Постанова 4824 № 275/518/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Марчук О.Л. Єдиний унікальний номер справи № 275/518/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/4862/2024 ПОСТАНОВА Іменем України 18 січня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мережко М.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, встановив: У травні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області з зазначеним вище позовом. Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 березня 2020 року між позивачем і відповідачем було укладено договір позики грошових коштів, відповідно до якого він передав останньому в борг грошові кошти в сумі 1 000 доларів США. У зв`язку із цим відповідач склав розписку у якій підтвердив факт отримання відповідача грошових коштів в сумі 1 000 доларів США та зобов`язався виплатити відсотки в розмірі 40 % без строку повернення позики. Оскільки вказану суму грошових коштів відповідачем не повернуто, позивач просить стягнути з останнього суму боргу та відсотки за користування позикою в загальній сумі 6 2000 доларів США. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі еквівалентному сумі 1 400 (одна тисяча чотириста) доларів США, що підлягає сплаті в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день здійснення платежу, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок. Додатковим рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача - адвоката Джуса Д.В. про стягнення з позивача судових витрат на оплату правової допомоги. Не погоджуючись із судовим рішенням у частині стягнення заборгованості у розмірі 1 400 доларів США та додатковим рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач сплатив 5 350 гривень 00 копійок, що становить 196,67 доларів США відповідно до платіжного доручення №16 від 18 квітня 2020 року та 5 400 гривень, що становить 199,43 доларів США відповідно до платіжного доручення №17 від 21 квітня 2020 року, попросивши матір своєї дружини - ОСОБА_3 перевести вказані кошти позивачу. Вказує, що відповідач переказ позивачу 10, 850 гривень, що становить 296,70 доларів США відповідно до платіжної інструкції №0.0.3045502276.1 від 13 червня 2023 року. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні заяви представника відповідача - адвоката Джуса Д.В. про стягнення з позивача судових витрат на оплату правової допомоги. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, скаржник просить суд скасувати рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2023 року і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в стягненні з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 400 доларів США та додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву представника відповідача - адвоката Джуса Д.В. про стягнення з ОСОБА_2 судових витрат на оплату правової допомоги. Судові витрати при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 покласти на ОСОБА_2 . Заперечень щодо рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог апеляційна скарга не містить, тому рішення в цій частині апеляційним судом не переглядається. Позивач, належно повідомлений про відкриття апеляційного провадження у справі, своїм правом на подачу відзиву у встановлений строк не скористався. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за договором позики, процентів, 3% річних у загальному розмірі 6 200 доларів США. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Встановлено, що 17 березня 2020 року відповідач ОСОБА_1 взяв у позивача ОСОБА_2 в борг грошові кошти в сумі 1 000 доларів США про що було укладено договір позики та відповідачем власноручно написано розписку, якою зобов`язався виплатити відсотки в розмірі 40 % без строку повернення позики. Посилаючись на те, що по закінченню строку, вказану суму грошових коштів відповідачем не повернуто, позивач просив суд стягнути з останнього суму боргу та відсотки за користування позикою в загальній сумі 6 2000 доларів США. Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до положень ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України). Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). За правилом ч.2, 3 ст.545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Правовий аналіз ст.545 ЦК України дає підстави вважати, що держатель оригінала боргового документа є належним кредитором у зобов`язанні, на підтвердження виникнення якого наданий такий борговий документ. У даній справі договір позики у вигляді розписки від 17 березня 2020 року про отримання відповідачем від позивача коштів у борг - борговий документ, укладений між позивачем та відповідачем у справі на підтвердження прийняття зобов`язання за договором позики та наявний у позивача у справі, свідчить про існування правовідносин за договором позики між сторонами у справі. Вказаний борговий документ містить умови отримання відповідачем в борг грошей із зобов`язанням їх повернення, дати отримання коштів та особистим підписом позичальника. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. За змістом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач належними та допустимими доказами довів існування у відповідача заборгованості за договором позики у розмірі 1 000 доларів США (сума позики) та нарахованих за договором процентів в розмірі 40% від суми позики, що складає 400 доларів США. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи міститься платіжна інструкція №0.0.3045502276.1 від 13 червня 2023 року, відповідно до якої ОСОБА_1 здійснив переказ коштів на рахунок ОСОБА_2 у розмірі 10 850 гривень, що еквівалентно 296,70 доларів США, згідно з офіційним курсом гривні щодо долара США, який станом на 13 червня 2023 року становив 36, 5686 гривень за 1 долар США в рахунок погашення боргу згідно договору позики. Враховуючи вказану платіжну інструкцію, колегія суддів доходить висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 1 103, 30 доларів США. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як визначено ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Суд першої інстанції встановив, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існують договірні правовідносини позики, позичальником частково не виконані зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику, повернуті не в повному обсязі. Посилання апелянта на те, що він сплатив 5 350 гривень 00 копійок, що становить 196,67 доларів США відповідно до платіжного доручення №16 від 18 квітня 2020 року та 5 400 гривень, що становить 199,43 доларів США відповідно до платіжного доручення №17 від 21 квітня 2020 року, попросивши матір своєї дружини - ОСОБА_3 перевести вказані кошти позивачу відхиляються судом, оскільки з вказаних платіжних доручень не зрозуміло призначення цих коштів, які були переведені ОСОБА_2 . Вказівка у призначенні платежу «на господарські потреби» не підтверджує факт переказу коштів відповідачем позивачу за договором позики. Крім цього, суд звертає увагу, що 31 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №707/2606/16, досліджуючи питання виконання боргового зобов?язання при наявності оригіналу боргової розписки у кредитора, зробив наступний висновок: статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов' язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов?язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов?язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, як кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Таким чином, наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов?язання не виконане, що унормовано у статті 545 ЦК України. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду: від 10 серпня 2021 року у справі №473/995/18; від 14 липня 2021 року у справі №266/7291/18-ц; від 25 березня 2019 року у справі №211/2672/16-ц; від 30 січня 2019 року у справі №751/1000/16. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви представника відповідача Джуса Д.В. , оскільки на кожну зі сторін суд покладає понесені нею судові витрати, як такі, що становлять саме їх частину пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин 1-6 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Відповідач ОСОБА_1 просив суд першої інстанції стягнути з позивача на його користь судові витрати на правову допомогу. Зазначав, що під час розгляду справи поніс витрати на загальну суму 77 280 гривень. Однак, відмовляючи у задоволенні заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції урахував усі встановлені судоми обставини справи, обґрунтованість та пропорційність витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, поведінку сторони під час розгляду справи, дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. І такі висновки суду першої інстанції є правильними та обґрунтованими. Апеляційний суд також звертає увагу, що часткове погашення заборгованості, яке суд ураховує під час визначення суми заборгованості до стягнення, відповідач здійснив уже після звернення ОСОБА_2 до суду із позовною заявою. Щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами під час розгляду справи, суд вважає за необхідне зазначити таке. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як видно із матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 2294 гривень. Відповідач сплатив 1 610 гривень 40 копійоксудового збору за подачу апеляційної скарги на судове рішення. Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені сторонами під час розгляду справи, враховує, що апеляційної скаргу відповідача слід частково задовольнити та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Враховуючи, що суд задовольняє позов ОСОБА_2 на 18%, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 412 гривень 92 копійки судового збору, в той час як з позивача на користь відповідача належить стягнути 338 гривень 18 копійок на відшкодування сплаченого судового збору. Частиною 10 вказаної статті встановлено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. За таких обставин, з огляду на передбачену законом можливість взаємного зарахування судових витрат, враховуючи складність справи, ціну позову, принципи співмірності та розумності судових витрат, відсоток задоволених позовних вимог, апеляційний суд вважає за можливе звільнити сторони від обов`язку по відшкодуванню судових витрат одна одній. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2023 року в частині визначення розміру заборгованості змінити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошові кошти в розмірі еквівалентному сумі 1 103, 3 (одна тисяча сто три) доларів США. В іншій частині рішення залишити без змін. Додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 жовтня 2023 року залишити без змін. Звільнити сторони від обов`язку по відшкодуванню судових витрат одна одній. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Мережко Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова