Постанова 4807 № 333/4981/18

Дата документу 30.06.2020 Справа № 333/4981/18 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 року м. Запоріжжя Єдиний унікальний №333/4981/18 Провадження №22-ц/807/451/20 Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач), суддів: Маловічко С.В., Кочеткової І.В., за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Турчинського Максима Ігоровича на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 вересня 2019 року в складі судді Дмитрієвої М.М. в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Шаповалова Олена Георгіївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, В С Т А Н О В И В : У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаними позовними вимогами, які обґрунтовано тим, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 25 грудня 2013 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловою О.Г.. За умовами договору ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 набув право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору продаж зазначеної квартири було вчинено за 215 343 грн. Позивач вважає, що вказаний договір є недійсним, оскільки був вчинений під впливом тяжкої для продавця обставини і на невигідних умовах, поза його волею, волевиявлення учасників правочину не відповідало дійсним намірам сторін, правочин було вчинено під впливом та за ініціативою покупця, використовуючи безпорадний (нужденний) стан продавця майна, що було пов`язано із терміновим отриманням грошових коштів від відповідача та на вкрай невигідних умовах, а саме передачі грошових коштів за умови оформлення договору купівлі - продажу квартири без внутрішньої волі відчужувача майна. На момент оформлення договору купівлі-продажу у продавця були боргові зобов`язання, в тому числі перед ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у розмірі 6 800 доларів США, ОСОБА_4 - у розмірі 9 000 доларів США, перед ОСОБА_5 - у розмірі 7 000 доларів США та ОСОБА_6 .. Зазначав, що боргові зобов`язання склалися в зв`язку із скрутним фінансовим станом позивача ОСОБА_1 , пов`язаними в тому числі із необхідністю сплати відсотків за користування грошима, які не покривали доходів боржника. Боргові зобов`язання виникли в зв`язку із тим, що батько позивача - ОСОБА_7 перебував у реабілітаційному періоді після проведеної операції на серці. Проведення операції та реабілітаційний період вимагали значних фінансових та матеріальних витрат, що також позначилося на погіршенні фінансового стану в роботі позивача та, відповідно, отримання заробітку, що в свою чергу призвело до постійної необхідності сплачувати з боку позивача боргові зобов`язання з відсотками за користування грошима та могло призвести до банкрутства та втрати житла, для усунення яких за ініціативою відповідача ОСОБА_2 було укладено оспорюваний правочин. Вказано, що дійсного наміру продати квартиру у позивача ОСОБА_1 не було, правочин було вчинено за несприятливих обставин, та, у цілому, на думку позивача, правочин не був вчинений взагалі, оскільки зазначене помешкання є постійним місцем проживання його з родиною, будь - які наміри на відчуження помешкання були відсутні. Посилаючись на вказані обставини, просив суд визнати недійсним договір купівлі- продажу квартири, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 25 грудня 2013 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловою О.Г., застосувавши до сторін реституцію. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 вересня 2019 року позовну заяву залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Турчинського М.І. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на вирішення судом справи без дослідження доказів та з`ясування фактичних обставин у справі, порушення судом норм процесуального законодавства, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не було досліджено доказів у справі, що призвело до невірних висновків суду, судове рішення прийнято за відсутності позивача, якого не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи. Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Турчинський М.І., відповідач - ОСОБА_2 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Шаповалова О.Г. до суду апеляційної інстанції не з`явилися, повідомлялись про місце та час розгляду справи відповідно до вимог ст..ст.128,130 ЦПК України. Причини неявки не повідомили, будь - яких заяв, клопотань від них не надходило ( т.2 а.с.108, 110, 121,122). Відповідач ОСОБА_2 приймає участь в суді апеляційної інстанції через свого представника - адвоката Піскарьова А.О. Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Судова колегія, враховуючи положення ч.2 ст.. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Піскарьова А.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги позивача. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне. Встановлено судом, що 25 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 набув право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловою О.Г. та зареєстровано у реєстрі за № 1977. Відповідно до п. 3 договору купівлі-продажу продаж зазначеної квартири вчиняється за 215 343 грн (а.с.16). Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частина першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За змістом статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. За змістом статті 233 ЦК України правочин, вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним. Правочин, про визнання якого недійсним ставиться питання за статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, позивачу у сукупності необхідно довести наявність таких підстав: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення у судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об`єктивній та суб`єктивній стороні. Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати таке. По-перше, ці невигідні умови безпосередньо мають бути пов`язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її це зробити. По-друге, умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто такі умови мають бути явно кабальними для особи. По-третє, хоча ЦК України і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов`язки. Для доведення вкрай невигідних умов вчинення правочину особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжка обставина є оціночною категорією і має визнаватися судом з урахуванням всіх обставин справи. Ураховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про недоведеність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог є правильним. Позивачем не доведено, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних для позивача умовах та що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі й не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених оспореним договором. Так, позивач та його представник стверджували, що тяжкими обставинами на момент вчинення правочину були хвороба батька позивача, його лікування та перебування в реабілітаційному періоді. Надані позивачем виписки із історії хвороби №2227, №14158, №250, підтверджують перебування на лікуванні батька ОСОБА_7 в періоди: з 07.07.2010 по 12.07.2010, з 10.09.2010 по 19.10.2010 роки, з 22.01.2013 по 01.02.2013 відповідно. Разом із тим позивачем не надано доказів про понесення ним в зв`язку із цим витрат, які призвели до несприятливого матеріального положення та змусили укласти спірний договір купівлі-продажу. Саме по собі проведення кардіологічної операції батьку позивача та перебування його у реабілітаційному періоді не може розцінюватися як тяжка обставина, що змусила позивача укласти спірний договір. Наявність судових рішень про стягнення з позивача боргових зобов`язань не є належними доказами, оскільки позивачем не доведено причино-наслідкового зв`язку між його борговими зобов`язаннями та укладенням спірного договору, а також того, що вказані боргові зобов`язання виникли саме внаслідок хвороби та лікування батька. Як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді позивачем не обґрунтовано як саме незадовільний стан здоров`я батька позивача та несприятливе матеріальне становище позивача, могло бути усунено чи покращено в результаті укладення договору купівлі-продажу спірної квартири. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено право позивача на доступ до суду, оскільки його не повідомлено про дату судового засідання не узгоджуються із матеріалами справи та нормами процесуального закону. Так, в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки в судове засідання, призначене на 10.09.2019, представнику позивача - ОСОБА_8 , який власноручно отримав повістку 14.08.2019 ( т.1 а.с.188), а згідно із ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин; ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні. Отже, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Вирішуючи спір, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Оскаржуване рішення містить висновки щодо результатів оцінки наданих сторонами доказів, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються встановленими судом обставинами справи та вимогами законодавства і не дають підстав уважати, що судом при ухваленні рішення неправильно застосовані норми матеріального чи порушені норми процесуального права. В силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачеві у задоволенні його апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Турчинського Максима Ігоровича залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10 вересня 2019 року в цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 01 липня 2020 року. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Головуючий О.М. Кримська Судді: С.В.Маловічко І.В. Кочеткова