Постанова 4857 № 380/16278/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/16278/22 пров. № А/857/20535/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Матковська З.М. секретар судового засідання Слободян І.М. за участю представників: позивача Мигаль Х.О. представника апелянтів Слиш Г.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року (головуючий суддя Москаль Р.М., м.Львів, проголошено 16:08:51) у справі № 380/16278/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської обласної прокуратури треті особи: керівник Київської обласної прокуратури, Генеральний прокурор про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,- В С Т А Н О В И В: 10.11.2022 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Київської обласної прокуратури, в якому просив стягнути середній заробіток без утримання податків й інших обов`язкових платежів за весь час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2021 у справі № 380/6662/20 про поновлення ОСОБА_1 на роботі за період з 16.10.2020 по 04.10.2022 року в розмірі 946643,22 грн. Позов обгрунтовує тим, що середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, та з цих причин є заробітною платою. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судових рішень про поновлення на посаді у справі №380/6662/20 в сумі 946643 (дев`ятсот сорок шість тисяч шістсот сорок три) гривень 22 коп. (до утримання податків та інших обов`язкових платежів). Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Офіс Генерального прокурора подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_1 не погодившись з наказом про поновлення, оскаржував його в суді, що свідчить про відсутність вини Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури у затримці виконання рішення суду у справі № 380/6662/20. Вважає, що порушень вимог статті 236 КЗпП України з боку Офісу Генерального прокурора не вбачається, а відтак відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на роботі. Крім того, суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив про те, що «не зменшує середній заробіток в сумі 946643,22 грн. на суму доходу, яку позивач отримав за період затримки виконання рішення суду в якості оплати праці за час проходження служби в ТУ ДБР у м. Львові (хоча висновок касаційного суду щодо застосування норм КЗпП в цього питання видається суду таким, що в кінцевому результаті не забезпечує баланс інтересів незаконно звільненого працівника та роботодавця). В такому судовому рішенні відсутні мотиви з яких виходив суд першої інстанції відхиляючи аргумент Офісу Генерального прокурора про необхідність врахування заробітку за місцем нової роботи позивача. Разом з тим, апелянт вважає не співмірною суму витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Крім того, оскаржила судове рішення і Київська обласна прокуратура. Свою апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що в обласної прокуратури були відсутні повноваження на скасування наказу Генерального прокурора України від 27.07.2020 № 195к та відповідно поновлення позивача на посаді заступника прокурора Київської області. Вважає, що об`єктивно не мала можливості виконати судове рішення, в силу відсутності повноважень на його виконання, та як наслідок не може відповідати за невиконання чи невчасне виконання судового рішення у зазначеній справі, у зв`язку з чим судове рішення від 18.09.2023, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнуто з обласної прокуратури середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді у справі № 380/6662/20 в сумі 946643,22 грн, є незаконним. Разом з тим, апелянт вважає не співмірною суму витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Представником позивача подано відзив на апеляційні скарги. Мотивація відзивів фактично підтверджена мотивами, викладеними в адміністративному позові. Представник позивача заперечує доводи апеляційної скарги. Вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення. Представник відповідачів в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Львівський окружний адміністративний суд 15.10.2020 прийняв рішення у справі № 380/6662/20, яким задовольнив повністю позов ОСОБА_1 до П`ятнадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Венедіктової Ірини Валентинівни, керівника Київської обласної прокуратури, Київської обласної прокуратури про визнання протиправними і скасування рішень, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, серед іншого: визнав протиправним та скасував наказ Генерального прокурора №195к від 27.07.2020, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника прокурора Київської області та з органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 03.08.2020; поновив ОСОБА_1 в Київській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Київської області та в органах прокуратури з 04.08.2020; стягнув з Київської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 04.08.2020 по 15.10.2020 в розмірі 96945,39 грн. без урахування податків, зборів та обов`язкових відрахувань; допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в Київській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Київської області та в органах прокуратури з 04.08.2020. Відповідно до наказу Генерального прокурора від 03.09.2020 №410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» перейменовано без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань юридичну особу «Прокуратура Київської області» на «Київська обласна прокуратура», цей наказ набирає чинності з дня початку роботи обласних прокуратур відповідно до рішення Генерального прокурора, прийнятого в порядку, визначеному п.4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ. Наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 №414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фактично мала місце лише зміна назви юридичної особи (а не реорганізація), і ця зміна була здійснена після звільнення ОСОБА_1 з посади. За заявою позивача Львівський окружний адміністративний суд 15.10.2020 видав виконавчий лист №380/6662/20, відповідно до якого слід «поновити ОСОБА_1 в Київській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Київської області та в органах прокуратури з 04.08.2020. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в Київській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Київської області та в органах прокуратури з 04.08.2020.». 19.10.2020 в Київській обласній прокуратурі було зареєстровано заяву ОСОБА_2 від 16.10.2020 про поновлення на посаді на підставі рішення Львівського ОАС у справі №380/6662/20 на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Київської області. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 у справі №380/6662/20 суд виправив у виконавчому листі №380/6662/20 помилку, допущену при його оформленні, зазначивши вважати вірним найменування боржника «керівник Київської обласної прокуратури». Суд обґрунтував це судове рішення тим, що наказом Генерального прокурора від 08.09.2020 №414, 11.09.2020 визначено днем початку роботи обласних прокуратур. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фактично мала місце лише зміна назви юридичної особи Прокуратури Київської області на Київську обласну прокуратуру, і така зміна була здійснена після звільнення позивача з посади. Відповідно до п. 8 ч.1 ст.39 Закону України «Про прокуратуру», адміністративними посадами в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах (крім посад, зазначених у частині третій цієї статті) є посади, зокрема заступника керівника обласної прокуратури. Відповідно до абз.3 пп.6 п.22 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», установлено, що тимчасово, до 1 вересня 2021 року, призначення на адміністративні посади, передбачені пунктами 7-15 частини першої статті 39 Закону України "Про прокуратуру", здійснюється керівником обласної прокуратури - щодо адміністративних посад прокурорів у відповідній обласній прокуратурі та в окружних прокуратурах, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. Відтак, належним боржником у виконавчому листі №380/6662/20 від 15.10.2020 про поновлення ОСОБА_1 в Київській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді заступника прокурора Київської області та в органах прокуратури з 04.08.2020, є керівник Київської обласної прокуратури. Представник позивача звертався до Київської обласної прокуратури з пропозиціями добровільного виконання рішення Львівського окружного адміністрвтиного суду від 09.11.2020 та 26.11.2020. Київська обласна прокуратура на пропозиції добровільно виконати рішення суду відповіла листами про необхідність роз`яснення змісту судового рішення, а також про факт звернення із відповідною заявою про роз`яснення рішення суду. Крім того, 08.12.2020 суд відмовив у задоволенні заяви керівника Київської обласної прокуратури про роз`яснення рішення суду у справі №380/6662/20 від 15.10.2020. 16.11.2020 державний виконавець Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрив виконавче провадження щодо примусового виконання судового рішення на підставі виконавчого листа №380/6662/20 (виконавче провадження № 63630018). На виконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2020 (справа №380/6662/20) у цьому виконавчому провадженні державний виконавець 04.12.2020 виніс постанову про зміну реєстраційних даних у виконавчому провадженні в частині, що стосується боржника (боржник Київська обласна прокуратура). Державний виконавець скерував на адресу Київської обласної прокуратури вимогу про виконання рішення суду №380/6662/20 у виконавчому провадженні №63630018. За невиконання рішення суду №380/6662/20 без поважних причин державний виконавець наклав на Київську обласну прокуратуру штраф. 01.02.2021 Київська обласна прокуратура у відповідь на адвокатський запит представника ОСОБА_1 від 26.01.2021 щодо виконання рішення суду повідомила, що наказом Генерального прокурора від 12.01.2021 №7к скасовано наказ від 27.07.2020 №195к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Київської області та з органів прокуратури та поновлено на вказаній посаді з 4 серпня 2020 року. Запис у трудову книжку про поновлення ОСОБА_1 на посаді на підставі наказу №7к від 12.01.2021 не вносився, зміни в штатний розпис не вносилися. ОСОБА_1 вважав наказ №7к від 12.01.2021 незаконним, оскільки: Генеральний прокурор не був уповноважений на виконання рішення суду та вимоги державного виконавця, оскільки в той період не мав повноважень на прийняття таких кадрових рішень, а такі повноваження мав боржник за виданим судом виконавчим листом - керівник Київської обласної прокуратури; цей наказ суперечив резолютивній частині рішення суду, оскільки позивача поновлено не в Київській обласній прокуратурі, а на посаді у прокуратурі Київської області, якої на той момент не було в штатному розписі; Генеральний прокурор, уповноважений законом на затвердження штатного розпису Київської обласної прокуратури, не вніс змін в штатний розпис органу прокуратури щодо введення в штат посади «заступника прокурора Київської області», така була відсутня в штатному розписі як на час видання наказу, так і після його видання; все це вказувало на неможливість приступити до виконання обов`язків на підставі описаного наказу, оскільки посадових обов`язків просто не було визначено, як і посади в штаті, що свідчило про фактичне невиконання судового рішення про поновлення на роботі. З наведених вище мотивів ОСОБА_1 оскаржив наказ Генерального прокурора від 12.01.2021 №7к до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 у справі №380/3344/21 позов ОСОБА_1 задоволено повністю, наказ Генерального прокурора від №7к визнано протиправним з моменту прийняття та скасовано з підстав видання неуповноваженим суб`єктом владних повноважень всупереч резолютивній частині судового рішення про поновлення на роботі на відповідній посаді. 10.05.2022 Восьмий апеляційний адміністративний суд залишив це рішення без змін. В період з 17.03.2021 по 11.10.2022 ОСОБА_1 проходив службу в Державному бюро розслідувань на посаді начальницького складу у Територіальному управлінні у м. Львові. Керівник Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора звертався до Вищої ради правосуддя про порушенням позивачем вимог щодо несумісності з тих мотивів, що наказом Генерального прокурора № 7 від 12.01.2021 ОСОБА_1 було поновлено на посаді прокурора на виконання рішення у справі 380/6662/20, проте він з 16.03.2021 призначений на посаду начальника другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові. На думку заявника ця обставина свідчить про порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції» та ч. 1 ст. 18 Закону України «Про прокуратуру». За результатом розгляду описаної заяви Вища рада правосуддя 23.12.2021 прийняла рішення № 2360/0/15-21 «Про визнання відсутності порушення ОСОБА_1 вимог щодо несумісності», що містить такі висновки: «Вища рада правосуддя доходить висновку, що матеріалами перевірки не підтверджено, що ОСОБА_1 як на час подання заяви про несумісність, так і на цей час мав та має статус прокурора, оскільки процедура належного виконання рішення суду (яке на підставі пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає негайному виконанню) в частині поновлення ОСОБА_1 в Київській обласній прокуратурі завершена не була) […] Отже, беручи до уваги, що процедура виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді не була завершена, Вища рада правосуддя вважає, що призначення ОСОБА_1 на підставі наказу директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, від 16 березня 2021 року № 133-о/с/ДСК на посаду начальника Другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Луцьку) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, не свідчить про порушення ним вимог щодо несумісності, оскільки його не було поновлено в органах прокуратури, а отже, він не є прокурором […] З огляду на зазначене Вища рада правосуддя, керуючись статтями 3, 41 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», пунктом 11.7 Регламенту Вищої ради правосуддя, вирішила: визнати відсутність порушення ОСОБА_1 вимог щодо несумісності.». 20.05.2021 Восьмий апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду у справі №380/6662/20 в частині, що стосувалася поновлення, та прийняв нове - поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Київської області з 04.05.2020, в іншій частині залишив рішення без змін. 15.09.2022 представник ОСОБА_1 звернулася до начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора про врегулювання ситуації щодо поновлення позивача на посаді та виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2021 (з урахуванням судових рішень у справі №380/3344/21), оскільки при позитивному вирішенні питання про поновлення на посаді ОСОБА_1 слід звільнитися з органів Державного бюро розслідувань. 05.10.2022 начальник Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора скерував адвокату Х.Мигаль повідомлення про те, що Генеральний прокурор видав наказ №113к від 05.10.2022 про внесення змін до наказу від 12.01.2021 №7к, поновив ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Київської області з 04.08.2020. ОСОБА_1 звільнився зі служби в ДБР та прибув до Київської обласної прокуратури, в трудову книжку внесено запис про поновлення на посаді заступника прокурора Київської області на підставі наказу №7к від 12.01.2021 зі змінами, внесеними наказом №113к від 05.10.2022. 23.06.2023 Верховний Суд прийняв постанову у справі № 380/3344/21, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції з тих мотивів, що питання законності наказу №7к від 12.01.2021, відновлення статусу прокурора та призначення на адміністративну посаду стосується виконання рішення суду від 15.10.2020 у справі №380/6662/20 та можуть бути розглянуті в межах цієї справи в порядку ст. 383 КАС України (визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду), тому не можуть розглядатися в порядку позовного провадження. Вважаючи, що відповідач затримав виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/6662/20 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, позивач звернувся з позовом до суду першої інстанції. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право відповідно до вимог статті 236 Кодексу законів про працю України на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до статті 129-1 Конституцій України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. За статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. У аспекті доводів апеляційних скарг необхідно зазначити, що Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання. Так, зокрема, у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника. Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі. У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків. Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд вказує, що спір між сторонами зводиться до різної правової оцінки наказів Генерального прокурора від 12.01.2021 №7к та №113к від 05.10.2022 в контексті фактичного виконання рішення суду у справі №380/6662/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді внаслідок скасування судом протиправного наказу про звільнення позивача з органів прокуратури. Позивач стверджує, що фактично рішення суду виконане лише 05.10.2022, коли було видано наказ №113к, а відповідач зазначає, що таке виконане 12.01.2021 шляхом видачі Генеральним прокурором наказу №7к, а надалі ОСОБА_1 ухилявся від виходу на службу. Проте, колегія суддів зазначає, що рішення №380/6662/20 від 15.10.2020 в силу норми пункту 3 частини першої статті 371 КАС України підлягало до негайного виконання Київською обласною прокуратурою, оскільки: цей орган мав статус відповідача у справі, а також статус боржника у виданому судом виконавчому листі №380/6662/20 з урахуванням ухвали від 04.11.2020 про виправлення помилки, допущеної при його оформленні; цей орган мав статус боржника у відкритому з метою примусового виконання рішення суду №380/6662/20 виконавчому провадженні ВП №63630018; в силу положень абзацу 3 пп. 6 п. 22 Розділу 11 Закону України № 113-ІХ від 19.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури», починаючи з 11.09.2020 (день початку роботи обласної прокуратури) до 1 вересня 2021 року призначення на адміністративні посади, передбачені пунктами 7-15 частини першої статті 39 Закону України "Про прокуратуру", здійснюється керівником обласної прокуратури - щодо адміністративних посад прокурорів у відповідній обласній прокуратурі та в окружних прокуратурах, які розташовані у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. Оскільки керівник Київської обласної прокуратури в період до 01.09.2021 такого рішення не прийняв, то рішення суду №380/6662/20 залишалося невиконаним. Водночас, видання Генеральним прокурором наказу №7к від 12.01.2021 не свідчить про виконання рішення суду №380/6662/20, оскільки він на той момент не мав відповідних повноважень та не був боржником за виданим судом виконавчим листом. Окрім того, з 01.09.2021 поновлено повноваження Генерального прокурора призначати заступника керівника обласної прокуратури. Разом з тим, Генеральний прокурор вирішив питання щодо виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді лише 05.10.2022, коли на виконання постанов Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2021 у справі №380/662/20 та від 10.05.2022 у справі №380/3344/21 видав наказ №113к від 05.10.2022. Колегія суддів також враховує, що Вища рада правосуддя прийняла рішення №2360/0/15-21 від 23.12.2021 «Про визнання відсутності порушення ОСОБА_1 вимог щодо несумісності», в якому констатувала, що станом на 23.12.2021 ОСОБА_1 процедура виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді не була завершена, його не було поновлено в органах прокуратури, а отже, він не є прокурором. Отже, період з 16.10.2020 по 04.10.2022 є періодом затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі. На підставі статті 236 КЗпП за цей період незаконно звільненому працівнику роботодавець (Київська обласна прокуратура) на підставі рішення суду повинен виплатити середній заробіток. Відповідно до довідки №21ф-204 від 05.12.2022 середньоденний заробіток ОСОБА_1 за два місяці до дати звільнення становить 1900,89 грн. (до утримання податків та інших обов`язкових платежів). Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за період затримки виконання рішення суду з 16.10.2022 по 04.10.2022 становить 946643,22 грн. (1900,89 грн./р.д.*498р.д.). Щодо доводів апелянтів, що сума заявлених витрат є неспівмірною з складністю виконаної роботи адвокатом та часом витраченим на виконання таких робіт, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч.ч.1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт; витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19). Апеляційний суд зазначає, що позивач надав суду належні та достатні докази того, що розмір його витрат на професійну правничу допомогу становить 15000 грн. Враховуючи значний обсяг та кількість заяв по суті спору (позов, відповідь на відзив, відповідь на пояснення третьої особи, численні додаткові пояснення з процесуальних питань, що виникали під час розгляду справи по суті, витрачено 23 години), а також участь адвоката в суді першої інстанції у чотирьох судових засіданнях в режимі відеоконференції, колегія суддів вважає розмір витрат на правову допомогу співмірним зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову. А тому, з огляду на обсяг наданих адвокатами послуг, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 15000,00 грн. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись 241, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 380/16278/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко З. М. Матковська Повне судове рішення складено 05 лютого 2024 року.