Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/7455/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 20 лютого 2024 року м. Дніпросправа № 280/7455/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.11.2023 ( суддя першої інстанції Артоуз О.О.) в адміністративній справі №280/7455/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 12 вересня 2023 року до Запорізького окружного адміністративного суду через систему Електроний суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 представник адвокат Ляшенко Олена Степанівна до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі трьох мінімальних заробітних плат; зобов`язати Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , недоплачену щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, з урахуванням вже сплаченої суми у розмірі 75 гривень. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач є громадянином, евакуйованим у 1986 році із зони відчуження (категорія 2), та має право на виплати і пільги, встановлені Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ). 16 червня 2023 року позивачу нараховано і виплачено щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 75 грн., тобто у розмірі меншому, ніж три мінімальні заробітні плати, як це передбачено ст.48 Закону №796-ХІІ. На звернення позивача до відповідача із заявою про нарахування і виплату недоплаченої мені суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, відповідач надав відповідь від 14.07.2023 за №04/01-03/528, в якій зазначено, що щорічна грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік виплачена у розмірі, встановленому п.10 Порядку виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 за № 760 та абз.5 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 за №562 Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Вважаючи протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради щодо виплати мені суми щорічної грошової допомоги за 2023 рік у розмірі меншому, ніж три мінімальні заробітні плати, у зв`язку з чим я звертаюся до суду за захистом своїх прав позивач звернувся з позовом до суду та просить задовольнити позов у повному обсязі. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.11.2023 у задоволені позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вищевказаними судовим рішення, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено та підтверджується матеріалами адміністративної справи, що ОСОБА_1 є особою, евакуйованою у 1986 році із зони відчуження (категорія 2), та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи для осіб, які евакуйовані у 1986 році із зони відчуження, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . На звернення позивача Департаментом соціального захисту населення Запорізької міської ради листом від 14.07.2023 № 04/01-08/528 повідомлено про те, що відповідно до абз. 5 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи розмір щомісячної допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, віднесено до категорії 3 та кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, становить 75 грн. Згідно наявного в особовій справі посвідчення, позивач відноситься до громадян евакуйованих із зони відчуження у 1986 році, тому йому було нараховано та зараховано на банківський рахунок допомогу у розмірі 75 грн. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ. Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06 червня 1996 року №230/96-ВР, ч. 4 ст. 48 Закону №796-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - три мінімальні заробітні плати". Також вказану статтю доповнено, зокрема, частиною сьомою за якою розмір мінімальної заробітної плати повинен визначатися на момент виплати. Також вказану статтю доповнено, зокрема, ч. 7 за якою розмір мінімальної заробітної плати повинен визначатися на момент виплати. Згідно з Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року №489-V дію абзаців другого, третього, четвертого, п`ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону №796-XII зупинено в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року у справі №6-рп/2007 відповідні положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року №489-V визнано неконституційними. Пунктом 28 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року №107-VI, статтю 48 Закону №796-XII викладено у такій редакції: " Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України". Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 таке звуження права осіб на одержання щорічної допомоги на оздоровлення і положення Закону від 28 грудня 2007 року №107-V про внесення таких змін до ст. 48 Закону №796-ХІІ визнано неконституційними, та зазначено, що Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" діє в попередній редакції. Підпунктом 8 п. 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII викладено у новій редакції, зокрема: "Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого, щорічна допомога на оздоровлення виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України". Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" передбачено, що він у зазначеній частині набирає чинності з 01 січня 2015 року. Рішеннями Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року у справі №5-р/2018 та від 17 липня 2018 року у справі №6-р/2018 окремі положення Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року року №76-VIII визнані неконституційними. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року у справі №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): п.п.2, абз.1-2 п.п.3, п.4, абз.1-2, п.п.5, абз.1-4 п.п.6, п.п.7 п. 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28 грудня 2014 року; ч.3 ст.22, ч.2 ст.24, ч.7 ст.30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28 лютого 1991 року; ст.53 (крім її назви), ст.60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28 лютого 1991 року у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28 грудня 2014 року. Колегія суддів звертає увагу, що пп. 8 п. 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII неконституційним не визнавався. Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Законів України від 21 квітня 2016 року №1339-VIII та від 06 червня 2017 року №2082-VIII, Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України. Згідно з п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, встановлено, що норми і положення статей 20,21,22,23,30,31,37,39,48,50,51,52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 2 Порядку виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року №760 (далі - Порядок №760) передбачено, що одноразова компенсація та щорічна допомога виплачуються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік для соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за місцем фактичного проживання (перебування) громадян. Відповідно до п. 10 Порядку №760 щорічна допомога виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь в ліквідації наслідків інших ядерних аварій, ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, - в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Згідно з п. 4 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року №936 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року №759), щорічна допомога на оздоровлення деяким категоріям постраждалих громадян відповідно до частини другої статті 48 Закону здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, чинній на момент звернення позивача до відповідача) громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення: інвалідам I і II групи - 120 гривень; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 100 гривень; інвалідам III групи та дітям-інвалідам - 90 гривень; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії, кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - 75 гривень. На час судового розгляду вказана постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 була чинною. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року у справі № 3-рп/2012, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Як зазначено вище, Закони України від 21 квітня 2016 року №1339-VIII та від 06 червня 2017 року №2082-VIII, якими ст. 48 Закону №796-ХІІ викладено у новій редакції, за змістом якої повноваження щодо визначення порядку виплати і розміру щорічної допомоги на оздоровлення делеговані Кабінету Міністрів України неконституційними не визнавались. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, посилання позивача на положення ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", які надають право на отримання щорічної допомоги в розмірі трьох мінімальних заробітних плат є безпідставними, оскільки позивачем не було враховано, що правове регулювання розміру зазначених соціальних виплат зазнало змін. У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини". У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" суд зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини". Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії". Європейський суд з прав людини у рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 року зазначено, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Отже з урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідачів не було правових підстав для нарахування позивачу у 2023 році допомоги на оздоровлення у розмірах, більших ніж ті, що встановлені Кабінетом Міністрів України. Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.11.2023 в адміністративній справі №280/7455/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 20 лютого 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Повне судове рішення складено 26 лютого 2024 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Л.А. Божко суддя А.В. Суховаров