; - нарахування будь-яких господарських чи інших передбачених сторонами та чинним законодавством санкцій, починаючи з 24.02.2022 до дати фактичного закінчення війни, не здійснюється; - подані на обґрунтування позовних вимог видаткові накладні сторона відповідача ніколи не бачила, ніяких поставок за ними в магазин відповідача не здійснювалось, наявні на них підписи вчинені невідомими відповідачу особами; про довіреності, про право на підпис, про прийом товару відповідачу нічого невідомо і такого дозволу не надавалось; - видаткові накладні №24349/23346 від 09.02.2022, №29000/27995 від 16.02.2022, №29551/28002 від 16.02.2022 не можуть бути визнані належними, допустимими та достовірними доказами на підтвердження факту поставки. Доводи та заперечення позивача У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що: - доводи апелянта про неналежне її повідомлення є лише виправданнями апелянта, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, тому не мають ніякого юридичного значення; - місце проживання та статус як внутрішньо переміщеної особи, про що було зазначено апелянтом, до цивільно-правових відносин, що склалися між суб`єктами господарювання не мають відношення; - апелянт не заперечує проти наявності в цілому договірних зобов`язань за договором поставки №275-20 від 15.04.2020; між сторонами діяли багаторічні договірні взаємовідносини, ще з 2012 року; - відповідач не проявила належну обачність та не внесла зміни у відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань в адресу свого місцезнаходження; - відповідач є вимушено переміщеною особою в межах одного і того ж населеного пункту, а отже мав можливість безперешкодно отримувати кореспонденцію на поштовому відділенні, але цього не зробив; - надані до матеріалів апеляційної скарги акти обстеження технічного стану магазину, пошкодженого в результаті військової агресії, не мають жодного юридичного значення для розгляду цього спору; - відсутність у відповідача видаткових накладних не є доказом що спростовує отримання/ не отримання товару; - сам факт надання відповідачем позивачу усіх документів, зазначених в п. п. 1.2, 3.6 договору, є безумовним доказом наміру відповідача як отримати товар, так і факту його отримання; - наявність форс-мажорних обставин не було належним засвідчено відповідачем згідно умов договору. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 постановлено витребувати у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2032/23 та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №911/2032/23. Копію ухвали надіслано до Господарського суду першої інстанції. Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору у розмірі 4026,00 грн. Роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази. 18.12.2023, через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання, в якому останній зазначає про те, що звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". До заяви додано копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 17.05.2023, в якій зазначено, що Медведська Ольга Василівна отримує соціальну пенсію по інвалідності другої групи та зазначено, що таке посвідчення видане Медведській Ользі Василівні довічно. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2023 звільнено фізичну особу Фізичну особу-підприємця Медведську Ольгу Василівну від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №911/2032/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Медведської Ольги Василівни на рішення Господарського суду Київської області від 28.09.2023 у справі № 911/2032/23. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 12.02.2024. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 05.02.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 05.02.2024. Явка учасників справи не визнана обов`язковою. 12.02.2024 судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням колегії суддів у відпустці, через що розгляд справи перенесено на 21.02.2024. 21.02.2024 судове засідання не відбулось у зв`язку із перебуванням головуючого судді Корсака В.А. у відпустці, через що розгляд справи перенесено на 04.03.2024. Явка представників учасників справи В судове засідання 04.03.2024 представник відповідача не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Зокрема, залучено судом до справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповідно до частин 5, 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. Абзацом 5 пункту 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС передбачено, що особам, які не мають зареєстрованих "Електронних кабінетів", документи у передбачених цим пунктом випадках можуть надсилатися засобами підсистем ЄСІТС на адресу електронної пошти, вказану такими особами під час подання документів до суду. Окремо, суд апеляційної інстанції вважає за доцільне зазначити, що ТОВ «Епік енержі Україна», яке є ініціатором апеляційного оскарження з метою дотримання своїх процесуальних прав, має стежити за рухом справи, як шляхом отримання кореспонденції ним або уповноваженим представником, так і за допомогою офіційних джерел, зокрема, ЄДРСР, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу. Однак, судову кореспонденцію Північного апеляційного господарського суду скаржник не отримав, які були надіслані за юридичною адресою: АДРЕСА_1, повернуто на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Зазначена адреса також вказана скаржником у його апеляційній скарзі. Згідно з частинами 5, 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення, зокрема, є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку. Представник позивача в судовому засіданні 04.03.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін. Розгляд клопотань та заяв учасників справи Судом встановлено, що до матеріалів апеляційної скарги надано докази, що не були предметом дослідження в суді першої інстанції. При цьому, в порядку ч. 3 ст. 269 ГПК України клопотання з обґрунтуванням поважності причин їх неподання суду не надано. Протокольною ухвалою від 04.03.2024 колегією суддів відхилено прийняття означених доказів на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України. Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 15.04.2020 між ТОВ «Баядера Логістик» (постачальник за договором, позивач у справі) та ФОП Медведської О.В. (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено Договір поставки №275-20 (далі за текстом Договір). За умовами Договору: - постачальник зобов`язується передати у власність покупця алкогольні напої (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар в порядку, визначеному умовами цього Договору (п. 1.2 Договору); - постачання товару здійснюється силами та за рахунок постачальника, на умовах ООР відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 р.). Сторони можуть визначити інші умови постачання товару, при узгодженні замовлення на товар (п. 3.1 Договору); - найменування, кількість, асортимент товару визначається покупцем у замовленні та зазначається постачальником у видатковій накладній на товар (п. 4.1 Договору); - ціна на товар визначена у Прайс-листі постачальника, який діє на момент здійснення покупцем замовлення (п. 5.1 Договору); - ціна на товар зазначається постачальником у видатковій накладній на товар (п. 5.2 Договору); - загальна сума Договору дорівнює загальній вартості товару, який постачальник поставив покупцю впродовж всього строку дії даного договору згідно видаткових накладних на товар (п. 5.3 Договору); - розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженому сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін - шляхом попередньої оплати (п. 6.1 Договору); - датою оплати покупцем вартості отриманого від постачальника товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок постачальника (п. 6.2 Договору); - у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі сім відсотків від суми боргу (п. 7.1 Договору); - у випадку порушення покупцем строків оплати отриманого від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами (п. 9.2 Договору); - даний Договір чинний (строк дії): протягом 2 років з дати укладення. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявила про свої наміри розірвати або змінити Договір за один місяць до його закінчення, даний Договір вважається автоматично пролонгованим на той же термін та тих же умовах (п. 9.7 Договору). На виконання умов договору позивач згідно видаткових накладних№24349/23346 від 09.02.2022, №29000/27995 від 16.02.2022, №29551/28002 від 16.02.2022 поставив відповідачу товар на загальну суму 6 636,60 грн. Оскільки відповідач оплату поставленого товару за названими накладними не здійснив, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення основного боргу у сумі 6 636,60 грн та нарахованих у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання пені у сумі 1 134,75 грн (за період 24.02.2022 31.08.2022); 20% річних в розмірі 1 775,72 грн. (за період 24.02.2022 30.06.2023); штрафу в розмірі 464,55 грн (пункт 7.1 договору поставки №275-20 від 15.05.2020). Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення Відповідно до ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України). Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. У відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу За приписами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частини першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Відповідно до пункту 2.4 Положення обов`язковими реквізитами документа є: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів. Матеріалами справи підтверджується, що позивачем в підтвердження обставин поставки товару надано видаткові накладні: - №24349/23346 від 09.02.2022 на суму 3 132,72 грн.; - №29000/27995 від 16.02.2022 на суму 2 500,14 грн.; - №29551/28002 від 16.02.2022 на суму 1 003,74 грн. Зі змісту вказаних видаткових накладних слідує, що товар (алкогольна продукція) поставлявся за адресами: Київська область, смт. Бородянка, вул. Центральна, № 338, магазин-прилавок / Київська область, смт. Бородянка, вул. Центральна, № 340/А, павільйон. Згідно з п. 3.2 договору сторони узгодили, що постачальник зобов`язаний поставити товар за адресою, яка зазначена в його замовлені, а також в засвідчених покупцем копіях ліцензій як місце здійснення діяльності, або за адресою, яка зазначена в засвідчених покупцем копіях довідок про внесення місць зберігання алкоголю до єдиного державного реєстру. Згідно наданих позивачем копії ліцензій на право Роздрібної торгівлі алкогольними напоями відповідач як суб`єкт підприємницької діяльності здійснює реалізацію підакцизних товарів за адресами, що є ідентичними адресам наявним у видаткових накладних. Апелянт будь-яких доказів в спростування обставин того, що у період спірних поставок його ліцензійна діяльність проводилась в іншому місцезнаходженні не надано. Колегією суддів також встановлено, що у вищенаведених видаткових накладних в рядку «отримав товар» міститься підписи осіб, яким згідно наявних у справі довіреностей від 18.10.2021 та 21.04.2021 надано право на отримання товарно-матеріальних цінностей. З цих довіреностей вбачається, що їх видано саме відповідачем на виконання умов договору поставки №275-20 від 15.04.2020 з метою уповноваження осіб на отримання товару. Апелянт доказово не підтвердив свої доводи про те, що ним не уповноважувались особи на отримання товару; недостовірність доказів, зокрема, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, що були видані відповідачем, в порядку ст. 74 ГПК України не підтверджено. В змісті доводів та аргументів апеляційної скарги апеляційна інстанція зазначає, що відповідач жодними засобами доказування не спростував обставин того, що зазначені у видаткових накладних особи не були найманими працівниками відповідача та, відповідно, не могли отримати підакцизний товар, обіг та реалізацію якого підпадає під державний контроль. Зважаючи на те, що наявною в матеріалах справи сукупністю документів вбачається за можливе ідентифікувати із достатньо обґрунтованим ступенем достовірності уповноважену відповідачем особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій за договором поставки №275-20 від 15.04.2020, колегія суддів визнає непереконливими доводи апелянта про її необізнаність з фактом поставки товару в магазини, де здійснювалась стороною господарська діяльність з реалізації алкогольних напоїв. Посилання апеляційної скарги на те, що відповідачу не відомі обставини оформлення документів, поданих позивачем на підтвердження поставки, не можуть бути покладені в основу висновку про відмову в задоволенні позову, так як не спростовують зафіксованого у видаткових накладних факту поставки та отримання відповідачем товару. За сукупністю вищевикладеного, колегія вважає, що відповідач достатньо обґрунтованими мотивами неналежність, недопустимість та недостовірність видаткових накладних суду не доведено. Тож такі аргументи відхиляються за їх неспроможністю. Відповідно до частин 1 та 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21). Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс. У цьому зв`язку колегія суддів зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінки доказів, з огляду на їх вірогідність, передбачає, що висновки суду можуть будуватися на заключеннях про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. В контексті вищенаведеного, колегія суддів, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів як в цілому, так і кожного окремо, з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», приходить до висновку, що надані позивачем докази в підтвердження обставин здійснення передання відповідачу товару видаються більш вірогідним, ніж протилежні бездоказові ствердження апелянта. Поряд з цим, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що відповідач вказуючи у своїй скарзі на те, що йому невідомо про поставку спірного товару і його неотримання, одночасно посилається на наявність форс-мажорних обставин, які звільняють сторону від відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Тобто скарга містить взаємовиключні та суперечливі аргументи щодо обставин отримання/неотримання товару. Суд також враховує, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Відповідно до частини 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Резюмуючи, колегія суддів погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з поставки отриманого відповідачем товару за видатковими накладними №24349/23346 від 09.02.2022, №29000/27995 від 16.02.2022, №29551/28002 від 16.02.2022 в загальній сумі 6 636,60 грн. Щодо позовних вимог про стягнення неустойки Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази оплати поставленого відповідачу товару, строк оплати якого настав (23.02.2022 та 02.03.2022), то відповідач є таким, що припустив порушення грошового зобов`язання, а тому до нього підлягають застосуванню штрафні санкції встановлені договором. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Нормами ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Частиною 1 статті 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Пунктом 7.1 Договору встановлено, що у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі сім відсотків від суми боргу. Позивачем в порядку ч. 6 ст. 232 ГК України та п. 7.1. Договору здійснено нарахування пені за загальний період прострочення виходячи із дат поставки за кожною видатковою накладною з 24.02.2022 по 31.08.2022 в сумі 1 134,75 грн та штрафу в сумі 464,55 грн. Північний апеляційний господарський суд, здійснивши перевірку проведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій в межах заявленого періоду, встановив, що він є арифметично вірним та таким, що відповідає матеріалам справи. Відтак висновок Господарського суду Київської області щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення штрафних санкцій в названих сумах є правомірним. Щодо позовних вимог про стягнення річних Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Судом першої інстанції вірно встановлено, що сторонами в п. 9.2 Договору визначено інший розмір річних, а саме в розмірі 20 %. Здійснивши перевірку заявленої частини позовних вимог з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочки, суд першої інстанції встановив наявність арифметичної помилки та частково задовольнив цю вимогу - в сумі 1 725,12 грн, з чим погоджується і апеляційна інстанція. Відносно посилань апелянта на наявність обставин непереборної сили як підстави для звільнення сторони від відповідальності за порушення грошового зобов`язання колегія зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 14.03.2023 у справі № 923/878/21: «той факт, що « 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022», - сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань. Наявність причинно-наслідкового зв`язку між відповідними обставинами та невиконанням/неналежним виконанням таких зобов`язань підлягала доведенню Відповідачем у судах попередніх інстанцій на загальних підставах». Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22). Сторонами в п. 8.1 договору сторонами узгоджено, що свідоцтво, яке надано відповідною торгівельною палатою є достатнім підтвердженням наявності та тривалості дії непереборної сили. Відповідач належними засобами доказування не доведено, що існування військових дій та окупації населеного пункту, де знаходяться магазини відповідача, були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. До того ж, строк оплати за видатковою накладною №24349/23346 від 09.02.2022 настав до початку повномасштабного вторгнення на суверенну територію України. За наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання з оплати поставленого товару через існування обставин непереборної сили. Також апеляційна інстанція відхиляє доводи апелянта про неналежне її повідомлення розгляду цього спору судом, оскільки згідно наявних у справі документів надіслання рекомендованої кореспонденції суду здійснювалось за адресою місцезнаходження сторони за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тоді як, у відповідності до п. 5 ч. 4 ст. 9, ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» на відповідача покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження. Невчинення відповідачем дій із внесення змін у своє місцезнаходження до відомостей реєстру у зв`язку із набуттям статусу вимушено переміщеної особи не спростовує вчинених судом усі необхідні дії для належного повідомлення сторони за її офіційно зареєстрованим місцезнаходженням. Крім того, як слушно зауважено позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, переміщення відповідача в межах одного несеного пункту не позбавляло стороно належним чином організувати доставку/переадресацію поштової кореспонденції за фактичним проживанням або її отримання у відділенні пошти. Отже доводи апелянта про розгляд справи судом за відсутності відповідача, не повідомленого належними чином, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку. Тож підлягають відхиленню. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити. Судові витрати Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 28.09.2023 у справі №911/2032/23 залишити без змін. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано, - 13.03.2024. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді О.О. Євсіков С.О. Алданова