Постанова 4852 № 280/4973/23

від 18.01.2024 ·

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 січня 2024 року м. Дніпросправа № 280/4973/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року (суддя Чернова Ж.М.) у справі №280/4973/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - в с т а н о в и В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні перерахунку та виплати позивачу розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022 та Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX Про Державний бюджет України на 2023 рік, станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 25.02.2022 по 15.03.2023; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022 та Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX Про Державний бюджет України на 2023 рік, станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 25.02.2022 по 15.03.2023, з урахуванням виплачених су.; В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що у період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення здійснювалося у заниженому розмірі, а саме: позивачу виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення і одноразові виплати, які обраховувася виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018 року замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2022, 01.01.2023). Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року у зниженому розмірі без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по 15 березня 2023 року у зниженому розмірі без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період період з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 15 березня 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. В іншій частині позову відмовлено. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. З цих підстав суд вказав на те, що з 01.01.2022 та 01.01.2023 року грошове забезпечення має обчислюватися з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року за Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік» та станом на 01.01.2022 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням положень ст.7 вказаних Законів про Державний бюджет, якою визначено сталу величину прожиткового мінімуму, який застосовується при визначенні посадових окладів 2102,0грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Фактично позиція відповідача полягає в тому, що під час розрахунку грошового забезпечення слід застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, який встановлено постановою КМУ №704, як сталої величини, визначеного станом на 01.01.2018. Крім цього, за позицією відповідача позивачем пропущено строк звернення з позовом до суду. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Встановлені судом першої інстанції обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що позивач в період з 25.02.2022 по 15.03.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2023 №74 старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом б (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу. 15.05.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату належних йому сум грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 25.02.2022 по 31.12.2022, здійснити перерахунок та виплату належних йому сум грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, а також щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 15.03.2023. Відповіді на зазначену заяву відповідачем надано не було та, відповідно, проведення розрахунку складових грошового забезпечення, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом на 2022 та 2023 роки проведено не було. Вказані обставини стали підставою звернення з позовом до суду. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Щодо строку звернення з позовом до суду. Так, предметом спору у цій справі є зобов`язання відповідача виплатити грошове забезпечення у належному розмірі. Грошове забезпечення військовослужбовця є видом оплати праці (служби). У свою чергу, строки звернення до суду про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) встановлені КЗпП України. Відповідач, окрім положень ч.5 ст.122 КАС України, посилається на положення ст.233 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022), якою передбачено те, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Так, дійсно вказана норма права, в редакції з 19.07.2022, встановлює строки звернення з позовом до суду у справах про стягнення належних працівнику сум, що належать йому при звільнені. В той же час, заявлені позивачем вимоги стосуються періоду його служби і до 19.07.2022 і на той час положення статті 233 КЗпП України не передбачали обмежень будь-яким строком звернення з позовом до суду про стягнення належних працівнику сум. Таким чином, враховуючи те, що право позивача було порушено до внесення змін до статті 233 КЗпП України, а у відповідності до ст..58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, то застосування положень ч.2 ст.233 КЗпП України в новій редакції до правовідносин, які фактично виникли у 2021 році буде суперечити Основному закону. Крім цього, суд апеляційної інстанції приймає до уваги і той факт, що позивач 15.03.2023, після звільнення, звертався до відповідача із рапортом про виплату недоплаченого грошового забезпечення, але відповіді на своє звернення не отримав. Отже, строк звернення позивача з позовом до суду обумовлений і допущеною відповідачем бездіяльністю під час вирішення рапорту позивача щодо виплати грошового забезпечення в належному розмірі. Також, судом апеляційної інстанції враховується і те, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651). Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 Кодексу законів про працю України, на строк дії такого карантину. Таким чином, враховуючи викладене та приймаючи до уваги дату звернення позивача з цим позовом до суду (04.07.2023), аргументи відповідача про пропуск позивачем строку звернення із цим позовом до суду, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними. Щодо права позивача на визначення грошового забезпечення, виходячи із прожиткового мінімуму станом на 01 січня календарного року. Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Так, відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року). З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і

14. Отже, з 24 лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року». Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови № 103, яким п. 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції. Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність, та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків: « 21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять. Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення постанови КМУ №704 підлягають застосуванню в частині, які не суперечать Законам про Державний бюджет. Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022). Отже, позиція відповідача про те, що під час розрахунку грошової допомоги слід застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, який встановлено постановою КМУ №704, як сталої величини, визначеного станом на 01.01.2018, не грунтується на положеннях чинного законодавства. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на визначення розміру грошового забезпечення, виходячи із показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом станом на 01 січня календарного року. При цьому, судом першої інстанції правильно враховано те, що якщо Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначав лише розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не містив застережень щодо застосування такої розрахункової величини, то вже Закон України №1082-IX від 15.12.2020 «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у статті 7 містять застереження щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, який з 1 січня визначений у розмірі 2102 гривні. Отже, починаючи з 01.01.2021 розрахункова величина, що застосовується для визначення посадових окладів осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, становить 2102 гривні, тобто є незмінною. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що грошове забезпечення позивача має обчислюватися з урахуванням положень ст.7 вказаних Законів про Державний бюджет, якою визначено сталу величину прожиткового мінімуму, який застосовується при визначенні посадових окладів 2102,0грн. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим підстав для його скасування не існує. На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року у справі №280/4973/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України. Повний текст постанови складено 18.01.2024 Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова 4852 № 280/4973/23

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше