Постанова Львівський апеляційний суд № 452/2844/23

Справа № 452/2844/23 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С. Провадження № 22-ц/811/3195/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ільківа Миколи Миколайовича на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 09 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», - про стягнення страхового відшкодування,- В С Т А Н О В И В: В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», - про стягнення страхового відшкодування. Свої вимоги мотивував, тим, що 29 листопада 2020 року на автодорозі між с. Велика Озимина та смт. Дубляни Самбірського району Львівської області мала місце дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої водій автомобіля марки "AUDI", реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка від отриманих травм загинула на місці пригоди. Цивільно-правова відповідальність водія на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди була застрахована згідно полісу №АО2633150 у ТДВ "СК "Кредо". 08 вересня 2022р. на адресу страхової компанії була направлена заява про виплату страхового відшкодування для ОСОБА_1 - сина загиблої у ДТП, сума якого складала 240000грн, з яких 60000грн - моральна шкода, 180000грн - втрати на утримання; однак жодної відповіді позивачем не отримано; вже після повторного звернення, ТДВ "СК "Кредо" надіслали листа від 12.06.2023р., яким повідомили, що рішення щодо виплат страхового відшкодування буде прийнято після отримання Страховиком інформації про набрання рішенням у кримінальній справі законної сили. Позивач посилався на те, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відтак вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення щодо виплати страхового відшкодування. Таким чином, відмова ТДВ "СК "Кредо" у виплаті страхового відшкодування через відсутність вироку суду є необґрунтованою та такою, що порушує його права як потерпілого на отримання страхового відшкодування; просить рішенням суду стягнути із відповідача вищезазначені страхові виплати, а також понесені ним судові витрати на правову допомогу та штрафні санкції за прострочення 90-денного строку для прийняття рішення у страховій справі. Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 09 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» м. Запоріжжя пр. Моторобудівників, 34; ЄДРПОУ-13622789, у користь ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_1 як відшкодування моральної шкоди у розмірі 60000(шістдесят тисяч гривень грн.)гривень; страхове відшкодування витрат на утримання у розмірі 180000 (сто вісімдесят тисяч гривень)грн.; 8000 (вісім тисяч)гривень - витрат на правову допомогу, - ВСЬОГО: 248000(двісті сорок вісім тисяч) гривень. У решті частині позовних вимог стосовно пені, штрафних та інфляційних стягнень відмовлено. Стягнуто із Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» судовий збір у дохід держави на суму 2400 гривень. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Ільків Микола Миколайович. Вважає, що рішення суду в частині відмови в задоволенні позову прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Покликається на те, що встановивши наявність у діях відповідача порушення відповідних норм Закону щодо несвоєчасної виплати страхового відшкодування, суд необґрунтовано відмовив у належному позивачу праві одержання неустойки у виді пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, які з урахуванням положення п. 36.5 ст. 36 Закону належні останньому, а відтак оскаржуваним рішенням порушив права та законні інтереси позивача. Штрафні санкції відповідно до вимог вказаного Закону, передбачають виплату пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат із суми страхового відшкодування, що належить позивачеві, а дату слід вираховувати із 91 дня від одержання заяви про виплату страхового відшкодування, оскільки саме така дата є першим днем порушення зобов`язання. Звертає також увагу на те, що суд не врахував вимоги частини 3 статті 1193 ЦК України, відповідно до яких вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання. Відтак, оскільки предметом розгляду було відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, а також те, що однією із позовних вимог було стягнення відшкодування на утримання, для проведення виплати щодо якого наявність чи відсутність вини потерпілого не має правового значення, суд порушив вимоги ЦК України, які в силу норм ст. 2 Закону підлягали до застосування. Враховуючи те, що позивач звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування до відповідача своєчасно, дотримуючись добросовісної поведінки та виконуючи вимоги Закону, а відповідач вчасно не виплатив належне страхове відшкодування, виплату якого з урахуванням вимог Закону повинен був провести не пізніш як через 90 днів з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування, позивач має право на стягнення з останнього за прострочення виконання грошового зобов?язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми та пені. Надані стороною позивача розрахунки пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, узгоджуються із вимогами законодавства, і складені із врахування відповідних розмірів облікової ставки НБУ та індексу інфляції у відповідний період. Просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні пені, трьох процентів річних, інфляційних витрат та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду є стягнення суми, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду оскаржується в частині відмови у стягненні пені, трьох процентів річних, інфляційних витрат. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам. Відмовляючи в задоволенні позову в частині відмови у стягненні пені, трьох процентів річних, інфляційних витрат, суд першої інстанції виходив з того, що листом від 12 червня 2023 року №1303 ТДВ «СК «Кредо» повідомило позивача про припинення перебігу строку для прийняття страховиком рішення щодо виплати позивачу страхового відшкодування до дати набрання рішенням у такій справі/провадженні законної сили та повідомлення про даний факт страховика, як це передбачено п.36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Станом на дату ухвалення рішення у цій справі відомості щодо результату розгляду кримінальної справи за фактом ДТП у матеріалах справи відсутні, питання про виплату позивачу страхового відшкодування вирішується даним рішенням. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Матеріалами справи та судом встановлено, що 29 листопада 2020 року о 18.10год на автодорозі між с. Велика Озимина та смт. Дубляни Самбірського району Львівської області, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «AUDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , котра від отриманих тілесних ушкоджень померла на місці. Відповідальність водія транспортного засобу - автомобіля марки «AUDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована згідно полісу № АО2633150 у ТДВ «СК Кредо». За фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди 29 листопада 2020 року зареєстровано кримінальне провадження №1202010000000898 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Рішення у даному кримінальному провадженні (у формі вироку, ухвали суду чи постанови слідчого про закриття кримінального провадження) не прийнято, досудове розслідування триває. Доказів протилежного суду не надано. Факт смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3. підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ; із копії висновку експерта №161/20 від 30.11.2020р відомо, що смерть ОСОБА_3 наступила біля одної доби до проведення судово-медичної експертизи трупа від отриманих описаних у висновку тілесних ушкоджень, які утворились від дії твердих тупих предметів на задню поверхню гомілок, можливо від виступаючих частин автомобіля, з послідуючим закидом тіла на автомобіль і відкиненням та ударом до твердого покриття дороги, характерні для ДТП та перебувають у причинному зв`язку з настанням смерті. Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 22 травня 2019 року розірвано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , зареєстрований 03.05.2001р. у відділі реєстрації актів громадського стану Дрогобицького міського управління юстиції Львівської області. У свідоцтві про народження позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_6 його батьками зазначені ОСОБА_7 та ОСОБА_3 . Відтак, судом встановлено, що на момент смерті ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі не перебувала, її батьки померли, на утриманні перебував неповнолітній син ОСОБА_1 27 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ТДВ «СК «Кредо» із заявою про виплату страхового відшкодування у зв`язку із настанням страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу, застрахованого у відповідача; 8 вересня 2022 року представник ОСОБА_1 директор ТзОВ «ЮК «Центр авто виплат поліс» Шелепінський О.М., повторно звернувся до ТДВ «СК Кредо» із заявою про виплату страхового відшкодування в сумі 240000грн, до якої було долучено документи, що підтверджували право позивача на отримання страхових виплат; 29 травня 2023 року зі сторони позивача страховику було направлено запит про надання інформації щодо стану розгляду заяви про виплату страхового відшкодування від 08.09.2022р., а саме щодо прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування. 12 червня 2023 року за вих №1303 ТДВ «Страхова компанія «Кредо» надано відповідь про те, що відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг строку на прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Таким чином, оскільки на дату відповіді, розгляд кримінального провадження ще триває, а отже розгляд справи щодо виплати страхового відшкодування у зв`язку із смертю ОСОБА_3 зупинено. Із довідки №29 від 29.04.2022р., виданої ПТУ-інтернат професійної реабілітації учнів інвалідів м. Самбір вбачається, що ОСОБА_1 навчається у даному навчальному закладі на денній формі, період навчання з 01.09.2021р. по 30.06.2024р. Відповідно до довідки № 9273 2422 7640 1274 від 29.04.2022 року виданої Головним управлінням пенсійного фонду України у Львівській області, ОСОБА_1 отримував пенсію у разі втрати годувальника з травня 2021 року по квітень 2022 року у розмірі 2200-2300 гривень, та де державна допомога склала 26600 гривень. Згідно частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. При цьому, за змістом частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до вимог частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки та третіми особами, яким такий володілець завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця незалежно від його вини. Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого. Аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо). Отже, положення статей 1187, 1188 ЦК України є спеціальними щодо статті 1166 ЦК України, тому за загальним правилом перевага у вирішенні вказаного спору мала б надаватися спеціальним нормам. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13. Таким чином, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини, у тому числі якщо шкоду завдано смертю фізичної особи. Такі висновки відповідають практиці Верховного Суду висловленій у постановах від 05.12.2008, справа № 757/58802/16, від 10.01.2019, справа № 500/2095/15, від 10.07.2020 у справі № 554/858/19. Разом з тим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Зокрема, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування». Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо - транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» далі Закон № 1961-IV, вказаний Закон). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», його норми мають перевагу над нормами інших законів у цій сфері страхування. Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за цим законом є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону). Стаття 4 цього закону визначає суб`єктів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, зокрема до таких відносяться страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі. Згідно із статтею 6 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми, в порядку визначеному законом. Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. За змістом пункту 22.1 статті 22, статті 23 цього Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана із смертю потерпілого. Таким чином, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IVпорядку. Такий висновок послідовно підтриманий практикою касаційного суду, у якій наголошено, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, зокрема аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.09.2020, справа № 199/1100/19. З положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що цей Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України. Відповідно до ст. 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. Ця стаття також передбачає, що повинна містити заява, а також які документи додаються до такої. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Статтею 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик, приймаючи рішення про виплату страхового відшкодування, зобов`язаний виплатити його в передбачений 90-денний строк з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування (п. 36.2 цієї статті). Відповідно до п. 36.1 ст. 36 вказаного Закону страховик, керуючись нормами Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» із заявою про здійснення страхового відшкодування 27 грудня 2021 року. Обов`язок по прийняттю відповідного рішення та здійсненню страхової виплати виник у відповідача, після спливу 90 днів з дня подання вказаної заяви. Поряд з цим, отримавши інформацію про дорожньо-транспортну пригоду та відповідну заяву, страховик не вчинив дій, передбачених статтею 34 Закону №1961-ІV, тобто не оспорюючи обставини страхового випадку і заявлені позивачем вимоги про відшкодування шкоди, рішення про здійснення страхового відшкодування не прийняв, як і не прийняв рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Натомість, страховик очікував документального підтвердження вини особи (рішення суду, яке набрало законної сили за результатом розгляду кримінальної справи). Колегія суддів приходить до висновку, що наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні, тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду, що відповідає викладеному у постанові Верховного Суду у справі № 345/3335/17 від 03.06.2020, який зводиться до того, що порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними. Особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Оскільки право у позивача на виплату йому сум страхових відшкодувань виникло 08.09.2022 року, і таку виплату відповідачу необхідно було здійснити до 08.12.2022, чого зроблено не було, колегія суддів погоджується з тим, що Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» не виконало свої зобов`язання своєчасно. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Згідно із положеннями статті 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Зважаючи на те, що судом встановлено право позивача на отримання виплати страхового відшкодування і невиконання такого відповідачем у визначений законом строк, колегія суддів вважає, що позивачі мають право на стягнення пені, у зв`язку з простроченням виплати страхового відшкодування. У постанові від 16 травня 2018 року, справа № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Крім цього, у постанові від 20 червня 2018 року, справа № 308/3162/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що до правовідносин щодо невиплати страхового відшкодування потерпілій особі застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України. Враховуючи наведене, відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та частиною другою статті 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов`язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах. Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення індексу інфляції та 3 % річних. Беззаперечно встановивши, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача виникло право і на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України Як вбачається із розрахунку наданого стороною позивача, представник просить стягнути з відповідача за період з 07.12.2022 по 06.07.2023 становить: 84624,54 грн, з яких: пеня 69698,63 грн, відсотки річні - 4181,92 грн, інфляційні втрати - 10743.99 грн. Враховуючи наведене, позовна вимога стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» на користь позивача пені з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 07.12.2022 по 06.07.2023 є підставною і така підлягає до задоволення. Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин,що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382-384, 389 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ільківа Миколи Миколайовича - задовольнити. Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 09 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо», - про стягнення страхового відшкодування в частині відмови в задоволенні позову скасувати та постановити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 в частині стягнення стягненні пені, трьох процентів річних, інфляційних витрат - задовольнити. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» (код ЄДРПОУ 13622789) на користь ОСОБА_1 (РНОКП; НОМЕР_7 ) пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 69698 (шістдесят дев?ять тисяч шістсот дев?яносто вісім) гривень 63 копійок, три відсотки річних у розмірі 4181 (чотири тисячі сто вісімдесят одну) гривень 92 копійок, інфляційні втрати у розмірі 10743 (десять тисяч сімсот сорок три) гривні 99 копійок, а всього разом - 84624 (вісімдесят чотири тисячі шістсот двадцять чотири) гривні 54 копійок. В решті рішення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 05.02.2024 року. Головуючий: Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.