Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/3403/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3403/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук Андрій Валерійович Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В. 11 березня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року (складене 21 вересня 2020 року у м. В) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ Позивач 16.07.2020 звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради № М-08-32612 від 25.05.2020 щодо здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 - 2014 роки у розмірі 4 мінімальних заробітних плат; - зобов`язати Департамент соціальної політики Вінницької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 - 2014 роки у розмірі 4 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум. ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21.09.2020 позов задоволено повністю. Визнано протиправною відмову Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 - 2014 роки у розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Зобов`язано Департамент соціальної політики Вінницької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 - 2014 роки у розмірі 4 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що станом на час виникненні спірних правовідносин дія ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не призупинялась та жодним нормативно-правовим актом не було встановлено інших розмірів виплат одноразової допомоги на оздоровлення, ніж ті, що визначені ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому у період 2008-2014 року нарахування та виплата одноразової допомоги на оздоровлення повинна була здійснюватися у відповідності до ст. 48 вказаного Закону. ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що виплата позивачу допомоги на оздоровлення була нарахована та виплачена у 2008-2014 роках відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 90 грн. Позивач отримавши допомогу знав про її розмір, використовував її на власний розсуд, тому міг своєчасно звернутися з позовом до суду. Але в спірний період питання про неналежний розмір виплати не ставив. ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Право подати до суду відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався. V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 відкрито апеляційне провадження у даній справі, ухвалою від 20.11.2020 справу призначено до апеляційного розгляду на 16.12.2020 в порядку письмового провадження. Проте, з 16.12.2020 колегія суддів перебувала у відпустці. 18.01.2021 ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2021 поновлено провадження у даній справі та призначено справу до апеляційного розгляду на 03.03.2021 в порядку письмового провадження. Згідно з п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обгрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ОСОБА_1 , є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом ІІІ групи захворювання (довідка до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №318742), пов`язане з наслідком аварії на Чорнобильській АЕС, віднесена до 1-ої категорії, що підтверджується безстроковим посвідченням серії НОМЕР_1 . Відповідач здійснив виплату щорічної допомоги на оздоровлення позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі 90 гривень у період з 2008-2014 роках. У травні 2020 позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальний заробітних плат за період 2008-2014 років, згідно із ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". 25.05.2020 листом №М-08-32612 відповідачем повідомлено про те, що у період 2008-2014 років виплата щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення здійснювалась у розмірі, визначеному Постановою КМУ від 12.07.2005 за №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, позивач звернувся до суду з даним позовом. VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 22 Конституції України конституційні права громадян України гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод громадян. Стаття 46 Конституції України передбачає, що кожен громадянин України має право на соціальний захист. Частиною 4 статті 48 Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796-XII) (в редакції від 20.06.1996) передбачена щорічна допомога на оздоровлення в таких розмірах: інвалідам І і ІІ групи - п`ять мінімальних заробітних плат; інвалідам ІІІ групи, дітям інвалідам - чотири мінімальні заробітної плати; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п`ять мінімальних заробітних плат; 3 категорії - три мінімальні заробітні плати. Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 всупереч Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (яким встановлено розмір щорічної допомоги як величину, кратну до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) встановлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, інваліду 2 групи. Підпунктом 11 пункту 28 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28.12.2007 "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст ст. 48 Закону №796-ХІІ викладено у редакції, яка визначила, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 таке звуження права осіб на одержання щорічної допомоги на оздоровлення і положення Закону України від 28.12.2007 №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими внесено зміни до редакції ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визнано неконституційними та зазначено, що Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" діє в попередній редакції, тобто від 09.07.2007, відповідно до якої розмір щорічної допомоги на оздоровлення складав чотирьох мінімальних заробітних плат. Положення даного Закону, які визнано неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (п. 5 резолютивної частини Рішення.). Відтак, з 22.05.2008 діють положення ст. 48 Закону №796-ХІІ у редакції від 09.07.2007. Законом України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" внесено зміни, зокрема, до ст. 48 Закону №796-XII, та вказану статтю викладено у редакції, згідно з якою щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Згідно із Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", в зазначеній частині цей Закон набирає чинності із 01.01.2015. Відтак, з 01.01.2015 ст. 48 Закону №796-XII не містить положень щодо виплати щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії у розмірі мінімальних заробітних плат. Зазначені зміни не визнані неконституційними та є чинними. Отже, враховуючи, що станом на час виникненні спірних правовідносин дія ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не призупинялась та жодним нормативно-правовим актом не було встановлено інших розмірів виплат одноразової допомоги на оздоровлення, ніж ті, що визначені ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у період 2008-2014 року нарахування та виплата одноразової допомоги на оздоровлення повинна була здійснюватися у відповідності до ст. 48 вказаного Закону. Щодо доводів скаржника про те, що виплата позивачу допомоги на оздоровлення була нарахована та виплачена у 2008-2014 роках відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 90 грн. слід зазначити, що застосування відповідачем положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 № 562 при нарахуванні одноразової допомоги на оздоровлення є неправомірним, оскільки вказана постанова суперечить положенням Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", який має вищу юридичну силу. Конституційний Суд України у рішенні від 19.06.2001 року № 9-рп/2001 зауважив, що Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України), а в правовій державі існує сувора ієрархія нормативних актів, відповідно до якої постанови та інші рішення органів виконавчої влади мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст законів. Таким чином, виходячи з принципів адміністративного судочинства - верховенства права та із загальних засад пріоритетності законів над іншими підзаконними нормативними актами, нарахування позивачу одноразової допомоги на оздоровлення повинно здійснюватися відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Щодо дотримання строків звернення до суду, на що звертає увагу відповідач, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до статей 22, 64 Конституції України право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України. Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та

124. Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню. Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо). Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави. Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якої додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом. Згідно матеріалів справи, про порушення своїх прав позивачу стало відомо з листа управління соціального захисту населення (Правобережне) департаменту соціальної політики Вінницької міської ради від 25.05.2020 №М-08-32612, а позов до суду подано через відділення поштового зв`язку 16.07.2020, тобто в межах строку, передбаченого ст.122 КАС України. У зв`язку з цим, суд вважає безпідставними доводи відповідача про порушення позивачем строків звернення з позовом до суду. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а про те, що :"... визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку." Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 зазначив, що "невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави», а встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є "складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права". Право позивача на отримання щорічної одноразової допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат надане державою і закріплено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відтак, оскільки щорічна соціальна допомога на оздоровлення є видом соціальної допомоги, право на виплату якої декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи управління праці та соціального захисту населення України, і несе обов`язок по своєчасній та повній виплаті допомоги саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі. Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини"). В даному випадку легітимні сподівання позивача на отримання соціальної виплати, передбачені у спірний період чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними, а тому на них поширюється режим "існуючого майна". Таким чином, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, п. 72, від 19.06.2012). Безпідставним є також посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування, оскільки реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Кечко проти України"). Відтак, відсутність грошових коштів на виплату допомоги на оздоровлення в даному випадку не позбавляє позивача, як особу, що має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, права на отримання цієї допомоги. Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не обмежує таке право наявністю фінансування. Відповідно до положень КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Як вірно встановлено судом першої інстанції, в прохальній частині позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради від 25.05.2020 №М-08-32612 про відмову у здійсненні перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2008-2014 роки у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Однак, за вказаними реквізитами є лист, а не рішення, який наданий відповідачем на звернення позивача в порядку Закону України "Про звернення громадян". Відтак, оскільки лист не є рішенням суб`єкта владних повноважень, такий не може бути визнаним протиправним та скасованим. Відповідно до ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Враховуючи, що держава взяла на себе обов`язок щодо виплати позивачу допомоги на оздоровлення та поклала виконання цього обов`язку на органи соціального захисту населення за місцем проживання позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відмова у нарахуванні та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за вказаний період згідно із ст. 48 Закону №796-XII є неправомірною, та такою, що порушує право позивача. Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправною відмову Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 - 2014 роки у розмірі 4 мінімальних заробітних плат та зобов`язання Департамент соціальної політики Вінницької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 - 2014 роки у розмірі 4 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум. VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з`ясував всі обставини справи, які мають значення для її вирішення та не допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що вказує на безпідставність доводів апелянта. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, то підстав для зміни розподілу судових витрат немає. Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.