Постанова 4813 № 521/10915/20

Номер провадження: 22-ц/813/1996/21 Номер справи місцевого суду: 521/10915/20 Головуючий у першій інстанції Мурзенко М.В. Доповідач Дришлюк А. І. Категорія: 57 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М., при секретарі судового засідання Фабіжевській Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21 липня 2020 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича, стягувач Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», ВСТАНОВИВ: 13 липня 2020 року канцелярією Малиновського районного суду м. Одеси звернувся зі скаргою представник ОСОБА_1 адвокат Аврамов В.П. зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича, стягувач Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль». Скарга обґрунтована тим, що заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 14.01.2019 р. у справі №521/18386/18 позовні вимоги Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на корить АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за Кредитним договором №014/0014/82/64027 від 23.08.2006 року станом на 18.06.2018 року, що складає 53 859 доларів США 15 центів, що в еквіваленті в національній валюті по курсу НБУ на дату розрахунку складає 1 417 332 грн. 78 коп. 10.05.2019 р. на виконання вказаного заочного рішення Малиновським районним судом міста Одеси видано виконавчий лист. 27.08.2019 р. постановою приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича відкрито виконавче провадження№59905363 з примусового виконання заочного рішення Малиновським районним судом міста Одеси від 14.01.2019 р. Як зазначає скаржник, постановою від 11.10.2019 року про опис та арешт майна боржника та від 22.05.2020 р. про звернення стягнення на майно боржника приватним виконавцем були здійснені дії, спрямовані на відчуження нерухомого житлового майна, яке використовується як місце постійного проживання, що неможливо протягом дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Окрім того, приватний виконавець не повідомив Скаржника про дату та місце проведення опису та арешту його майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 . Також, у постанові від 11.10.2019 року про опис та арешт майна боржника не зазначена інформація щодо призначення кімнат, матеріали стін у квартирі, оскільки приватний виконавець фізично ніколи у квартиру не заходив, що є порушенням наведеної норми Закону (т.1, а.с 1-28). 21 липня 2020 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси (головуючий-суддя Мурзенко М.В.) скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича, стягувач Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково. Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича щодо передачі на реалізацію Державному підприємству «Система електронних торгів арештованого майна», за вартістю визначеною суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_2 , однокімнатної квартири, загальною площею 64,8 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . В задоволенні скарги в іншій частині відмовлено (т.2, а.с 11-15). 29 липня 2020 року засобами поштової кореспонденції приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович засобами поштової кореспонденції направив до Малиновського районного суду м. Одеси апеляційну скаргу від 21 липня 2020 року. Апелянт вважає вказане рішення необґрунтованим та таким, що винесено із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням процесуального права. Апелянт пояснює, що 27.08.2019 року приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №59905363 з примусового виконання вищезазначеного документу, яка надіслана сторонам виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення 27.08.2019 року за вих. № 2014. 11 жовтня 2019 року постановою про опис та арешт майна приватним виконавцем описано та накладено арешт на квартиру під АДРЕСА_1 , яка належить боржнику на праві приватної власності. Крім того, боржнику було повідомлено, що приватним виконавцем заплановано проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню № 59905363, а саме складання постанови про опис та арешт майна боржника, у зв`язку з чим, боржника було зобов`язано надати безперешкодний доступ приватному виконавцю та супроводжуючим особам. На думку апелянта, при примусовому виконанні виконавчого листа по справі №521/18386/18, виданого Малиновським районним судом м. Одеси 10 травня 2019 року, приватний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законом України, жодного порушення вимог чинного законодавства не допущено. Також вказує на неправильне застосування норм матеріального права, а саме відповідальність за недостовірну чи необ`єктивну оцінку майна, згідно із Законом, несе не виконавець, а суб`єкт оціночної діяльності суб`єкт господарювання. А звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання, висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Апелянт просить скасувати ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21 липня 2020 року та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 по справі № 21.07.2020 року від 21.07.2020 року. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справ в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи з незалежних від суду причин. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. В судовому засіданні представник Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» - Мога В.Ю. просила задовольнити апеляційну скаргу. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції до суду не подавали. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що приватним виконавцем було встановлено наявність у боржника іншого майна, а саме земельної ділянки та житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 , на підставі цього суд першої інстанції дійшов висновку, що приватним виконавцем в силу положень ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», мало бути звернено стягнення на вказані об`єкти нерухомого майна і лише після цього на квартиру за адресою АДРЕСА_2 , в якій мешкає та зареєстрована скаржник. Також суд першої інстанції зазначив, що обтяження вказаної квартири іпотекою не впливає на черговість звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, визначену вказаною нормою закону (т. 2, а.с. 11 - 15). Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції та, не задовольняючи апеляційну скаргу, вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 23 серпня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір №014/0014/82/64027, відповідно до умов якого останній надано кредит у розмірі 66300 дол. США зі сплатою 14% річних строком на 84 місяці з 23 серпня 2006 року по 23 серпня 2013 року (т. 1 а.с. 15-16). Як вбачається з матеріалів справи, 28 серпня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , укладено Договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець ( ОСОБА_1 ) передала іпотекодержателю (банку) в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (т. 2, а.с. 1-6). Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 14.01.2019 року у справі №521/18386/18 позовні вимоги Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0014/82/64027 від 23.08.2006 року станом на 18.06.2018 року, що складає 53859 доларів США, що в еквіваленті на національну валюту по курсу НБУ на дату розрахунку складає 1417332,78 грн. 10.05.2018 на виконання заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси видано виконавчий лист, який подано стягувачем до примусового виконання 27 серпня 2019 року (т. 1, а.с. 59-60). 27 серпня 2019 року приватним виконавцем Виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. було відкрите виконавче провадження, що підтверджується наявними в матеріалах справи постановою про відкриття виконавчого провадження від 27.08.2019 року (т. 1, а.с. 1818 зворот), 11 жовтня 2019 року постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника приватним виконавцем Колечком Д.М. описано та накладено арешт на квартиру під АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 19-20). Як вбачається з матеріалів справи, 16 квітня 2020 року постановою приватного виконавця Колечко Д.М. призначено суб`єкта оціночної діяльності надати письмовий висновок з питань оцінки ринкової вартості арештованого нерухомого майна боржника, ОСОБА_1 , а саме квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 22-24). Як вбачається зі звіту про незалежну оцінку майна, яку проведено на підставі укладення договору на виконання робіт з незалежної оцінки майна №59905363 від 16.04.2020 року (т. 1, а.с. 207-209) вартість квартири АДРЕСА_1 була оцінена в 726901 грн (т. 1, а.с. 211). 22 травня 2020 року постановою приватного виконавця Колечка Д.М. звернуто стягнення на майно, що належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_1 , подано на ім`я керівника Одеської філії ДП «СЕТАМ» заявку на реалізацію арештованого майна - квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 25-26, 268-270). Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Відповідно до п.п. 1 п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Як вбачається з матеріалів справи, за запитом приватного виконавця встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а.с. 256-257). Як вбачається з Листа Захарівської селищної ради, відповідно до домової книги за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрований, але фактично не проживає рідний брат ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце проживання ОСОБА_1 за вищевказаною адресою зареєстроване не було (т.1, а.с. 255). Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що при встановленні приватним виконавцем наявності у боржника іншого майна, а саме земельної ділянки та житлового будинку, в якому фактично ніхто не проживає, за адресою: АДРЕСА_3 , необхідно було першочергово звернути стягнення на вказані об`єкти нерухомого майна, і тільки після того на квартиру АДРЕСА_1 , в якій фактично проживає ОСОБА_1 . Стосовно оцінки належного боржнику майна апеляційний суд вважає за потрібне зазначити наступне. Як вбачається з копії звіту про незалежну оцінку майна від 06 травня 2020 року, виконану суб`єктом оціночної діяльності СПД ОСОБА_2 , об`єкт оцінки фактично не оглядався через відсутність допуску до нього. Відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що вимоги боржника про оскарження звітів про оцінку майна в судовому порядку задоволенню не підлягають, а також, що зі змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції незрозуміло, що саме (які норми Закону) порушив виконавець, призначивши суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні з метою визначення ринкової вартості арештованого майна (т. 2, а.с. 23). Відповідно до положень чч.1-3 ст.57 закону «Про виконавче провадження», визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання. Відповідно до чч.1, 2 ст.74 закону «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до постанови Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі №520/2218/2020 визначення вартості майна боржника є процесуальною дією виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа сам виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності вчиняла відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів. Отже, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. А тому висновки апелянта з приводу того, що оскарження звітів про оцінку майна в судовому порядку задоволенню не підлягають, є помилковими. Оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна" (затверджений постановою КМУ від 28.10.2004 № 1442) з урахуванням вимог Національного стандарту № 1 (затверджений постановою КМУ від 10.09.2003 № 1440), яким визначено загальні засади. Згідно з п. 50 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки. Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення. Згідно зі ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки. Відповідно до ст. 439 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Враховуючи те, що фактичного доступу до об`єкта оцінки здійснено не було, а також відсутність у матеріалах справи доказі на підтвердження того, що приватний виконавець звертався до суду в порядку, передбаченому ст. 439 ЦПК України, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що недотримання процедури оцінки майна призвело до безпідставної передачі майна боржника на примусову реалізацію за такою оцінкою. На підставі вище викладеного апеляційний суд зазначає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване рішення. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитра Миколайовича залишити без задоволення. Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21 липня 2020 року залишити без змін. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік Повний текст цієї постанови складено 14 квітня 2021 року. Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк 08.04.2021 року м. Одеса