Постанова Одеський апеляційний суд № 522/9329/22

Номер провадження: 22-ц/813/3522/24 Справа № 522/9329/22 Головуючий у першій інстанції Павлик І.А. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.11.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач), суддів: Лозко Ю.П., Назарова М.В. за участю секретаря судового засідання Соболєва Р.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 представник позивача - ОСОБА_2 відповідач ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Павлик І.А., у приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» про витребування майна,- встановив: Короткий зміст позовних вимог. У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_3 та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» про витребування майна. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що квартира АДРЕСА_1 вибула з її володіння поза її волею, оскільки ухвала Київського районного суду міста Одеси від 03.03.2020 у справі № 1512/2-238/11 про видачу дублікату виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь кредитора заборгованості за кредитом у сумі 65 336,87 дол. США, який виконаний у примусовому порядку приватним виконавцем Вельковим О.В. шляхом передачі в рахунок погашення боргу іпотечної квартири за наслідками нереалізації на електронних торгах, скасована постановою Одеського апеляційного суду від 10.11.2020. Таким чином, на думку позивача, електронні торги є недійсними, що призвело до порушення майнових прав ОСОБА_1 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» про витребування майна - відмовлено. Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру за відплатним договором, придбавши її у ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», а тому не знала та не могла знати про те, що це майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею. Під час придбання майна ОСОБА_3 правомірно очікувала, що ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» мало право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. З огляду на вищенаведене, на переконання суду, подальше визнання ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.01.2021, залишеної без змін постановою суду апеляційної інстанції від 16.12.2021, виконавчого листа № 2-238/11, виданого 12.03.2020 Київським районним судом м. Одеси у справі № 1512/2-238/11 таким, що не підлягає виконанню, не є у даному випадку підставою для витребування спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_3 , оскільки відчуження квартири відбулось до постановлення зазначеної ухвали суду, а втрата добросовісним набувачем свого статусу суперечить ст. 388 ЦК України та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції щодо права особи мирно володіти своїм майном та призводить до позбавлення його майна, що змушує добросовісного набувача самостійно шукати способи відшкодування своїх втрат та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, що є неприпустимим. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Аврамов В.П. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24.10.2023 - скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що за наявності численної відкритої інформації про судові конфлікти та кримінальні провадження навколо спірної квартири та судові спори щодо неї, придбання 05.08.2020 ОСОБА_3 у ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» цієї квартири, яка нереалізована 18.05.2020 на перших електронних торгах, за обставин цієї справи не видається проявом добросовісної поведінки. ОСОБА_5 не мала перешкод у доступі до законодавства та відповідних державних реєстрів та проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що на момент укладання з ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» договору купівлі-продажу спірної квартири, ухвала суду, на підставі якої видано виконавчий документ та проводились електронні торги, оскаржена в апеляційному порядку (а в подальшому скасована), а між ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» та ОСОБА_1 наявний спір щодо цього майна, що у даному випадку ставить під обґрунтований сумнів добросовісність ОСОБА_3 під час набуття спірного нерухомого майна у власність. За переконанням позивача, правовстановлюючий документ продавця (ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп») на спірну квартиру, в якому зазначений колишній власник ( ОСОБА_1 ), якого примусово позбавили майна, зобов`язує Покупця перевірити можливі обставини подальшого перебування цього майна у спорі або оскарження результатів електронних торгів, зважаючи на швидке відчуження квартири відразу після торгів ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» діючи недобросовісно, під час апеляційного перегляду ухвали, що стала підставою для видачі виконавчого документа та проведення електронних торгів, наступного дня після відмови суду задовольнити клопотання ОСОБА_1 про арешт, навмисно відчужило спірну квартиру за для унеможливлення її майбутнього витребування. Зазначає, що спірна квартира вибула з володіння позивача та була реалізована на електронних торгах на підставі виконавчого листа, виданого на підставі ухвали суду від 03.03.2020, яка була скасована за результатом апеляційного перегляду, а надалі ухвалою суду від 25.01.2021 виконавчий лист визнано таким, що не підлягає виконанню, а тому у розумінні положень статті 388 ЦК України спірна квартира вибула з володіння власника поза його волею і Позивач має право витребувати це майно і в добросовісного набувача. Наводить судову практику щодо вказаної категорії справ. ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» з метою недопущення витребування у нього майна, будучи учасником незавершеного спору, навмисно відчужило спірну квартиру ОСОБА_3 , яка могла і повинна була знати про перебування цього майна у спорі. Більш того, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містилась інформація про обтяження спірної квартири на підставі ухвали слідчого судді від 15.05.2020 р. у справі №522/7672/20, зміст якої вказує на незавершений спір з власником даного майна - ОСОБА_1 . ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» отримало у власність квартиру в рахунок погашення боргу за виконавчим документом, який видано помилково та визнано судом таким, шо не підлягає виконанню. При цьому, приватним нотаріусом Таранською А.М. при проведенні державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» фактично порушено встановлені в ухвалі слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 15.05.2020 р. обмеження (арешт нерухомого майна). Той факт, що встановлені в ухвалі слідчого судді від 15.05.2020 р. обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що набувач майна з прилюдних торгів має право вільно розпоряджатися нерухомим майном. Вказує, що ОСОБА_1 вчинялись активні дії для недопущення відчуження спірної квартири до закінчення апеляційного перегляду ухвали Київського районного суду міста Одеси від 03.03.2020, яка стала підставою для видачі виконавчого документа та проведення торгів з реалізації цього майна. Дії ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» жодним чином не можна визнати добросовісними, оскільки під час апеляційного перегляду ухвали Київського районного суду міста Одеси від 03.03.2020 р., що стала підставою для видачі виконавчого документа та проведення електронних торгів, ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» навмисно відчужило спірну квартиру Смирновій ТЛ. за для унеможливлення майбутнього повороту скасованого рішення та витребування незаконно відчуженого нерухомого майна. Спірна квартира вибула з володіння позивача та була реалізована па електронних торгах на підставі виконавчого листа, який визнано таким, що не підлягає виконанню, а тому у розумінні положень етапі 388 ЦК України спірна квартира вибула з володіння власника поза його волею і Позивач має право витребувати це майно у останнього набувача, що узгоджується з вищенаведеними роз`ясненням Великої Палати Верховного Суду. Позиція учасників справи. Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, адвокат Шаркова Н.Р. подала відзив, в якому просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси залишити без змін. Вказує, що під час добровільного укладання іпотечного договору від 21.04.2006 року ОСОБА_1 знала і розуміла можливі наслідки у вигляді звернення стягнення на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у разі невиконання ОСОБА_6 кредитного зобов`язання, проте добровільно прийняла на себе відповідний ризик втрати права власності на це майно та засвідчила згоду на обмеження своїх прав щодо розпорядження ним на період дії іпотеки. Зазначає, що намагаючись витребувати квартиру, яка свого часу була передана нею в іпотеку, звернення стягнення на яку було здійснено саме під час виконання судового рішення, в якому вона є боржником, ОСОБА_1 діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно свого кредитора ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп». Такі дії позивачки не тільки порушують майнові права її кредитора, але й спрямовані на невиконання судового рішення, ухваленого щодо позивачки як іпотекодавця цієї самої квартири. Вважає, що правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії ОСОБА_1 , які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення іншихобставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження недобросовісності дій, які були вчинені на підставі скасованого судового рішення. Ухвалами Київського районного суду від 15.09.2020 року у справі № 1512/2-238/11, провадження № 4-с/947/82/20, провадження № 4-с/947/81/20, якими ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні скарг на дії приватного виконавця, ОСОБА_7 Київський районний суд м. Одеси фактично підтвердив законність вчинених приватним виконавцем під час виконання указаного судового рішення дій. Як вбачається з наданої представником позивачки інформаційної довідки №213001266 від 18.06.2020 року, державна реєстрація обтяження на підставі ухвали суду від 15.05.2020 року у справі №522/7672/20 відбулася 20.05.2020 року, тобто після реєстрації за ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» права власності на спірну квартиру. Таким чином, наявність арешту на спірну квартиру, накладеного ухвалою слідчого судді від 15.05.2020 року, не мало правового значення ані для проведення електронних торгів,д ані для реєстрації за ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» права власності на спірну квартиру, ані для видачі йому правовстановлювального документа. Вказує, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем квартири, тому за статтею 388 ЦК України ця квартира може бути витребувана в неї лише за умови, якщо вона вибула з володіння власниці не з її волі. Натомість у цій справі власниця квартири добровільно уклала іпотечний договір, розуміючи, що може позбавитись права власності на цю квартиру у випадку неповернення кредиту особою, за яку вона поручилась. Очевидно, за таких обставин ОСОБА_1 розуміла, що кредитор може задовольнити свої грошові вимоги за рахунок іпотечного майна. Такі дії кредитора були для ОСОБА_1 очікуваними та передбачуваними у цій ситуації. Більш того, як вже було указано вище, судом було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 боргу, проте це рішення ОСОБА_1 не виконала. За таких обставин витребування квартири від добросовісного набувача ОСОБА_3 на користь недобросовісної боржниці ОСОБА_1 , крім всього іншого, є несправедливим та непропорційним, іншими словами, не відповідає меті забезпечення верховенства права. Щодо явки сторін. Представники сторін з`явились до судового розгляду та надали суду свої пояснення. Позиція апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 20.04.2006 між громадянином ОСОБА_6 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» був укладений кредитний договір № 014/0054/82/51209, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_6 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 49 500 доларів США. 20.04.2006 між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_1 виступила поручителем ОСОБА_6 за його зобов`язаннями за кредитним договором № 014/0054/82/51209 від 20.04.2006. 21.04.2006 між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С.О., реєстровий № 1742, згідно з яким ОСОБА_1 виступила майновим поручителем ОСОБА_6 за кредитним договором № 014/0054/82/51209 від 20.04.2006 та передала в іпотеку банку однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належала їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Сажневою Т.А., реєстровий № 2-1427. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01.03.2011 у справі № 2-238/11 стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на користь Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» за кредитним договором № 014/0054/82/51209 від 20.04.2006 заборгованість в розмірі 65 336,87 доларів США, що по курсу НБУ складає 520 003,08 грн, яка складається з: заборгованість за кредитом 23 657,37 доларів США, що складає 188 284,27 грн; заборгованість за відсотками 4 425,83 доларів США, що складає 35 224,29 грн, пеня за прострочення тіла кредиту у розмірі 207 339,63 грн та пеня за прострочення відсотків у розмірі 89 154,87 грн. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь банку витрати по оплаті державного мита у розмірі 850,00 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 60,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку витрати по оплаті державного мита у розмірі 850,00 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 60,00 грн. 01.03.2012 стягувач отримав виконавчий лист № 2-238/11 про стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 65 336,87 доларів США. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04.08.2020 у справі № 1512/2-238/11 ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні заяви про перегляд указаного заочного рішення, після чого ОСОБА_1 звернулася до Одеського апеляційного суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Київського районного суду від 01.03.2011. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а 16.12.2021 судом прийнято відмову ОСОБА_1 від апеляційної скарги на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 01.03.2011, апеляційне провадження у справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості, закрито. Як вбачається з постанови Одеського апеляційного суду від 10.11.2020 у справі № 1512/2-238/11, якою ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20.02.2020 про заміну сторони у виконавчому провадженні «заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 березня 2011 року стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_1 і ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0054/82/51209 від 20.04.2006 року у розмірі 65 336,87 доларів США, що в еквіваленті складає 520 003,08 грн, яка складається із заборгованості за кредитом 23 657,37 доларів США (що в еквіваленті складає 188 284,27 грн); заборгованості за відсотками 4 425,83 доларів США (що в еквіваленті складає 35 224,29 грн), пені за прострочення тілу кредиту у розмірі 207 339,63 грн, та пені за прострочення відсотків у розмірі 89 154,87 грн та судові витрати по 910 грн з кожного. 23 грудня 2019 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за кредитним договором № 014/0054/82/51209 від 20.04.2006 та іншими договорами, що витікають з нього АТ «Оксі Банк», яке того ж дня (23.12.2019) відступило право вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп». Відповідно до п. 2.1-2.2, 2.4 договору відступлення права вимоги від 23 грудня 2019 року, ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» набуло всіх прав та обов`язків за кредитним договором попереднього кредитора. При цьому, ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» набуває статусу правонаступника кредитора відповідно до чинного законодавства України у виконавчому провадженні, пов`язаному з правом вимоги. В дату відступлення прав вимоги кредитор вважається таким, що відступив, а новий кредитор таким, що набув права вимоги до боржника та набув усіх прав та обов`язків сторони кредитора за кредитним договором. Права вимоги переходять до нового кредитора в повному обсязі, безвідклично та без можливості зворотного відступлення (викупу). З дати відступлення права вимоги новий кредитор вправі самостійно розпоряджатися правом вимоги на власний розсуд без згоди кредитора. Відступлення прав вимоги за договором не потребує згоди боржника за кредитним договором та за договорами забезпечення і здійснюється без отримання такої згоди. Таким чином, ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» набуло права первісного кредитора ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором № 014/0054/82/51209 від 20.04.2006, договором поруки б/н від 20.04.2006 та іпотечним договором б/н від 21.04.2006 та може бути замінений, як його правонаступник». Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» є кредитором ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 03.03.2020 у справі № 1512/2-238/11 заяву ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його виконання задоволено в повному обсязі. Видано дублікати виконавчого листа № 2-238/11, виданого 01.03.2012 Київським районним судом міста Одеси про стягнення боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» за кредитним договором № 014/0054/82/51209 від 20.04.2006 у розмірі 65 336,87 доларів США. Поновлено ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» строк для пред`явлення виконавчого листа № 2-238/11, виданого 01.03.2012 Київським районним судом м. Одеси про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» за Кредитним договором № 014/0054/82/51209 від 20.04.2006 у розмірі 65 336,87 доларів США для примусового виконання. 13.03.2020 постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Велькова О.В. відкрито виконавче провадження № 61555544 про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» заборгованості за кредитним договором № 014/0054/82/51209 від 20.04.2006 у розмірі 65 336,87 доларів США. 15.04.2020 приватний виконавець Вельков О.В. згідно зі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про опис та арешт майна боржника, згідно з якою було описано та накладено арешт на спірну квартиру. Згідно зі ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 41 Закону України «Про іпотеку» однокімнатна квартира АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_1 , була передана приватним виконавцем Вельковим О.В. на реалізацію Державному підприємству «Сетам» шляхом продажу на електронних торгах. Торги були проведені із застосуванням веб-сайту, передбаченого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5 «Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна», за електронною адресою: https://setam.net.ua/auction/418817, реєстраційний номер лота 417869. Відповідно до протоколу № 480332 проведення електронних торгів, складеного ДП «Сетам», торги, що проводилися 18.05.2020, не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів; стартова ціна продажу предмета іпотеки 1 239 986,00 грн. 18.05.2020 до приватного виконавця Велькова О.В. надійшла заява ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» про залишення за ним спірної квартири за початковою ціною в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 18.05.2020 залишення за ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» предмету іпотеки - однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , оформлено протоколом і актом приватного виконавця про передачу предмета іпотеки стягувачу в рахунок погашення боргу. 19.05.2020 приватним нотаріусом Таранською А.М. ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 19.05.2020 вбачається, що власником квартири АДРЕСА_2 є ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп». 05.08.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Продаж квартири вчинено за 1 239 986,00 грн. Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 14.02.2022 вбачається, що власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 ; державну реєстрацію проведено 05.08.2020. 10.11.2020 постановою Одеського апеляційного суду ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 03.03.2020 скасовано, ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс груп» відмовлено у видачі дубліката виконавчого документа № 1512/2-238/11, виданого 01.03.2012 Київським районним судом м. Одеси про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на корить ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості по виплаті кредиту за кредитним договором № 014/0054/82/51209 від 20.04.2006 у розмірі 65 336,87 доларів США. 25.01.2021 ухвалою Київського районного суду м. Одеси визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист (дублікат), виданий 12.03.2020 Київським районним судом м. Одеси у справі № 1512/2-238/11 на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 03.03.2020, яка 16.12.2021 залишена без змін судом апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України). Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача. Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 навела висновок про те, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова). Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21). Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19). Відповідно висновків Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на те, що можливість задоволення позовних вимог на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язане із встановленням двох основних обставин - наявності волі у власника (позивача, який витребував майно) та обставин переходу права власності до останнього набувача (чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17). У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо». Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Укладаючи іпотечний договір від 21.04.2006 та передаючи спірну квартиру в іпотеку банку ОСОБА_1 знала і повинна була розуміти можливі наслідки у вигляді звернення стягнення на належне їй майно однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , у разі невиконання ОСОБА_6 кредитного зобов`язання, проте добровільно прийняла на себе відповідний ризик втрати права власності на це майно та засвідчила згоду на обмеження своїх прав щодо розпорядження ним на період дії іпотеки. Натомість ОСОБА_3 укладаючи 05.08.2020 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 з ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», не будучи стороною у справі № 1512/2-238/11, могла покладатися лише на відомості про речові права ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» на зазначене нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, а також те, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 19.05.2020 власником квартири АДРЕСА_2 на час її придбання ОСОБА_3 було ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», суд вважає, що ОСОБА_3 добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, а отже набула право на спірне нерухоме майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Таким чином, ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру за відплатним договором, придбавши її у ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», а тому не знала та не могла знати про те, що це майно вибуло з власності ОСОБА_1 поза її волею. Під час придбання майна ОСОБА_3 правомірно очікувала, що ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» мало право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти. З огляду на вищенаведене, на переконання суду, подальше визнання ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.01.2021, залишеної без змін постановою суду апеляційної інстанції від 16.12.2021, виконавчого листа № 2-238/11, виданого 12.03.2020 Київським районним судом м. Одеси у справі № 1512/2-238/11 таким, що не підлягає виконанню, не є у даному випадку підставою для витребування спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_3 , оскільки відчуження квартири відбулось до постановлення зазначеної ухвали суду, а втрата добросовісним набувачем свого статусу суперечить ст. 388 ЦК України та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції щодо права особи мирно володіти своїм майном та призводить до позбавлення його майна, що змушує добросовісного набувача самостійно шукати способи відшкодування своїх втрат та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, що є неприпустимим. За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити. Колегія суддів враховує, що у цій справі встановлено, що спірна квартира вибула з володіння позивача на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, а правовою підставою витребування майна в цьому випадку позивачем зазначено пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України. Аналіз судової практики свідчить, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постановах від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц, від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц). Водночас, з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, саме по собі відібрання від однієї приватної особи майна на користь іншої приватної особи не є виправданим втручанням у право власності за відсутності суспільного інтересу (див. постанову Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 902/1706/13 (902/958/20)). Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема, про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінки на добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)). Тому, з урахуванням наявного правового регулювання, у разі витребування спірного майна від добросовісного набувача на користь власника, суди, при застосуванні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, повинні досліджувати обставини справи на предмет наявності легітимної мети при витребуванні спірного майна, а також досліджувати обставини справи на предмет чи відповідні дії є пропорційними легітимній меті втручання у право власності відповідача. З аналізу ст.ст. 546, 572, 576578 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 6 Закону України «Про заставу», ст. 1 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що суть іпотеки полягає в тому, що кредитор (іпотекодержатель) має право у разі невиконання боржником (іпотекодавцем) зобов`язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Тобто право іпотеки це право на чуже майно, внаслідок встановлення якого власник може бути примусово позбавлений права на своє заставлене майно. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що під час укладання іпотечного договору від 21.04.2006 року ОСОБА_1 знала і мала розуміти можливі наслідки у вигляді звернення стягнення на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у разі невиконання ОСОБА_6 кредитного зобов`язання, проте добровільно прийняла на себе відповідний ризик втрати права власності на це майно та засвідчила згоду на обмеження своїх прав щодо розпорядження ним на період дії іпотеки. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16). З урахуванням викладеного доводи представника апелянта про те, що ОСОБА_3 , проявивши розумну обачність, мала знати про те, що на момент набуття нею права власності на спірну квартиру щодо цеї квартири розглядаються якісь судові справи, що ставить під сумнів її добросовісність, не заслуговують на увагу. ОСОБА_3 не була учасником справи №1512/2-238/11, про наявність такого спору та про результати його розгляду їй не було відомо. Окрім того, на відміну від ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп», ОСОБА_3 не є професійним учасником ринку. На час укладення договору купівлі-продажу від 05.08.2020 року вже було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (позиція ВП ВС від 02.11.2021 року, справа №925/1351/19). Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною позивача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження недобросовісності дій, які були вчинені на підставі скасованого судового рішення. Доводи представника позивачки адвоката Аврамова В.П. про те, що під час арешту на спірну квартиру, накладеного ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 15.05.2020 року у справі №522/7672/20, проведення електронних торгів та реєстрація права власності за ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» були неможливими, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного. Відповідно до розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2831/5, наявність чинних заборон та арештів щодо майна виконавець перевіряє на момент звернення з заявкою на реалізацію арештованого майна та долучає до вказаної заявки відповідний витяг. Приватний виконавець Вельков О.В. цю вимогу виконав, на день звернення з заявкою щодо передачі на реалізацію житлової нерухомості (17.04.2020 року) на спірну квартиру не було накладено арештів у кримінальному провадженні. Перевіряти наявність чи відсутність арештів, заборон та обтяжень в подальшому виконавець згідно з Порядком реалізації арештованого майна не повинен. Крім цього, згідно з Порядком реалізації арештованого майна та Законом України «Про виконавче провадження» наявність арештів, заборон та обтяжень не перешкоджає проведенню торгів та не є підставою для їх зупинення, а також не є підставою для відмови у державній реєстрації прав на це майно. Так, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відмова в державній реєстрації прав у разі наявності зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно не застосовується під час державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону. Окрім того, як вбачається з наданої представником позивачки інформаційної довідки №213001266 від 18.06.2020 року, державна реєстрація обтяження на підставі ухвали суду від 15.05.2020 року у справі №522/7672/20 відбулася 20.05.2020 року, тобто після реєстрації за ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» права власності на спірну квартиру. Таким чином, наявність арешту на спірну квартиру, накладеного ухвалою слідчого судді від 15.05.2020 року, не мало правового значення ані для проведення електронних торгів, ані для реєстрації за ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» права власності на спірну квартиру, ані для видачі йому правовстановлювального документа. З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Посилання апелянта на судову практику не є ревалентною, так як випадки які розглядав ВС не є подібними до вказаної справи. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням та посилання які містяться в ній є власним трактуванням норм законодавства, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав. Наведені в апеляційній скарзі які були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність судового рішення, не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 21 листопада 2024 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В.Назарова Ю.П. Лозко