Ухвала КАС ВС № 240/37365/21

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 25 січня 2024 року м. Київ справа №240/37365/21 адміністративне провадження № К/990/37062/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року у справі №240/37365/21 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У листопаді 2021 року ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання провести нарахування та виплату за період з 05 травня 2021 року доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення щомісячно, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати із 05 травня 2021 року підвищення до пенсії ОСОБА_2 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII). Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 05 травня 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_2 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). 28 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про заміну сторони у справі її правонаступником. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року, відмовлено у задоволенні заяви. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 (далі - скаржник) 02 листопада 2023 року звернулася з касаційною скаргою та заявою про поновлення строку на касаційне оскарження до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2023 року касаційну скаргу було залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки наведені підстави пропуску строку визнані судом неповажними; статті 330 КАС України у зв`язку з несплатою судового збору, та встановлено десятиденний термін з моменту отримання копії ухвали для надання обґрунтованої заяви про поновлення строку та документа про сплату судового збору. Крім того, судом витребувано справу з Житомирського окружного адміністративного суду для вирішення питання про поновлення строку Вказану ухвалу Верховного Суду було вручено скаржнику 25 листопада 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0600234134083. 04 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження та документом про сплату судового збору. В обґрунтування поважності пропуску строку ОСОБА_1 зазначила, що копію судового рішення засобами поштового зв`язку не отримувала, а направлення постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року на електронну адресу не може вважатися належним врученням судового рішення. 19 січня 2024 року до Верховного Суду надійшла адміністративна справа №240/37365/21. Вирішуючи питання поважності пропуску строку Судом встановлено наступне. В матеріалах справи наявна довідка про направлення електронного листа на електронну адресу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 Інших доказів направлення судового рішення засобами поштового зв`язку матеріали справи не містять. Зокрема у висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі №279/5407/20, зазначено, що суд першої інстанції був зобов`язаний надіслати судові рішення у паперовій формі рекомендованим листом або електронним листом на офіційну електронну адресу, зареєстровану в Системі, чого зроблено не було. Докази вручення оскаржуваного рішення фізичній особі в матеріалах справи відсутні. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що доставка судового рішення електронним листом на особисту електронну пошту фізичної особи є врученням такого рішення, тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. Отже, враховуючи практику вирішення питання про поновлення процесуального строку, колегія суддів вважає обґрунтованими наведені ОСОБА_1 обставини щодо несвоєчасного отримання копії постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року. Враховуючи викладене, а також положення вимог частини другої статті 329 КАС України, згідно з якими учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, суд вважає, що підстави пропуску позивачем строку на касаційне оскарження є поважними, у зв`язку з чим такий строк підлягає поновленню. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі колегія суддів виходить з наступного. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, що на момент смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ОСОБА_2 пенсійним органом не виконано судове рішення від 17 січня 2022 року у справі №240/37365/21, яким встановлено право на нарахування та виплату із 05 травня 2021 року підвищення до пенсії ОСОБА_2 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII). Крім того, судами встановлено, що Житомирським окружним адміністративним судом на виконання рішення суду виготовлено виконавчі листи у справі №240/37365/21, які 13 квітня 2023 були надіслані на адресу позивача. Разом із заявою про заміну сторони у справі ОСОБА_1 був поданий лист Державного нотаріуса Овруцької державної нотаріальної контори Олени Кулініч, яким підтверджується, що ОСОБА_1 є спадкоємцем після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 . Водночас, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у запереченні на заяву про заміну сторони у справі зазначило, що право на пенсію є індивідуальним особистим правом кожного громадянина, що не підлягає передачі у порядку спадкування. На підтвердження своїх доводів пенсійний орган посилається на висновки Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 1219 Цивільного кодексу України, викладені у постановах від 15 липня 2021 року у справі №2-а-2691/2009. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони у справі №240/37365/21, суди виходили з того, що заявником не було надано належних доказів на підтвердження правонаступництва та доказів про нарахування суми доплати до пенсії згідно з рішенням суду. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком судів попередніх інстанцій та вважає за доцільне вказати таке. Відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Згідно з частиною першою статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина четверта статті 379 КАС України). Відтак, процесуальним правонаступництвом є заміна сторони або третьої особи іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірних правовідносин, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки сторони або третьої особи. У свою чергу, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2019 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) передбачено, що під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) розуміється сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частинами першою та другою статті 15 Закону №1404-VIII визначено, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. За приписами частини п`ятої статті 15 Закону №1404-VIII встановлено, що в разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що процесуальне правонаступництво завжди пов`язане з участю особи як сторони у справі у судовому процесі, в тому числі, у процесі виконання рішення суду. Заміна сторони у виконавчому провадженні новою особою пов`язана з можливістю участі такої особи саме у вже відкритому/триваючому виконавчому провадженні. Водночас, за змістом статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вищенаведені положення у сукупності аналізувалися Верховним Судом, зокрема у постанові від 15 грудня 2023 року у справі №805/2628/18-а, де Суд дійшов наступного правового висновку: «Тільки у змагальному судовому процесі, суд відповідної юрисдикції має можливість, зокрема, встановити, необхідні для вирішення спору щодо виплати неодоотриманої за життя суми пенсії, фактичні обставини, зокрема: - поточну суму заборгованості органу пенсійного фонду, яка виникла, зокрема, у зв`язку з невиконанням рішення суду за життя пенсіонера, шляхом витребування у органу пенсійного фонду відповідної довідки із зазначенням конкретної суми, яка залишилася невиплаченою; - статус позивача у справі щодо стягнення недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (член сім`ї/особа, що перебувала на утриманні померлого пенсіонера/спадкоємець); - наявність інших осіб з аналогічним статусом, які також претендують/мають право на отримання недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера; - дату звернення позивача із заявою до пенсійного фонду про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера; - подання позивачем всіх необхідних документів, передбачених Порядками №22-1, №3-1 (в залежності від положень, за якими призначалася пенсія особі, яка померла); - процедури, за якої у особи виникло відповідне право (суд має встановити, в якому порядку особа звернулася за недоотриманою пенсією у зв`язку зі смертю пенсіонера - як член сім`ї, який проживав разом із пенсіонером на день його смерті/особа, яка перебувала на його утриманні або як спадкоємець).» Крім того, у цій постанові Верховний Суд, з огляду на вищенаведені висновки, враховуючи відповідне законодавче регулювання та судову практику, що склалася при вирішенні спірних правовідносин аналогічного характеру, а також беручи до уваги необхідність дотримання критерію ефективності у правовідносинах щодо захисту осіб, що наділені правом отримання нарахованих, але неодержаних за життя пенсіонера сум пенсії, зазначив, що вказане процесуальне питання, у випадку відмови органу пенсійного фонду у позасудовому порядку (добровільно) здійснити виплату суми недоплаченої пенсії, не може бути вирішений за правилами статей 52, 379 КАС України, тобто з використанням інституту процесуального правонаступництва або заміни сторони виконавчого провадження. Верховний Суд, ухвалюючи вказану постанову, керувався, зокрема, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Суд у цій справі встановив, що у грудні 2016 року фізична особа звернулася до суду з позовом до органу пенсійного фонду про стягнення суми неотриманих спадкодавцем пенсійних виплат. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 31 січня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з органу пенсійного фонду на користь позивача неодержані її чоловіком за життя кошти, а саме: підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 51 цього Закону, за період із 04 лютого по 31 липня 2014 року в загальній сумі 14 979,52 грн. У квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга органу пенсійного фонду, в якій останній, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати. Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства, оскільки спір виник щодо оскарження дій відповідача, який є суб`єктом владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши правовідносини, що виникли у цій справі, дійшла висновку, що вказаний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки у цій справі предметом позову є майнова вимога позивача, що стосується визнання за нею право власності на майно - грошові кошти, які належали до виплати її померлому чоловіку. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 квітня 2019 року у справі №808/1346/18. Суд у цій справі виходив з того, що на дату смерті батька позивачки судові рішення про здійснення перерахунку його пенсії відповідачем виконані не були. Вказане стало підставою для звернення до адміністративного суду з позовом до органу пенсійного фонду про визнання бездіяльності відповідача протиправною і зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до постанов Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 4 серпня 2009 року та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2010 року. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вказала, що спори предметом яких є майнова вимога позивача щодо визнання, зокрема, в порядку спадкування, права власності на грошові кошти, мають приватноправовий характер і підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. З урахуванням зазначеного висновку, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження у цій справі у порядку статей 52, 379 КАС України. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. У пункті 2 частини другої цієї статті встановлено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Таким чином, оскаржуване судове рішення є вмотивованим і таким, що ґрунтується на законі, зокрема положеннях статей 52, 379 КАС України. Правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а тому у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою необхідно відмовити. Аналогічна правова позиція щодо застосування статей 52, 379 КАС України висловлена Верховним Судом в ухвалах від 06 вересня 2021 року у справі №520/5612/19, від 07 вересня 2022 року у справі №520/19364/2020, від 31 жовтня 2022 року у справі №640/20737/20, від 20 березня 2023 року у справі №420/6747/21. Керуючись статтями 52, 328, 333, 379 КАС України, Суд, - УХВАЛИВ:

1. Визнати поважними наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку та поновити строк на касаційне оскарження ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року у справі №240/37365/21.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2023 року у справі №240/37365/21 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

3. Надіслати скаржнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач: Я.О. Берназюк Судді: С.М. Чиркін В.М. Шарапа