Постанова 4851 № 520/21355/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2024 р. Справа № 520/21355/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Присяжнюк О.В. , Бартош Н.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2023, головуючий суддя І інстанції: Шевченко О.В., м. Харків, повний текст складено 03.10.23 по справі № 520/21355/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить суд: визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, які полягають у прийнятті рішення №204150005912 від 10.07.2023 року, відповідно до якого не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 21.11.2011 року по 17.02.2022 року, з 02.03.2022 року по 18.04.2022 року та відмовлено у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; скасувати незаконне рішення №204150005912 від 10.07.2023 року Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, відповідно до якого не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 21.11.2011 року по 17.02.2022 року, з 02.03.2022 року по 18.04.2022 року та відмовлено у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 21.11.2011 року по 17.02.2022 року, з 02.03.2022 року по 18.04.2022 року відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звертався до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №204150005912 від 10.07.2023 року відмовлено у призначенні ОСОБА_2 пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки в позивача недостатньо загального страхового стажу. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №204150005912 від 10.07.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 21.11.2011 року по 17.02.2022 року, з 02.03.2022 року по 18.04.2022 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 14.11.1985 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з 30.05.2023 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що згідно записів трудової книжки позивач в період з 21.11.2022 по 18.04.2022 працював в філії «Уренгой бурение» ОО «Газпром бурение» м. Новий Уренгой район Крайньої Півночі. Зазначає, що з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. У зв`язку з викладеним, пенсії громадянам, які проживали / працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Отже, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31.12.1991 року. Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги норми чинного законодавства та не врахував, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 30.12.1991 року. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2023 у справі №360/4129/20. Стверджує, що згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії від 03.07.2023 року та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача становить 22 років 07 місяців 08 днів. Вважає, що Головним управлінням правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу роботи. Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення та довідками про доставку електронного листа. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 03.07.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України через електронний кабінет із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вищевказану заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за принципом екстериторіальності передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, за результатами розгляду якої рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 204150005912 від 10.07.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки в позивача недостатньо загального страхового стажу. В обґрунтування відмови в рішенні зазначено, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійний вік становить 55 років, необхідний страховий стаж становить 30 років. Страховий стаж особи становить 25 років 7 місяців 8 днів, пільговий стаж - 21 рік 9 місяців 3 дні. До пільгового стажу роботи за Списком №2 зараховано всі періоди роботи відповідно поданих документів. При цьому, відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу. Не погоджуючись з рішеннями про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту 2 частини 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні пенсії. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 21.11.2011 року по 17.02.2022 року, з 02.03.2022 року по 18.04.2022 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 14.11.1985 року, та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 30.05.2023 року. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заяву про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, пенсію за віком на пільгових умовах позивачу не призначено, відповідно, не передано електронну пенсійну справу до ПФУ за місцем фактичного проживання позивача, доказів перебування позивача на обліку в територіальному органі ПФУ за місцем своєї реєстрації матеріали справи не містять, тому саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повинно призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, про що зазначає позивач. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV). За змістом пункту 1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. У силу п.1 ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком. Статтею 20 Закону №1058-ІV визначено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. За приписами ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ч.1 ст.40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Згідно з п.3 ч.2 ст.64 Закону №1058-IV виконавча дирекція Пенсійного фонду зобов`язана здійснювати функції щодо призначення (перерахунку), забезпечення своєчасного та в повному обсязі фінансування і виплати пенсій та надання соціальних послуг. Відповідно до п.2 ч.1 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. За пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. У відповідності до ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно з п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 14.11.1985 року, 21.11.2011 року позивач прийнятий слюсарем по обслуговуванню бурових 5 розряду вахтовим методом роботи в управління бурових робіт №2 філії «Уренгой бурение» ОО «Газпром бурение» м. Новий Уренгой район Крайньої Півночі. 17.06.2018 переведений слюсарем по обслуговуванню 6 розряду. 17.02.2022 трудовий договір розірвано за ініціативою працівника. З 02.03.2022 по 18.04.2022 позивача прийнято на посаду слюсаря по обслуговуванню бурових 6-го розряду ТОВ "ССТ". Вищевказані періоди роботи також підтверджено довідкою ТОВ «Газпромбуріння» Філія «Уренгой буріння» ТОВ «Газпром буріння» №550 від 17.02.2022 року та довідкою TOB «ССТ» №75/22 від 18.04.2022 року. В оскаржуваному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 204150005912 від 10.07.2023 зазначено, що страховий стаж особи становить 25 років 7 місяців 8 днів, пільговий стаж - 21 рік 9 місяців 3 дні. До пільгового стажу роботи за Списком №2 зараховано всі періоди роботи відповідно поданих документів. При цьому, відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п.2 ч.1 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу. У відзиві на позов та апеляційній скарзі ГУПФУ в Рівненській області також зазначив, що Головним управлінням відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоди роботи позивача з 21.11.2011 по 17.02.2022, з 02.03.2022 по 18.04.2022, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31.12.1991. Суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, з огляду на наступне. Згідно з ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. У відповідності до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Колегія суддів звертає увагу, що на час спірних правовідносин Україна була членом вказаної Угоди (постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з цієї Угоди). Відповідно до абз. 2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 року (яка діяла на час спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. З урахуванням наведеного вище, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Зазначене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.10.2020 року у справі №348/1137/14-а та від 09.09.2020 року у справі №348/2071/16-а, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи. Таким чином, посилання відповідача на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, як на підставу для відмови позивачу у зарахуванні по трудового стажу спірних періодів, є безпідставними, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) на періоди трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії вказаної Угоди. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі по тексту - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою. Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення. При цьому, відповідно до ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу. Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень. Оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні (відповідні періоди 2011 - 2022 років), у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації. Суд не приймає до уваги посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 29.03.2023 року у справі №360/4129/20 в обґрунтування своїх висновків, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації по 31 грудня 1991 року, оскільки в рамках справи №360/4129/20 розглядалося питання, чи підтверджено період роботи позивача на території російської федерації відомостями індивідуального (персоніфікованого) обліку та (або) документами, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством російської федерації, чи сплачувалися страхові внески до Пенсійного Фонду російської федерації за спірний період. У постанові Верховного Суду відсутні висновки щодо не зарахування періодів роботи позивача на території російської федерації з підстав того, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зважаючи на те, що спірні правовідносини, які розглядалися в рамках адміністративної справи №360/4129/20, виникли у 2019 році. При цьому, в постанові від 29.03.2023 року у справі №360/4129/20 Верховний Суд зазначив, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність. Пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Суд також наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. Факт роботи позивача на території російської федерації у заявлені позивачем періоди підтверджується копією трудової книжки, яка наявна в матеріалах справи та дійсність якої не ставиться під сумнів відповідачем, жодних недоліків в частині внесених записів відповідачем у спірному рішенні не зазначено. Крім того, позивачем до заяви про призначення пенсії додані довідки про доходи на території російської федерації за період з 21.11.2011 року по 17.02.2022 року, з 02.03.2022 року по 18.04.2022 року. Системний аналіз наведених вище положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Порядку №637 дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17. Відтак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправно не зараховано до загального та пільгового стажу позивача вказані періоди роботи. При цьому, інших підстав для не зарахування до загального страхового стажу позивача спірних періодів роботи на території російської федерації (з 21.11.2011 року по 17.02.2022 року, з 02.03.2022 року по 18.04.2022 року), ніж зазначених вище, оскаржуване рішення не містить та судовим розглядом таких також не встановлено. Оскільки на момент звернення до пенсійного органу позивач досяг віку, визначеного п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (55 років виповнилося 29.05.2023 року), має загального страхового стажу більше 30 років (зараховано пенсійним органом 25 років 7 місяців 08 днів, зараховано в судовому порядку період роботи з 21.11.2011 року по 17.02.2022 року, з 02.03.2022 року по 18.04.2022 року), пільгового страхового стажу на відповідних посадах за Списком №2 більше 20 років, які не є спірними в даному випадку, отже має право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За таких підстав, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №204150005912 від 10.07.2023 року про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню. З огляду на зазначені вище висновки, доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 періодів його трудової діяльності з 21.11.2011 року по 17.02.2022 року, з 02.03.2022 року по 18.04.2022 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 14.11.1985 року, є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з вищенаведеними висновками, а надані позивачем документи повинні бути належним чином оцінені відповідачем. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було. Колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»). З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №204150005912 від 10.07.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 21.11.2011 року по 17.02.2022 року, з 02.03.2022 року по 18.04.2022 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 14.11.1985 року, призначивши пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 30.05.2023 року. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 по справі № 520/21355/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Н.С. Бартош