Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/15445/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/15445/23 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив: - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 2008-2022 рр. не на підставі визначення в якості базового місяця січень 2008 року; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2008 по 2022 рік, з визначенням в якості базового місяця січень 2008 року, з одночасною компенсацією податку з доходів фізичних осіб згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для звернення до суду. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 р. позовну заяву повернуто позивачу. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду про повернення позовної заяви, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та прийняти нову постанову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована неповним з`ясуванням всіх обставин та порушенням судом першої інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у письмовому провадженні на 28.02.2024. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до норм ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та позивачу встановлено десятиденний строк, з дня отримання зазначеної ухвали суду, для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме, подання до суду належних обґрунтувань обставин і доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом. На виконання вимог ухвали, позивачем надано до суду заяву про поновлення строків звернення до суду. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звільнення позивача з військової служби (30.08.2022), ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в новій редакції, якою визначено трьохмісячний строк звернення працівника до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Таким чином КЗпП України з 19.07.2022, встановлено тримісячний строк позовної давності у спорах щодо виплати усіх належних працівникові сум при звільненні, який починає свій перебіг з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. У даному випадку, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 2008 по 2022 рік, проте до суду звернувся лише 16.10.2023, однак визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, тобто до 30.06.2023. Щодо посилань позивача на те, що він не був обізнаним про порушення своїх прав в частині не проведення із ним повного розрахунку при звільненні, суд зазначив про те, що після отримання остаточного розрахунку позивач не був позбавлений можливості звернутися до відповідача із вимогою про надання йому розрахунку щодо складових такої виплати. Натомість, апелянт наголошує на тому, що суд першої інстанції не врахував, що саме письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми і є моментом початку перебігу тримісячного строку звернення до суду. І саме таке повідомлення було отримано позивачем лише в серпні 2023 року, а вже в жовтні 2023 року - було подано позов до суду. Тобто, тримісячний строк пропущений не був. Позивача було звільнено з військової служби 14 червня 2022 року наказом Голови Державної прикордонної служби України № 613-ОС. Тобто, під час дії законодавства, яке не передбачало жодних строків звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітної плати. А вже наказом відповідача від 30.08.2022 року № 421-ОС, позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби. Про наявність допущених порушень при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 стало відомо лише після отримання в серпні 2023 року у відповіді на адвокатський запит від 27 червня 2023 року копій «Особистих карток грошового забезпечення» позивача з галузевого архіву Державної прикордонної служби України. Відповідач самостійно таку інформацію в повному обсязі не надав, а лише порекомендував звернутися до архіву. Саме цим і обумовлено тривалий час збору інформації про докази наявності (а не ефемерності) допущених порушень прав позивача. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі. Слід зазначити, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. При цьому, у випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Отже, положення КАС України встановлюють для позивача чіткі строки звернення до суду за захистом своїх прав, а в разі наявності поважних причин пропуску таких, що є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з істотними перешкодами чи труднощами та підтверджені належними доказами, процесуальне законодавство допускає можливість поновлення пропущених строків. Колегія суддів вважає, що при визначенні початку цього строку підлягає з`ясуванню момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. При цьому, саме позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права у сфері публічно-правових відносин, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 77 КАС, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. У відповідності до змісту статті 121 КАС, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі. Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. За правилами частини третьої статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 122 КАС України, визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України). Колегією суддів досліджено, що позивач проходив військову службу та 30.08.2022 виключений зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення, при цьому, до суду з позовом про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період 2008-2022 рр. не на підставі визначення в якості базового місяця січень 2008 року, звернувся лише 14.10.2023, тобто, з пропуском тримісячного строку на звернення до суду. При цьому, грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому її розмір відомий особі, вона має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було проведено відповідний розрахунок та на підставі яких нормативно-правових актів. Так, відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Частиною третьою статті 9 цього Закону, передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення». Згідно зі статтею 1 вказаного Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Статтею 2 цього Закону, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Субсидіарне застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг. Правова позиція стосовно систематичного та постійного характеру виплати індексації наведена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 638/9697/17, від 30 грудня 2020 року у справі № 359/8843/16-а. Таким чином, колегія суддів вважає, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем. Оскільки індексація входить до структури грошового забезпечення, то вона також має періодичний характер, тому, про непроведення/проведення не у повному розмірі індексації грошового забезпечення позивач мав змогу дізнатись починаючи з 2008-2022 роки, з отриманням щомісяця грошового забезпечення за попередній. Зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п?ятою статті 122 КАС України. До 19 липня 2022 року КЗпП України, не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21. З огляду на те, що наказом командира військової частини № НОМЕР_3 від 30.08.2022 позивача було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, строк звернення до суду з приводу вимоги про стягнення належного грошового утримання підлягає обчисленню з цієї дати. До суду подано позов за період 2008-2022 роки лише 14.10.2023, тобто з пропуском тримісячного строку на звернення до суду на чому цілком обґрунтовано наголосив суд першої інстанції. Посилання апелянта на те, що він дізнався про порушення своїх прав у вересні 2023 року у зв`язку із отриманням відповіді на адвокатський запит та отриманням даних з архіву, на переконання колегії суддів не є підтвердженням поважності причин пропуску строку на звернення до суду, позаяк, про неправильне нарахування індексації грошового забезпечення позивач мав дізнатись з виплатою грошового забезпечення за відповідний місяць, питання індексації не пов`язується зі звільненням з військової служби, при цьому, внвціювання подання адвокатського запиту та отримання відповіді зі спливом майже одного року з дати звільнення зі служби, не пов`язується з моментом, яким позивач мав дізнатись про порушення своїх прав. Щодо зазначення апелянтом про те, що позивача було звільнено з військової служби 14 червня 2022 року наказом Голови Державної прикордонної служби України № 613-ОС, тобто, під час дії законодавства, яке не передбачало жодних строків звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітної плати, а вже наказом відповідача від 30.08.2022 року № 421-ОС, позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби, колегія суддів зазначає про те, що за правилами частини третьої статті 3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, до того ж, саме при виключенні зі списків та видів забезпечення, позивач мав отримати повний розрахунок при звільненні та всі належні виплати, до того ж, відповідачем у даній справі є не АДПСУ (наказ 14.06.2022), а військова частина. Щодо посилань позивача на те, що він не був обізнаним про порушення своїх прав в частині не проведення із ним повного розрахунку при звільненні, колегія суддів ставиться критично, оскільки після отримання остаточного розрахунку позивач не був позбавлений можливості звернутися до відповідача із вимогою про надання йому розрахунку щодо складових такої виплати, а вказуючи на те, що відповідач такого розрахунку не надав, позивач не надає до суду доказів на підтвердження вказаних обставин. Колегія суддів вважає, що лише одного посилання скаржника на певні обставини, не може бути поважною причиною для поновлення строку на подання позову без зазначення конкретних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до суду з позовною заявою, та без надання відповідних доказів того, як саме наведене обумовило пропуск строку на подання позову до суду. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду із даними вимогами. Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Згідно із пунктом 9 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. За наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість її доводів та відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено порушення норм процесуального права судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому, у її задоволенні необхідно відмовити, а ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 243, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 р. - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко Я.М. Василенко