Ухвала КЦС ВС № 2514/4013/12

Ухвала Іменем України 05 лютого 2024 року м. Київ справа № 2514/4013/12 провадження № 61-987ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 квітня 2023 року у складі судді: Олійника В. П., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л., у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» про заміну стягувача у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про розірвання договору поруки та припинення поруки, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Ніжинський відділ державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ВСТАНОВИВ: У лютому 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» (далі - ТОВ «Брайт Інвестмент») звернулося до суду з заявою про заміну стягувача. Заява обґрунтовувалась тим, що на підставі рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області у вказаній справі з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 й ОСОБА_1 стягнено солідарно на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за вказаним договором і за договором поруки з ОСОБА_1 № 36-05/07/16/13/404/2007/075 від 25 грудня 2007 року, а саме: 58 632,57 грн - за кредитом, 7 127,92 грн - проценти, 2 125,18 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, 441,21 грн - пеня за прострочення сплати процентів, а разом 68 326,88 грн. На виконання цього рішення видано виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 37138256, що перебуває на виконанні в Ніжинському відділі державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. 05 серпня 2020 року ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» укладено договір про відступлення прав вимоги № GL48N718070_blank, згідно з яким право вимоги до позичальника за кредитним договором № 36-05/07/16/11/404/2007/234 від 25 грудня 2007 року перейшло до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп». 17 серпня 2021 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» укладено такий же договір № GL48N718070_blank_08. Під час передачі кредитної справи № 36-05/07/16/11/404/2007/234 до ТОВ «Брайт Інвестмент» копію рішення суду у справі № 2514/4013/12 не передано, що є підставою вважати, що воно втрачене. Від ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» до ТОВ «Брайт Інвестмент» надійшов лист виконавця Ніжинського ВДВС з вимогою надати ухвалу суду про заміну сторони виконавчого провадження № 37138256 з примусового виконання згаданого вище виконавчого листа. ТОВ «Брайт Інвестмент» просило: замінити стягувача у виконавчому провадженні № 37138256 з примусового виконання виконавчого листа № 2514/4013/12, що видав Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області, про стягнення заборгованості за кредитним договором № 36-05/07/16/11/404/2007/234 від 25 грудня 2007 року з публічного акціонерного товариства комерційний Банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») на ТОВ «Брайт Інвестмент», як на таке, що набуло всі права та обов`язки стягувача згідно з договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 17 серпня 2021 року. Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 квітня 2023 року, залишеною без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, заяву ТОВ «Брайт Інвестмент» задоволено. Замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні Ніжинського ВДВС у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №37138259 про стягнення солідарно із ОСОБА_1 на підставі договору поруки №36-05/07/16/13/404/2007/075 від 25 вересня 2007 року, та ОСОБА_3 заборгованості за договором «Автопакет» № 36-05/07/16/11/404/2007/234 від 25 грудня 2007 року, з ПАТ КБ «Надра» на ТОВ «Брайт Інвестмент». Судові рішення мотивовані тим, що: в ході розгляду справи належними, допустимими й достатніми доказами доведено, що у спірних правовідносинах ТОВ «Брайт Інвестмент» є правонаступником АТ «КБ «Надра». Отже в силу статей 55 ЦК України, 442 ЦПК України у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2/2514/1014/12, виданого Ніжинським міськрайонним судом 25 грудня 2007 року, стягувач ПАТ КБ «Надра» підлягає заміні на ТОВ «Брайт Інвестмент». Суди виходили з того, що договори № GL48N718070_blank від 05 серпня 2020 року і № GL48N718070_blank_08 від 17 серпня 2021 року не є нікчемними, даних про визнання їх недійсними у наявних у справі доказах немає; апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про неможливість задоволення заяви ТОВ «Брайт Інвестмент» у зв`язку з тим, що ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» не зверталось до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з ПАТ КБ «Надра» на себе, оскільки указане суперечить ЦПК України. 17 січня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Панченко О. В., на ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 квітня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, у якій, посилаючись порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви. У клопотанні, яке додано до касаційної скарги, ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження, мотивуючи тим, що повний текст постанови апеляційного суду надійшов до електронного кабінету представника 13 грудня 2023 року. 27 грудня 2023 року адвокат Панченко О. В., яка діє в інтересах ОСОБА_5 , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 квітня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року. Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2024 року касаційну скаргу повернуто заявнику з правом подати її повторно у зв`язку з тим, що представником ОСОБА_1 в порушення вимог частини третьої статті 392 ЦПК України не додано документів, що підтверджують повноваження адвоката Панченко О. В. представляти інтереси ОСОБА_1 в суді касаційної інстанції. У клопотанні зазначається, що дійсно при подачі касаційної скарги через систему Електронний суд через технічний збій, який стався у ордері серії АЕ № 1250563, доданому до касаційної скарги, зникли реквізити усіх внесених записів щодо повноважень адвоката. В результаті чого до касаційної скарги було додано фактично незаповнений бланк ордеру АЕ№ 1250563. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просить визнати поважною причину пропуску процесуального строку на подання касаційної скарги та поновити його при поданні повторно. Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року). Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. (частина друга та третя статті 390 ЦПК України) Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його. Касаційна скарга мотивована тим, що: із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ КБ «Надра» новий кредитор (стягувач) ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» до суду не звертався. Таким чином, автоматичної заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ КБ «Надра» на ТОВ «Брайт Інвестмент» не постановлюючи ухвали про заміну первісного стягувача правонаступником процесуальний закон не передбачає. Сторона виконавчого провадження ПАТ КБ «Надра» не відступав прав вимоги ТОВ «Брайт Інвестмент», між ними відсутні договірні відносини, зокрема щодо відступлення права вимоги. ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» до суду про заміну сторони виконавчого провадження не зверталось. Таким чином суд першої інстанції задовольнивши заяву ТОВ «Брайт Інвестмент» порушив статтю 442 ЦПК України, не встановивши підстав для правонаступництва між стягувачем ПАТ КБ «Надра» та заявником ТОВ «Брайт Інвестмент». Відповідна правова позиція Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо підстав заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником (процесуального правонаступництва) міститься у постанові від 02 квітня 2020 року у справі № 805/1596/16-а; щодо договору відступлення прав №GL48N718070_blank від 05 серпня 2020 року укладеного між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «Дніпрофінанс груп», то він має істотні недоліки, які не дають права вимагати від боржника виконання зобов`язань на користь нового кредитора та вказують на те, що він є нікчемним, таким що не відповідає закону та порушує публічний порядок; щодо договору відступлення прав №GL48N718070_08 blank від 17 серпня 2021 року укладеного між ТОВ «Дніпрофінанс груп» та ТОВ «Брайт Інвестмент», то він має істотні недоліки, які випливають із попереднього, за яким ТОВ «Дніпрофінанс груп» не набув статусу нового кредитора у законному порядку, а отже не дають права вимагати від боржника виконання зобов`язань на користь нового кредитора. Зазначене вказує на те, що він є нікчемним, таким що не відповідає закону та також порушує публічний порядок; у відносинах, що склались по справі судам слід опиратись не на загальні норми ЦК України про заміну сторони у зобов`язанні визначені у пункті 1 частини першої статті 512 ЦК України, а застосовувати спеціальні норми, які містяться у статті 442 ЦПК України щодо заміни сторони у виконавчому провадженні за судовим рішенням; у касаційній скарзі зазначається про недобросовісну поведінку первісного стягувача, оскільки у справі борги стягувачем та органом ВДВС було навмисно перекладено на пенсіонерку - поручителя ОСОБА_1 , яка отримує пенсію на рівні мінімальної. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що на виконанні в Ніжинському ВДВС перебуває виконавчий лист № 2/2514/1014/12 від 06 березня 2013 року, виданий Ніжинським міськрайонним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на підставі договору поруки № 36-05/07/16/13/404/2007/075 від 25 вересня 2007 року та ОСОБА_3 заборгованості за договором Автопакет № 36-05/07/16/11/404/2007/234 від 25 грудня 2007 року: 58 632,57 грн - за кредитом, 7 127,92 грн - проценти, 2 125,18 грн - пеня за прострочення сплати кредиту, 441,21 грн - пеня за прострочення сплати процентів, а разом 68 326,88 грн. На його підставі постановою виконавця Ніжинського ВДВС від 29 березня 2013 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, проведено часткове стягнення коштів, станом на 24 квітня 2023 року залишок боргу складає 44473,77 грн, виконавчого збору- 4447,38 грн. Докази на підтвердження виконання рішення від 05 жовтня 2012 року відсутні. Згідно договору № GL48N718070_blank від 05 серпня 2020 року та додатку № 1 до нього ПАТ «КБ «Надра» відступило ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» право вимоги до позичальників за зобов`язаннями, передбаченими кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором №36-05/07/16/11/404/2007/234 від 25 грудня 2007 року. Відповідно до договору № GL48N718070_blank_08 від 17 серпня 2021 року та додатку № 1 до нього ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» відступило ТОВ «Брайт Інвестмент» право вимоги до позичальників за зобов`язаннями, передбаченими кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № 36-05/07/16/11/404/2007/234 від 25 грудня 2007 року. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України). У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України). Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України). По своїй суті заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У пунктах 73 - 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20) зазначено, що: «оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 ГПК України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового провадження, включаючи й стадію виконання судового рішення». Встановивши, що між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» 05 серпня 2020 року був укладений договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» набуло всіх прав кредитора, в тому числі за кредитним договором №36-05/07/16/11/404/2007/234 від 25 грудня 2007 року, які ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» відступило «Брайт Інвестмент» за договором про відступлення прав вимоги від 17 серпня 2021 року, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення заяви «Брайт Інвестмент». Посилання на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року у справі № 805/1596/16-а необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування цих висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Посилання в касаційній скарзі на те, що договори відступлення є нікчемними необґрунтовані. Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)). Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. пункти 53 - 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), пункти 69 - 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)). Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша та друга статті 228 ЦК України). Тлумачення частини першої статті 228 ЦК України свідчить, що при вчиненні правочину, що порушує публічний порядок, відбувається, перш за все, порушення вимог актів, що закріплюють окремі елементи публічного порядку, такі як, зокрема, Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення. Термін «публічний порядок» необхідно розуміти як оціночний критерій, елементи якого закріплені в публічно-правових нормативних актах держави, що визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави. Тому правовий захист не надається жодним правам чи інтересам, які могли б виникнути з дії, що порушує публічний порядок. У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-1528цс15 зроблено висновок, що: «статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо». Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України). Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 квітня 2023 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 квітня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Брайт Інвестмент» про заміну стягувача у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про розірвання договору поруки та припинення поруки, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Ніжинський відділ державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: В. І. Крат І. О. Дундар Є. В. Краснощоков