Постанова Київський апеляційний суд № 753/376/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2024 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 753/376/23 номер провадження №22-ц/824/4168/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року /суддя Шаповалова К.В./ у справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних, - В С Т А Н О В И В: 10 січня 2022 року до Дарницького районного суду міста Києва надійшла позовна заява АТ`Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних, що становить 10 750,27 доларів США. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 користь Акціонерного товариства "Універсал Банк" 3 % річних за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 8 079 доларів США 89 центів, витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 431,95 грн. /а.с. 102-107/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у поновленні строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання, та відмови у видачі дублікату виконавчого листа, позивач не має права на стягнення коштів з ОСОБА_1 . Посилання позивача на те, що ухвала не набрала законної сили, є неспроможними, оскільки підстав для задоволення заяви не має, акт про втрату виконавчого листа через п 'ять років після винесення постанови про повернення виконавчого документа не є доказом того, що втрата відбулась саме державною виконавчою службою та не з вини позивача. Головною умовою застосування ст. 625 ЦК України є відсутність встановлення в договорі відсотків за користування коштами. Кредитним договором, на який посилається позивач передбачено сплату відсотків за користування коштами в розмірі 13, 5 відсотків річних, а тому додатково стягувати ще три відсотка річних заборонено чинним законодавством. Рішенням суду по справі 753/6713/13 стягнуто як основний борг так і відсотки за користування коштами. Не доречним є посилання позивача, що додаткове нарахування трьох відсотків річних є компенсацією за знецінення коштів, однак компенсацією за знецінення грошей є саме індекс інфляції, який неможливо застосувати в даному випадку так як кошти стягувались в доларах США. Представник АТ «Універсал Банк» Л. Приходько звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів. Вказувала, що грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 14-68цс18 (№ 758/1303/15-ц). Виконавче провадження на яке в апеляційній скарзі посилається представник ОСОБА_1 було завершене у зв`язку із поверненням виконавчого листа стягувану, а не у зв`язку з його повним виконанням, що спростовує доводи представника відповідача про те, що завершення виконавчого провадження означає відсутність боргу відповідача перед позивачем. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного. Судом встановлено, що 06 червня 2007 року між ВАТ "Банк Універсальний", правонаступником якого є позивач - АТ "Універсал Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 06/2310к-07 (а.с.8-10). Згідно умов даного договору банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 140 000,00 доларів США строком до 05 червня 2027 року з процентною ставкою - 13,% річних. У забезпечення виконання даного зобов`язання 13 червня 2007 року між банком та позичальником було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11-13). Після реєстрації шлюбу позичальник змінила прізвище з " ОСОБА_1 " на " ОСОБА_1 ", що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, актовий запис № 3761 від 26 жовтня 2007 року, яке видане Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї, серія НОМЕР_1 (а.с.25). Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2013 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за вищезгаданим кредитним договором у розмірі 161 534, 41 доларів США та судовий збір - 3441,00 грн. (а.с.14-15). Рішенням Апеляційного суду м. Києва згадане рішення Дарницького районного суду м. Києва було скасоване та ухвалене нове, відповідно до якого з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню 119 447,47 доларів США та судовий збір у розмірі 3441,00 грн. (а.с.16-18). Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався вимогами статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Зазначений висновок суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 14-68цс18 (№ 758/1303/15-ц). Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування, зокрема, трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18. З огляду на матеріали справи, предметом позову у даній справі є стягнення на підставі частини 2 статті 625 ЦК України 3 % річних, за невиконання грошового зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, підтвердженого судовим рішенням. З огляду на те, що відповідач порушила вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України. Так, Верховний Суд у постанові по справі № 910/11249/17 від 07.02.2017 зробив висновок, що норма статті 625 ЦК України, не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18). Доводи апеляційної скарги, щодо того, що строк для пред`явлення виконавчого листа не поновлено, дублікат не видано, апеляційним судом відхиляються з огляду на те, що виконавче провадження було завершене у зв`язку із поверненням виконавчого листа стягувачу, а не у зв`язку з його повним виконанням, що спростовує доводи представника відповідача про те, що завершення виконавчого провадження означає відсутність боргу відповідача перед позивачем. Крім того, право на звернення позивача до суду із вимогою про стягнення 3% річних не пов`язується із наявність чи відсутністю відкритого виконавчого провадження, як вірно зазначено судом першої інстанції. Таким чином, ОСОБА_1 має невиконане грошове зобов`язання перед AT «Універсал Банк», що підтверджується рішенням Апеляційного суду м. Києва у справі №753/6713/13-ц, відповідно до якого з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню 119 447,47 доларів США та судовий збір у розмірі 3441,00 гри. За правилом ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Враховуючи, що рішення суду є обов`язковим, зокрема, й для відповідача, та з огляду на те, що відповідач порушила грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Тобто нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. До такого висновку прийшов Верховний Суд у справі № 1519/2-5034/11 у постанові від 05 вересня 2022 року, щодо особливостей нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних. Крім того, подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та№ 646/14523/15-ц. Отже доводи апеляційної скарги щодо того, що головною умовою застосування ст.625 ЦК України є відсутність встановлення в договорі відсотків за користування коштами також відхиляються судом апеляційної інстанції. Судом першої інстанції під час розгляду справи обґрунтовано встановлено наявність підстав для стягнення з відповідачки па користь позивача 3% річних у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання встановленого рішенням Апеляційного суду м. Києва у справі №753/6713/13-ц. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року - залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді: