Постанова 4824 № 759/4339/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 лютого 2024 року місто Київ справа № 759/4339/22 провадження №22-ц/824/6360/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., сторони: позивач - Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» відповідач - ОСОБА_1 розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Муравлянік Олександром Сергійовичем, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 червня 2022 року, ухвалене у складі судді Шум Л.М., у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги,- В С Т А Н О В И В: У квітні 2022 року ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є споживачем житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач отримував послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору, оскільки після розміщення 05.08.2014 повідомлення та договору у газеті «Хрещатик» № 110 (4510), на адресу ПАТ «АК «Київводоканал», жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг та договору від відповідача не надходило. ОСОБА_1 в порушення умов договору та вимог, що передбачені законодавством, зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати спожитих за період з 01.05.2016 по 31.01.2022 послуг з водопостачання та водовідведення не були виконані належним чином, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 19 245,22 грн. Також, у зв`язку з простроченням щодо оплати спожитих житлово-комунальних послуг, відповідач зобов`язаний сплатити на користь ПАТ «АК «Київводоканал» 3% річних у сумі 1 489,94 грн. та інфляційні втрати у сумі 4 560,73 грн., розраховані на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України. Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 15 червня 2022 року задоволені позовні вимоги ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "АК "Київводоканал" заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення у сумі 19 245,22 грн., інфляційні втрати 4 560,73 грн., 3% річних 1 489,94 грн., а також судовий збір у сумі 2481 грн. Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Муравлянік О.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог. Апелянт зазначає про те, що оскаржуване рішення суперечить діючому законодавству України та фактичним обставинам справи. Підставами для скасування оскаржуваного рішення є: неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи; недостовірність обставин справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає про те, що ОСОБА_1 був власником 1/5 частини квартири АДРЕСА_2 . Таким чином, скаржник не є боржником перед позивачем за спожиті житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення по квартирі АДРЕСА_3 , а отже він є неналежним відповідачем. Крім того, зазначає, що відповідач не міг знати про розгляд справи та не міг надати суду відзив на позовну заяву з доказами щодо заперечень, що він не є власником 1/5 частини квартири АДРЕСА_3 . У відзиві на апеляційну скаргу представник ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Вказує, на те, що ні апеляційна скарга, ні долучені до неї документи, не містять судового рішення про скасування обтяження, накладеного ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 5 вересня 2007 року. Таким чином наданий позивачем витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 жовтня 2021 року є належним доказом підтверджуючим накладене на відповідача обтяження щодо кв. АДРЕСА_3 та відповідно факт споживання відповідачем послуг за вказаною адресою. Апелянтом не надано ні копії ухвали, якою накладено арешт на майно за адресою: кв. АДРЕСА_3 , ні копії ухвали якою виправлено допущену в цій ухвалі описку. Накладена заборона діє з 2007 року, однак відповідачем не вживалось жодних заходів спрямованих на зняття такої заборони, у випадку, якщо така заборона була накладена безпідставно, що свідчить про її правомірність. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2023 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом установлено, що в газеті «Хрещатик» 05.08.2014 № 110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», що перейменоване на ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем). Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов Договору. У разі відмови споживача від отримання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПАТ «АК «Київводоканал», для оформлення припинення надання цих послуг. Відповідно до довідки директора ПрАТ «Київводоканал» станом на 31 січня 2022 року у ОСОБА_1 станом на 31 січня 2022 року обліковується заборгованість перед ПрАТ «АК «Київводоканал» по о/р НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 19245,22 грн., з якої заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення - 19033,75 грн., внески за обслуговування вузла комерційного обліку - 47,11 грн., плата за абонентське обслуговування - 164,36 грн. Згідно розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з травня 2016 року по 31 січня 2022 року, розмір заборгованості перед ПАТ «АК «Київводоканал» становить 25295,89 грн., з яких: борг становить 19033,75 грн., інфляційні втрати 4560,73 грн., 3% річних 1489,94 грн., а також внесок на обслуговування вузла комерційного обліку у розмірі 47,11 грн. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, у зв`язку з несвоєчасною оплатою комунальних послуг, яка підлягає стягненню у судовому порядку. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Звертаючись до суду з позовом позивач ПрАТ " Київводоканал" зазначив місце проживання /перебування/ відповідача ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . У разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи (ч.6 ст. 187 ЦПК України). Однак, як вбачається з матеріалів справи, при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд не виконав вимоги ст.187 ЦПК України щодо з`ясування зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача ОСОБА_1 , у матеріалах справи відсутній запит суду до органу реєстрації місця перебування та місця проживання. При цьому, з долученої до апеляційної скарги копії паспорта відповідача вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 в період з 13 червня 1980 року по 13 березня 2020 року було: АДРЕСА_2 , а в період з березня 2020 року: АДРЕСА_2 . Отже, відповідач ОСОБА_1 , як на момент пред`явлення позову (25 квітня 2022 року), так і на час розгляду справи в суді першої інстанції зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Невиконання судом вимог ст.187 ЦПК України щодо визначення зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача ОСОБА_1 призвело також до неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Віктор Назаренко проти України» від 3 жовтня 2017 року; «Лазаренко та інші проти України) від 27 червня 2017 року). При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що документи (позовна заява з додатками та копія ухвали про відкриття провадження у справі) надсилалися ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та повернулася у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою (а.с.33). Тобто доказів отримання відповідачем ОСОБА_1 копії ухвали про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви з додатками до неї, матеріали справи не містять і, відповідно, сторона відповідача не мала можливості ознайомитися з доводами позовної заяви і надати суду свої заперечення проти цих доводів. З огляду на наведене, та зважаючи на те, що судом першої інстанції розглянуто справу без участі відповідача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення. Вирішуючи спір по суті, колегія суддів виходить з наступного. Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Споживачем житлово-комунальних послуг визнається фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Кожний мешканець будинку є споживачем житлово-комунальних послуг. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем надавалися відповідачу послуги з централізованого постачання холодної води та послуги з водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 ; відповідач ОСОБА_1 є споживачем наданих йому позивачем послуг. Разом з тим, колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, які суд вважав встановленими. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставина, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України) Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний суд неодноразово наголошував на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони Одночасно це принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження належності відповідачу ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 або її частини. З наданих позивачем до позовної заяви довідки та розрахунку заборгованості не вбачається, що номер особового рахунку за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 . Наявна в матеріалах справи Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна не свідчить, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 . З довідки слідує, що інформація була отримана лише щодо об`єкта нерухомості, яким є квартира АДРЕСА_3 ; підстава обтяження: ухвала, 2-3440/07-БН-02, 05.09.2007, Святошинський районний суд м.Києва; об`єктом обтяження є 1/5 частина цієї квартири, власник: ОСОБА_1 (без зазначення коду). З наданих відповідачем до апеляційної скарги документів, які апеляційний суд вважав за можливе прийняти, оскільки ОСОБА_2 не міг їх подати до суду першої інстанції, так як йому не було відомо про розгляд справи судом, вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 13 червня 1980 року, з 13 березня 2020 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 13 грудня 2007 року (справа №2-3440/07), ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 4 вересня 2007 року про накладення арешту на 1/5 частини квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_6 , - скасовано. У відповіді на адвокатський запит, КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» повідомило, що за даними реєстрових книг Комунального підприємства реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні. За наявності такої інформації відсутні підстави вважати, що позивачем доведено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 або співвласником цієї квартири, і відповідно, що відповідач у період з 2016 по 2022 рік за цією адресою споживач послуг, які попередньо надавались ПАТ «АК «Київводоканал», а в подальшому ПрАТ «АК «Київводоканал». Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, обставини, які суд першої інстанції вважав встановленими, є недоведеними, висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам, що відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилання представника позивача у відзиві на апеляційну скаргу на те, що наданий позивачем витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є належним доказом, який підтверджує факт споживання відповідачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки обтяження накладено на відповідача саме за цією адресою, є безпідставними, спростовуються наданою відповідачем до апеляційної скарги ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 13 грудня 2007 року у справі № 2-3440/07, з якої вбачається обтяження було накладено на частину квартири, номер будинку «17» зазначений помилково. Щодо розподілу судових витрат, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно з статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України). Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Муравляник О.С. просив стягнути з позивача судові витрати, пов`язані з розглядом справи в апеляційному суді у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 3721,50 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 2500 грн. Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону №5076-VI). Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Також при вирішенні питання про розподіл судових витрат відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України суд повинен врахувати, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, дії сторони щодо досудового вирішення спору. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19). Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п.33-34,37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19). Адвокатом Муравляніком О.С. надано договір про надання правової допомоги № М-02/07 від 21 липня 2023 року, укладений між АО "Штайєр, Студзінський та Ніколаєнко " в особі адвоката Муравляніка О.С. та Дергунова О.І., додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги, платіжну інструкцію про сплату 2500 грн. за договором про надання правової допомоги № М-02/07 від 21 липня 2023 року ОСОБА_1 , ордер на надання правничої (правової) допомоги серіїя АІ № 1418270 від 26 липня 2023 року. Згідно умов договору про надання правової допомоги адвокат зобов`язується надавати клієнту ( ОСОБА_1 ) правову допомогу, а клієнт зобов`язується оплатити надання такої правової допомоги (гонорар) та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору. Пунктом 8 договору про надання правової допомоги, передбачено, що клієнт сплачує гонорар в розмірі та в строки передбачені договором. Гонорар виплачується адвокату за розцінками узгодженими сторонами за фактично виконану роботу, на підставі звіту про виконання договору чи окремих доручень/ та/або підписаного сторонами акту приймання - передачі наданої правової допомоги. Розмір гонорару може бути встановлений в додатку до цього договору або складатись з вартості фактично наданої правової допомоги (пункт 11 договору). Додатковою угодою №1 до договору про надання правової допомоги, укладеною 21 липня 2023 року між АО "Штайєр, Студзінський та Ніколаєнко " в особі адвоката Муравляніка О.С. та Дергунова О.І. визначено, що клієнт доручає адвокату написання та подання апеляційної скарги на рішення Святошинського районного суду м.Києва у цивільній справі № 759/4339/22 від 15 червня 2022 року. Строни домовились про те, що за виконання додаткової угоди №1 клієнт виплачує адвокату гонорар в розмірі 2500 грн. Оплата гонорару здійснюється на розрахунковий рахунок АО "Штайєр, Студзінський та Ніколаєнко" не пізніше двох днів з дати підписання додаткової угоди. Згідно платіжної інструкції №225 від 24 липня 2023 року на рахунок АО "Штайєр, Студзінський та Ніколаєнко" сплачено 2500 грн.; призначення платежу: за договором про надання правової допомоги №М-02/07 від 21 липня 2023 року ОСОБА_1 . За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, через призму критеріїв, встановлених ч. 3 ст. 141 ЦПК України, та враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції встановив, що предмет спору в цій справі не є складним і характер вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права. Розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2500 грн. за написання та подання апеляційної скарги не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи (про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги з ціною позову 25 295,89 грн.), яка розглядалась у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін), обсяг наданих адвокатських послуг (написання апеляційної скарги незначного обсягу ) з урахуванням часу здійснення представництва. Враховуючи фактичні обставини справи, керуючись критеріями обґрунтованості та пропорційності до предмета спору (ч.3 ст. 141 ЦПК України), а також враховуючи критерії розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у суді апеляційної інстанції, до 1500 грн. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, то судовий збір в сумі 3721, 50 грн. сплачений за подання апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_1 покладається на позивача ПрАТ "АК "Київводоканал". Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Муравлянік Олександром Сергійовичем, задовольнити. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 червня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту. У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги відмовити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3721,50 грн. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції в розмірі 1500 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус