Постанова Київський апеляційний суд № 761/18565/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 лютого 2024 року м. Київ Унікальний номер справи № 761/18565/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2300/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Ратнікової В.М., Ящук Т.І., за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2023 року, постановлену під головуванням судді Савицького О.А., по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія «Альянс-Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконуючий обов`язки президента Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтова компанія «Альянс-Україна» Чумак Олег Петрович, про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - в с т а н о в и в : У травні 2023 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив: - скасувати наказ ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» № 3-ОС від 14 березня 2023 року про його звільнення з посади президента ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна»; - поновити його на посаді президента ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна»; - стягнути з ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 13 вересня 2019 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду президента ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» № 29 від 09 вересня 2019 року. 14 березня 2023 року був виданий наказ ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» № 3-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади президента ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» з 15 березня 2023 року на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Підставою видачі наказу про звільнення є протокол № 01-03/2023 засідання наглядової ради ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» від 14 березня 2023 року та протокол № 02-03/2023 засідання наглядової ради ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» від 14 березня 2023 року. Проте, як вказував позивач, загальні збори учасників ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» не приймали рішення про припинення повноважень президента ОСОБА_1 та щодо обрання наглядової ради товариства, встановлення винагороди членам наглядової ради товариства. Тому вважає своє звільнення незаконним (а.с. 1-3). Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2023 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконуючий обов`язки президента ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» Чумак О.П., про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - закрито (а.с. 145-147). Не погодившись з ухвалою районного суду, 04 жовтня 2023 року ОСОБА_1 направив до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу (а.с. 152-159). Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ухвала суду про закриття провадження у справі є незаконною і необґрунтованою, постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначав, що згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інформація про наглядову раду ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна», що підписала протокол № 01-03/2023 від 14 березня 2023 року та протокол № 02-03/2023 від 14 березня 2023 року, в реєстрі відсутня. Вказував, що єдиним органом управління ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» є загальні збори учасників, які рішення про обрання наглядової ради товариства та звільнення ОСОБА_1 з посади президента товариства не приймали. Тобто єдиним органом, який може звільнити позивача згідно з п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, є загальні збори учасників ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна». Посилався на те, що спірні правовідносини не пов`язані з корпоративними спорами ОСОБА_1 з учасниками ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна», що виключає розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства. У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» - адвокат Гудій В.В. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2023 року залишити без змін (а.с. 192-206). У судовому засіданні представник ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» - адвокат Руденко О.В. заперечував проти скарги і просив її відхилити. Інші особи, які беруть участь у справі, до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначену ними адресу та телефонограмами із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Повідомлення позивача ОСОБА_2 , третьої особи Чумак О.П. повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаних осіб до суду не надходили. Від імені представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 до суду надійшла заява (не підписана, та без застосування електронного цифрового підпису), в якій просив відкласти розгляд справи пославшись на наявну у нього підозру захворювання, проте доказів поважності причин неявки до клопотання не надано (а.с. 211-215, 218-227). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06). Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Колегія суддів погодилась з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб, зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ст. 16 ЦК України). У ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Статтею 1 та ч. 1 ст. 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено ст. 20 ГПК України, за змістом п. 3 ч. 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. У цій справі слід з`ясувати чи даний спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами, чи є трудовим спором та підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Так, предметом позову у цій справі є визнання незаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади президента ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна», поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно зі ст. 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. У ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. У ст. 21 КЗпП України вказано, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з дотриманням внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Підстави припинення трудового договору встановлено ст. 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - ст. 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - ст. 40, 41, 43, 43-1 цього Кодексу і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - ст. 45 цього Кодексу. Трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю. Підставою звільнення ОСОБА_1 , як президента ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна»,були зазначені Протокол № 01-03/2023 і Протокол № 02-03/2023 засідання Наглядової ради ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» від 14 березня 2023 року, та наказ про звільнення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (а.с. 12). Пунктом 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України передбачено, що крім підстав, передбачених ст. 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб. Встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді президента ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» за сумісництвом з 13 вересня 2019 року згідно з рішенням загальних зборів ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» та на підставі наказу № 4-ОС від 13 вересня 2019 року (а.с. 9). Відповідно до змісту частини першої статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Згідно із частиною третьою статті 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). За змістом статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені, або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. За змістом ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва. ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» є юридичною особою та діє на підставі Статуту, затвердженого Позачерговими загальними зборами ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» (протокол позачергових загальних зборів ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» від 04 жовтня 2021 року № 2021/10-04 та від 12 грудня 2022 року №01/12-2022) (а.с.39-51, 127-137). З наявної у матеріалах справи копії Статуту ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна», затвердженого загальними зборами учасників ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» від 04 жовтня 2021 року, вбачається, що органами управління товариства є: вищий орган управління - загальні збори учасників, виконавчий орган товариства - президент, посадовою особою товариства є президент (а.с. 127-137). Згідно копії нової редакції Статуту ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна», затвердженого позачерговими загальними зборами учасників ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» від 12 грудня 2022 року, до органів управління товариства відносяться: загальні збори товариства - вищий орган управління, наглядова рада - колегіальний виконавчий орган, президент товариства - одноособовий орган товариства, який здійснює вирішення питань, що пов`язані з поточним управлінням товариства, крім питань, що належать до компетенції наглядової ради та загальних зборів (а.с. 41-51). За положеннями п.п. 8.24.1 та п. 8.24.3 Статуту, до компетенції (повноважень) Наглядової ради товариства належать: вирішення всіх питань, що пов`язані з управлінням Товариства, крім питань, що належать до компетенції Загальних зборів Учасників; та, серед іншого, прийняття рішення щодо діяльності одноособового виконавчого органу Товариства - Президента Товариства, а саме: про дострокове припинення або зупинення повноважень, відкликання (звільнення тощо), відсторонення від виконання обов`язків, обрання нового одноособового Виконавчого органу Товариства - Президента Товариства, або призначення виконуючого обов`язки одноособового Виконавчого органу Товариства - Президента Товариства (а.с. 46). Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався незаконність його звільнення у зв`язку з тим, що на його думку, Наглядова рада ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» не мала повноважень приймати рішення про звільнення Президента Товариства (одноосібного виконавчого органу), оскільки єдиним органом управління товариства є загальні збори. За змістом Протоколу № 01-03/2023 і Протоколу № 02-03/2023 засідання Наглядової ради ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» від 14 березня 2023 року, наглядовою радою Товариства на підставі п. 8.24.1 та п. 8.24.3 достроково припинено з 14 березня 2023 року повноваження ОСОБА_1 , як президента ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» на підставі ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України,звільнено з посади президента Товариства на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (а.с. 53-60). Таким чином, позивач оскаржує законність дій органу управління ТОВ «Нафтова компанія «Альянс-Україна» (Наглядової Ради) з такого припинення повноважень (звільнення). Корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту, визначеного статтею 13 Конституції України, зокрема, у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. У мотивувальній частині Рішення № 1-рп/2010 Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. За змістом положень частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права. У п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України наголошено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за п. 5 ст. 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою), передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення. Тому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для визначення юрисдикції суду для розгляду ініційованого звільненим з посади керівником юридичної особи (її виконавчого органу) спору з цією юридичною особою, її власником (органом, уповноваженим здійснювати від імені власника управління такою особою) про законність звільнення цього керівника (припинення його повноважень або усунення від посади), слід враховувати таке: за правилами цивільного судочинства потрібно розглядати спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України). До юрисдикції господарського суду належать спори, в яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч. 3 ст. 99 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення). Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та робила правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами. Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/10984/14-ц (провадження № 14-351цс19), від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19), від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (провадження № 12-100гс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19), від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20), від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (провадження № 14-113цс22). Тобто, у практиці суду касаційної інстанції сформувався сталий підхід до того, що спори про звільнення керівника юридичної особи (її виконавчого органу) на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України внаслідок припинення його повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України є корпоративними та підлягають розгляду в порядку господарського судочинства (постанова Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі № 345/499/23 (провадження № 61-8912св23)). Таким чином, спір у цій справі належить розглядати за правилами господарського судочинства. Ураховуючи викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для закриття провадження в даній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Інші доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують, а тому колегія суддів їх відхилила. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 вересня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 08 лютого 2024 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець В.М. Ратнікова Т.І. Ящук