Постанова 4855 № 640/18070/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18070/21 Суддя (судді) першої інстанції: К.О. Пляшкова ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2026 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: cудді-доповідача: Терези Ю.О., cуддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Офісу Генерального прокурора, до апеляційної скарги якого приєдналася Київська міська прокуратура, на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури про стягнення неотриманої частини заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку, ВСТАНОВИЛА: Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - Відповідач-1), Київської міської прокуратури (далі - Відповідач-2), у якому просила: - стягнути з Офісу Генерального прокурора як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури на користь ОСОБА_1 суму неотриманої частини заробітної плати у розмірі 320 400,00 грн.; - стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 невиплачену вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку у розмірі 32 000,00 грн., а також середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги з 12.03.2021 року по день винесення рішення судом. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.06.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. 03.02.2025 на виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 13.12.2020 № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», справа надійшла до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 позов задоволено частково: - стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 22633,26 грн (двадцять дві тисячі шістсот тридцять три гривні 26 коп.); - стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги з 13 березня 2021 року по 03 листопада 2025 року в розмірі 136591,60 грн (сто тридцять шість тисяч п`ятсот дев`яносто одна гривня 60 коп.); - у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; - стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 коп.). Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, посилаючись на постанову Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, керувався тим, що ч. 5 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) та ч. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. У такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень ст. 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Крім того, оскільки при звільненні Позивачу не була виплачена вихідна допомога, суд, керуючись ст. 117 КЗпП України, дійшов висновку, що Позивач має право на одержання середньомісячного заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги. Ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, посилаючись на постанову Верховного Суду від 14.07.2022 у справі у № 160/13767/20, керувався тим, що умови переведення прокурорів, процедура проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації визначаються Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX (далі - Закон № 113-ІХ). Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ІІ Закону № 113-IX на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови № 505, яка була чинною у спірному періоді. Оскільки вказаною нормою запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації, прирівняння посадового окладу Позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення її на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Позивача і відзиву на неї Відповідача-1 Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Позивач подала апеляційну скаргу, у якій просить: - скасувати рішення суду першої інстанції; - стягнути з Відповідача-2 на користь Позивача суму неотриманої частини заробітної плати у розмірі 296 400,00 грн.; - стягнути з Відповідача-2 на користь Позивача невиплачену вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку а розмірі 22 633,26 грн., а також середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку; - стягнути з Відповідача-2 на користь Позивача вимушені витрати на правничу допомогу в сумі 14 800 грн. В апеляційній скарзі Позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим і суперечить законодавству, а саме: - рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 визнано неконституційним друге речення абз. 3 п. 3 розділу ІІ Закону № 113-ІХ; - рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 визнано неконституційним положення п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; - нарахування і виплата Позивачу заробітної плати на підставі підзаконного нормативного акту, а не на підставі ст. 81 Закону № 1697-VII, є дискримінаційними; - стягнута сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 136 591,60 грн. є недостатньою, зважаючи на значний період затримки; - суд безпідставно зменшив розмір витрат на правничу допомогу до 4000 грн. Відповідач-1 подав відзив на апеляційну скаргу Позивача, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення з таких підстав: - рішення Конституційного Суду України не мають ретроспективної дії та змінюють законодавче регулювання тільки на майбутнє, тому рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 не змінює регулювання спірних правовідносин; - Позивач не навела обґрунтованих доводів щодо розміру середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомогу і неправильності рішення суду першої інстанції у цій частині; - Позивачем не доведено обґрунтованість витрат на правову допомогу у розмірі 14800 грн.; - в апеляційній скарзі Позивач просить стягнути неотриману частину заробітної плати не з Відповідача-1, як було зазначено у позовній заяві, а з Відповідача-2, що є зміною предмету і розміру позовних вимог, тому неприпустиме на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідач-2 відзив на апеляційну скаргу Позивача не подав. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Відповідача-1 Частково не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Позивача відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а саме: - висновки суду першої інстанції щодо протиправної бездіяльності Відповідача-2 в частині ненарахування та невиплати Позивачу вихідної допомоги при звільненні є помилковими, оскільки Законом № 1697-VII не передбачено виплату прокурорам вихідної допомоги при звільненні із займаної посади у зв`язку з проведенням реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури; - стягнення з Відповідача-2 середнього заробітку за час затримки виплати Позивачу вихідної допомоги при звільненні є безпідставним, оскільки на момент звільнення Позивача не було судового рішення, яким встановлено протиправність дій Відповідача-2 в частині невиплати Позивачу вихідної допомоги; - розмір стягнутих на користь Позивача витрат на правничу допомогу є необґрунтованим. Позивач правом на подання відзиву не скористалася. Короткий зміст вимог заяви Відповідача-2 про приєднання до апеляційної скарги Відповідача-1 Відповідач-2 подав заяву про приєднання до апеляційної скарги Відповідача-1 в порядку ст. 302 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), підтримавши вимоги вказаної апеляційної скарги. Отже, доводи і вимоги апеляційної скарги аналогічні апеляційній скарзі Відповідача-1. Рух справи в суді апеляційної інстанції 03.12.2025 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення суду першої інстанції, встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу, витребувано матеріали справи № 640/18070/21 з Луганського окружного адміністративного суду. 28.01.2026 ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції, встановлено строк для подання відповідачами відзивів на апеляційну скаргу, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 17.02.2026. 22.04.2026 на підставі розпорядження керівника апарату суду № 4090 здійснено повторний автоматизований розподіл судових справ, що перебували у провадження судді Мельничука В.П. Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2026 суддею-доповідачем визначено суддю Терезу Ю.О. Ухвалою від 27.04.2026 справу прийнято до провадження новим складом колегії суддів. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, перевірені судом апеляційної інстанції Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, Позивач в період з 12.06.2017 по 12.03.2021 працювала на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 міста Києва, що підтверджено записами у трудовій книжці Позивача від 19 лютого 2007 року серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 29). Згідно з наказом Київської міської прокуратури від 22.02.2021 № 285к (т. 1 а.с. 22) Позивача звільнено з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 міста Києва та органів прокуратури, у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021 на підставі рішення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19.11.2020 №

48. На запит Позивача, разом з листом від 24.03.2021 № 27-98 вих.-21 (т. 1 а.с. 9-10), Відповідач-2 надав Позивачу Довідку про середньомісячну заробітну плату від 22.03.2021 № 21/134 (т. 1 а.с. 12), розрахункові листи за 2020 рік (т. 1 а.с. 13) і 2021 рік (т. 1 а.с. 14). Згідно з Довідкою про середньомісячну заробітну плату від 22.03.2021 № 21/134 (т. 1 а.с. 12) середньоденна заробітна плата Позивача становить 1160,68 грн., середньомісячна заробітна плата - 22633,26 грн. Відповідно до розрахункових листів за 2020 (т. 1 а.с. 13) і 2021 (т. 1 а.с. 14) встановлено, що посадовий оклад позивачки становив 5660,00 грн. Відповідно до розрахункового листа за 2021 рік у січні 2021 року Позивач перебувала на лікарняному, відпрацьовані Позивачем робочі дні відсутні; у лютому 2021 року Позивачем відпрацьовано 1 робочий день, за який їй виплачено заробітну плату в загальному розмірі 1160,68 грн, у тому числі: оплата за окладом - 297,89 грн, за виконання ОВР - 281,21 грн, за науковий ступінь - 14,89 грн, премія щомісячна - 485,71 грн, індексація з/п - 27,36 грн, за вислугу років - 53,62 грн. Листами від 24.03.2021 № 27-98 вих.-21 (т. 1 а.с. 9-10), від 15.04.2021 № 21-43 вих.21 (т. 1 а.с. 20-21), направленими у відповідь на запити Позивача, Відповідач-2 повідомив про відсутність підстав для виплати Позивачу вихідної допомоги у зв`язку із звільненням на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Наведені обставини сторонами не оспорені. Не погодившись з сумами нарахованих і виплачених їй виплат, Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом. Нормативне регулювання спірних правовідносин на момент їх виникнення Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Конституцією України, КЗпП України, Законом № 1697-VII, Законом № 113-ІХ, постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова № 505), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) у редакції на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон № 1697-VII. Відповідно до ч. 1 ст. 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ч. 2 ст. 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Відповідно до ч. 3 ст. 81 Закону №1697-VII (у її первинній редакції) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Відповідно до частини третьої статті 81 Закону №1697-VII (у редакції Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII) посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Підпунктом 5 п. 63 розділу І Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу доповнено, зокрема, пунктом 26, яким, серед іншого, визначено, що стаття 81 Закону № 1697-VII застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі цієї норми оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснювалася відповідно до Постанови №

505. Пунктами 1, 2, 6 Постанови № 505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці, серед іншого, установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці. Пунктом 9 «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 № 80-VIII установлено, що положення ч. 2 ст. 33, ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів і бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Аналогічні положення були закріплені у п. 11 «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 № 928-VIII. Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. 25.09.2019 (до ухвалення рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020, але після внесення конституційного подання щодо визнання неконституційними окремих положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України) набрав чинності Закон України від 19.09.2019 № 113-ІХ. Законом № 113-ІХ внесено ряд змін до законів України, зокрема до Закону України «Про прокуратуру» (щодо назв органів прокуратури, їх структури, чисельності, заробітної плати та інші). У розділі ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ започатковано реформу органів прокуратури, втілення якої передбачало, зокрема, атестуванням усіх прокурорів України на відповідність вимогам професійної компетентності, етики і доброчесності. Успішне проходження цієї атестації визначено умовою для переведення працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі та, опосередковано, для виплати заробітної плати у розмірі, визначеному у ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Так, відповідно до ч. 3, 4 ст. 81 Закону № 1697-VII (у редакції Закону № 113-ІХ) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. З 01.01.2021 посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, а з 01 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Дія цього пункту не поширюється на випадок, передбачений пп. 4 п. 21 цього розділу. Згідно із ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Оцінка висновків суду першої інстанції і доводів учасників справи Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Водночас колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, при вирішенні справи колегія суддів виходить з такого. Відмовляючи у задоволенні позову в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача-1 на користь Позивача неотриманої частини заробітної плати у розмірі 320 400,00 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність таких вимог і обґрунтував свій висновок такими доводами: - умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації визначаються Законом № 113-ІХ; - відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ІІ Закону № 113-IX на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови № 505, яка була чинною у спірному періоді; - оскільки вказаною нормою запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації, прирівняння посадового окладу Позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення її на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ. Задовольняючи позов в частині позовних вимог про стягнення вихідної допомоги і середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, суд першої інстанції, інстанції дійшов висновку про обґрунтованість таких вимог в частині стягнення вихідної допомоги у розмірі 22 633,26 грн. і середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги з 13.03.2021 по 03.11.2025 у розмірі 136 591,60 грн. Свій висновок суд першої інстанції обґрунтував такими доводами: - ч. 5 ст. 51 Закону № 1697-VII та ч. 4 ст. 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України; - питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора у такий виключний перелік не включено, а отже, не заборонено застосування положень ст. 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання; - оскільки вихідна допомога не була виплачена Позивачу при звільненні, Позивач, згідно із ст. 117 КЗпП України, має право на одержання середньомісячного заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги. Колегія суддів, дослідивши обставини і матеріали справи, погоджується з вказаними доводами суду першої інстанції. Оцінюючи доводи апеляційної скарги Позивача і заперечення проти таких доводів, наведені Відповідачем-1 у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з такого.

1. Щодо наслідків ухвалення Конституційним Судом України рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020. В апеляційній скарзі Позивач наголошує, що рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 (далі - Рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020) визнано неконституційним положення п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. На думку Позивача, при вирішенні цієї справи суд першої інстанції безпідставно проігнорував Рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020. Досліджуючи цей довід, колегія суддів зазначає, що 25.09.2019 (до ухвалення Рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020, але після внесення конституційного подання щодо визнання неконституційними окремих положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України) набрав чинності Закон № 113-ІХ. Відповідно до п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ на період реформи органів прокуратури (до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, тобто Постановою №

505. Верховний Суд сформував правову позицію стосовно застосування у подібних правовідносинах ч. 3 ст. 81 Закону № 1697-VII з урахуванням Рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020 щодо прокурорів, які не пройшли атестацію у період проведення заходів реформування прокуратури, запроваджених Законом № 113-ІХ, зокрема у постановах від 26.05.2022 у справі №540/1268/21, від 14.07.2022 у справі №240/1984/21, від 14.07.2022 у справі № 160/13767/20. У постанові від 14.07.2022 у справі № 160/13767/20 Верховний Суд зазначив, що правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати визначено спеціальним Законом № 113-ІХ, що набрав чинності 25.09.2019 і яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, правовий статус таких прокурорів, який вони мали до набрання чинності Законом № 113-ІХ, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Таким чином, правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону № 113-IX, здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Системний аналіз приписів Закону № 113-ІХ дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови № 505, яка була чинною в оспорюваний Позивачем період. Згідно з п.п. 1, 2, 6 Постанови № 505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці. Водночас ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, обласну прокуратуру, окружну прокуратуру, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ. Положеннями п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації, тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 540/1268/21, від 14.07.2022 у справі № 240/1984/21, від 19.06.2023 у справі № 420/7448/21, від 20.12.2023 у справі № 240/1235/21. Стосовно застосування урахуванням Рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020 до спірних правовідносин, Верховний Суд у наведених справах зазначив таке. Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому Рішенні (абзац одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом. Отже, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р (II)/2020 указує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, уключено в загальну систему правосуддя. Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20, від 13.10.2021 у справі № 560/4176/19, від 26.11.2021 у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ «Правосуддя», змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалося без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури. Таким чином, Рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020 стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. Застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі пов`язується з фактом переведення прокурорів (після їх атестації) на посади в «новоутворені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ). За висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, зі змісту якого випливає, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до Постанови №

505. Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Дії відповідачів щодо нарахування і виплати Позивачу заробітної плати у спірний період відповідали висновкам щодо застосування норм права, викладеним у наведених вище постановах Верховного Суду. Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин в частині обчислення розміру заробітної плати за спірний період положень Постанови № 505 є обґрунтованими і відповідають сталій позиції Верховного Суду з питань застосування норм права у аналогічних спірним правовідносинах.

2. Щодо наслідків ухвалення Конституційним Судом України рішення від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023. Стосовно посилання Позивача в апеляційній скарзі на висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 (далі - Рішення від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023), колегія суддів зауважує таке. Зважаючи, що позовна заява подана у червні 2021, наслідки ухвалення Рішення від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 не є підставою позову у цій справі. Водночас суд першої інстанції надав оцінку аргументам Позивача у частині посилання на це рішення. Тому, переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку також цьому доводу апеляційної скарги. Пункт 2 резолютивної частини Рішення від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 встановлює, що друге речення абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України і ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 указала, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення). Згідно з Рішенням від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023, визнане неконституційним друге речення абз. 3 п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX втратило чинність 13.09.2023. Водночас, спірні правовідносини щодо нарахування і виплати недоотриманої заробітної плати виникли до 13.09.2023. Нарахування Позивачу заробітної плати у період з 01.04.2020 до 12.03.2021 здійснено на підставі чинного на той момент законодавства. Незважаючи на те, що цей аргумент не був підставою адміністративного позову, суд першої інстанції надав йому оцінку і обґрунтовано відхилив як безпідставний.

3. Щодо незгоди Позивача з розміром стягнутого на її користь середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги. Позивач вважає, що стягнута сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 136 591,60 грн. є недостатньою, зважаючи на значний період затримки. У цьому контексті колегія суддів зазначає, що згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки при звільненні з посади прокурора та органів прокуратури вихідна допомога у розмірі 22633,26 грн., передбачена ч. 4 ст. 44 КЗпП України, Позивачу Київською міською прокуратурою не виплачена, Позивач має право на відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України. У пунктах 59-60 постанови Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20 зазначено, що «…задовольняючи позовні вимоги про стягнення / нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення / нарахування вихідної допомоги. Зважаючи на (численну і послідовну) правозастосовну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах (про яку написано вище), зокрема щодо можливості стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України одночасно із вихідною допомогою, колегія суддів погоджується з доводами Позивача про помилковість висновків суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову (щодо стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України)». Аналогічні висновки щодо необхідності стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку одночасно із стягненням вихідної допомоги Верховний Суд неодноразово викладав у постановах, зокрема від 20.02.2023 у справі № 240/9022/20, від 08.06.2023 № 580/1267/21, від 13.09.2023 у справі № 640/115/21. Отже, вимога Позивача про стягнення з Київської міської прокуратури на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно із стягненням вихідної допомоги є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а. Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що ст. 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, встановивши право Позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати. Період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплює проміжок часу з 13.03.2021 по 03.11.2025 включно, а тому цей період варто умовно поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19.07.2022) і після цього. Період з 13.03.2021 до 18.07.2022 включно регулюється нормами КЗпП України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження виплати строком у 6 місяців. Період з 19.07.2022 до 03.11.2025 включно регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. День звільнення Позивача - 12.03.2021 є останнім робочим днем, за який здійснюється нарахування та виплата заробітної плати, тому цей день не враховується судом для визначення кількості днів затримки у розрахунку при звільненні. Отже, загальна кількість робочих днів затримки за період з 13.03.2021 по 03.11.2025, за який підлягає виплаті середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, складає 473 робочих днів, а саме: - за період з 13.03.2021 по 18.07.2022 включно (весь період затримки розрахунку при звільненні до внесення змін щодо обмеження шістьма місяцями) - 340 робочих днів; - за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 (період обмежений шістьма місяцями) - 133 робочі дні. Середньоденна заробітна плата Позивача становить 1160,68 грн. Відповідно, середній заробіток за весь час затримки з дня, наступного за днем звільнення Позивача, по день постановлення рішення суду у справі, в арифметичному обчисленні складає 549001,64 грн: - за період з 13.03.2021 по 18.07.2022 - 394631,20 грн (середньоденна заробітна плата 1160,68 грн. х 340 робочих днів); - за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 154370,44 грн (середньоденна заробітна плата 1160,68 грн. х 133 робочих дні). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст ст. 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (п. 81, п. 82 постанови). Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за ст. 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (п. 83, п. 84, п. 86 постанови). Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (п. 85 постанови). Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за ст. 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за ст. 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України». Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених Позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. У постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень ст. 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. У пунктах 105-106 постанови від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Великою Палатою сформульовано такий правий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців». Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 22.07.2021 у справі № 200/5764/20-а та від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20. Застосовуючи вищенаведені правові позиції Верховного Суду для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі, колегія суддів враховує наступне. Згідно з розрахунковим листом Позивача за березень 2021 року Позивачу при звільненні з посади та органів прокуратури до виплати нараховано 68330,09 грн. При розгляді цієї справи судом також установлено право Позивача на отримання вихідної допомоги у розмірі 22633,26 грн. Отже, загальний розмір виплат, належних Позивачу при звільненні, складає 90963,35 грн. Розмір невиплаченої позивачці у день звільнення з посади та органів прокуратури суми вихідної допомоги 22633,26 грн по відношенню до всіх належних при звільненні виплат в загальному розмірі 90963,35 грн становить 24,88 % (22633,26 грн * 100 % / 90963,35 грн). Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума належного Позивачу середнього грошового забезпечення складає 136591,60 грн (549001,64 грн (середнє грошове забезпечення) * 24,88 % (відсоткове значення невиплаченої у день звільнення вихідної допомоги)). Також, визначаючи розмір середнього заробітку, колегія суддів враховує, що Позивач невідкладно після звільнення звернулася до Київської міської прокуратури із запитами від 18.03.2021 та 12.04.2021 про отримання інформації, у тому числі щодо причин невиплати вихідної допомоги, у відповідь на які отримала листи від 24.03.2021 № 27-98 вих.-21, від 12.04.2021 № 27-119 вих.-21, від 15.04.2021 № 21-43 вих-21, якими надано запитувану інформацію та скеровано довідку від 22.03.2021 № 21/134 та розрахункові листи по заробітній платі за 2017-2021 року. Після чого Позивачем з адвокатом укладено договір про надання правової допомоги від 12.05.2021. Представником Позивача 29.06.2021 подано до суду цей позов. Вказані обставини свідчать, що Позивачем не допущено зайвих зволікань та її дії чи бездіяльність не призвели до штучного збільшення періоду затримки виплати заборгованості, що минув з моменту порушення права позивачки і до моменту її звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що середній заробіток у розмірі 136591,60 грн є співмірним та відповідає критеріям, встановленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.201 у справі № 761/9584/15-ц.

4. Щодо незгоди Позивача з розміром стягнутого на її користь відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Позивач вважає безпідставним зменшення судом першої інстанції розміру витрат на правничу допомогу до 4000 грн. Обґрунтовуючи розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що стягуються на користь Позивача, суд першої інстанції належним чином дослідив документи, надані Позивачем на підтвердження заявленої до стягнення суми. Як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріалами справи підтверджено, що у Додатку 1 до договору про надання правової допомоги від 12 травня 2021 року Сторони встановили, що за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар: за правову експертизу проблематики, підготовку та подання позову про стягнення недотриманої заробітної плати у розмірі фіксованої суми 10000,00 грн; за участь у судовому засіданні у розмірі в гривневому еквіваленті, що становить 100 доларів США по курсу НБУ станом на день засідання; у випадку отримання позитивного рішення на користь Клієнта, задоволення позову та набрання рішенням суду законної сили, або укладання мирової угоди, чи добровільного виконання зобов`язань, Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 10 % від суми, стягнутої судом на користь Клієнта. Аналогічний за змістом договір про надання правової допомоги укладено сторонами 21 березня 2025 року, в якому конкретизовано, що Адвокат взяв на себе зобов`язання надати правову допомогу Клієнту щодо захисту його прав в адміністративних справах № 640/10243/21 та № 640/18070/21 в якості його представника в судових органах. Згідно з платіжною інструкцією від 26 березня 2025 року № 159055155 платником ОСОБА_1 на карту одержувача проведено списання коштів в сумі 4800,00 грн. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що згідно з умовами Додатку 1 до договору про надання правової допомоги від 12 травня 2021 року витрати Позивача на правову допомогу, надану адвокатом у цій справі на етапі її розгляду судом першої інстанції, складають 10000 грн., а обов`язок Позивача сплатити за надану правову допомогу 4800 грн. документально не підтверджено. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що відсутність підтвердження сплати Позивачем адвокату передбаченої Додатком 1 до договору про надання правової допомоги від 12 травня 2021 року суми у розмірі 10000 грн. не нівелює обов`язок Позивача щодо виконання взятих на себе зобов`язань з оплати гонорару. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про незначну складність цієї справи і вважає обґрунтованим часткове задоволення вимоги Позивача про відшкодування витрат на правову допомогу. Оцінюючи доводи апеляційної скарги Відповідача-1, колегія суддів виходить з такого.

1. В апеляційній скарзі Відповідач-1 стверджує, що на момент звільнення Позивача були відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги прокурору, звільненому з підстав та в порядку, що передбачені Законом № 1697-VII, а тому висновки суду першої інстанції у цій частині є помилковими. Колегія суддів відхиляє цей довід, оскільки суд першої інстанції надав правильну оцінку спірним правовідносинам у цій частині і обґрунтовано застосував норми ст. 44 КЗпП України. Відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, статей 42, 42-1, ч. 1-3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Згідно зі ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п.п. 1, 2 і 6 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом № 113-IX внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною 5 такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено ч. 5 такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; ч. 9 ст. 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». Внесені Законом № 113-IX зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Таким чином, ч. 5 ст. 51 Закону № 1697-VII та ч. 4 ст. 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. У такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень ст. 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.12.2023 у справі № 240/1235/21, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20, від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20, від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20, від 30.03.2021 у справі № 640/25354/19, від 31.03.2021 у справі № 320/2449/20, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20, від 27.05.2021 у справі № 380/4855/20, від 24.06.2021 у справі № 200/5390/20-а, від 22.07.2021 у справі № 300/2000/20, від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20, від 16.09.2021 у справі № 600/690/20-а, від 30.09.2021 у справі № 160/10949/20, від 29.09.2022 у справі № 260/188/21. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про право Позивача на одержання вихідної допомоги на підставі ст. 44 КЗпП України.

2. В апеляційній скарзі Відповідач-1 стверджує, що суд першої інстанції безпідставно задовольним позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на передчасність такої вимоги. Колегія суддів вважає такий довід апеляційної скарги безпідставним і таким що спростовується сталою позицією Верховного Суду в аналогічних спорах. Зокрема, у постанові від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20 Верховний Суд вказав, що у разу задоволення позовних вимог про стягнення вихідної допомоги одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення/нарахування вихідної допомоги. Зважаючи на численну і послідовну правозастосовну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості стягнення середнього заробітку на підставі ст. 117 КЗпП України одночасно із вихідною допомогою (зокрема, постанови від 20.12.2023 у справі № 240/1235/21, від 20.02.2023 у справі № 240/9022/20, від 08.06.2023 у справі № 580/1267/21, від 13.09.2023 у справі № 640/115/21), висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за період затримки виплати вихідної допомоги, відповідає нормам матеріального права і враховує правову позицію Верховного Суду в аналогічних спорах.

3. В апеляційній скарзі Відповідач-1 зазначає про безпідставність стягнення на користь Позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн. Оцінюючи доводи Відповідача-1 у цій частині, колегія суддів звертає увагу на таке. У додаткових поясненнях, поданих до суду через «Електронний суд» 28.03.2025, Позивачем заявлено клопотання про стягнення на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 14800,00 грн. На підтвердження розміру витрат надано: договір про надання правової допомоги від 12.05.2021, Додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 12.05.2021, договір про надання правової допомоги від 21.03.2025, платіжну інструкцію від 26.03.2025 № 159055155. Як правильно встановив суд першої інстанції, у Додатку 1 до договору про надання правової допомоги від 12.05.2021 сторони встановили, що за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар: за правову експертизу проблематики, підготовку та подання позову про стягнення недотриманої заробітної плати у розмірі фіксованої суми 10000,00 грн; за участь у судовому засіданні у розмірі в гривневому еквіваленті, що становить 100 доларів США по курсу НБУ станом на день засідання; у випадку отримання позитивного рішення на користь Клієнта, задоволення позову та набрання рішенням суду законної сили, або укладання мирової угоди, чи добровільного виконання зобов`язань, Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 10 % від суми, стягнутої судом на користь Клієнта. Дослідивши зміст вказаних документів, колегія суддів звертає увагу, що умовами договорів і додатку не передбачено складання акту наданих послуг та/або звітів про обсяг наданих послуг. Водночас ступінь деталізації у тексті договору послуг, що надаються адвокатом, у сукупності з матеріалами справи, які містять документи, складені в результаті надання Позивачу правової допомоги, дозволяють дійти висновку про обґрунтованість стягнення на користь Позивача витрат на правову допомогу у розмірі 4000 грн. Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги Відповідача-1 у цій частині є необґрунтованими. Колегія суддів враховує, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи на підставі належних і допустимих доказів і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора, до апеляційної скарги якого приєдналася Київська міська прокуратура, на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі № 640/18070/21 залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 у справі № 640/18070/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя - доповідач Ю.О. Тереза Судді: В.О. Аліменко Н.В. Безименна