Постанова 4857 № 140/18100/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 140/18100/23 пров. № А/857/21367/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Іщук Л.П., суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу 6 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року (ухвалене головуючим суддею Каленюк Ж.В. у м. Луцьку) у справі № 140/18100/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 6 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення заробітної плати, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до 6 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) ( далі ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить визнати протиправними дії щодо обчислення та виплати місячного грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 07 лютого 2020 року, грошової компенсації за невикористані 2 дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 грн, зобов`язати здійснити перерахунок та виплату місячного грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 07 лютого 2020 року, грошової компенсації за невикористані 2 дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 грн, на відповідний тарифний коефіцієнт. На обгрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у відповідача, проте такий у період з 30 січня 2020 року по 07 лютого 2020 року нарахування грошового забезпечення здійснював у заниженому розмірі й виплачував посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються виходячи з місячного грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року. Такі дії відповідача щодо виплати грошового забезпечення у заниженому розмірі вважає протиправними, оскільки з 30 січня 2020 року - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18, яким було визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), яким в тому числі були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 07 лютого 2020 року, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», для посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату місячного грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 07 лютого 2020 року, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт (з урахуванням раніше виплачених сум). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору. В обґрунтування апеляційної скарги зокрема, зазначає, що спірним питанням у цій справі є застосування положень пункту 4 в співвідношенні до п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 Постанови Кабінету Міністрів України від ЗО серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а саме визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням. Вважає, що оскільки норма пункту 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-УІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, тому не вбачається правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. Зазначає, що доводи позивача про те, що скасування судом п. 6 Постанови № 103 відновлюють раніше діючий порядок є безпідставними, оскільки чинне законодавство України не передбачає жодних випадків поняття «відновлення» в силі законів чи окремих їх норм, які у встановленому порядку втратили чинність. Вважає, що застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв правомірно. Просить апелянт скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі № 140/18100/23 повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 відмовити повністю. Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем. Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 03 січня 2020 року №4-ос позивач був звільнений з військової служби, а наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 07 лютого 2020 року №70-ос виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 07 лютого 2020 року (а.с.5 зворот). Зі змісту наказу від 07 лютого 2020 року №70-ос вбачається, що ОСОБА_1 при звільненні належить виплатити, зокрема, грошову компенсацію за 2 календарні дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2020 рік та одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 11 повних календарних років вислуги у сумі 64053,00 грн. Як встановлено з особистих карток грошового забезпечення за 2020 рік, ОСОБА_1 грошове забезпечення (як щомісячні додаткові види грошового забезпечення, так і одноразові виплати) нараховувалося, виходячи з посадового окладу 2820,00 грн, окладу за військовим званням 880,00 грн (а.с.6). Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати грошового забезпечення у неналежному розмірі, позивач звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідач протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на січень 2020 року як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством. З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо обчислення та виплати позивачу місячного грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. У частині 2 статті 19 Конституції України та частині 2 статті 2 КАС України законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведені норми визначають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Як передбачено частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон - №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Згідно з частиною 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року (далі - Постанова №704), в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103 (набрала чинності 24 лютого 2018 року) (далі Постанова №103), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103). На момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103. Отже, як вірно зазначено судом, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року. Також пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 6 грудня 2016 року (далі Закон №1774-VIII) встановлена заборона використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Як вірно зазначено судом, згідно із внесеними змінами розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення став розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року, який був сталою незмінною величиною. При цьому мінімальна заробітна плата для розрахунків розмірів цих окладів не застосовувалася взагалі. Предметом спору у цій справі є правомірність дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у період з 30 січня 2020 року по 07 лютого 2020 року місячного грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування під час обчислення розмірів посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року. Відповідно до статті 6 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти. Частиною другою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було передбачено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року. Однак, Закон України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не містить таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Судом також враховано правові висновки Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704. Так Верховний Суд сформулював висновок, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків. Судом також враховано, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29 січня 2020 року (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діє пункт 4 Постанова №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103. При цьому встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, у спірному періоді відповідач виплачував ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані згідно з Постановою №704 в редакції Постанови №103, тобто, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року для працездатних осіб. Статтею 7 Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році прожитковий мінімум для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 1 січня 2018 року - 1762 гривні. Натомість статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-IX «Про Державний бюджет на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб з 1 січня 2020 року - 2102 гривні. Пунктом 2 розділу I Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за №854/32306; далі - Інструкція №558, зі змінами), установлено, що місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія). Право на виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки визначене абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII. Відповідно до пункту 6 глави 8 розділу V Інструкції №558 у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Розмір, підстави, порядок виплата одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби відповідно до пункту 2 статті 15 Закону №2011-XII регламентовано главою 9 розділу V Інструкції №558. Зокрема, пунктом 1 установлено, що у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років). З урахуванням наведеного вірним є висновок суду, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідач протиправно не врахував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на січень 2020 року як розрахункової величини, що призвело до виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством. Таким чином, у межах заявлених позивачем вимог підлягали перерахунку за період з 30 січня 2020 року по 07 лютого 2020 року місячне грошове забезпечення, сума грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, як розрахункової величини посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів. Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, то в силу приписів статті 308 КАС України рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. За правилами статті 139 КАС України судом не вирішується питання про розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321,328 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу 6 прикордонного Волинського загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 140/18100/23 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар