Постанова Київський апеляційний суд № 752/24312/21

справа № 752/24312/21 провадження № 22-ц/824/2283/2025 головуючий у суді І інстанції Хоменко В.С. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 8 квітня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 150720217 від 15 липня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2021 року позивач ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 15 липня 2021 року сторони уклали договір про надання інформаційно-консультативних послуг № 150720217 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач, як виконавець був зобов`язаний надати відповідачу, як замовнику, інформаційно-консультативні послуги з метою продажу об`єкта нерухомого майна (майнових прав, інвестиційних активів тощо), а саме: квартири АДРЕСА_1 , а відповідач (замовник за договором) був зобов`язаний оплатити надані послуги відповідно до умов цього договору. Пунктом 1.3 договору передбачено, що інформаційно-консультаційні послуги, які надаються виконавцем згідно з цим договором, включають: консультування замовника щодо порядку підготовки об`єкта до продажу та його ринкової ціни; пошук потенційних покупців об`єкта (тобто осіб, які виявили зацікавленість у придбанні об`єкта), шляхом підготовки рекламних матеріалів щодо об`єкта, розміщення об`яв про умови продажу об`єкта в друкованих засобах інформації та мережі Інтернет із зазначенням контактних даних виконавця, організації презентацій (демонстрацій) та проведення оглядів об`єкта потенційними покупцями (періодичність розміщення відповідних оголошень, об`яв, проведення презентацій тощо та їх зміст Виконавець визначає на власний розсуд); інформування замовника про пропозиції потенційних покупців щодо придбання об`єкта та зміст переговорів, які ведуться з такими потенційними покупцями; складення за погодженням із замовником комерційних пропозицій про відчуження об`єкта; консультування замовника з питань, які стосуються цього договору. За пунктом 1.4 договору виконавець має ексклюзивні права. Це означає, що виконавець має виключне право супроводжувати процес продажу об`єкту. Замовник заявляє, що впродовж строку дії цього договору він зобов`язується не мати цивільно-правових, партнерських та інших домовленостей з іншими юридичними чи фізичними особами з приводу продажу об`єкту, а також не буде продавати об`єкт самостійно. У відповідності до пункту 1.5 договору послуги вважаються наданими виконавцем і прийняті замовником у момент продажу об`єкту незалежно від того, яким чином був знайдений потенційний покупець. Під продажем об`єкту розуміється укладення будь-якого правочину, який прямо або опосередковано передбачатиме перехід права власності на об`єкт від його власника, до іншої особи, в тому числі шляхом продажу корпоративних прав. Факт укладення такого правочину є єдиним і достатнім доказом повного надання замовнику послуг згідно з цим договором. Замовник погоджується, що будь-який покупець, якому в межах строку дії цього договору буде проданий об`єкт, вважається таким, який був знайдений виконавцем внаслідок надання послуг згідно з цим договором (тобто навіть якщо замовник знайде покупця самостійно, то вважатиметься, що такий покупець був знайдений внаслідок надання виконавцем послуг згідно з цим Договором). Пунктом 2.1 договору визначено, що за надані згідно з цим договором послуги замовник сплачує виконавцю винагороду у розмірі 3 (трьох) відсотків від вартості об`єкту, яка була запропонована потенційним покупцем і прийнята замовником. Вказував, що в рамках виконання договору позивачем надавалися відповідачу послуги, які передбачені договором, зокрема, було підготовлено рекламне оголошення із фотографіями, яке було розповсюджено серед потенційних покупців нерухомості та посередників. Тобто, позивач здійснював активні дії, спрямовані на пошук потенційних покупів об`єкту шляхом розповсюдження інформації про об`єкт рекламного характеру. Результатом надання послуг сталв успішний продаж відповідачем об`єкту. Факт укладення договору купівлі-продажу об`єкту підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №270311612. З вказаної довідки вбачається, що 5 серпня 2021 року 18:48:47 об`єкт був проданий ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, серія та номер: 682, виданий 5 серпня 2021 року, видавник: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алейніков М.В. За наявною у позивача інформацією продаж об`єкту було вчинено за 3 767 316 грн, що підтверджується копією Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №269291019. Отже, вважав, що позивачем було надано послуги згідно з договором у повному обсязі, що підтверджується фактом укладення відповідачем та третьою особою договору купівлі-продажу об`єкту. У зв`язку з цим відповідач зобов`язаний сплатити позивачу винагороду у розмірі 3% від ціни продажу об`єкту, тобто 113 019,48 грн. Крім того, пунктом 4.2 договору встановлено, що за недотримання замовником умов пункту 1.4 цього договору (умови щодо ексклюзивних прав виконавця) Замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 50% від вартості послуг виконавця. Пунктом 1.4 договору передбачено, що виконавець має виключне право супроводжувати процес продажу об`єкту. Замовник заявляє, що впродовж строку дії цього договору він зобов`язується не мати цивільно-правових, партнерських та інших домовленостей з іншими юридичними чи фізичними особами з приводу продажу об`єкту, а також не буде продавати об`єкт самостійно. Враховуючи той факт, що відповідач продав об`єкт, не попередивши про це позивача, тобто «продав об`єкт самостійно», то має місце порушення відповідачем умов пункту 1.4 цього договору (умови щодо ексклюзивних прав виконавця), що в силу вимог пункту 4.2 договору є підставою для сплати позивачу штрафу у розмірі 50% від вартості послуг виконавця, тобто 56 509,74 грн. Відповідно до пункту 2.4 договору оплата послуг виконавця здійснюється замовником у день продажу об`єкту. У пункті 4.1 Договору передбачено, що у випадку прострочення вказаного терміну понад 5 днів - замовник додатково до пені одноразово сплачує виконавцю штраф у розмірі 50% від вартості послуг виконавця. Оскільки за надані послуги відповідач так і не розрахувався, то він зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 50% від вартості послуг виконавця, тобто 56 509,74 грн. Відповідно до пункту 4.1 договору у разі прострочення замовником терміну оплати наданих виконавцем послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 10% від вартості послуг виконавця за кожен день прострочення. Оскільки з дня продажу об`єкта (5 серпня 2021 року) за надані послуги відповідач так і не розрахувався (по день здійснення розрахунку - 3 вересня 2021 року) і це становить 19 днів, то відповідач зобов`язаний сплатити позивачу пеню у розмірі 10% від вартості послуг Виконавця за кожен день, тобто 11 301,95 грн за день X 29 днів = 327 756,55 грн (станом на дату здійснення розрахунку). Отже, вважав, що усього відповідач зобов`язаний сплатити позивачу основу суму боргу із урахуванням пені і штрафу у розмірі 553 795,51 грн. 21 листопада 2022 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просив суд визнати договір № 150720217 про надання інформаційно-консультативних послуг від 15 липня 2021 року, укладений між ФО-П ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , недійсним, оскільки укладений правочин не відповідає актам цивільного законодавства, містить звуження набутого права, вчинений стороною за відсутності державної реєстрації професійної діяльності виконавця, відсутність реальності настання правових наслідків, яких не могло бути, вчинений за відсутності волевиявлення особи на вчинення правочину та відповідності правочину критеріям дійсності в розумінні спеціального закону (т. 1 а.с. 65-115). Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованість за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг №150720217 від 15 липня 2021 року у розмірі 175 188,96 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 751,89 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 150720217 від 15 липня 2021 року відмовлено. Не погоджуючись із указаним рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Сергієнко Н.О. звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , а зустрічний позов ОСОБА_1 повністю задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що незважаючи на докази, подані відповідачем до суду, які підтверджують, що договір був укладений під впливом важких обставин і на вкрай невигідних умовах, суд безпідставно відмовився визнавати спірний договір недійсним на підставі ст. 233 ЦКУ. Звертає увагу, що під тиском обставин, а саме необхідності термінового оперативного втручання для матері відповідача, ОСОБА_1 того ж дня, коли мати потрапила вдруге до лікарні, 15 липня 2021, уклав Договір № 150720217 про надання інформаційно-консультативних послуг від 15 липня 2021 року, який є предметом оскарження в межах даної зустрічної позовної заяви. Наголошує, що на момент укладання Договору ОСОБА_2 були відомі обставини щодо тяжкої хвороби матері ОСОБА_1 , оскільки останній пояснював ОСОБА_2 терміновість продажу об`єкту саме цим. Вказує, що побачив з боку ОСОБА_2 повну бездіяльність, яка полягала у відсутності будь-яких (активних або пасивних) дій, спрямованих на продаж об`єкту нерухомості, виїзд 5 серпня 2021 року ОСОБА_2 за кордон задля відпочинку, про що свідчить лист Державної прикордонної служби України №752/24312/21 від 21 березня 2023 року, ОСОБА_1 рятуючи життя найдорожчої людини, був змушений самостійно розпочати пошук потенційних клієнтів на покупку квартири, незважаючи на наявний Договір. Звертає увагу, що під впливом викладених вище обставин, ОСОБА_1 був згоден продати нерухомість без завдатків, авансів, негайно та без зволікань. І тому, 5 серпня 2021 року між продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_3 було укладено нотаріальний договір купівлі-продажу. Вважає, що відповідач довів в суді першої інстанції допустимими та достовірними доказами, що оспорюваний договір був укладений під впливом важкої обставини для відповідача - смертельної хвороби його матері. У матеріалах справи немає жодного доказу, який би спростував цей факт, або свідчив про інше. Також вважає, що відповідач довів в суді першої інстанції, що оспорюваний договір був укладений на вкрай невигідних для нього умовах. Вказує, що особа, яка не перебуває під впливом важких обставин, ніколи б не погодилася укласти таку угоду після прочитання п. 1.5 Договору, підпунктів 4.1., 4.2., оскільки вони є вкрай невигідним для замовника. Звертає увагу, що спірний договір укладений між позивачем та відповідачем, обмежує права замовника, оскільки в договорі немає права замовника на розірвання договору або на звернення до суду. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу, що замовник і не планував виконувати взяті на себе обов`язки щодо пошуку потенційних покупців, так як оспорюваний договір не містив електронну пошту замовника. Позивач за зустрічним позовом просив суд проаналізувати це положення оскаржуваного договору на предмет узгодженості із тим, що в оскаржуваному договорі відсутня адреса електронної пошти замовника; в позовній заяві зазначено, що засоби електронного зв`язку та електронна пошта відповідача позивачу невідомі (див. перший аркуш позову), проте суд першої інстанції залишив без уваги дане питання. Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що виконавець (позивач за первісним позовом) не мав юридичної дієздатності, оскільки за умовами Договору №150720217 про надання інформаційно-консультаційних послуг від 15 липня 2021 року вбачається, що ФО-П ОСОБА_2 намагається приховати під наданням інформаційно-консультаційних послуг посередницькі послуги з купівлі, продажу або надання в оренду нерухомого майна на підставі фіксованих виплат або на контрактній основі (див. пункт 1 Договору). Наголошує, що судом не враховано факту сплати відповідачем позивачу авансу у сумі 2 720 грн. 4 квітня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Сікорського Т.Г., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що фактично апеляційна скарга зводиться до повторення позовних вимог за зустрічним позовом. Зазначає, що апелянт не надав жодного доказу того, що інша сторона при укладенні договору скористалася фактом хвороби матері апелянта для того щоб укласти договір та затвердити нібито невигідні для апелянта умови. Зазначає, що апелянтом не конкретизовано, що ж саме в договорі було невигідним йому. Чи це строк, на який його було укладено, чи умови щодо ексклюзивності прав виконавця. Звертає увагу на те, що виконавець активно шукав потенційних покупців і передавав усю інформацію апелянту, про ще є докази в матеріалах справи. У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Сікорський Т.Г. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представники ОСОБА_1 - адвокати Сергієнко Н.О. та Сластнікова Г.О. просили скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , а зустрічний позов ОСОБА_1 повністю задовольнити. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1, 2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом. Задовольняючи частково позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 простягнення заборгованості за договором про надання послуг тастягуючи з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованість за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг №150720217 від 15 липня 2021 року у розмірі 175 188,96 грн, суд першої інстанції виходив із того, що сторони уклали договір, досягли згоди стосовно всіх умов договору, з якими ОСОБА_1 погодився, що підтверджується його підписом без будь-яких застережень, отже, при укладенні договору відповідач вільно та свідомо погодився виконувати усі зазначені в ньому зобов`язання. Також суд вказав на те, що позивачем, вчинялися дії щодо пошуку покупця на квартиру, що підтверджується матеріалами справи. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 150720217 від 15 липня 2021 року суд першої інстанції виходив із того, що медичні виписки хворого ОСОБА_5 надані позивачем за зустрічним позовом не є достатніми доказами на підтвердження існування тяжкої хвороби, що існувала на момент укладення ОСОБА_1 оспорюваної угоди, тоді як інших доказів наявності сукупності двох взаємопов`язаних умов: тяжкої обставини, під впливом якої особа вчинила правочин, та вчинення такого правочину на вкрай невигідних умовах, матеріали справи не містять. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 15 липня 2021 року сторони уклали договір про надання інформаційно-консультативних послуг № 150720217 (далі - Договір), відповідно до умов якого виконавець був зобов`язаний надати замовнику, інформаційно-консультативні послуги з метою продажу об`єкта нерухомого майна (майнових прав, інвестиційних активів тощо), а саме: квартири АДРЕСА_1 , а відповідач (замовник за договором) був зобов`язаний оплатити надані послуги відповідно до умов цього договору. Пунктом 1.3 договору передбачено, що інформаційно-консультаційні послуги, які надаються виконавцем згідно з цим договором, включають: консультування замовника щодо порядку підготовки об`єкта до продажу та його ринкової ціни; пошук потенційних покупців об`єкта (тобто осіб, які виявили зацікавленість у придбанні об`єкта), шляхом підготовки рекламних матеріалів щодо об`єкта, розміщення об`яв про умови продажу об`єкта в друкованих засобах інформації та мережі Інтернет із зазначенням контактних даних виконавця, організації презентацій (демонстрацій) та проведення оглядів об`єкта потенційними покупцями (періодичність розміщення відповідних оголошень, об`яв, проведення презентацій тощо та їх зміст Виконавець визначає на власний розсуд); інформування замовника про пропозиції потенційних покупців щодо придбання об`єкта та зміст переговорів, які ведуться з такими потенційними покупцями; складення за погодженням із замовником комерційних пропозицій про відчуження об`єкта; консультування замовника з питань, які стосуються цього договору. За умовами пункту 1.4 договору виконавець має ексклюзивні права. Це означає, що виконавець має виключне право супроводжувати процес продажу об`єкту. Замовник заявляє, що впродовж строку дії цього договору він зобов`язується не мати цивільно-правових, партнерських та інших домовленостей з іншими юридичними чи фізичними особами з приводу продажу об`єкту, а також не буде продавати об`єкт самостійно. У відповідності до пункту 1.5 договору послуги вважаються наданими виконавцем і прийняті замовником у момент продажу об`єкту незалежно від того, яким чином був знайдений потенційний покупець. Під продажем об`єкту розуміється укладення будь-якого правочину, який прямо або опосередковано передбачатиме перехід права власності на об`єкт від його власника, до іншої особи, в тому числі шляхом продажу корпоративних прав. Факт укладення такого правочину є єдиним і достатнім доказом повного надання замовнику послуг згідно з цим договором. Замовник погоджується, що будь-який покупець, якому в межах строку дії цього договору буде проданий об`єкт, вважається таким, який був знайдений виконавцем внаслідок надання послуг згідно з цим договором (тобто навіть якщо замовник знайде покупця самостійно, то вважатиметься, що такий покупець був знайдений внаслідок надання виконавцем послуг згідно з цим Договором). Пунктом 2.1 договору визначено, що за надані згідно з цим договором послуги замовник сплачує виконавцю винагороду у розмірі 3 (трьох) відсотків від вартості об`єкту, яка була запропонована потенційним покупцем і прийнята замовником. Пунктом 4.2 договору встановлено, що за недотримання замовником умов пункту 1.4 цього договору (умови щодо ексклюзивних прав виконавця) Замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 50% від вартості послуг виконавця. Пунктом 1.4 договору передбачено, що виконавець має виключне право супроводжувати процес продажу об`єкту. Замовник заявляє, що впродовж строку дії цього договору він зобов`язується не мати цивільно-правових, партнерських та інших домовленостей з іншими юридичними чи фізичними особами з приводу продажу об`єкту, а також не буде продавати об`єкт самостійно. Відповідно до пункту 2.4 договору оплата послуг виконавця здійснюється замовником у день продажу об`єкту. У пункті 4.1 Договору у разі прострочення замовником терміну оплати наданих виконавцем послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 10% від вартості послуг виконавця за кожен день прострочення, а у випадку прострочення вказаного терміну понад 5 днів - замовник додатково до пені одноразово сплачує виконавцю штраф у розмірі 50% від вартості послуг виконавця (т. 1 а.с. 7-8). 5 серпня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, а саме : квартири АДРЕСА_1 , посвідчений ПН КМНО Алейніковим М.В., зареєстрований в реєстрі за № 682, (т. 1 а.с. 129-130). Об`єкт нерухомості було продано за 3 767 316,00 грн. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право. Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України). Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Стаття 627 ЦК України визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. За приписами ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України). Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як правильно було встановлено судом першої інстанції, що сторони уклали договір, досягли згоди стосовно всіх умов Договору, з якими ОСОБА_1 погодився, що підтверджується його підписом без будь-яких застережень. Отже, при укладенні договору відповідач вільно та свідомо погодився виконувати усі зазначені в ньому зобов`язання. Крім того, ОСОБА_1 визнано факт укладення спірного договору, але акцентовано увагу на тому, що він не погоджується із фактом надання послуг ФОП ОСОБА_2 за умовами цього договору. В той же час, як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем при зверненні до суду із первісним позовом були надані в якості доказів роздруківки електронного листування (т. 1 а.с. 165-174), які свідчать про те, що позивачем, вчинялися дії щодо пошуку покупця на квартиру. На переконання колегії суддів, відповідне електронне листування дає змогу встановити його учасників та підтверджує доводи сторони позивача за первісним позовом щодо наявності між сторонами відповідних відносин, ведення певних перемовин, тому суд першої інстанції правильно прийняв таке листування, як доказ у справі. Відповідач за первісним позовом не спростував зазначеного, не надав суду доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України щодо того, що ним не велась вказана переписка, не ставив під сумнів подані позивачем за первісним позовом роздруківки електронного листування, ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді. Як правильно встановлено судом першої інстанції, із вказаного листування вбачається, що відповідачем за первісним позовом визнано умови укладеного між сторонами договору, останньому було відомо про ексклюзивність послуг позивача та наслідки невиконання умов договору, а також про те, що позивачем за первісним позовом провадяться дії по пошуку покупців, і відповідач за первісним позовом готовий компенсувати витрати позивача за первісним позовом по рекламі. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання інформаційно-консультативних послуг №150720217 підлягають задоволенню з огляду на те, що належним та допустимим доказом вартості об`єкту нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_1 є договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 інших доказів вартості зазначеного нерухомого майна позивачем не надано, тому до стягнення підлягає сума винагороди, передбачена пунктом 2.1. договору, яка становить 113 019,48 грн (3% від 3 767 316,00 грн). Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, позивач за первісним позовом за невиконання умов договору також просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 за недотримання замовником умов пункту 1.4 цього договору (умови щодо ексклюзивних прав виконавця) штраф у розмірі 50% від вартості послуг виконавця, тобто 56 509,74 грн, за неоплату послуг виконавця у день продажу об`єкту штраф у розмірі 50% від вартості послуг виконавця,тобто 56 509,74 грн, а також за прострочення замовником терміну оплати наданих виконавцем послуг пеню у розмірі 10% від вартості послуг виконавця за кожен день прострочення, оскільки з дня продажу об`єкта (5 серпня 2021 року) за надані послуги відповідач так і не розрахувався (по день здійснення розрахунку - 3 вересня 2021 року) і це становить 327 756,55 грн. Так, цивільно-правова відповідальність - це покладення на порушника невигідних правових наслідків, що ґрунтуються на умовах договору або на законі, та, які полягають у позбавленні його певних прав або у заміні невиконання обов`язку новим, або у покладенні на цю особу нового додаткового обов`язку. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов`язань - свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених у ст. 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Отже, чинним законодавством запроваджено заборону одночасного застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Разом з тим, чинним законодавством не закріплено положення про те, який же вид неустойки (штраф чи пеня) підлягає стягненню. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у зв`язку із невиконанням відповідачем за первісним позовом зобов`язань за договором, з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню штраф за недотримання замовником умов пункту 1.4 договору (умови щодо ексклюзивних прав виконавця), та пеня за прострочення замовником терміну оплати наданих виконавцем послуг. Крім того, колегія суддів вважає також, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зменшення у цій справі розміру пені (однак не штрафу) із заявлених 327 756,55 грн до 5 659, 74 грн, виходячи з неспівмірності заявленої до стягнення суми пені, оскільки наслідки невиконання відповідачем за первісним позовом зобов`язання вочевидь більш вигідні для позивача за первісним позовом, ніж належне виконання такого зобов`язання. Позивачем ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції у відповідній частині не оскаржено. У доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 також наголошено на тому, що судом не враховано факту сплати відповідачем позивачу авансу у сумі 2 720 грн. В той же час, такі доводи ґрунтуються лише на умовах договору, якими передбачено сплату авансу, однак не надано доказів фактичної сплати ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відповідної суми коштів. Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 до ФОП - ОСОБА_2 про визнання недійсним Договору про надання інформаційно-консультаційних послуг № 150720217 від 15 липня 2021 року. В обгрунтування підстав для визнання договору недійсним ОСОБА_1 посилається на ряд підстав, перевіривши які судом встановлено відсутність підстав для задоволення зустрічного позову. Колегія апеляційного суду не вбачає підстав для висновку, що оскаржуване рішення у відповідній частині є помилковим оскільки вимоги зустрічного позову є недоведеними, та доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України). Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.11.2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18). При зверненні із зустрічним позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що укладення оспорюваного правочину було обумовлено тяжкою хворобою його матері, яка потребувала невідкладеного оперування, через що у нього виникла гостра потреба у грошових коштах на операцію останньої, і оскільки коштів на лікування не було, ним було укладено договір із ФОП ОСОБА_2 . Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Умовами визнання такого правочину недійсним є: а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин; б) те, що цей правочин вона вчинила на вкрай невигідних умовах. Для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджує вживання у частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Якщо умови договору (наприклад, ціна, процентна ставка чи інше зустрічне надання) порівняно зі звичайними умовами договорів цього виду, які існують у відповідний момент, є значно невигідними для однієї зі сторін, і тільки в силу тяжкої обставини вона прийняла ці умови, такий договір можна визнати недійсним на підставі статті 233 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2023 року у справі № 731/43/21). Колегія суддів зауважує, що для визначення того, які правочини можна кваліфікувати як вчинені під впливом тяжкої обставини, слід з`ясувати зміст поняття «вкрай невигідні умови», яким оперує припис частини першої статті 233 ЦК України. Це поняття є оцінювальним. Тому для кваліфікації певного договору як вчиненого на вкрай невигідних умовах варто порівнювати умови такого договору із умовами договорів того ж виду, які зазвичай укладають у цивільному обороті. Якщо умови договору (наприклад, ціна, процентна ставка чи інше зустрічне надання) порівняно зі звичайними умовами тогочасних договорів цього виду є суттєво, значно невигідними для однієї зі сторін, і тільки в силу тяжкої обставини ця сторона приймає відповідні умови, то такий договір можна визнати недійсним на підставі статті 233 ЦК України. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства й інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно вчинити правочин. Особа має його вчинити добровільно, без насильства, обману чи помилки. Повинна довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не вчинила б узагалі або вчинила б не на таких умовах (див. постанову Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16). Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 712/4728/16-ц (провадження № 61-21177св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 216/6077/14-ц (провадження № 61-13459св18), від 05 травня 2020 року у справі № 462/3280/17 (провадження № 61-5148св19), від 12 березня 2021 року у справі № 295/17488/15-ц (провадження № 61-9960св19), від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц (провадження № 61-19054св20) та від 10 серпня 2021 року у справі № 754/16129/17 (провадження № 61-6436св21), що свідчить про сталість судової практики щодо вирішення питання застосування правового механізму, передбаченого статтею 233 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За положеннями частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, обґрунтовано виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір про надання інформаційно-консультаційних послуг № 150720217 від 15 липня 2021 року укладено під впливом тяжкої для позивача обставини, у цій справі - під час хвороби його матері. Позивач за зустрічним позовом, який оспорює правочин, мав довести, що за відсутності тяжкої обставини (хвороби та інших обставин) правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Позивачем за зустрічним позовом жодних доказів, що за інших умов договір про надання інформаційно-консультативних послуг № 150720217 був би укладений на безоплатній основі, з визначенням іншої суми за надання виконавцем відповідної послуги, чи без застосування штрафних санкцій, не надано. Укладаючи оспорюваний договір про надання інформаційно-консультаційних послуг, ОСОБА_1 , як замовник інформаційно-консультаційних послуг з метою продажу квартири, був обізнаний з умовами договору, в тому числі із відповідальністю у разі невиконання ним такого договору, та не довів наявність тяжкої обставини, що змусила його укласти оспорюваний ним правочин на вкрай невигідних умовах, а тому розумів наслідки укладення такого договору. Також колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 березня 2021 року у справі № 904/2073/19 вказано, що на кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства. Під час укладання спірного договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, вони досягли всіх істотних умов договору, їх волевиявлення відповідало внутрішній волі. Позивач за зустрічним позовом не довів введення його в оману під час укладення оспорюваного договору, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору і власноручно його підписав. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі № 367/5215/19 та від 7 липня 2021 року у справі № 554/1781/20. У апеляційній скарзі апелянт зазначає, що ОСОБА_2 на момент укладення договору знав про хворобу матері апелянта, однак такі доводи не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідно до закону для доведення факту укладення договору під впливом тяжкої обставин доведенню підлягає факт того, що сторона скористалася тяжкими обставинами для укладення договору. В той же час, апелянт не надав жодного доказу того, що інша сторона при укладенні договору скористалася фактом хвороби матері апелянта для того щоб укласти договір та затвердити його невигідні для апелянта умови. Також колегія суддів не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на бездіяльність виконавця за договором, оскільки той 5 серпня 2021 року поїхав за кордон та доводи про те, що побачивши це він почав самостійний пошук покупця на квартиру, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 продав квартиру 5 серпня 2021 року, тобто в той самий день, коли виконавець за договором поїхав за кордон, тому такі доводи не спростовують доводів позивача за первісним позовом про те, що ним було виконано належним чином умови договору, а саме розміщення оголошень, пошук покупців і т.д. Посилаючись на неналежне виконання договору про надання інформаційно-консультаційних послуг виконавцем, стороною позивача за зустрічним позовом не надано доказів, які вказували на те, що він звертався до виконавця з претензіями щодо неналежного виконання договору або з вимогою розірвати оскаржуваний договір. Безпідставними та недоведеними є також доводи апеляційної скарги про те, що виконавець не планував виконувати умови договору, бо договір не містить електронної пошти апелянта, оскільки факт виконання договору та факт комунікації із апелянтом підтверджений доказами, які наявні в матеріалах справи. Тобто відсутність в договорі електронної пошти не спростовує того, що послуги за договором надавалися і комунікація із апелянтам проводилася. Колегія апеляційного суду також не може визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги з приводу того, що спірний договір укладений між позивачем та відповідачем, обмежує права замовника, оскільки в договорі немає права замовника на розірвання договору або на звернення до суду. Право на розірвання договору передбачене чинним законодавством незалежно від того, чи обумовлено такий порядок розірвання умовами договору. Замовник не позбавлений був права на відмову від договору та його розірвання, однак жодних дій щодо розірвання договору не вчинив. Крім того, згідно із ст. 4 ЦПК України прямо передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Не є доведеними також доводи апеляційної скарги щодо відсутності права у виконавця за спірним договором здійснювати відповідну діяльність, оскільки стороною апелянта не указана норма права, яка визначає обмеження щодо осіб, які мають право надавати послуги ріелтора. З тексту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав його необґрунтованості та недоведеності, і такі висновки є правильними. Таким чином, судом першої інстанції надана вірна оцінка доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, ним повно і об`єктивно з`ясовані дійсні обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надана належна правова оцінка. Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба