Постанова Київський апеляційний суд № 759/19714/18

справа № 759/19714/18 головуючий у суді І інстанції Журибеда О.М. провадження № 22-ц/824/4783/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 07 лютого 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Лобоцької В.П., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Акціонерного товариства «Сенс Банк», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору іпотеки недійсним, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом та просили визнати недійсним договір іпотеки 15215, від 18 червня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Морозовою С.В., предметом якого є двокімнатна квартира, загальною площею 49,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 вересня 2018 року на адресу місця реєстрації позивачів надійшов лист від ТОВ «Дебтфорт Україна». Лист ТОВ «Дебтфорт Україна» було адресовано ОСОБА_3 , з якого стало відомо про попередження, що у разі відсутності вирішення питання щодо погашення боргу по кредитному договору №11360962000 від 18 червня 2008 року № 11360962001, який був оформлений АТ «Дельта Банк» буде вирішуватись питання про звернення стягнення на предмето іпотеки. Зазначають, що жодного договору позичальником не оформлювалось в АТ «Дельта Банк», окрім цього, зі слів позичальника жодних договорів про надання йому послуг він не укладав. У відповідності до розділу 2 договору про надання споживчого кредиту N?11360962000 від 18.06.2008 року укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника банком приймається застава нерухомості, а саме: двокімнатної квартири, загальною площею 49,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Згідно свідоцтва про право власності на житло від 28.01.2002 року, вбачається, що Святошинська районна у місті Києві Рада посвідчує, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_4 - частина, та її членам сім?ї ОСОБА_3 , - частина, ОСОБА_1 - частина, ОСОБА_2 - частина. Зазначає, що позивач ОСОБА_2 на момент вчинення правочину був неповнолітнім. Згідно інформаційної довідки №145793498 стало відомо, що 18.06.2008 року приватним нотаріусом Морозовою С.В. накладена заборона на нерухоме майно, а саме спірну квартиру, підставою такого обтяження є договір іпотеки №15215. В даній інформаційній довідці власниками квартири зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , інші власники, а саме позивачі в довідці відсутні. Враховуючи вищевикладене, дії банків вчиняються в односторонньому порядку, без повідомлення співвласників квартири, які не володіли інформацією щодо зареєстрованих обтяжень щодо власності згідно договору іпотеки, сторонами якого воно не зазначені, а тому виникла необхідність звернутись до суду за захистом порушених прав. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач вказує про те, що суд першої інстанції надає перевагу документу сумнівного походження та зазначає, що цим документом право власності відповідачів має належне підтвердження. В той же час, суд першої інстанції не бере до уваги нотаріально посвідчене Свідоцтво про право власності на житло додане позивачами, що підтверджує їх право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на момент укладення договору іпотеки, якщо такий укладався, що підтверджується і оригіналом Інформаційної довідки від 16.04.2019 року КВ-2019 № 11239 виданої Комунальним підприємством КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації». Таким чином, позивачі підтвердили, що вони були співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 на дату зазначену в договорі іпотеки. Але, суд першої інстанції не взяв до уваги, в якості доказу вирок Солом`янського районного суду міста Києва у кримінальному провадженні № 1/760/35/14, яким відповідача ОСОБА_3 визнано потерпілим, оскільки дана кредитна справа стала наслідками шахрайських дій, а тому на момент подання позову про визнання іпотечного договору недійсним, були відсутні будь-які договори у позивачів. Відтак, позивачі були співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 на момент укладення договору іпотеки, згоди на вчинення дій з укладення договору іпотеки № 15215 від 18 червня 2008 року, приватному нотаріусу Морозовій С.В. не надавали, а тому вважають, що такий договір є недійсним. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 18 червня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11360962000, відповідно до якого банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті, долар США в сумі 100 000,00 доларів США, що дорівнює еквіваленту 485 430,00 грн. за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі (а.с. 9-15, т. 1). В рахунок забезпечення виконання зобов`язання 18.06.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 88283, відповідно до п.1.1. якого, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 49,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Святошинською районною у місті Києві Радою від 28 січня 2002 року. Свідоцтво видано згідно з розпорядженням від 28 січня 2002 року за №124 та зареєстроване в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 29 січня 2002 року у реєстрову книгу за №4208 (а.с. 170-172, т. 1). 08 грудня 2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого АТ «Дельта Банк» набуло право вимоги за кредитним і пов`язаними з ними договорами, в тому числі право вимоги за кредитним договором укладеним між ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 . З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №1566612014 від 18 лютого 2019 року, вбачається, що на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власниками якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , 18 червня 2008 року приватним нотаріусом Морозовою С.В. на підставі договору іпотеки № 15215 від 18 червня 2008 року зареєстровано заборону на нерухоме майно. Згідно з відомостей з державного реєстру іпотек квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , іпотекодержателем якої є ПАТ «Дельта Банк», майновим поручителем - ОСОБА_4 , боржником за основним зобов`язанням - ОСОБА_3 , підставою обтяження є договір купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» № 2949 від 08 грудня 2011 року, приватний нотаріус КМНО Шевченко Д.Г. Згідно наданої позивачами копії свідоцтва про право власності на житло від 28 січня 2002 року виданого та підписаного керівником органу приватизації Святошинської районної у місті Києві ради П. Коваленко згідно з розпорядженням від 28 січня 2002 року № 124, вбачається, що квартира (приміщення квартири спільного заселення, одноквартиний будинок), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_4 - частина та членам її сім`ї ОСОБА_3 - частина, ОСОБА_1 - частина, ОСОБА_2 - частина (а.с. 26, т. 1). Разом з тим, представником АТ «Дельта Банк» та приватним нотаріусом КМНО Морозовою С.В. на вимогу ухвали суду надано копію свідоцтва про право власності на житло від 28 січня 2002 року виданого та підписаного керівником органу приватизації Святошинської районної у місті Києві Ради П. Коваленко згідно з розпорядження від 28 січня 2002 року № 124, з якого вбачається, що квартира (приміщення квартири спільного заселення, одноквартирний будинок), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної спільної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_4 - частина та членам її сім`ї ОСОБА_3 - частина (а.с. 176, 227, т. 1). Заперечуючи проти позовних вимог, банк надав суду довідку-характеристику від 17 червня 2008 року №1381844 видану Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, з якої вбачається, що остання видана ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для оформлення договору застави, про те, що нерухоме майно, яким є квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі під реєстровим номером 4208 за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Святошинською районною у місті Києві Радою від 28 січня 2002 року згідно з розпорядженням 28 січня 2002 року № 124 (а.с. 177, т.1). Як вбачається з довідки з місця проживання сім`ї та реєстрації Житлово-експлуатаційної організації №811 від 17 липня 2008 року №1061, в житловому приміщенні, а саме квартирі за адресою АДРЕСА_1 , проживає 2 особи: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 178, т.1). Згідно наданої позивачами інформаційної довідки від 16 квітня 2019 року КВ-2019 №11239 виданої Комунальним підприємством КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації», вбачається, що згідно з даними реєстрових книг Бюро, кв. АДРЕСА_3 , на праві власності зареєстрована за ОСОБА_4 - частина, ОСОБА_3 , - частина, ОСОБА_1 - частина, ОСОБА_2 - частина на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Святошинською районною в м. Києві радою 28 січня 2022 року, розпорядження №124 (а.с. 194, т.1). Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб. Право власності та інші речові права на нерухомі речі (земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України, пункт 1 частини першої статті 4, частина перша статті 5 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону № 898-IV передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Відсутність згоди одного із співвласників на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17. В той же час у відповідності до вимог ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За змістом ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивачі, звертаючись до суду з вказаним позовом, як на докази своїх вимог посилаються на свідоцтво про право власності на житло від 28 січня 2002 року, відповідно до якого Святошинська районна у місті Києві Рада посвідчує, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_4 - частина, та її членам сім`ї ОСОБА_3 , - частина, ОСОБА_1 - частина, ОСОБА_2 - частина. Також позивачі посилаються на інформаційну довідку від 16.04.2019 року КВ-2019 № 11239 видану Комунальним підприємством КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (т. 1, а.с. 134). При цьому позивачі не звернули уваги, що для укладення договору іпотеки, відповідач ОСОБА_3 надав нотаріусу та банку свідоцтво про право власності на житло від 28 січня 2002 року, відповідно до якого Святошинська районна у місті Києві Рада посвідчує, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_4 - частина, та ОСОБА_3 - частина. Також відповідачем було надано довідку характеристику видану Комунальним підприємством КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 17 червня 2008 року у відповідності до якої квартира за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Отже, в даному випадку матеріали справи містять надані сторонами документи, що посвідчують право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , видані одними і тими ж органами, які різняться між собою змістом, а саме кількістю співвласників квартири. Позивачі у справі заявляючи, що надані ними докази, а саме свідоцтво про право власності на житло від 28 січня 2002 року та інформаційна довідка від 16 квітня 2019 року КВ-2019 № 11239 видана Комунальним підприємством КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» мають пріоритет та перевагу над доказами, які надав банк та нотаріус, не звернули уваги, що ці обставини також мають бути доведеними. Так, позивачі не надали суду жодного доказу, що Святошинська районна у м. Києві рада 28 січня 2002 року не видавала свідоцтва, в якому співвласниками квартири зазначені лише ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та що зазначеним органом було видане в цей день саме свідоцтво, яке посвідчує право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 - частина, ОСОБА_3 , - частина, ОСОБА_1 - частина, ОСОБА_2 - частина. Також, позивачами не надано суду жодного доказу, що довідка характеристика видана Комунальним підприємством КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 17 червня 2008 року у відповідності до якої квартира за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зазначеним органом не видавалась чи видавалась з іншим змістом (а.с. 177, т. 1). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачі не довели тих обставин, на які вони посилалися, як на підставу своїх вимог, а саме, що на момент укладення договору іпотеки вони були співвласниками квартири. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підстав до задоволення позову немає. Зазначені висновки відповідають обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою до залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 12 лютого 2024 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.