Постанова Дніпровський апеляційний суд № 174/429/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/321/24 Справа № 174/429/23 Суддя у 1-й інстанції - Ілюшик І.А. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Космачевської Т.В., суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 липня 2023 року в цивільній справі номер 174/429/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 11.02.2019 року його було прийнято на посаду головного збагачувача ТОВ «Демурінський ГЗК» на підставі наказу №40к від 11.02.2019 року. 01.05.2023 року звільнено з займаної посади згідно p п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу №205к від 28.04.2023 року. В день звільнення 01.05.2023 року відповідач вручив йому письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні. Відповідно до наведеного повідомлення відповідач мав у день звільнення виплатити позивачу нараховану йому заробітну плату за лютий-квітень 2023 року, з урахуванням компенсації за 74 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 11.02.2020 року по 01.05.2023 року на загальну суму 231695,22 грн, з яких 51011,00 грн сума, що підлягала виплаті за лютий 2023 року, 33525,81 грн - сума, що підлягала виплаті за березень 2023 року, 55078,10 грн - сума, що підлягала виплаті за квітень 2023 року, 92080,31 грн - сума, що підлягала виплаті за травень 2023 року. Проте, в порушення ст. 116 КЗпП України, роботодавець не виплатив належні йому кошти, що призвело до виникнення заборгованості на суму 231695,22 грн. 02.05.2023 року позивач подав заяву з проханням негайно виплатити нараховані йому при звільненні суми та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, проте відповідач на день звернення з цим позовом до суду не виплатив заборгованість по заробітній платі і не надав будь-якої відповіді за результатами розгляду його звернення. Позивач вважає, що така бездіяльність відповідача порушує його трудові права та суперечить, зокрема, положенням ч. 1 ст. 47 КЗпП України. Як вбачається з повідомлення ТОВ «Демурінський ГЗК» від 01.05.2023 року між позивачем та відповідачем відсутній спір про розмір сум, належних позивачу при звільненні, оскільки відповідач підтверджує всі нараховані до виплати суми заробітної плати позивача за лютий-травень 2023 року, з урахуванням компенсації за 74 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 11.02.2020 року по 01.05.2023 року. Середня заробітна плата позивача, відповідно до заробітної плати за останні два відпрацьованих місяці, становить: за березень 2023 року 41646,96 грн, квітень 2023 року 68420,00 грн, що разом складає 110066,96 грн поділеної на кількість робочих днів за ці два місяці 34 (14+20 днів). 110066,96 грн/34 днів=3237,26 грн. Таким чином на день звернення з позовом до суду позивачу не виплачені всі належні йому при звільненні суми (заробітна плата за фактично відпрацьований час в лютому-травні 2023 року та сума компенсації за дні невикористаної щорічної основної відпустки), а тому на теперішній час неможливо здійснити розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 231695,22 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення включно. Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 липня 2023 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 231695,22 грн без утримання із зазначеної суми податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.05.2023 року до 18.07.2023 року у сумі 252506,28 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави Україна судовий збір у розмірі 1073,60 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 10000,00 грн витрат на правову допомогу. Допущено негайне виконання рішення в частині присудження позивачу ОСОБА_1 виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць. Із вказаним рішенням не погодилось ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат», подало апеляційну скаргу, просило скасувати рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області та ухвалити нове рішення по справі, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та невідповідності викладеним у рішенні висновкам фактичним обставинам справи. В трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути (зміна права власності в статутному капіталі та керівництва відповідача, вилучення майна в дохід держави, накладення арешту на майно, знищення бухгалтерського обліку тощо), та в період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання щодо виплати заробітної плати та виплаті належних позивачу при звільненні сум, у строки зазначені в ст. 116 КЗпП України. Тобто, вищевикладене свідчить про відсутність вини відповідача у порушенні строків виплати позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Відповідач частково виконав позовні вимоги позивача, здійснивши виплату частини заборгованості по заробітній платі в розмірі 68346,79 грн: 19.07.2023 року ТОВ «Демурінський ГЗК» перерахував позивачу частину заборгованості з заробітної плати в розмірі 22306,63 грн (платіжна інструкція 8250605 від 19.07.2023 року); 31.07.2023 року відповідач перерахував позивачу частину заборгованості з заробітної плати в розмірі 46040,16 грн. (платіжна інструкція 8250605 від 31.07.2023 року). Однак, вищевикладені факти не взяті судом першої інстанції до уваги при винесенні рішення у справі №174/429/23. Задоволена судом вимога про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн є неспівмірною із складністю цієї справи та наданим адвокатом Скалецьким В.А. обсягом послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, адже зазначена справа не є складною, розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; у мережі Інтернет міститься велика кількість практики з аналогічних спорів; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося; адвокат Скалецький В.А. є представником ще трьох працівників відповідача в інших судах, де він звернувся з аналогічними позовами, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження сплати ним адвокату Скалецькому В.А. гонорару за надання правової допомоги, зокрема, не надано відповідної квитанції, платіжного доручення чи будь-якого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку. Тобто, надані послуги позивачем адвокату Скалецькому В.А. на дату винесення рішення не оплачені та є такими, що позивачем фактично не понесені. Від позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скалецький В.А., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу. Суд першої інстанції при винесенні рішення 18.07.2023 року не міг взяти до уваги по-перше, факти, які ще не настали на час винесення рішення суду (рішення суду було винесено 18.07.2023 року), а часткове погашення заборгованості відповідач здійснив лише 19.07.2023 року та 31.07.2023 року, тобто після винесення рішення суду), а по- друге, факти, про які йому не було і не могло бути відомо. За таких обставин не може йти мова, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи. Суд першої інстанції стягнув суму заборгованості з відповідача на користь позивача саме в тому розмірі, яка існувала на день ухвалення рішення суду, тобто станом на 18.07.2023 року. Станом на день подачі цього відзиву на апеляційну скаргу відповідач так і не виплатив в повному обсязі суми, що належали позивачу при звільненні (на день винесення рішення судом першої інстанції заборгованість по виплаті заробітної плати складала 231695,22 грн, а станом на день подачі цього відзиву - 163348,43 грн). Таким чином, в порушення ч. 5 ст. 97 КЗпП України відповідач до теперішнього часу не погасив заборгованість по виплаті заробітної плати перед позивачем, але здійснює інші види платежів в сумах, що перевищують суму заборгованості перед позивачем. І при цьому представник відповідача намагається довести суду, що в діях відповідача відсутня вина, оскільки він, начебто, не має фінансової можливості виплатити заборгованість перед позивачем. Відповідач умисно не надає інформацію про рух коштів на рахунку підприємства, оскільки це б підтвердило той факт, що кошти на рахунку ТОВ «Демурінський ГЗК» були наявні, а отже відповідач мав можливість погасити заборгованість перед позивачем. На момент звільнення відповідача (01.05.2023) бухгалтерська документація у відповідача була в наявності для здійснення нарахування заробітної плати за лютий - травень 2023 року (з урахуванням суми компенсації за 74 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 11.02.2020 року по 01.05.2023 року), що підтверджується, зокрема, повідомленням про нараховані та виплачені позивачу суми при звільненні (додаток 5 до позовної заяви), яке відповідач вручив позивачу в день звільнення. Представник відповідача стверджує про те, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню виключно у разі їх фактичної оплати та надання доказів здійснення такої оплати. Дане твердження не відповідає правовим позиціям Верховного Суду. Так, як уже зазначалося, Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі No648/1102/19 дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. У зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції позивач поніс судові витрати в розмірі 3000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу №22 від 02.05.2023 року, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі наданих послуг від 25.09.2023 року. Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначено для розгляду, зокрема справ, що виникають з трудових відносин. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позов поданий до суду першої інстанції у 2023 році. Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 01.01.2023 року 2674,00 грн. З позовної заяви вбачається, що спір у справі виникає з трудових правовідносин та ціна позову становить 484201,50 грн, тобто не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому апеляційну скаргу слід розглядати без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що позивач ОСОБА_1 у період з 11.02.2019 року по 01.05.2023 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Демурінський ГЗК» та працював на посаді головного збагачувача, що підтверджено його трудовою книжкою (а.с. 13-15). Відповідно до наказу (розпорядження) №205к про припинення трудового договору (контракту) від 01.05.2023 року ОСОБА_1 звільнений 01.05.2023 року з займаної посади за п. 1 ст. 36 КЗпП України, угода сторін (а.с. 16). Згідно з розрахункових листків, які видані ТОВ «Демурінський ГЗК», позивачу належить до виплати заробітна плата за лютий 2023 року в розмірі 49570,29 грн. (борг на кінець місяці 51011,00 грн.), за березень 2023 року у розмірі 33525,81 грн., за квітень 2023 року в розмірі 55078,10 грн., за травень 2023 року в розмірі 92080,31 грн., а загалом 231695,22 грн (а.с. 17). Наказом Фонду державного майна України припинено повноваження генерального директора ТОВ «Демурінський ГЗК» Федаша Д.М. та призначено на посаду директора ОСОБА_2 (а.с. 46). 05.06.2023 року відповідні зміни було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 47, 48). З заяви т.в.о. керівника ТОВ «Демурінський ГЗК» Савчука І.Б. вбачається, що він звертався до ВП №1 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області з питання про вчинення кримінального правопорушення з приводу відсутності бухгалтерської документації (а.с. 49). Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковленко В.А. відкрито виконавче провадження про стягнення в дохід держави грошових коштів в сумі 14417285,60 грн, які знаходяться на рахунку відповідача, відкритому у АТ «Міжнародний резервний банк» (постанова від 20.03.2023 року ВП №71340294) та накладено арешт на грошові кошти відповідача, що містяться на відповідних рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника (ТОВ «Демурінський ГЗК»), крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, та належать боржнику (а.с. 71- 74) Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд не може погодитись в повній мірі, виходячи з наступного. Відповідно до положень ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Поняття заробітної плати також визначено в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці». Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. З аналізу вказаних правових норм вбачається, що остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум. Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки»). Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення. Виходячи з положень п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (з послідуючими змінами), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках чинних законодавством, календарних днів. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 11.02.2019 року по 01.05.2023 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Демурінський ГЗК» та працював на посаді головного збагачувача. Відповідно до наказу (розпорядження) №205к про припинення трудового договору (контракту) від 01.05.2023 року ОСОБА_1 звільнений 01.05.2023 року з займаної посади за п. 1 ст. 36 КЗпП України, угода сторін. Згідно з розрахункових листків, які видані ТОВ «Демурінський ГЗК», позивачу належить до виплати заробітна плата за лютий 2023 року в розмірі 49570,29 грн. (борг на кінець місяці 51011,00 грн.), за березень 2023 року у розмірі 33525,81 грн., за квітень 2023 року в розмірі 55078,10 грн., за травень 2023 року в розмірі 92080,31 грн., а загалом 231695,22 грн. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про те, що, оскільки позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, відповідач мав у день звільнення виплатити позивачу нараховану йому заробітну плату за лютий-травень 2023 року з урахуванням компенсації за 74 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 11.02.2020 року по 01.05.2023 року на загальну суму 231695,22 грн. В день звільнення позивача відповідач виплату сум, що належали позивачу, не здійснив, що є грубим порушенням вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Проте апеляційний суд не може залишити поза увагою подані з апеляційною скаргою докази часткового виконання відповідачем позовних вимог позивача, а саме здійснення виплати частини заборгованості по заробітній платі в розмірі 68346,79 грн. 19.07.2023 року ТОВ «Демурінський ГЗК» перерахував позивачу частину заборгованості з заробітної плати в розмірі 22306,63 грн (платіжна інструкція 8250605 від 19.07.2023 року) (а.с. 155); 31.07.2023 року відповідач перерахував позивачу частину заборгованості з заробітної плати в розмірі 46040,16 грн (платіжна інструкція 8250605 від 31.07.2023 року) (а.с.156). Таким чином, на час перегляду судового рішення в суді апеляційної інстанції розмір заборгованості за невиплаченою заробітної платою становить 163348,43 грн (231695,22 грн - 22306,63 грн - 46040,16 грн). Виходячи з наведеного вище, розмір заборгованості по виплаті заробітної плати, що підлягає стягненню має бути зменшено до 163348,43 грн, а рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 липня 2023 року має бути змінено в частині стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив із того, що на день винесення рішення заборгованість по заробітній платі позивачу залишається не виплаченою, тому підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.05.2023 року до 18.07.2023 року у сумі 252506,28 грн. (78 робочих днів х 3237,26 грн. (середньоденна заробітна плата, виходячи з заробітку за два останні календарні місяці)) за розрахунком, наданим позивачем. Проте такий висновок не відповідає встановленим обставинам справи. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Заперечуючи проти позовних вимог в цій частині, представник відповідача посилався на те, що відсутня вина Товариства в невиплаті належних позивачеві сум при звільненні, так як бухгалтерські документи були втрачені. На підтвердження чого надано постанову про визнання юридичної особи потерпілим в кримінальному провадженні від 12 вересня 2023 року, де зазначено, що у період з 2020 року до 05.06.2023 року не встановленими особами знищено первісну бухгалтерську документацію та бухгалтерські бази даних ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат», у зв`язку із чим повністю порушена робота підприємства та відкрито кримінальне провадження. Відповідно до виконавчого листа від 10.03.2023 року, виданого Вищим антикорупційним судом, відкрито виконавче провадження №71340294 від 20.03.2023 року та накладено арешт на кошти боржника. За таких обставин доводи представника відповідача про те, що затримка розрахунку з позивачем сталася з об`єктивних причин, та не з вини відповідача, знайшли своє підтвердження. Оскільки невиплата належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, сталася не з вини роботодавця, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув. Тому, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Що стосується доводів апеляційної скарги про стягнення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходить із наступного. Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування (частина п`ята статті 135 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Частиною п`ятою статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони. Представник ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» посилається на те, що судом першої інстанції при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, не враховано критерій розумності їх розміру та реальності таких витрат, розмір витрат невиправдано завищений. Задовольняючи вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн підлягають стягненню з позивача на його користь. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу заявником було надано копію ордеру до договору № 22 від 02.05.2023 року про надання правової допомоги, згідно з умовами якого, адвокат Скалецький В.А. зобов`язався надавати правову допомогу щодо захисту прав та інтересів ОСОБА_1 , а останній зобов`язався здійснити оплату за виконану адвокатом роботу в строки визначені додатковою угодою №1 від 03.05.2023року, а саме протягом дев`яносто днів після винесення рішення судом першої інстанції та набранням ним законної сили (а.с.19-20, 21), додатком № 1 до договору № 22 від 03.05.2023 року визначено розмір та вартість юридичних послуг адвоката. В акті приймання-передачі наданих послуг від 04.05.2023 року,від 05.06.2023 року та від 27.06.2023 року зазначені послуги: вивчення та юридичний аналіз наданої клієнтом документації, вироблення правової позиції - 1000 грн; Підготовка та подача до суду позовної заяви в інтересах довірителя про стягнення заборгованості по заробітній платі, копіювання документів та їх роздруківка - 6000 грн; участь в судовому засіданні в режимі відео конференції 30.06.2023 року - 2000 грн., де судове засідання тривало згідно протоколу судового засідання з 14:56 до 15:05, тобто 9 хвилин; Підготовка та подача відповіді на відзив,виїзд на поштове відділення, відправка відзиву - 2500 грн. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. З урахуванням встановлених обставин та того, що справа не представляє значної складності, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг та співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд вважає, що розмір витрат на правову допомогу є завищеним. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20). Таким чином розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню, слід зменшити та стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України вказані обставини є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача. За таких обставин, виходячи з наведеного вище, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а тому є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та в частині стягнення судового збору з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в зазначеній частині та зміні судового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу з 10000 грн до 5000 грн та судового збору. Крім того, відповідно до пп. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року було відстрочено апелянтові сплату судового збору в розмірі 3220,80 грн. Апеляційна скарга задоволена частково. Тому, з позивача слід стягнути в дохід держави судовий збір в частині спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 1610,40 грн та стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 1610,40 грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити частково. Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 липня 2023 року в частинах стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати та стягнення витрат на професійну правничу допомогу змінити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 163348,43 грн без утримання із зазначеної суми податків та інших обов`язкових платежів. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 18 липня 2023 року в частині спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та в частині судового збору - скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1610,40 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в сумі 1610,40 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, як така, що ухвалена у малозначній справі, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: