Постанова Київський апеляційний суд № 759/3586/23

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 лютого 2024 року м. Київ Справа № 759/3586/23 Провадження № 22-ц/824/5760/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Мандрики О.П. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідачі: Російська Федерація розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі посольства Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданою збройною агресією,- В С Т А Н О В И В: 25.02.2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом у якому просить встановити юридичний факт вимушеного переселення, яке відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - РФ) проти України та окупації частини Донецької області та стягнути з відповідача 35000 євро, що на день пред`явлення позову еквівалентно 1364440 грн. В обґрунтування позовних вимог вказує на вимушене переселення з м.Донецьк Донецької області, де він постійно мешкав, у серпні 2014 р. до м.Маріуполь Донецької області, а в подальшому у 2019 році до м.Києва, у зв`язку із збройною агресією РФ. Внаслідок злочинних дій РФ щодо України порушено його громадянські права і свободи, позивач втратив єдине житло, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, місце навчання та праці. Встановлення юридичного факту вимушеного переселення з окупованої території Донецької області обумовлено тим, що позивач має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, нормами національного законодавства, іншими нормами міжнародного права. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 02.03.2023 р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18.04.2023 р. закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті. Заочним рішеннм Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; місце проживання внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) до держави Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні (м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27) про відшкодування моральної шкоди завданою збройною агресією, задоволено частково. Встановити юридичний факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Донецьк Донецької області з території Донецької області до м.Маріуполь та м.Київ внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини території Донецької області. Стягнути з держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; місце проживання внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду у розмірі 300000,00 грн. Не погоджуючись із заочним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду змінити в частині розмірів стягнення моральної шкоди, визначивши її в розмірі 1364440 грн, що еквівалентно 35000 Євро на час пред`явлення позову за офіційним курсом НБУ. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що вважає його частково правомірним, судом допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що призвело до незадоволення частини позовних вимог та неправильним застосуванням норм матеріального права. В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом направлення судових повісток на елетронну адресу, зазначену в матеріалах справи, яка позивачем була отримана завчасно. Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу. Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього. Зважаючи на те, що позивача належним чином повідомлено про розгляд справи, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо позивача дотримано і справу може бути розглянуто по суті. За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача ОСОБА_1 . Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російської Федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російської Федерації заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно. Рішення суду оскаржується в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди. В іншій частині заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 липня 2023 року не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є уродженцем м.Донецьк Донецької області. Згідно довідки №1414008526 від 15.02.2016 р. ОСОБА_2 разом із неповнолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 поставлено на облік як внутрішньо переміщених осіб у м.Маріуполь Донецької області. Згідно довідки від 03.12.2019 р. №3008-5000240825 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , визнано внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання якого: АДРЕСА_4 . Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу квартири, на праві привтаної власності належить квартира АДРЕСА_5 . У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення в оскаржуваній частині відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Надаючи оцінку аргументам, наведеним в апеляційній скарзі, апеляційний суд виходить з такого. Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія РФ проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України. Згідно Указу Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 року уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України». Відповідно до Наказу Антитерористичного центру Служби Безпеки України №33/6/ф від 07.10.2014 року визначено райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення: Донецька і Луганська області - з 07 квітня 2014 року. Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України. Силові дії РФ, що тривають з 20.02.2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.74 року. За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Таким чином, РФ є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якої проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме РФ є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків. Згідно з вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19. Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені та доведені. У справі, яка переглядається, порушення прав позивача доведено у встановленому порядку за результатами розгляду справи. Таким чином Київський апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов?язку зі сплати моральної шкоди, у зв?язку із наявністю факту у його діях збройної агресії РФ проти України, в зв`язку з чим позивач був вимушений покинути разом із родиною місце свого постійного проживання, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, та виїхати до іншого регіону України, як внутрішньо переміщена особа. Внаслідок чого позивач втратив єдине житло, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, місце навчання та праці, що призвело до моральних страждань позивача, розмір якої судом першої інстанції обґрунтовано визначено в сумі 300 000,00 грн із врахуванням засад розумності, виваженості, справедливості та рівня завдання моральної шкоди. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року в частині стягнення моральної шкоди залишити без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року - без змін, розподіл судових витрат за наслідком перегляду справи в апеляційному порядку, Київським апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Заочне рішення Святошинськогорайонного суду м. Києва від 11 липня 2023 року в оскаржуваній частинізалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна