Ухвала Велика Палата ВС № 905/1840/21

УХВАЛА 10 січня 2024 року м. Київ cправа № 905/1840/21 провадження № 12-73гс23 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Пількова К. М. , суддів: Банаська О. О. , Булейко О. Л. , Воробйової І. А. , Гриціва М. І. , Єленіної Ж. М. , Кишакевича Л. Ю. , Короля В. В. , Кравченка С. І. , Кривенди О. В. , Мазура М. В. , Мартєва С. Ю. , Погрібного С. О. , Ступак О. В. , Ткача І. В. , Ткачука О. С. , Уркевича В. Ю. , Усенко Є. А. , Шевцової Н. В. , перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_20 до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «АЗОВСТАЛЬ», Компанії «Барленко ЛТД» (Barlenco LTD), Компанії «Метінвест Б. В.» (Metinvest B. V.) про визнання правочину недійсним та стягнення збитків, за касаційною скаргою ОСОБА_20 на додаткову ухвалу Господарського суду Донецької області від 19 червня 2023 року, постановлену суддею Ніколаєвою Л. В. , та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 серпня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Радіонової О. О. , Попкова Д. О. , Стойкої О. В. , ВСТАНОВИЛА:

1. ОСОБА_25 , ОСОБА_20 у 2021 році звернулися до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «АЗОВСТАЛЬ» (далі - ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ»), Компанії «Барленко ЛТД» (Barlenco LTD), Компанії «Метінвест Б. В.» (Metinvest B. V.), у якому просили: 2. - визнати недійсним правочин щодо застосування до ОСОБА_25 , ОСОБА_20 процедури примусового викупу належних їм на праві власності акцій ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ» відповідно до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ» від 19 березня 2018 року; 3. - стягнути солідарно з ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ», Компанії «Барленко ЛТД» (Barlenco LTD), Компанії «Метінвест Б. В.» (Metinvest B. V.), Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» (далі - ТОВ «Метінвест Холдинг»), Компанії «Метінвест Інтернешнл С.А.» (Metinvest International S. A.) на користь ОСОБА_25 суму збитків у розмірі 4 017754, 56 грн; 4. - стягнути солідарно з ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ», Компанії «Барленко ЛТД» (Barlenco LTD), Компанії «Метінвест Б. В.» (Metinvest B. V.), ТОВ «Метінвест Холдинг», Компанії «Метінвест Інтернешнл С.А.» (Metinvest International S. A.) на користь ОСОБА_20 суму збитків у розмірі 643 728, 40 грн.

5. Вимоги обґрунтовували тим, що процедура примусового викупу акцій на підставі публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ» від 19 березня 2018 року № 02 проведена з порушенням діючих норм законодавства та за ціною, яка є заниженою та несправедливою, у зв`язку з чим порушено права позивачів як власників майна (акцій) на вільне володіння та розпорядження ним (ними) на свій розсуд, у тому числі щодо визначення його (їх) ціни.

6. Ухвалою від 27 вересня 2021 року Господарський суд Донецької області роз`єднав позовні вимоги ОСОБА_25 та ОСОБА_20 до ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ», Компанії «Барленко ЛТД» (Barlenco LTD), Компанії «Метінвест Б. В.» (Metinvest B. V.), ТОВ «Метінвест Холдинг», Компанії «Метінвест Інтернешнл С. А.» (Metinvest International S. A.) про визнання недійсним правочину та стягнення відповідних сум збитків на їх користь.

7. Суд виділив в окреме самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_20 , прийняв його позов та відкрив провадження у цій справі.

8. ОСОБА_20 у січні 2023 року направив до суду заяву, в якій просив: 9. - прийняти відмову ОСОБА_20 від позову про визнання правочину недійсним, застосування наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення збитків в частині вимог до ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ»; 10. - закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_20 про визнання правочину недійсним, застосування наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення збитків в частині вимог до ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ».

11. Ухвалою від 07 березня 2023 року Господарський суд Донецької області задовольнив заяву ОСОБА_20 від 16 січня 2023 року № 450/23 в частині відмови від вимог позову до ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ».

12. Суд прийняв відмову ОСОБА_20 від вимог позову до ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ».

13. Закрив провадження у цій справі в частині вимог позову до ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ».

14. ПрАТ « МК «АЗОВСТАЛЬ» 10 березня 2023 року із застосуванням системи «Електронний суд» направило до суду заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій просило стягнути з ОСОБА_20 на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32 105, 00 грн.

15. Подана заява обґрунтовувалася тим, що судові витрати у розмірі 32 105, 00 грн пов`язані зі здійсненням представництва інтересів ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ» до закриття провадження у цій справі щодо ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ», та їх відшкодування підлягає стягненню з ОСОБА_20 відповідно до частин третьої, п`ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

16. Додатковою ухвалою від 19 червня 2023 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23 серпня 2023 року, Господарський суд Донецької області частково задовольнив заяву ПрАТ МК «АЗОВСТАЛЬ».

17. Суд стягнув з ОСОБА_20 на користь ПрАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ» суму відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 24 430, 00 грн.

18. В іншій частині вимог заяви відмовив.

19. В основу аргументації цієї додаткової ухвали покладено правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (щодо розподілу судових витрат за наслідками закриття апеляційного провадження), з урахуванням яких суд першої інстанції у цій справі зробив висновок, що відмова від позову за вимогами до ПрАТ МК «АЗОВСТАЛЬ» є свідченням необґрунтованості дій ОСОБА_20 , оскільки право на судовий захист, хоча і гарантовано Конституцією України, проте реалізація такого права у будь-якому разі має вплив на права та інтереси відповідача, який у разі пред`явлення до нього позову змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката. Відмова від позову є свідомою дією позивача, яку відповідач не міг передбачити і вчинення цієї дії позивачем не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги, яка потребує оплати. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив підстави для покладення на ОСОБА_20 витрат ПрАТ МК «АЗОВСТАЛЬ» на професійну правничу допомогу відповідно до статті 130 ГПК України, що фактично є реалізацією такого принципу господарського судочинства як відшкодування витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення з урахуванням частин четвертої-п`ятої, восьмої статті 129 ГПК України.

20. ОСОБА_20 25 серпня 2023 року із застосуванням системи «Електронний суд» направив до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати додаткову ухвалу Господарського суду Донецької області від 19 червня 2023 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 серпня 2023 року, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

21. Також у касаційній скарзі ОСОБА_20 просив зупинити виконання додаткової ухвали Господарського суду Донецької області від 19 червня 2023 року.

22. Ухвалою від 06 вересня 2023 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_20 .

23. Суд призначив справу до розгляду та відмовив у задоволенні клопотання про зупинення виконання додаткової ухвали Господарського суду Донецької області від 19 червня 2023 року.

24. Ухвалою від 08 листопада 2023 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частин третьої, п`ятої статті 302 ГПК України, оскільки вважав за потрібне відступити від висновку щодо застосування норми права, а також зазначив, що ця справа містить виключну правову проблему. Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку

25. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, звернула увагу на частину третю статті 130 ГПК України, відповідно до якої у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Втім, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Аналогічну правову норму містить частина третя статті 142 Цивільного процесуального кодексу України, щодо застосування якої Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 522/13071/19 зазначив, що загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачає, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Подібні висновки містяться у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, а також Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 червня 2022 року у справі № 754/16766/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц та від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18, від 09 липня 2019 року у справі № 922/592/17, від 21 січня 2020 року у справі № 922/3422/18, від 21 грудня 2020 року у справі № 922/1001/20, від 21 листопада 2018 року у справі № 820/4347/17 та від 18 березня 2020 року у справі № 280/5628/18.

26. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що існує потреба відступити від правових висновків, зроблених у згаданих постановах Верховного Суду. Обґрунтовуючи таку потребу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду посилається на висновки, викладені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 199/9188/16-ц та від 05 вересня 2022 року у справі № 755/3436/20, щодо застосування частини третьої статті 142 ЦПК України, оскільки вважає, що цей припис не передбачає такої умови для стягнення відшкодування судових витрат з позивача як необґрунтованість його дій. Щодо підстав прийняття Великою Палатою Верховного Суду справи з мотивів потреби відступлення від раніше сформованих висновків Верховним Судом у справах за подібних правовідносин

27. Велика Палата Верховного Суду не погоджується із підставністю направлення справи з мотивів потреби відступлення від висновків, раніше сформульованих Верховним Судом у справах за подібних правовідносин з огляду на таке.

28. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

29. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

30. За правилами пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

31. Відповідно до частин першої, четвертої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

32. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).

33. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).

34. Згідно з пунктом 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень через брак належної для цього підстави.

35. В інших справах ЄСПЛ також неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та за обставин істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04, § 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02, § 38).

36. Відповідно до §§ 34, 39 остаточного рішення від 07 жовтня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; самий лише той факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція); завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, § 65); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах Tudor Tudor v. Romania, заява № 21911/03, §§ 29, 30, та Stefanica and Others v. Romania, заява № 38155/02, §§ 36, 37); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, §§ 98, 99); Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким потрібно керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах Vilho Eskelinen and Others v. Finland, заява № 63235/00, § 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, § 104).

37. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню якісної судової системи (пункт 47).

38. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко зазначати в рішенні (пункт 49).

39. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

40. Водночас принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.

41. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та ГПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

42. Згідно з приписами частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

43. Прагнучи гарантувати юридичну визначеність, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, ця Палата може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41)).

44. Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Такі підстави для перегляду правового висновку мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

45. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

46. Відповідно до пунктів 24-32, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) визначено, що для цілей застосування приписів процесуальних законів подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовним, суб`єктним та об`єктним критеріями.

47. З-поміж цих критеріїв змістовний (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

48. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, потрібним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

49. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності потрібно насамперед визначити, які саме правовідносини є спірними, й лише надалі порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовний критерій), і у разі потреби, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. З метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

50. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування потрібно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за потреби, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

51. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

52. З урахуванням наведених правових висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що висновки суду касаційної інстанції, від яких пропонується відступити, сформульовані Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у справах за інших фактичних обставин, тому правове регулювання цих відносин не є подібним до правовідносин у цій справі.

53. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що передача справи на її розгляд на підставі частини третьої статті 302 ГПК України належно не обґрунтована. Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав існування виключної правової проблеми

54. В ухвалі про передачу цієї справи колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також звернула увагу на те, що при вирішенні питання щодо стягнення відшкодування судових витрат позивач та відповідач повинні довести співмірність (частина четверта статті 126 ГПК України) та пропорційність судових витрат (частина п`ята статті 129 ГПК України). Аналогічно позивач повинен довести співмірність та пропорційність судових витрат у разі стягнення їх відшкодування з відповідача внаслідок визнання ним позову.

55. Проте, за наявної судової практики, у разі відмови позивача від позову, відповідач повинен додатково до обставин співмірності та пропорційності також довести наявність необґрунтованих дій з боку позивача.

56. На переконання колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, таке тлумачення частини третьої статті 130 ГПК України (фактично застосування частини п`ятої статті 130 ГПК України) ставить відповідача у більш невигідне становище стосовно позивача, що відповідно свідчить про порушення принципу рівності сторін та змагальності судового процесу, що означає покладення індивідуального та надмірного тягаря на відповідача. Таке тлумачення свідчить про порушення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти.

57. Тож колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала, що у справі є виключна правова проблема, яка полягає у нагальній потребі вирішенні питання, чи застосовується частина п`ята статті 130 ГПК України до випадків стягнення відшкодування судових витрат внаслідок відмови позивача від позову; та чи не ставить в менш вигідне становище відповідача обов`язок додатково доводити необґрунтованість дій позивача у разі його відмови від позову.

58. Це питання вирішувалося у судових справах № 905/993/21, № 905/2204/21, №905/2203/21, № 905/691/22, № 910/8714/18.

59. Також колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила про неоднакову практику застосування частини п`ятої статті 130 ГПК України у поєднанні з частиною третьою цієї ж статті.

60. Зокрема, у справах № 910/12016/17, № 910/15430/17, № 917/742/18, № 203/1876/19 суд касаційної інстанції відшкодував судові витрати на підставі частини третьої статті 130 ГПК України (частини третьої статті 142 ЦПК України) без застосування частини п`ятої статті 130 ГПК України (частини п`ятої статті 142 ЦПК України).

61. Водночас в ухвалі від 22 грудня 2021 року у справі № 754/2880/20 та додатковій ухвалі від 02 вересня 2021 року у справі № 922/2568/20 суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат з тих підстав, що заявник не довів, та суд не встановив, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача. Щодо підстав прийняття Великою Палатою Верховного Суду справи до розгляду з мотивів існування виключної правової проблеми

62. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

63. Лише за наявності умов, визначених наведеним правилом, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

64. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

65. Кількісний відбиває той факт, що правова проблема наявна не в одній якійсь конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

66. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми є нагальним для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

67. ЄСПЛ дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики, не наполягаючи на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Водночас наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

68. При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, враховується: 1) наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективними.

69. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 08 листопада 2023 року про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду посилалася на кількісні та якісні показники, які відповідно до висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду свідчать про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду потрібна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

70. Водночас Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що колегія суддів належно не обґрунтувала існування якісного критерію, оскільки, як встановлено, відмінність висновків касаційних судів зумовлена насамперед неподібністю фактичних обставин кожної зі справ.

71. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що обґрунтування лише кількісного критерію без належного обґрунтування якісного критерію не є достатнім та не свідчить про те, що порушене колегією суддів питання має характер виключної правової проблеми, та про те, що єдиним способом вирішення такої проблеми є передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Натомість, вважає, що існують інші механізми вирішення такого правового питання, зокрема вирішення його в межах суду касаційної інстанції відповідної юрисдикції.

72. Додатково Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

73. Велика Палата Верховного Суду констатує, що колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Судуне визначила, у чому саме полягає потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики, не навела, у чому полягає фундаментальне значення для правазастосування згаданої норми права, а тому додатково стверджує, що таке питання підлягає вирішенню саме Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

74. Аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з врахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці.

75. Оскільки колегія суддів належно не обґрунтувала існування якісних показників щодо вирішення порушеного нею питання у подібних правовідносинах, відповідно й не обґрунтувала існування виключної правової проблеми, тому підстав для прийняття та розгляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи згідно з частиною п`ятою статті 302 ГПК України немає. Загальні висновки

76. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

77. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 303 ГПК України.

78. Керуючись статтями 302-303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Справу № 905/1840/21 за позовом ОСОБА_20 до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «АЗОВСТАЛЬ», Компанії «Барленко ЛТД» (Barlenco LTD), Компанії «Метінвест Б. В.» (Metinvest B. V.) про визнання правочину недійсним та стягнення збитків, за касаційною скаргою ОСОБА_20 на додаткову ухвалу Господарського суду Донецької області від 19 червня 2023 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 серпня 2023 року - повернути на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач К. М. Пільков Судді:О. О. Банасько М. В. Мазур О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова С. О. Погрібний М. І. Гриців О. В. Ступак Ж. М. Єленіна І. В. Ткач Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук В. В. Король В. Ю. Уркевич С. І. Кравченко Є. А. Усенко О. В. Кривенда Н. В. Шевцова Ухвала оформлена суддею Погрібним С. О. у порядку частини третьої статті 314 ГПК України