Постанова 4801 № 130/1537/23

Справа № 130/1537/23 Провадження № 22-ц/801/142/2024 Категорія: 47 Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М. Доповідач:Шемета Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2024 рокуСправа № 130/1537/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач), суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С., секретар судового засідання Луцишин О. П. учасники справи: позивач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 , відповідач держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Заярного А. М. в м. Жмеринка, повне судове рішення складено 02 листопада 2023 року,- в с т а н о в и в : 13 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури, в якому просив стягнути з відповідачів на його користь 100 000 грн моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що за його заявою 12 серпня 2016 року відкрито кримінальне провадження № 4201602113000020, яке триває вже більше 7 років. Позивач зазначає, що йому спричинена моральна шкода за невиконання вимог КПК щодо швидкого та неупередженого слідства. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд послався на те, що ОСОБА_1 не надав належних доказів, які б підтверджували заподіяння йому моральної шкоди бездіяльністю відповідачів, зазначив, що постановлення слідчим суддею процесуальних ухвал про скасування постанов про закриття кримінального провадження не тягне наслідків цивільно-правового характеру. Не погодившись із цим рішенням, 31 жовтня 2023 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи та вказав, що позивач не довів свої вимоги, проте відмовив в огляді кримінального провадження, в якому і знаходяться всі докази бездіяльності, інших доказів в нього немає. Відзиви на апеляційну скаргу впродовж встановленого судом строку від учасників справи до апеляційного суду не надходили. В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, представник Державної казначейської служби не з`явився, про день та час судового розгляду повідомлений в установленому законом порядку, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Прокурор Колівошко С. М. заперечила проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити у її задоволенні та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам закону. За правилами частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. По справі встановлено наступне: -сторонами не заперечується, що 12.08.2016 року за заявою ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 42016021130000020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.165 КК України; -ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30.05.2023 року у справі № 130/838/23 встановлено, що у кримінальному провадженні № 42016021130000020 неодноразово були скасовані постанови слідчого про закриття кримінального провадження слідчим суддею (а.с.11-19), ця обставина не заперечується прокуратурою, а наданий на позов відзив містить покликання на такі ухвали слідчого-судді: -Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 19.12.2016 року скасовано постанову слідчого Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області від 21.11.2016 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016021130000020 від 12.08.2016 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/63623503 ); -Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27.06.2017 року скасовано постанову слідчого Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_4 від 21.11.2016 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016021130000020 від 12.08.2016 року (ухвала заборонена для оприлюднення згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" (п. 4 ст. 7)); -Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02.11.2018 року скасовано постанову слідчого СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області від 29.10.2018 року про закриття кримінального провадження № 42016021130000020 від 12.08.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.165 КК України (https://reyestr.court.gov.ua/Review/77632881); -Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06.05.2019 року скасовано постанову слідчого СВ Жмеринського ВП ГУПН у Вінницькій області від 29.04.2019 року про закриття кримінального провадження № 42016021130000020 від 12.08.2016 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.165 КК України (https://reyestr.court.gov.ua/Review/81633982 ); -Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21.11.2022 року скасовано постанову дізнавача СД Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області від 07(04).11.2022 року про закриття кримінального провадження №42016021130000020 від 12.08.2016 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.165 КК України. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107527143 ); -Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13.06.2023 року скасовано постанову дізнавача СД Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_5 від 19.05.2023 про закриття кримінального провадження №42016021130000020 від 12.08.2016 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111596444 ). Між сторонами виник спір з приводу стягнення моральної шкоди, спричиненої тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 32, 60, 61, 66, 69, 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблений висновок, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави. Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості. Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона. Згідно із ч.2 ст.9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. У відповідності до частини 2 статті 36 КПК України прокурор здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням. В справі що розглядається суд першої інстанції не надав належної оцінки тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні, неодноразовому прийняттю слідчими (дізнавачами) постанов про закриття кримінального провадження за матеріалами досудового розслідування від 12.08.2016 року № 42016021130000020 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 165 КК України (ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків), які в подальшому були скасовані ухвалами слідчого-судді, не врахував того, що зазначене кримінальне провадження безпосередньо стосується позивача по справі, оскільки йдеться про сплату коштів саме на його утримання. За вищевказаний час відповідно до вимог КПК України орган досудового розслідування мав би прийняти відповідне процесуальне рішення, а прокурор повинен був здійснювати процесуальне керівництва. Таким чином, у зв`язку з такою тривалістю кримінального провадження безумовним є те, що ОСОБА_1 змушений був відвідувати органи досудового розслідування та суду, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до звичайної життєдіяльності позивача, якому наразі виповнилося 75 років, та призводить до моральних страждань. При цьому колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що обґрунтованими є доводи та посилання прокурора на відповідну практику Верховного Суду про те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, що в результаті призвело до ухвалення судом першої інстанції неправильного рішення у цій справі, оскільки у розглядуваній справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України належної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, що призвело до надмірної тривалості досудового розслідування та свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, які в силу закону здійснюють процесуальне керівництво досудовим розслідуванням та зобов`язані забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (статті 9, 36 КПК України). Відтак апеляційний суд приходить до висновку, що доведеним є факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою, яке на момент звернення до суду з цією позовною заявою триває вже понад сім років, неодноразове прийняття рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування його доводів та які були скасовані лише судом за активної позиції прокурорів, які стверджували про правомірність закриття кримінального провадження, тому апеляційний суд виснує, що позивачу безумовно заподіяна моральна шкода такими діями відповідача. Проте апеляційний суд не погоджується із заявленим позивачем ОСОБА_1 розміром моральної шкоди, який всупереч загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК України) є надмірним відшкодуванням. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Як зазначено у Рішенні Європейського суду з прав людини «Справа Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого королівства» (Case of ABDULAZIZ, CABALES AND BALKANDALI), 1985 р., з огляду на її природу, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Більш того, право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв, які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України. Апеляційний суд в цьому контексті враховує той факт, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат ОСОБА_1 , які заслуговують на відшкодування у розмірі 100 000 грн., а тому вважає за необхідне, відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих позивачеві, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 7 000 грн. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення та ухвалити нове. Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції є таким, що постановлене без повного з`ясування обставин справи, які мають значення для справи, що призвело до невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та невірного застосування норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини. Тому рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року підлягає скасуванню з постановленням нового: про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Керуючись статтям 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року скасувати та постановити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 7 000,00 (сім тисяч) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відомості щодо учасників справи: Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 Відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: 10601 м. Київ, вул. Бастіона, 6, ЄДРПОУ 37567646, Відповідач: Вінницька обласна прокуратура, місцезнаходження: 21050 м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, ЄДРПОУ 02909909. Головуюча Т. М. Шемета Судді: О. Ю. Береговий О. С. Панасюк Повне судове рішення складено 18 січня 2024 року