Постанова 4807 № 336/211/22

Дата документу 16.01.2024 Справа № 336/211/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/61/24 Головуючий у 1-й інстанції:Карабак Л.Г. Є.У.№ 336/211/22 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючої: Кочеткової І.В., суддів: Бєлки В.Ю., Дашковської А.В., секретар Волчанова І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Запорізького міського округу Кардаш Яна Олександрівна, про визнання договору купівлі продажу дійсним та визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2023 року, ВСТАНОВИВ: У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності. Зазначав, що 16.07.2002 через Товарну Біржу «Торг-Інвест» уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 . Договір нотаріально не посвідчений, що унеможливлює реєстрацію права власності покупця в Департаменті реєстраційних послуг. Продавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцем після її смерті є ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, подавши відповідну заяву приватному нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я.О. Посилаючись на те, що сторони виконали всі умови договору купівлі-продажу нерухомого майна, проте через смерть продавця не мають можливості оформити його нотаріально, просив суд на підставі ст.ст. 46 ч.2, 128 ЦК УРСР, ст.ст.220 ч.2, 328, 392 ЦК України визнати дійсним договір купівлі-продажу від 16.07.2002, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований Запорізькою Товарною Біржею «Торг-Інвест» , та визнати за ним право власності на вищевказану квартиру. Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 01 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений 16.07.2002 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 16.07.2002 Запорізькою товарною Біржею «Торг-Інвест». Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . У лютому 2023 р. Запорізька міська рада звернулася до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , а отже спірна квартира на підставі ст.1277 ЦК України є відумерлою спадщиною. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2023 року задоволено заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.06.2022 по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.06.2022 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 - відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволені заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, залишити рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.06.2022 без змін. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції залишив поза увагою норми права, які діяли на момент спірних правовідносин, а саме законодавство не вимагало нотаріального посвідчення договору відчуження нерухомості у разі укладання такого договору на товарній біржі. Апелянт вважає, що спірний договір фактично укладено у законний спосіб. Окрім того, скаржник вважає, що обставини, на які посилається Запорізька міська рада, не є нововиявленими, заява побудована на припущеннях, вона не була стороною по справі та не мала права звертатись із такою заявою, тому суд першої інстанції мав відмовити у прийнятті заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. У відзиві на апеляційну скаргу Запорізька міська рада вказала, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення має бути залишеним без змін. Доводи апеляційної скарги є не обґрунтованими та не заслуговують на увагу. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказав, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. В засідання апеляційного суду ОСОБА_1 повторно не з`явився. Просив відкласти розгляд справи, пославшись на свою зайнятість на роботі. Відповідач ОСОБА_2 , повідомлений про час і місце розгляду справи належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення йому повістки про виклик до суду 12.12.2023, повторно до суду не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, визнавши причини їх неявки неповажними. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів на підтвердження як факту ухилення продавця від нотаріального посвідчення договору, так і факту виконання сторонами умов договору купівлі-продажу спірної квартири. Продавець залишалася зареєстрованою і фактично проживала в квартирі до своєї смерті, яка сталася через 20 років після укладення договору на товарній біржі. Відповідачем не надано доказів на підтвердження його родинних відносин зі спадкодавцем продавцем квартири. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Судом встановлено, що право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 від 28.01.2000 про право власності на житло, виданого Шевченківською районною адміністрацією м. Запоріжжя, зареєстрованого в реєстровій книзі Орендного підприємства Запорізького міжміського Бюро технічної інвентаризації за № 228/36096 від 22.02.2000. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Причина смерті не встановлена через гнилісні зміни. Спадкова справа № 46/2021 заведена Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я.О. на підставі заяви ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В заяві про прийняття спадщини ОСОБА_2 не зазначив ступінь родинних відносин зі спадкодавцем. Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру заповіти від імені указаної особи не посвідчувались. За повідомленнями Шевченківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі відносно померлої ОСОБА_3 відсутні актові записи про шлюб, розірвання шлюбу, народження дітей. Відповідно до інформації Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради померла ОСОБА_3 з 05.03.1977 та по час смерті була зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , інші особи разом з нею зареєстровані не були. Крім того, при розгляді вказаної справи жодних доказів на підтвердження родинних зв`язків між ОСОБА_2 та померлою особою або у підтвердження права на спадкування за законом суду надано не було. Позивачем на обґрунтування позову зазначено, що 16.07.2002 між ним та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири, який був зареєстрований Товарною Біржею «Торг-Інвест». Зазначений правочин нотаріально не посвідчений, та в подальшому не проведена реєстрація права власності в Департаменті реєстраційних послуг. Зазначив, що сторони договору повністю виконали його умови. Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Жодних доказів на підтвердження факту виконання сторонами умов договору позивач суду не надав. Постійним зареєстрованим місцем проживання позивача з березня 2005 року є АДРЕСА_2 . Доказів вселення в придбану квартиру, сплати житлово-комунальних послуг, утримання житла за свій рахунок покупець суду не надав. Відповідач, визнаючи позов у суді, також не надав доказів набуття права на спадщину після смерті ОСОБА_3 . Частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Купівля-продаж житла є договірним зобов`язанням і регулюється правилами цивільного законодавства. Згідно ст.153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Відповідно до ст.128 ЦК УРСР 1963р. право власності/право оперативного управління/ у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Згідно ст.224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 227 УРСР встановлено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Відповідно до ст. 47 УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається. Згідно ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власникові. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною 1 ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі. Згідно ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Частина 3 ст. 640 ЦК України визначає, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. У відповідності до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно із ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. У постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 754/2339/16-ц зроблено висновок, що «однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин». При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України. Подібні висновки наявні у постановах Верховного Суду від 22.02.2021 у справі № 545/440/18; від 04.03.2019 у справі № 665/2266/16-ц та від 30.10.2019 у справі № 140/2001/17. Отже, суд може визнати правочин дійсним, якщо буде встановлено, що одна із сторін безповоротно ухиляється від нотаріального посвідчення правочину та втрати стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Матеріали справи не містять доказів того, що позивач був позбавлений можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Небажання продавця та ухилення від нотаріального посвідчення договору не є безумовною підставою для застосування положень ч.2 ст.220 ЦП України. Відповідно до статті 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Згідно із статтею 1 Закону України «Про товарну біржу» товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій. Крім того, статтею 2 Закону встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів. На товарних біржах здійснюються біржові операції, які повинні відповідати сукупності вимог, установлених статтею 15 Закону, згідно з якою угода вважається укладеною на біржі: якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Відповідно до статті 42 ЦК Української РСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Водночас згідно зі статтею 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди. За змістом ст.ст. 128, 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму. Статтею 227 ЦК Української РСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування. Положення статті 227 ЦК Української РСР спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири). Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний. Крім того, ч.2 ст. 220 ЦК України встановлено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. У постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 389/122/16ц зазначено, що для визнання судом угоди дійсною повинен мати місце не лише факт повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди. Установивши, що сторонами по справі не надано доказів на підтвердження як факту виконання умов договору купівлі-продажу квартири, так і факту ухилення продавця протягом двадцяти років від нотаріального посвідчення договору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права при перегляді рішення за нововиявленими обставинами не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки у відповідності до норм ч.3 ст.376 ЦПК України вказані порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є безумовною підставою для його скасування. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2023 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 18 січня 2024 року. Головуюча: І.В. Кочеткова Судді: В.Ю. Бєлка А.В. Дашковська