Постанова Київський апеляційний суд № 362/4941/24

Єдиний унікальний номер справи 362/4941/24 Провадження №22-ц/824/1591/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 червня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., розглянувши у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У липні 2024 року позивач звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області з даним позовом до відповідача. Позов мотивований тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 01.10.2023 року укладено Кредитний договір (оферти) №01.10.2023-100000789. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 10 000 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 01.10.2023 року, строком на 140 днів. У зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору, позивач був змушений звернутися з позовом до суду, в якому просив: стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 25499,91 гривень, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10000,00 грн, процентів у розмірі 13999,91 грн та комісії 1500,00 грн. Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №01.10.2023-100000789 від 01.10.2023 у розмірі 25 499,91 грн, та суму судового збору у розмірі 2 422, 40 грн. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 червня 2025 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Не погоджуючись із рішенням суду, 04 липня 2025 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що суд першої інстанції постановив оскаржуване судове рішення з порушенням норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи і визнав встановленими обставини справи, які не були доведені, зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що він як військовослужбовець та учасник бойових дій звільнений від сплати відсотків за користування кредитом. Крім того, навіть якби він не був військовослужбовцем, розмір відсотків мав би бути значно меншим, оскільки заборгованість за відсотками нарахована поза межами строку дії кредитного договору. Апелянт вказує, що нарахований розмір відсотків за кредитним договором є кабальним, зосереджує увагу на таблиці, яка є додатком до кредитного договору та у якій вказано розмір відсотків 10039,77 грн. Разом з тим, заявлена позивачем сума відсотків становить 13999,91 грн. Не погоджується апелянт і з розміром стягнутої з нього комісії, оскільки, посилаючись на ЗУ «Про захист прав споживачів», вважає незаконним її нарахування. Також апелянт вказує про недійсність кредитного договору у зв`язку з нечесною підприємницькою практикою. Вважає неналежним доказом паспорт споживчого кредиту. 25 вересня 2026 року від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за наступним розрахунком: 10000,00 - тіло кредиту, 1500,00 грн - комісія, що загалом складає 11500,00 грн. Також, 25 вересня 2025 року від позивача надійшов відзив, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного: Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом. Згідно з п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Положеннями частин 2, 4 ст.128 ЦПК України визначено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Згідно з ч.1 ст.174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 05 серпня 2024 року, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 16 жовтня 2024 року. 16 жовтня 2024 року засідання було відкладено у зв`язку з поданням відповідачем заяви, та призначено наступне засідання на 11 грудня 2024 року. Водночас, будь-яких доказів щодо повідомлення відповідача про судове засідання, призначене на 11 грудня 2024 року, матеріали справи не містять. За таких умов судом першої інстанції при ухваленні рішення були порушені норми процесуального права, оскільки справу було розглянуто без належного повідомлення відповідача, що є безумовною підставою для скасування рішення суду відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що процесуальних порушень допустився суд першої інстанції і під час перегляду заочного рішення. Як вбачається з матеріалів справи, 19 березня 2025 року відповідачем подано заяву про перегляд заочного рішення. Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 19 березня 2026 року поновлено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, прийнято до розгляду заяву та призначено судове засідання на 11 червня 2025 року. Водночас заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення ухвалою суду від 06 червня 2026 року. Крім того в описовій частині вказаної ухвали наведено підстави для відмови у задоволенні клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції. З огляду на вказане, зважаючи на приписи п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, колегія суддів вказує на наявність підстав для обов`язкового скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Так, у липні 2024 року позивач звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 25499,91 гривень, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10000,00 грн, процентів у розмірі 13999,91 грн та комісії 1500,00 грн. 25 вересня 2025 року позивачем подано до суду апеляційної інстанції заяву про зменшення/збільшення позовних вимог разом з клопотанням про поновлення строку на її подання, в якій повідомляє, що сторона позивача не знала про наявність у відповідача статусу військовослужбовця. Тому позивач бажає зменшити розмір позовних вимог за наступним розрахунком заборгованості за кредитним договором №01.10.2023-100000789 від 01.10.2023 року: 10 000,00 грн - тіло кредиту; 1 500,00 грн - комісія, загалом: 11 500,00 грн. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, зокрема, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Оскільки на стадії апеляційного перегляду не передбачено подання заяви про збільшення/зменшення позовних вимог, апеляційний суд тлумачить подану позивачем заяву як відмову позивача від вимог в частині стягнення з відповідача відсотків у розмірі 13999,91 грн. Відповідно до частин першої, третьої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Як передбачено п 4 ч. 1, ч. 2 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом. Враховуючи викладене, суд вважає за можливе прийняти подану позивачем заяву та закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення процентів у розмірі 13999,91 грн. Таким чином, розгляду підлягають вимоги позивача лише про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 01.10.2023-100000789 від 01.10.2023 року у розмірі 11500,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - тіло кредиту; 1 500,00 грн - комісія. Колегія суддів приходить до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Частиною першою ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У ч. 2 ст. 639 ЦК України зазначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст. 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію"). За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію"). Судом з`ясовано, що 01 жовтня 2023 року між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", кредитний договір № 01.10.2023-1000007789, за умовами якого ТОВ "Споживчий центр" зобов`язалось надати позичальнику ОСОБА_1 кредит у сумі 10000,00 грн на строк 140 днів. Дата повернення (виплати) кредиту - 14 лютого 2024 року, первинний період користування кредитом 14 днів, черговий період користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду. Оскільки цей договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та відповідач підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. ТОВ "Споживчий центр" виконало умови кредитного договору, надавши відповідачу кредитні кошти у сумі 10 000,00 грн, що підтверджується квитанцією від 01 жовтня 2023 року № 2372671183 (а. с. 39). Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Ст. 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Позичальник ОСОБА_1 не виконав зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту, допустив заборгованість за кредитним договором від 01 жовтня 2023 року № 01.10.2023-100000789, зокрема за тілом кредиту - у сумі 10000,00 грн. За таких обставин наявні підстави для стягнення заборгованості за тілом кредиту, що становить 10000,00 грн. При цьому, договір від 01 жовтня 2023 року № 01.10.2023-100000789, укладений між сторонами, є договором про споживчий кредит, а тому до правовідносин між сторонами справи, які виникли щодо укладення та виконання згаданого договору, застосуванню підлягають положення Закону України "Про споживче кредитування". 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій кредитодавця щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія, пов`язана з наданням кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22). Також, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 204/224/21 у постанові від 06 листопада 2023 року дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. У даному випадку в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту (кредитної заборгованості), що надаються позивачу та за які банком встановлена комісія, пов`язана з наданням кредиту. Враховуючи те, що відповідачу встановлено плату за послуги, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту за кредитним договором, є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. Таким чином, вимога щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію, пов`язану з наданням кредиту у розмірі 1500,00 грн не підлягає задоволенню відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги щодо неправомірного нарахування комісії, пов`язаної з наданням кредиту, слід визнати обґрунтованими, та як наслідок в цій частині вимог позивача відмовити. Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що не розглядає доводи апеляційної скарги в частині заперечення по суті позовних вимог щодо незаконного нарахування відсотків поза межами строку дії кредитного договору, щодо нарахування кабальних відсотків за кредитом, оскільки провадження в цій частині закрито. З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту, що складає 10000,00 грн. Доводи апелянта в частині того, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту не означає укладення кредитного договору та щодо необхідності визнання кредитного договору недійсним з огляду на нечесну підприємницьку діяльність колегія суддів відхиляє з наступних міркувань: Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Однак, у справі не встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» приховало від позичальника об`єктивну інформацію щодо сукупної вартості кредиту. Розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Також апеляційний суд враховує, що укладений Кредитний договір № 01.10.2023-100000789 у виді пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) від 01 жовтня 2023 разом з невід`ємною частиною у виді Заявки від 01 жовтня 2023, підписаний сторонами та містить всі істотні умови договору та терміни повернення кредиту (користування ним). Кредитний договір № 01.10.2023-100000789 від 01 жовтня 2023 підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; боржник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов. Кредитний договір разом з Заявкою містить повну інформацію щодо умов кредитування, а саме щодо суми та періоду надання кредиту (пункт 2, 3, 4 Заявки) і розміру процентної ставки (пункт 8 Заявки), порядку надання і погашення кредиту, відповідальності за порушення умов договору. Враховуючи зміст кредитного договору слід дійти висновку, що позичальник з моменту підписання цього договору був обізнаний щодо оплатності наданого кредиту, а також щодо свого обов`язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту. Розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції. У поданій апеляційній скарзі апелянт просить стягнути із позивача витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. В порядку ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З матеріалів справи вбачається, що 13 червня 2025 року між адвокатом Войтович Л.В. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги. Пунктом 3.1. договору встановлено, що за послуги щодо надання правової допомоги клієнт виплачує адвокату гонорар у розмірі 10000,00 грн. На підтвердження понесення витрат на правову допомогу апелянтом долучено акт прийому передачі послуг до договору про надання правої допомоги № 25/62Ф від 13.06.2025 року та детальний опис робіт (наданих) послуг) виконаних адвокатом. Водночас, зі змісту ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). У розумінні положень ч.5 ст.137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У поданому відзиві позивач клопотав про зменшення розміру витрат на правову допомог до 3000,00 грн, вказуючи про неспівмірність витрат на правничу допомогу з ціною позову, складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг. При визначені розміру витрат на правову допомогу, що підлягають стягненню на користь позивача апеляційним судом враховується клопотання позивача про зменшення витрат на правову допомогу. Відтак, оцінюючи обсяг робіт, що зазначений детальний опис робіт (наданих) послуг) виконаних адвокатом, колегія суддів вважає, що в даному випадку заявлений розмір витрат у сумі 10 000,00 грн за усну консультацію та складання апеляційної скарги є завищеним, адже: фактично дана справа категорії про стягнення кредитної заборгованості є незначної складності, на стадії апеляційного розгляду справи правова позиція сторін вже була сформована, а доказів додаткового комплексного та всестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано. Таким чином, колегія суддів, з урахуванням клопотання позивача про зменшення витрат на правничу допомогу, критеріїв обґрунтованості та пропорційності (співмірності), приходить до висновку про те, що належним розміром плати відповідача за правову допомогу в суді апеляційної інстанції є 5 000,00 грн. В той же час, згідно з частиною тринадцятою ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що апеляційний суд змінює рішення суду шляхом зменшення загальної суми заборгованості, судові витрати, понесені сторонами, підлягають перерозподілу. У відповідності до положень частин 1 та 2 вищевказаної норми, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За результатами розгляду справи суд прийшов до висновку про те, що позов підлягає до задоволення на 39,22 % від заявлених позовних вимог. Відповідним чином підлягає зміні стягнута судом першої інстанції з відповідача на користь позивача сума судового збору з 2422,40 грн до 950,06 грн (39,22 %). В свою чергу у відповідній пропорції підлягає розподілу й сплачений відповідачем судовий збір за подачу апеляційної скарги та витрати на правову допомогу понесені у суді апеляційної інстанції. Таким чином з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2208,50 грн (60,78 %) та витрати на праву допомогу у сумі 3039,00 грн (60,78 %). Відповідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Зважаючи на викладене, з позивача на користь відповідач підлягає стягненню різниця присуджених сум судових витрат у розмірі 4297,44 грн. (2208,50+3039-950,06). Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2024 року скасувати. Закрити провадження в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за кредитним договором у розмірі 13999,91 грн. За рештою позовних вимог ухвалити нове судове рішення, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором за Кредитним договором №01.10.2023-100000789 від 01.10.2023 у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень. В задоволенні решти вимог відмовити Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4 297, 44 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько