Постанова 4872 № 5016/3015/2011(17/130)

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2024 року м. ОдесаСправа № 5016/3015/2011(17/130) Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Принцевської Н.М.; суддів: Діброви Г.І., Разюк Г.П.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29) Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді): Соловйова Д.В; Представники сторін у судове засідання не з`явились. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2023 (про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони) по справі №5016/3015/2011(17/130) за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції до Приватного підприємця Шокотько Ірини Володимирівни про стягнення заборгованості у розмірі 93363,98 грн., (суддя місцевого господарського суду: Коваль С.М., Господарський суд Миколаївської області, м.Миколаїв), ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2023 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Цикл Фінанс" про заміну стягувача у справі №5016/3015/2011. Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ «Цикл Фінанс» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2023 у справі №5016/3015/2011 скасувати та постановити ухвалу, якою замінити стягувача у виконавчому провадженні за судовим наказом, виданим на примусове виконання рішення №5016/3015/2011 від 05.10.2011 з АТ «Райффайзен Банк» на ТОВ «Цикл Фінанс» у зв`язку з переходом до ТОВ «Цикл Фінанс» прав кредитора за Кредитним договором №010/01-04/08-277 від 04.04.2008. Заявник апеляційної скарги вважає, що ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою та такою, що прийнята з передчасними висновками. Апелянт вказує, що 28.04.2023 між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено Договір відступлення права вимоги №114/2-60-1, на підставі якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право вимоги за Кредитним договором №010/01-04/08-277 від 04.04.2008, який було укладено між АТ «Райффайзен Банк» та Шокотько Іриною Володимирівною . Заявник зазначає, що у зв`язку з переходом прав кредитора за Кредитним договором №010/01-04/08-277 від 04.04.2008 ТОВ «Цикл Фінанс» звернулось до Господарського суду Миколаївської області із заявою про заміну сторони виконавчого провадження. Крім того, ТОВ "Цикл Фінанс" зазначає, що клопотання про витребування доказів є обґрунтованим та підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що ТОВ «Цикл Фінанс» вказало причини неможливості отримання даного доказу, адже ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження може лише сторона та прокурор, як учасник відповідного провадження, отримання інформації про провадження іншою особою є неможливим. Також апелянт звертає увагу, що будь-які документи, які стосуються виконавчого провадження з виконання рішення Господарського суду Миколаївської області №5016/3015/2011 від 05.10.2011 у ТОВ «Цикл Фінанс» відсутні та не передавалися первісним кредитором. Заявник апеляційної скарги також вказує, що відмова в заміні сторони виконавчого провадження призводить до неможливості виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.10.2011. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 відкрито з поновленням пропущеного процесуального строку апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2023; призначено розгляд справи №5016/3015/2011(17/130) на 16.01.2024 року об 12-30 год.; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №5016/3015/2011(17/130). 29.12.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №5016/3015/2011(17/130). У зв`язку із перебуванням судді - члена колегії Ярош А.І. у відпустці з 01.01.2024 по 25.01.2024 року, розпорядженням керівника апарату суду №4 від 11.01.2024 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №5016/3015/2011(17/130). Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 11.01.2024 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Принцевська Н.М., судді: Діброва Г.І., Разюк Г.П. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2024 прийнято справу №5016/3015/2011(17/130) до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Принцевської Н.М., суддів: Діброви Г.І., Разюк Г.П. 15.01.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від АТ «Райффайзен Банк» надійшла заява про розгляд справи без участі його представника, у зв`язку з неможливістю забезпечити явку представника в судове засідання. В судове засідання представники інших учасників не з`явились, не повідомивши суд про причини неявки, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "+11 посилань", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші). Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, враховуючи наявне клопотання АТ «Райффайзен Банк» про розгляд справи за відсутності представника, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників учасників справи та апелянта, за наявними у справі матеріалами. За нормами ч.1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 4 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05 жовтня 2011 року по справі №5016/3015/2011 стягнуто з приватного підприємця Шокотько Ірини Володимирівни на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції заборгованість в сумі - 11712,37 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ складає 93363,98 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом в сумі - 3995,40 доларів США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 31 848,93 грн.; прострочені відсотки по кредиту в сумі - 6 981,40 доларів США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 55 651,53 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 259,80 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 2070,97 грн. та пеня за несвоєчасне погашення відсотків за кредитом у розмірі 475,77 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 3792,55 грн., 933, 63 грн. - держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Повернуто з Державного бюджету надмірно сплачене держмито в сумі 772,88 грн., сплачене платіжним дорученням від 27.04.2011 за №2359 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції. 21.10.2011 року на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.10.2011 року видано наказ. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.11.2012 року рішення господарського суду Миколаївської області від 05.10.2011 року залишено без змін. Рішення суду виконано не було, відповідних доказів виконання судового рішення матеріали справи не містять, а сторонами не надано. В подальшому, 28.04.2023 між Акціонерним товариством "ОКСІ БАНК" та Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк аваль" укладено Договір про відступлення прав вимоги № 114/2-60, за яким AT "ОКСІ БАНК " набуло право вимоги за Кредитним договором № 010/01-04/08-277 від 04 квітня 2008 року. 28.04.2023 між Акціонерним товариством "ОКСІ БАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс" укладено договір про відступлення прав вимоги № 114/2-60-1, за умовами якого ТОВ "Цикл Фінанс" набуло право вимоги на грошові кошти за Кредитним договором № 010/01-04/08-277 від 04 квітня 2008 року, який було укладено між Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк аваль" та Шокотько Іриною Володимирівною , а саме: про стягнення 11712,37 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ складає 93363,98 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом в сумі - 3995,40 доларів США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 31 848,93 грн.; прострочені відсотки по кредиту в сумі - 6 981,40 доларів США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 55 651,53 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 259,80 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 2 070,97 грн. та пеня за несвоєчасне погашення відсотків за кредитом у розмірі 475,77 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 3 792,55 грн., 933,63 грн. - держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Товариство з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з заявою про заміну стягувача в порядку процесуального правонаступництва на підставі ст.ст. 52, 334 Господарського процесуального кодексу України. Заяву мотивовано тим, що на підставі договорів про відступлення права вимоги ТОВ "Цикл Фінанс" набув права вимоги за кредитним договором від 04.04.2008 №010/01-04/08-277 до Фізичної особи - підприємця Шокотько Ірини Володимирівна. 23.10.2023 від боржника надійшов відзив у якому остання, просить відмовити в задоволенні заяви про заміну сторони, мотивуючи тим, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання сплинув; підстави для поновлення строку відсутні, а за даними автоматизованої системи виконавчих проваджень будь-які виконавчі провадження щодо стягнення з приватного підприємця Шокотько Ірини Володимирівни на користь АТ "Райффайзен Банк аваль" грошових коштів відсутні. Як зазначалося раніше, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2023 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Цикл Фінанс" про заміну стягувача у справі №5016/3015/2011. Суд першої інстанції, з огляду на обставини справи, зазначив, що в даному випадку Банк переуступив право вимоги після закінчення строку на пред`явлення виконавчого документу до виконання без поновлення такого строку судом, у зв`язку з чим у задоволенні заяви ТОВ "Цикл Фінанс" про заміну стягувача у виконавчому провадженні в порядку процесуального правонаступництва відмовив. Перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків. В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України). Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування. Водночас, ст.9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13). Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви №29458/04 та №29465/04) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997р.. У пункті 145 рішення від 15.11.1996р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Як вказано у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції. Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду. Водночас, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. В силу ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Відповідно до ч.1 ст.18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Згідно ст.326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Частиною 1 ст.327 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: купівлі-продажу; дарування; факторингу. За своєю суттю заміна кредитора в зобов`язанні внаслідок відступлення права вимоги є різновидом правонаступництва та можлива на будь-якій стадії процесу. У зв`язку із заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, і її заміна новим кредитором за заявою заінтересованої особи. У відповідності до ст.334 Господарського процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована сторона), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження. Отже, заміна сторони правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. За приписами ст.52 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає загальні положення процесуального правонаступництва, заміна учасника справи його правонаступником допускається не будь-коли (тобто, протягом невизначеного терміну), а лише на стадіях судового процесу. Тобто, таке право не є абсолютним і обмежено часовими рамками певних стадій судового процесу. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. На цій стадії боржник вчиняє дії на виконання рішення суду добровільно або під примусом. Згідно ч.1 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження", строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом. Стадія виконавчого провадження, як завершальна стадії судового процесу, має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується виконанням судового рішення або спливом строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документу до виконання. Заміна сторони виконавчого провадження протягом необмеженого строку, незалежно від того чи закінчився встановлений строк пред`явлення до виконання виконавчого листа, означатиме, що стягувач після спливу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість „штучно збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути у невизначеному стані протягом тривалого строку. Такі дії можуть порушити принцип правової визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства права. Таким чином, заміна стягувача його правонаступником після спливу строку пред`явлення виконавчого документу до виконання, що не був поновлений судом, виключає можливість задоволення такої заяви. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №2-7763/10. Як зазначалося раніше, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05 жовтня 2011 року по справі №5016/3015/2011 стягнуто з приватного підприємця Шокотько Ірини Володимирівни на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції заборгованість в сумі - 11712,37 доларів США, що в еквіваленті до курсу НБУ складає 93363,98 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом в сумі - 3995,40 доларів США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 31 848,93 грн.; прострочені відсотки по кредиту в сумі - 6 981,40 доларів США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 55 651,53 грн., пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 259,80 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 2070,97 грн. та пеня за несвоєчасне погашення відсотків за кредитом у розмірі 475,77 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 3792,55 грн., 933, 63 грн. - держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Повернуто з державного бюджету надмірно сплачене держмито в сумі 772,88 грн., сплачене платіжним дорученням від 27.04.2011 за №2359 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Миколаївської обласної дирекції. 21.10.2011 року на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.10.2011 року видано наказ. Згідно законодавства, чинного на момент видачі Господарським судом Миколаївської області наказу від 14.03.2011 у даній справі, виконавчі документи могли бути пред`явлені до виконання в такі строки: інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом (п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України про виконавче провадження від 21.04.1999 року № 606-ХІV). Як визначено ч.ч. 1, 2 ст. 23 Закону України про виконавче провадження від 21.04.1999 року № 606-ХІV (чинного станом на момент видачі виконавчого документу у даній справі), строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, що наказ від 21.10.2011 у даній справі міг бути пред`явлений до виконання у строк до 21.10.2012. В свою чергу, на період укладення договорів про відступлення прав вимоги від 28.04.2023 № 114/2-60 та від 28.04.2023 № 114/2-60-1, строк пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2011 у справі № 5016/3015/2011 про стягнення грошових коштів з Шокотько Ірини Володимирівни сплив більш ніж на десять років. За таких обставин, в набувача таких майнових прав не могло бути законних очікувань щодо реалізації ним процесуальних прав на заміну його як стягувача у виконавчому документів, за винятком поновлення цих строків у судовому порядку. Враховуючи викладене, та що обставини, на які заявник посилається, як на підставу заміни стягувача його правонаступником виникли після закінчення строку на пред`явлення наказу до виконання, визначених законодавством, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що Банк переуступив право вимоги після закінчення строку на пред`явлення виконавчого документу до виконання, без поновлення такого строку судом. При цьому заявник не ставить питання про поновлення строку на пред`явлення наказу до виконання, а також не володіє будь-якою інформацією щодо наявності наказу, звернення його до виконання та відкриття виконавчого провадження. Стосовно клопотання та доводів апелянта щодо необхідності задоволення клопотання про витребування доказів, а саме інформації стосовно виконавчих проваджень та виконавчих листів, виданих на примусове виконання рішення №5016/3015/2011, судова колегія зазначає наступне. Відповідно до статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в ч. 2, 3 статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. Згідно з приписами статті 81 Господарського процесуального кодексу України особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду. З матеріалів справи убачається, що позивач подавав аналогічне клопотання про витребування доказів до суду першої інстанції, однак судом першої відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання. Отже, докази, які позивач просить суд витребувати є новими доказами, які не були предметом розгляду та дослідження у суді першої інстанції, який залишив аналогічне клопотання про витребуванн доказів без розгляду через порушення заявником вимог статті 81 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Зазначені норми свідчать, що саме учасник судового процесу має займати активну позицію у висловленні та доведенні відповідними доказами своїх доводів та заперечень по суті спору. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Останній не лише наділяє осіб, які беруть участь у справі, відповідними правами, але і покладає на них обов`язки подати наявні у них докази на підтвердження своїх вимог. Витребування та прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, 129 Конституції України, статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 статті 13 ГПК України). Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №913/479/18. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що заявник звертаючись до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні, з посиланням на укладений ним договір відступлення права вимоги за кредитним договором, не надав суду жодних доказів його звернення до банківської установи, яка є стягувачем у даній справі (діяльність не припинена), з метою отримати будь-яку інформацію щодо наявності у банку наказу, звернення до виконання судового рішення, чи було відкрито виконавче провадження за зверненням банку тощо. При цьому, колегія суддів враховує, що заявник, як сторона договору відступлення права вимоги, мав змогу і повинен був отримати інформацію щодо виконання судового рішення, за яким стягнуто заборгованість, право вимоги на яку отримало ТОВ «Цикл Фінанс». Між тим, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції було перевірено базу даних автоматизованої системи виконавчих проваджень щодо стягнення з Шокотько І.В. на користь АТ «Райффайзен Банк» за наказом Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2011 у справі №5016/3015/2011 і встановлено відсутність будь-якого виконавчого провадження. З урахуванням викладеного, на підставі аналізу обставин справи, документів, що містяться у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про витребування доказів. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2023 (про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони) по справі №5016/3015/2011(17/130) слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2023 (про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони) по справі №5016/3015/2011(17/130) - без змін. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цикл Фінанс" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2023 (про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони) по справі №5016/3015/2011(17/130) залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2023 року по справі №5016/3015/2011(17/130) залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано 18.01.2024 року. Головуючий суддя Н.М. Принцевська Судді: Г.І. Діброва Г.П. Разюк