Постанова 4821 № 700/56/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 квітня 2024 року м. Черкаси Справа № 700/56/24 Провадження № 22-ц/821/674/24 Категорія: скарга на ухвалу Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Василенко Л.І., Бородійчука В.Г. за участю секретаря: Винник І.М. учасники справи: аявник : ОСОБА_1 , представник заявника : адвокат Усенко Антон Володимирович, заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бужанської сільської ради, Звенигородського району Черкаської області; ОСОБА_2 , розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Усенка Антона Володимировича на ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 25 січня 2024 року (постановлену під головуванням судді Пічкур С.Д. в приміщенні Лисянського районного суду Черкаської області) у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бужанської сільської радиЗвенигородського району Черкаської області; ОСОБА_2 ,- в с т а н о в и в : 24 січня 2024 року заявник ОСОБА_1 через свого представника адвоката Усенка А.В. звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме про перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років. Заява мотивована тим, що на утриманні заявника перебуває троє неповнолітніх дітей а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також діти дружини від попереднього шлюбу: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем, факт перебування на утриманні трьох дітей віком до 18 років має для заявника юридичне значення та в силу підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» породжує у нього виникнення права на звільнення з військової служби, у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років. Просив суд встановити факт, що ОСОБА_1 утримує трьох дітей віком до 18 років. Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 25 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бужанської сільської ради Звенигородського району Черкаської області; ОСОБА_2 Роз`яснено заявнику, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Ухвала суду першої інстанції, зокрема, мотивована тим, що із заяви вбачається, що встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника безпосередньо стосується проходження ним військової служби, зокрема, реалізації права на звільнення із служби. Встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника з державою. Встановлення цього факту не пов`язане з будь-якими цивільними правами та обов`язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимога про встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника пов`язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою щодо права на звільнення з військової служби, тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна бути розглянута в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку із чим суд роз`яснив ОСОБА_1 порядок звернення з указаним позовом до адміністративного суду. В апеляційній скарзі, поданій через засоби поштового зв`язку 29 лютого 2024 року, представник ОСОБА_1 адвокат Усенко А.В., посилаючись на незаконність ухвали, вважаючи її прийнятою без дотримання норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Лисянського районного суду Черкаської області від 25 січня 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох дітей віком до 18 років, має суттєву юридичне значення, зокрема, для можливості звільнення з військової служби та отримання в подальшому відстрочки від військової служби. Посилаючись на ст. 315 ЦПК України, зазначає, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення факту і його встановлення не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, крім того, перелік юридичних фактів, зазначений у ст. 315 ЦПК України не є вичерпним. Вказує, що заявник зібрав пакет документів на підтвердження факту утримання трьох дітей, однак вимога військової частини полягає в наданні рішення суду про встановлення факту утримання ним трьох неповнолітній дітей. Зазначає, що вирішенню в порядку адміністративного судочинства підлягають справи про оскарження дій , бездіяльності чи рішень компетентних органів щодо відмови у звільненні з військової служби, в той час, коли подана в окремому провадженні заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не може бути вирішена в порядку КАС України. Водночас, скаржник фактично позбавлений можливості захистити свої права та надати всі підтверджуючі документи для військової частини, оскільки вимога у наданні рішення про встановлення факту утримання трьох дітей віком до 18 років, можливо встановити лише в рамках окремого провадження. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Згідно статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні. Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання. Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом. Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц. Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення факту; його встановлення не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. У постанові від 30 січня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі №287/167/18-ц, у пунктах 33-35 зазначила про таке: «33. Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

34. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній». Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. У постанові від 18 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду у справі у справі №560/17953/21 відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Також, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що є неефективним підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви. Отже, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року судом встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема факту перебування на утриманні, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 ЦПК України та пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України. У справі, що переглядається, відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства. Разом з тим, враховуючи висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала про відмову у відкритті провадження у справі постановлена з порушенням норм процесуального права та є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, у зв`язку із чим колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 368, 374, 379, 381- 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Усенка Антона Володимировича - задовольнити. УхвалуЛисянського районного суду Черкаської області від 25 січня 2024 року - скасувати. Матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Бужанської сільської ради Звенигородського району Черкаської області; ОСОБА_2 - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді В.Г. Бородійчук Л.І. Василенко /повний текст постанови суду виготовлений 11 квітня 2024 року/