LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4852160/20378/23

від 31.01.2024 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2023р. у справі №160/20378/23 залишити без змін.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 31 січня 2024 року м. Дніпросправа № 160/20378/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2023р. у справі №160/20378/23 за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до: про:Головного управління ДПС у Дніпропетровській області визнання протиправними та скасування рішень УСТАНОВИВ: 14.08.2023р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 ) за допомогою засобів системи «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення, рішення про застосування штрафних санкцій / а.с. 1-13/. Дніпропетровським окружним адміністративним судом, відповідною ухвалою від 16.08.2023р. , відкрито провадження у справі №160/20378/23 за вищезазначеним адміністративним позовом та справу призначено до судового розгляду / а.с. 37/. Позивач, посилаючись у адміністративному позові на те, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області наказом № 753-п від 16.02.2023р. призначено проведення фактичної перевірки невстановленого суб`єкта господарювання за адресою: АДРЕСА_1 з питань дотримання законодавства у сфері обігу підакцизних товарів, пального, період діяльності, який буде перевірятись - згідно ст. 102 Податкового кодексу України, перевірку розпочати з 16.02.2023р., тривалістю не більше 10 діб, та на підставі цього наказу та виданих направлень на перевірку №895,896 від 16.02.2023р. посадові особи відповідача провели фактичну перевірку господарської одиниці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , код за ЄДРПОУ (РНОКПП) НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 , за результатами якої складено акт фактичної перевірки №740/04-36-09-03/ НОМЕР_1 від 27.02.2023р., у якому встановлено порушення: - ст. 11 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» та п.85.2 ст. 85, ст. 226 Податкового кодексу України. Та 06.04.2023р. на підставі цього акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0067410903 від 06.04.2023р. яким застосовано штраф у розмірі 1020грн. за не надання у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, та рішення про застосування фінансових санкцій №6743/04-36-09-03/ НОМЕР_1 за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального у сумі 17000 грн. Позивач вважає ці рішення відповідача протиправними з огляду на те, що призначення та проведення фактичної перевірки є неправомірним, оскільки в наказі від № 753-п від 16.02.2023р. про призначення фактичної перевірки відсутня конкретна фактична підстава призначення такої перевірки, окрім як посилання на норму, що регулює питання призначення перевірки, - підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, тому цей наказ прийнято з порушенням норм матеріального права і він є неправомірним й таким, що не породжує правових наслідків, що у свою чергу є самостійною і достатньою підставою для висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень. Щодо наявності підстав для застосування штрафних санкцій, визначених Законом України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», то такі підстави відсутні оскільки відсутня законодавчо встановлено норма, котра передбачає застосування штрафних санкцій за реалізацію кальяних сумішей без вмісту тютюну без марок акцизного податку для роздрібної торгівлі, а також відсутні докази реалізації тютюнових виробів. Також позивач вважає, що також відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, визначених ст. 85 ПК України, оскільки він не був обізнаний про проведення перевірки , а тому й не міг знати про необхідність подання документів перевіряючим. За цих підстав просив суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0067410903 від 06.04.2023р. та рішення про застосування фінансових санкцій №6743/04-36-09-03/3601706219 від 06.04.2023р. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2023р. у справі № 160/20378/23 адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення №0067410903 від 06.04.2023р. та рішення про застосування фінансових санкцій №6743/04-36-09-03/3601706219 від 06.04.2023р., стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ФОП ОСОБА_1 понесені витрати за сплати судового збору у розмірі 1717,76грн. та витрати з правничої допомоги у розмірі 5000грн. /а.с. 92-96/. Відповідач, не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, 16.11.2023р. за допомогою засобів поштового зв`язку подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу /а.с. 100-111/, яка зареєстрована Третім апеляційним адміністративним судом 21.11.2023р. З метою забезпечення розгляду вищезазначеної апеляційної скарги Третім апеляційним адміністративним 22.11.2023р. судом витребувано матеріали адміністративної справи №160/20378/23 / а.с. 64 том 4/, які надійшли до суду апеляційної інстанції 30.11.2023р. / а.с. 117 /. Ухвалами Третього апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023р. у справі №160/20378/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2023 у справі №160/20378/23 /а.с. 118/, та справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження з 09.01.2024р. /а.с. 119/, про що судом у встановлений чинним процесуальним законодавством спосіб та строки було повідомлено учасників справи /а.с. 120-122/. Відповідач, посилаючись у апеляційній скарзі / а.с. 100-107/, на те, що судом першої інстанції не було з`ясовано усі обставини справи, які мають значення для її вирішення, та зроблено висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до прийняття ним рішення у цій справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 18.10.2023р. у цій справі та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог адміністративного позову у повному обсязі. Позивач, у письмовому відзиві на апеляційну скаргу / а.с. 126-140/ , заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача та посилаючись на те, що судом першої інстанції було об`єктивно, повно з`ясовано усі обставини справи та постановлено обґрунтоване рішення у справі, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 18.10.2023р. у цій справі залишити без змін, а також просив суд покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати у справі, які повязані із її апеляційним розглядом, та становлять 6700 грн. Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа підприємець 19.05.2022р., та позивач з 20.05.2022р. перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Шевченківська ДПІ (Шевченківський р-н м. Дніпро) / а.с. 15-16/. Судом під час розгляду цієї справи встановлено, що 16.02.2023р. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області відповідно до вимог ст. 191, ст. 20 пп.. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.5, 80.2.2, п. 80.2. ст. 80, пп 69.2 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України прийнято наказ № 753-п щодо проведення фактичної перевірки невстановленого суб`єкта господарювання за адресою: АДРЕСА_1 з питань дотримання законодавства у сфері обігу підакцизних товарів, пального, період діяльності, який буде перевірятись - згідно ст. 102 Податкового кодексу України, перевірку розпочати з 16.02.2023р., тривалістю не більше 10 діб. З наданої суду учасниками справи копії вищезазначеного наказу / а.с. 26/ вбачається, що наказ містить посилання на норми Податкового кодексу України, які регулюють питання організації контрольного заходу, але в наказі відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки та не відображено конкретної інформації, яка фактично наявна та/або фактично отримана контролюючим органом, що слугувала підставою для прийняття цього наказу. На підставі вищезазначеного наказу та виданих направлень на перевірку №895,896 від 16.02.2023р. / а.с. 58/ посадові особи відповідача 16.02.2023р. провели фактичну перевірку господарської одиниці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , код за ЄДРПОУ (РНОКПП) НОМЕР_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 , за результатами якої складено акт фактичної перевірки №740/04-36-09-03/ НОМЕР_1 від 27.02.2023р. (далі акт перевірки) / а.с. 53-54/. Як вбачається з наданої суду ксерокопії акту перевірки, посадовими особами в ході перевірки встановлено порушення: - ст. 11 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального»; - п.85.2 ст. 85, ст. 226 Податкового кодексу України. 06.04.2023р. на підставі вищезазначеного акту перевірки податковим органом прийнято: - податкове повідомлення-рішення №0067410903, яким застосовано штраф у розмірі 1020грн. за не надання у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки; - рішення про застосування фінансових санкцій №6743/04-36-09-03/ НОМЕР_1 за порушення законодавства у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального у розмірі 17000 грн. / а.с. 21/, і саме ці рішення відповідача, який у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, є предметом оскарження у цій адміністративній справі, та оскаржуються позивачем з огляду на порушення вимог призначення фактичної перевірки з огляду на те, що в наказі про призначення проведення фактичної перевірки суб`єкта господарювання №753п-від 16.02.2023р. відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, крім звичайного зазначення норм, що регулюють питання організації контрольного заходу та не відображено конкретної інформації, яка фактично наявна та/або фактично отримана контролюючим органом, що слугувала підставою для прийняття цього наказу. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України(далі ПК України) контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи. Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Згідно з підпунктом 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Відповідно до пункту 80.1 ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків/особи. Відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема (1) у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, (2) а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Таким чином, норма підпункту 80.2.5 пункту 80.2 ст. 80 ПК України передбачає дві самостійні підстави для проведення фактичної перевірки, однак в наказі №753 п від 16.02.20223р. / а.с. 56/ підстава проведення перевірки відповідно до вичерпного переліку підстав, з яких може проводитися фактична перевірка, встановленого нормами пункту 80.2 ст. 80 ПК України, не зазначена. Колегія суддів вказує, що передбачені у підпункті 80.2.5 пункту 80.2 ст. 80 ПК України підстави для проведення фактичної перевірки пов`язані виключно з фактом отримання конкретної інформації про порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства під час здійснення розрахункових (касових) операцій, наявності ліцензій/патентів в сфері виробництва та/або обігу підакцизних товарів. Однак, зі змісту наказу на проведення перевірки неможливо встановити, що саме слугувало підставою для призначення такої перевірки. Навіть за наявності у податкового органу права на проведення перевірки, у зв`язку із здійсненням функцій контролю, вказане не позбавляє такий податковий орган обов`язку конкретизувати у наказі на призначення перевірки одну з передбачених підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 ст. 80 ПК України підстав. Апеляційний суд зазначає, що відповідний наказ не містить жодної інформації щодо того, в рамках яких заходів контролюючим органом встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) встановлені факти сумнівності; сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) встановлена податковим органом. Формулювання конкретного змісту наказу хоча і є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. При встановленні в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки конкретна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.07.2022р. у справі №120/5728/20-а. Згідно з абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу. Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Отже, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що приймаючи наказ про проведення фактичної перевірки позивача, податковий орган лише обмежився посиланнями на норми чинного законодавства, в тому числі норми ПК України, якими визначено підстави для проведення фактичної перевірки платника податків, але, при цьому, апелянт жодним чином не обґрунтував та не навів суду, що саме зумовило необхідність проведення перевірки цього суб`єкта господарювання. Крім того, колегія суддів не заперечує того факту, що до функцій контролюючих органів, відповідно до статті 19-1 ПК України віднесено здійснення контролю у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечення міжгалузевої координації у цій сфері (підпункти 19-1.1.14.); забезпечення контролю за прийняттям декларацій про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію), встановлені виробником або імпортером, та узагальненням відомостей, зазначених у таких деклараціях, для організації роботи та контролю за повнотою обчислення і сплати акцизного податку (підпункти 19-1.1.15); здійснення заходів щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального (підпункти 19-1.1.16). Водночас, апеляційний суд зазначає, що реалізація відповідних функцій у визначеній сфері щодо призначення перевірок не є безмежною. Такими функціями податковий орган наділений законодавчо на постійній основі, однак реалізація таких функцій певним чином обмежена законодавством. Тобто, не у будь-якому випадку за наявності компетенції на проведення перевірки, перевірка може бути призначена. Такі допущені контролюючим органом порушення вимог закону щодо призначення та проведення фактичної перевірки позивача призводять до відсутності правових наслідків такої, що є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування рішення, прийнятого за її результатами. Із системного аналізу положень статей 75-81 ПК України, вбачається, що вимоги до змісту наказу про призначення як планової документальної перевірки, так і позапланової документальної перевірки, документальної невиїзної перевірки, фактичної перевірки сформульовані лише в абзаці 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України, де вказано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Отже установлене статями 75-81 ПК України правове регулювання податкових перевірок визначає певні обовязкові умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, дотримання яких може бути належною підставою для прийняття керівником податкового органу наказу про проведення перевірки. Крім того, інформація на підставі якої прийнято накази про проведення перевірок, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Відтак для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки. Процедурні порушення при призначенні перевірки мають наслідком протиправність прийнятого керівником податкового органу наказу про проведення перевірки. Дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, може бути підставою для визнання правомірними дій контролюючого органу щодо їх проведення. У свою чергу порушення контролюючим органом вимог щодо призначення та проведення перевірки призводить до відсутності правових наслідків такої. У випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.02.2018р. у справі №821/371/17, від 27.02.2020р. у справі №П/811/3206/15, від 26.03.2020р. у справі №813/823/16, від 11.07.2022р. у справі №120/5728/20-а, від 19.07.2023р. у справі № 826/15828/18. Враховуючи викладене, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області не дотрималося вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України, відповідно до якого посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому, окрім іншого, зазначаються підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом. Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів вважає, що зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності) і окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї, а відповідачем, який у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, цього не було зроблено. Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, які були встановлені судом під час розгляду справи та враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що фактична перевірка, яка проведена у торговій точці позивача є незаконною та як наслідок акт такої перевірки з викладеними у ньому висновками, є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняті на його підставі податкове повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій не можуть бути визнані правомірними, що є підставою для їх скасування. Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, які були понесені позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 1717,76 грн. / а.с. 14/ та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 22780 грн. / а.с. 80-81/. То колегія суддів вважає, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 139 КАС України та з огляду на те, що судом першої інстанції позовні вимоги позивача задоволено у повному обсязі суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача ( за рахунок його бюджетних асигнувань) понесені позивачем витрати по сплаті судового збору у розмірі 1717,76 грн., які підтверджуються квитанцією про їх сплату, а також з урахуванням складності спору у справі, обсягу та змісту наданої позивачу адвокатом професійної правничої допомоги, а також з урахуванням розгляду цієї адміністративної справи судом в порядку письмового провадження, враховуючи положення ст. 134 КАС України застосував принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом витраченим на їх виконання та обґрунтовано стягнув з відповідача ( за рахунок його бюджетних асигнувань) на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000грн. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення про задоволення заявлених позивачем у справі позовних вимог з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, і оскільки під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, вважає необхідним рішення суду першої інстанції від 18.10.2023р. у даній адміністративній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, апеляційної скарги, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи, зводяться до переоцінки заявником апеляційної скарги доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду цієї адміністративної справи і незгоди з висновками суду з оцінки обставин у справі, а також помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, і тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі. Вирішуючи порушене позивачем у відзиві на апеляційну скаргу питання розподілу понесених ним під час апеляційного розгляду справи судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6700 грн., які позивач просить покласти на відповідача / а.с. 126-140/, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. З матеріалів справи вбачається що позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу під час апеляційного розгляду цієї справи у розмірі 6700 грн. надано договір про надання професійної правничої допомоги № 03/01/2023-01, Додаток № 2 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 03/01/2023-01 від 03.01.2023р. - акт приймання-передачі наданих послуг від 18.12.2023р., детальний опис робіт від 18.12.2023р. на суму 6700 грн. /а.с. 143/,ордер № 1171834 від 03.01.2023р. / а.с. 141/, доказ оплати наданих послуг за Договором про надання професійної правничої допомоги № 03/01/2023-01 від 03.01.2023р. на суму 6700грн. / а.с.

142. Колегія суддів враховуючи положення ст. 139,134 КАС України , з огляду на складність спору у справі, обсягу та змісту наданої позивачу адвокатом професійної правничої допомоги з урахуванням того, що фактично увесь необхідний для підготовки правової позиції у справі час було витрачено адвокатом під час підготовки адміністративного позову і заперечення на апеляційну скаргу фактично дублюють позицію позивача, яка викладена у адміністративному позові та відповіді на відзив відповідача, а також з урахуванням розгляду цієї адміністративної справи судом в порядку письмового провадження вважає, що у даному випадку співмірним буде стягнення з відповідача (за рахунок його бюджетних асигнувань) на користь позивача понесених ним під час апеляційного перегляду цієї справи витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2023р. у справі №160/20378/23 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ44118658) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати з правничої допомоги у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень). Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України. Постанову виготовлено та підписано 31.01.2024р. Головуючий - суддя А.О. Коршун суддя Д.В. Чепурнов суддя С.В. Сафронова

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»