Постанова 4812 № 468/712/23

30.01.24 22-ц/812/3/24 Провадження №22-ц/812/3/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 30 січня 2024 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В., за участі: представника позивачки адвоката Порошиної Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №468/712/23 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Порошиної Наталії Гафурівни на ухвалу, яку постановив Баштанський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Янчука С.В. у приміщенні цього суду 07 грудня 2023 року, повний текст якої складений того ж дня, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КІФ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ФАКТОРИНГ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» КРЕДИТ-КАПІТАЛ» про визнання недійсними кредитних договорів, договору відступлення права вимоги та договору факторингу, у с т а н о в и в : 07 квітня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Порошину Н.Г. звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КІФ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ФАКТОРИНГ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» КРЕДИТ-КАПІТАЛ» про визнання недійсними кредитних договорів, договору відступлення права вимоги та договору факторингу. В обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала у 2020 році після викрадення у неї особистих речей, зокрема телефону із відомостями про номер банківської картки та особистих документів їй почали надходити повідомлення від відповідачів про наявність кредитної заборгованості. Посилаючись на те, що вона кредитних договорів не укладала, грошові кошти не отримувала, позивачка просила визнати недійсними договір кредитної лінії №ІD4182718 від 23 жовтня 2020 року та додаткову угоду №АМ0841830 від 23 жовтня 2020 року, укладені з ТОВ «Інстафінанс»; кредитний договір №3362418 від 23 жовтня 2020 року, укладений з ТОВ «Фінансова компанія «КІФ»; договір №1314176 від 23 жовтня 2020 року, укладений з ТОВ «Фінансова компанія «Арагон»; договір відступлення прав вимоги №КФ-02/03 від 02 березня 2021 року, укладений ТОВ «Фінансова компанія «КІФ» з ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» в частині кредитного договору №3362418 від 23 жовтня 2020 року; договір факторингу №21-01-2021 від 21 січня 2021 року, укладений ТОВ «Фінансова компанія «Арагон» з ТОВ «ВВС-ФАКТОРИНГ», в частині відступлення прав вимоги за договором №1314176 від 23 жовтня 2020 року. Ухвалою Баштанського районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2023 року позовна заява залишена без розгляду. Ухвала суду мотивована тим, що у позовній заяві позивачем наведені обставини існування трьох самостійних кредитних договорів, укладених від його імені (факт підпису яких останнім заперечується), але наведені різні обставини із наданням доказів, на підставі яких позивачем пред`явлено вимоги про визнання даних договорів недійсними. Суд зазначив, що кожна кредитна операція є самостійним правовідношенням, що є підставою для виникнення у сторін цього правовідношення цивільних прав і обов`язків. У випадку наявності порушень, які були допущені як під час укладення відповідного кредитного договору, так і при його виконанні, утворюють окремий склад цивільно-правового правовідношення, що характеризуються самостійними цивільно-правовими наслідками. Встановлення обставин вчинення кожної з цих операцій засвідчується доказами, які не є пов`язаними між собою (різні кредитні договори та різні відповідачі). Тому, спираючись на правовий висновок щодо об`єднання вимог в одному позові, викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 15 лютого 2019 року у справі №910/11811/18 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/7186/19, суд вважав, що вимоги про визнання кредитних договорів недійсними є самостійними вимогами, які не пов`язані ні підставами виникнення, ні поданими доказам та не є основними і похідними одна від одної, оскільки від задоволення одних не залежить задоволення інших. Наведене вказує на відсутність достатніх підстав для застосування в даному випадку правил об`єднання позовів у розумінні статті 188 ЦПК України. Суд послався на те, що пунктом 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України передбачено повернення заяви у випадках, коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст.188 цього Кодексу), але така можливість передбачена на стадії відкриття провадження у справі. Водночас ч. 13 ст. 187 ЦПК України передбачає можливість залишення без розгляду заяви, у випадку якщо заява містить недоліки і позивач не усунув їх у строк, встановлений судом, при цьому суд не має обов`язку постановляти ухвалу про залишення заяви без руху і надавати позивачу строк для усунення недоліків, оскільки відповідно до частини одинадцятої статті 187 ЦПК України у переліку вимог, недодержання яких є підставою залишення заяви без руху, відсутнє посилання на статтю 188 цього Кодексу. Оскільки позивачка порушила правила об`єднання позовних вимог, фактично не могла усунути недоліки позовної заяви, адже встановлення та усунення недоліків у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог ЦПК України не передбачено, то позовну заяву суд залишив без розгляду, зазначивши, що це не перешкоджає зверненню з позовом повторно з урахуванням необхідності роз`єднати позовні вимоги в окремі позови (заяви) за предметом спору, сплати судового збору та дотримання інших вимог щодо форми та змісту такої заяви. В апеляційній скарзі представник позивачки адвокат Порошина Н.Г. просить ухвалу суду скасувати, справу направити для подальшого розгляду до районного суду та вказує, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам, викладеним у статтях 263, 264 ЦПК України. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка звернулася до суду ще 07 квітня 2023 року, ухвалою суду від 12 квітня 2023 року позовну заяву було залишено без руху, але ця ухвала зауважень щодо об`єднання позовних зауважень з боку суду не містила, тому після усунення недоліків 05 травня 2023 року судом було відкрито провадження у справі, тобто суд не вбачав складнощів з розглядом справи, тричі призначав судові засідання і лише 07 грудня 2023 року, через 8 місяців, дійшов висновку про нібито порушення правил об`єднання позовних вимог, що унеможливлює розгляд справи, але мотиви прийняття такого рішення не виклав, а від відповідачів заперечень проти обставин, викладених у позовній заяві, не надходило. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Вказаним положенням процесуального закону ухвала суду першої інстанції не відповідає. Статтею 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, в тому числі, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в силу положень ст. 379 ЦПК України є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Як вбачається з матеріалів справи, 07 квітня 223 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Порошину Н.Г. звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КІФ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ФАКТОРИНГ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» КРЕДИТ-КАПІТАЛ» про визнання недійсними кредитних договорів, договору відступлення права вимоги та договору факторингу. Ухвалою Баштанського районного суду Миколаївської області від 12 квітня 2023 року позовну заяву було залишено без руху. Провадження у справі за цією позовною заявою відкрито ухвалою того ж суду від 15 травня 2023 року та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників на 19 вересня 2023 року. Залишаючи позовну заяву без розгляду ухвалою від 07 грудня 2023 року, суд вважав, що для цього є передбачені статтями 187, 188 ЦПК України підстави через порушення позивачкою правил об`єднання позовних вимог, що унеможливлює розгляд справи. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України). До основних засад (принципів) цивільного судочинства належать зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 2, 4-6, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Реалізуючи на власний розсуд право на звернення до суду за захистом, особа (позивач) самостійно визначає час такого звернення, предмет та підстави позову, зміст позовних вимог, особу (відповідача), яка має відповідати за її позовом тощо. Разом із тим, ініціювавши розгляд цивільної справи в суді, позивач зобов`язаний добросовісно користуватись наданими йому процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки визначені законом або судом. Також статтею 188 ЦПК України визначені правила об`єднання позовних вимог. Так, згідно із частиною 1 цієї статті в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Частинами 4, 5 статті 188 ЦПК України передбачено, що не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. За загальним правилом розгляд цивільної справи по суті має завершуватись вирішенням ініційованого позивачем спору в спосіб ухвалення судом рішення про задоволення (повне, часткове) чи відмову у задоволенні позову або врегулюванням спору між сторонами у спосіб затвердження судом мирової угоди сторін. Разом із тим процесуальний закон передбачає випадки залишення позовної заяви без розгляду, зокрема, за ініціативою суду. Вичерпний перелік таких випадків міститься у статті 257 ЦПК України, згідно із частиною 1 якої суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 3) належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи; 4) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 7) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору; 10) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 11) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 12) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Цей перелік є вичерпним, не може бути розширено тлумачений судом на свій розсуд та не містить такої підстави залишення без розгляду позовної заяви у цивільній справі як недотримання позивачем вимог щодо об`єднання позовних вимог у позовній заяві. При цьому відповідно до частини 6 статті 188 ЦПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Суд першої інстанції помилково застосував наведені норми права та безпідставно дійшов висновку про те, що недотримання позивачкою положень процесуального закону щодо об`єднання декількох позовних вимог в одній позовній заяві є підставою для залишення такої позовної заяви без розгляду. При цьому суд першої інстанції безпідставно послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/7186/19 щодо залишення позовної заяви без розгляду, оскільки ця справа не є релевантною справі, яка переглядається, оскільки справа № 910/7186/19 розглядалася за правилами господарського судочинства на відміну від справи №468/712/23, яка розглядається за правилами цивільного судочинства, а підстави залишення позовних заяв без розгляду у цих видах судочинства мають відмінності. Зокрема, згідно з пунктом 8 частини 1 статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк, а стаття 173 ГПК України визначає підстави та порядок об`єднання і роз`єднання позовних вимог. На відміну від ГПК України, положення статті 257 ЦПК України не передбачають такої підстави залишення судом позовної заяви без розгляду як недотримання вимог. За таких обставин, залишення судом позову без розгляду з підстав недотримання позивачкою вимог щодо об`єднання в позовній заяви декількох позовних вимог суперечить як вказаним нормам процесуального закону, зокрема статті 257 ЦПК України, так і завданню цивільного судочинства та його основним засадам (принципам), передбаченим частиною 1 частини 1 статті 2 ЦПК України. Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне. Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосудця повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» віц 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87). Між тим внаслідок залишення позовної заяви ОСОБА_1 після відкриття провадження у справі без розгляду спір, за розглядом якого позивачка звернулася до суду, залишився не вирішеним, тобто завдання цивільного судочинства (стаття 2 ЦПК України) не виконано, тоді як справа перебуває у провадженні суду з травня 2023 року і такий тривалий час її розгляду не є виправданим. За такого, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду є помилковою, оскільки не відповідає вимогам статті 257 ЦПК України, а тому погоджується з доводами апеляційної скарги про її скасування. Оскільки ухвала суду постановлена з порушенням вимог процесуального права, вона підлягає скасуванню відповідно до положень пункту 4 статті 379 ЦПК України, а справа направленню до суду для продовження розгляду. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційним судом судове рішення не змінювалось та не ухвалювалось нове, відсутні передбачені статтею 141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат. Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Порошиної Наталії Гафурівни задовольнити. Ухвалу Баштанського районного суду Миколаївської області від 07 грудня 2023 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інстафінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КІФ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Арагон», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВС-ФАКТОРИНГ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» КРЕДИТ-КАПІТАЛ», про визнання недійсними кредитних договорів договору відступлення права вимоги та договору факторингу повернути до того ж суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ___________________________________________ Повний текст постанови складений 30 січня 2024 року