Постанова 4805 № 275/698/23
від 12.03.2024 ·УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №275/698/23 Головуючий у 1-й інст. Миколайчук П.В. Категорія 101 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді: Талько О.Б., суддів: Шевчук А.М., Трояновської Г.С., за участю секретаря Антоневської В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 275/698/23 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні та проживання однією сім`єю, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Брусилівського районного суду Житомирської області від 15 вересня 2023 року, постановлену під головуванням судді Миколайчука П.В., ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій зазначив, що є особою з інвалідністю 3 групи. З 2010 року він проживав однією сім`єю разом зі своїм рідним братом ОСОБА_2 та перебував на його утриманні. 11 листопада 2022 року брат був призваний до лав Збройних Сил України та під час проходження військової служби, виконуючи обов`язок щодо захисту України від збройної агресії рф, ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув. Також заявник вказує, що у зв`язку з втратою годувальника має намір отримати грошову допомогу, передбачену Законом України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Отже, виникла необхідність встановити в судовому порядку юридичний факт . Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просив встановити факт проживання однією сім`єю зі своїм рідним братом ОСОБА_2 , протягом періоду з 2010 року по день його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також факт перебування протягом вказаного періоду на утриманні брата. Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 15 вересня 2023 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Роз`яснено заявникові що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Повернуто заявнику зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1073 грн. 60 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що ним не було заявлено жодних вимог до будь-якого суб`єкта владних повноважень, а встановлення юридичних фактів віднесено виключно до юрисдикції загальних судів, й такі вимоги належить розглядати у порядку окремого провадження. Метою встановлення даного юридичного факту є отримання права на одноразову грошову допомогу, передбачену Законом України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Однак, ця обставина жодним чином не свідчить про те, що у вказаній справі виник адміністративно-правовий спір. Таким чином, ОСОБА_1 просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В судовому засіданні заявник підтримав апеляційну скаргу. Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Однак, такий висновок є помилковим. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Пунктом 2 частини першої статті 315 ЦПК України також передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. Частиною другою даної норми також передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови ( відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбаченого іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Зміст заяви ОСОБА_1 свідчить про те, що встановлення факту перебування на утриманні свого брата необхідне йому для призначення грошової соціальної допомоги. При цьому, у зв`язку із подачею цієї заяви між ОСОБА_1 та заінтересованою особою, а також будь-якими іншими органами державної влади на даний час не існує спору про право заявника на отримання вказаної соціальної гарантії. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на неефективність підходу до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви. У цій постанові також звернуто увагу на те, що частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє. Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому порядку та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Оскільки встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні здійснюється виключно в судовому порядку, заявлені ОСОБА_1 вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного процесуального законодавства. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. За таких обставин, ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 259,268,367,368,374,379,381-384 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Брусилівського районного суду Житомирської області від 15 вересня 2023 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: